Порядок та форми безготівкових розрахунків

Форми і порядок безготівкових розрахунків регулюються гл. 74 ЦК (статті 1087-1106), яка має уніфіковану та логічну структуру в сфері правовідносин по розрахункам: загальні положення про розрахунки, розрахунки із застосуванням платіжних доручень, розрахунки за акредитивом, розрахунки за інкасовими дорученнями, розрахунки із застосуванням розрахункових чеків. Положення названої глави ЦК про розрахунки увібрали в себе всі позитивні досягнення цивілістичної думки та досвід міжнародної банківської практики¹, бо при цьому враховувались положення міжнародних банківських правил та звичаїв, наприклад, Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила по інкасо тощо.

ЦК містить наступні принципові положення, на яких мають базуватися правовідносини по розрахунках у безготівковій формі:

- необхідність стабільного регулювання розрахункових відносин, а також з метою їх однакового застосування порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється ЦК, законом та банківськими правилами;

- прерогатива регламентування розрахункових відносин різними підзаконними нормативними актами є невеликою, оскільки стосується тільки банківських правил та звичаїв ділового обороту щодо цих правовідносин;

- сторони можуть використовувати принцип автономії волі і мають право на свій розсуд обрати будь-який платіжний інструмент (за винятком меморіального ордера) і зазначити його в договорі;

- безготівкові розрахунки мають проводитись через банки, інші фінансові установи, у яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Підставою виникнення розрахункових відносин є здійснення платником дій, спрямованих на проведення платежу іншій особі (отримувачу). Підстави для здійснення платежу можуть бути різноманітні: оплата переданого майна, виконаних робіт, надання послуг тощо.

Розрахунки можуть здійснюватись у готівковій або безготівковій формі. Безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Безготівкові розрахунки здійснюються через банки та інші фінансові установи, у яких клієнтам відкриті відповідні рахунки.

Розрахунки поділяються на місцеві та міжмісцеві. Банки, які обслуговують клієнтів, перебувають у кореспондентських відносинах між собою, а також між Національним банком України.

Учасниками розрахункових відносин є: платник; банк платника, отримувач; банк отримувача, які існують у вигляді: банків та їх філій, юридичних осіб (товариств, установ тощо), фізичних осіб, з рахунків яких списуються або записуються кошти. Обов'язковим учасником розрахункових правовідносин при безготівковій формі розрахунків є банк або інша фінансова установа.

Розрахунки готівкою здійснюються між платником і отримувачем без участі банку та регламентуються окремими підзаконними актами. Готівкові розрахунки - це платежі готівкою юридичних та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. Під готівкою (готівковими коштами) розуміють грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі й обігові пам'ятні та ювілейні монети, які є дійсними платіжними засобами.

Спосіб розрахунків залежить від статусу суб'єктів розрахункових відносин та підстав, згідно з якими здійснюється платіж. Розрахунки за участю фізичних осіб, що не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитись у готівковій або безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Напроти, розрахунки між юридичними особами, а також за участю фізичних осіб, які пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими суб'єктами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Ці розрахунки здійснюються банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Документи, які використовуються в різних формах розрахунків, можуть мати назву, котра може збігатися з відповідними формами розрахунків. Однак, на відміну від останніх, їх функції обмежуються належним оформленням розрахункових операцій. Під розрахунковим документом розуміють документ на переказ грошей, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Розрахункові документи складаються на бланках встановленої форми друкарським або з використанням комп'ютерної техніки способом, крім розрахункових чеків, що належать до документів суворого обліку та (або) виготовляються і розповсюджуються централізовано. Усі текстові елементи бланків мають бути виконані українською мовою, У бланках форм розрахункових документів допускається застосування як слова «отримувач», так і слова «одержувач». Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком. Останній для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи. Кожний такий документ повинен грунтуватися на стандартах та мати: назву документа; номер документа і дату його виписування; номер і код банку платника, а також його фірмове найменування (під кодом банку розуміють реквізит банку, визначений і включений до довідника банківських установ України згідно з нормативно-правовими актами НБУ, що регулюють питання міжбанківських розрахунків в Україні); найменування платника, його ідентифікаційний номер та номер його рахунка в банку; найменування отримувача коштів, його ідентифікаційний номер і номер його рахунка в банку; найменування банку отримувача (в чеку не вказується), номер і код банку отримувача; суму платежу цифрами та прописом; розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується не менш ніж у двох примірниках; розрахункові документи не дозволяється використовувати факсимілє, а також виправляти та заповнювати цей документ в кілька прийомів. Перший примірник має містити відбиток печатки.

Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Причому клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти та фіксують свій вибір під час укладання різноманітних договорів. Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті від 21 січня 2004 р. (далі - Інструкція) здійснення розрахункових операцій забезпечується такими платіжними інструментами: меморіальним ордером; платіжним дорученням; платіжною вимогою-дорученням; платіжною вимогою; розрахунковим чеком; акредитивом. Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими актами НБУ (Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // ВВР України. - 2001. -№ 24. - Ст. 128; Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі. Закон України від 6 липня 1999 р. // ВВР. - 1999. - № 34. - Ст. 290; Про цінні папери і фондову біржу: Закон УРСР від 18 червня 1991 р. // ВВР. - 1991. - № 38. - Ст. 508; Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // ВВР. -2001.-№29. -Ст. 137; Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затверджене постановою Правління НБУ від 21 серпня 2001 р.№ 367; постанова Правління НБУ від 24 лютого 1997 р. №37 «Про провадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки» та ін.).

Під операційним днем слід розуміти - частину робочого дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання та за наявності технічної можливості здійснюється їх оброблення, передавання і виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазначається у їх внутрішніх правилах. При цьому документи, прийняті банком від клієнтів у операційний час, проводяться ним по балансу в той же день. Визначення початку строку починається з моменту списання грошових коштів з банківського рахунка платника й закінчується в момент зарахування їх на рахунок одержувача.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. За цим дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ч.1 ст.1089 ЦК). Наведене поняття дозволяє зробити висновок, що розрахункам із застосуванням платіжних доручень притаманні наступні ознаки: переказ здійснюється за рахунок коштів платника; переказ здійснюється банком на рахунок, вказаний платником; переказ здійснюється в строк, встановлений законом чи відповідно до нього, якщо сторони договору банківського рахунка не передбачили більш короткий строк виконання переказу.

Положення ч. 2 ст. 1089 ЦК поширюються на фізичних осіб, які використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних (депозитних) рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлені нормативно-правовими актами НБУ з питань порядку відкриття та використання рахунків, без будь-яких підтвердних документів. Якщо фізична особа не має рахунку в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

Зміст платіжного доручення та поданих разом з ним розрахункових документів та їх форма повинні відповідати вимогам закону і встановленим відповідно до нього банківським правилам. Для здійснення переказу платник подає в банк доручення на бланку відповідної форми. Доручення вважається дійсним протягом десяти календарних днів з дати його виписування. Причому день оформлення платіжного доручення не враховується.

Згідно із п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» під платіжним дорученням розуміють розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Згідно з Інструкцією під платіжним дорученням розуміють - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Можна зробити висновок, що ці поняття тотожні, але поняття, яке міститься в Інструкції, є більш конкретизованим. Так, наприклад, з першого поняття можна зробити висновок, що доручення платник може надати у будь-якій формі у тому числі й в усній. Друге поняття конкретизує його і вимагає від платника письмового доручення банку. Це не суперечить ЦК (ч. 1 ст. 1090). Однак платник може надавати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

- за фактично відвантажену або продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

- у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків встановлено законодавством України та (або) обумовлено в договорі;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості, які складені не пізніше строку, встановленого законодавством України;

- для перерахування юридичними особами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, відкриті в банках;

- для сплати податків і зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів) до бюджетів та (або) державних цільових фондів;

- в інших випадках відповідно до укладених договорів та (або) законодавства України.

Банк перевіряє заповнення реквізитів на відповідність вимогам Інструкції лише за зовнішніми ознаками. Однак він не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ч. 2 ст. 1090 ЦК). Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума цього доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком (ч.ч. 2, 3 ст. 1090 ЦК).

Виконання доручення полягає у переказі банком грошової суми з рахунка отримувача коштів через його банк. Як правило, учасниками розрахунків платіжними дорученнями є банк платника й банк отримувача. Однак банк платника має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта (ч. 2 ст. 1091 ЦК). Така необхідність може виникнути внаслідок відсутності кореспондентських відносин між банком платника та банком отримувача. Переведення грошей є прикладом абстрактного правочину, оскільки розрахунки провадяться між платником і одержувачем коштів незалежно від того, укладений чи ні між ними договір. На банку лежить також обов'язок негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. У цьому випадку він повинен оформити повідомлення про виконання ним платіжного доручення. Але такий порядок негайного інформування може бути встановлений договором, оскільки нормативними документами не передбачається.

Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентується підзаконними нормативними актами, наприклад, Положенням про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті. Стаття 1092 ЦК передбачає відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення. Таку відповідальність банк несе відповідно до ЦК, Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та умов договорів.

Розрахунки за акредитивом. Нормативними актами, які регулюють на території України відносини, що виникають у зв'язку із використанням акредитивної форми розрахунків, є ЦК (статті 1093-1098) та Інструкція.

Стаття 1093 ЦК визначає предмет, зміст та суб'єктів зобов'язання, яке виникає при використанні акредитивної форми розрахунків. Суб'єктами акредитивного зобов'язання у широкому розумінні є платник, банк-емітент, отримувач коштів (бенефіціар) і, як правило, виконуючий банк. Бенефіціар - це особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив.

Акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені за умови пред'явлення документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж (п. 1.4 Інструкції) Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива та не повинні суперечити законодавству України, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (У редакції 1993 р.) у частині, що не суперечить законодавству України, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ. У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити Цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. За операціями за акредитивами всі заінтересовані сторони мають справу лише з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів (ч. 2 ст. 1093 ЦК):

- покритий - акредитив, для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на спеціальному аналітичному рахунку, який має назву «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків;

- непокритий - акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то він вважається безвідкличним.

Згідно із ст. 1094 ЦК відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів, наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредитивом, якщо до моменту їх здійснення ним не одержано повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній - бенефіціара. Виконуючий банкове має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива, за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком. Якщо останній не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються лише після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за ним не були подані. Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром й прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті. У разі здійснення виконуючим банком платежу до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний відшкодувати втрати виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Згідно зі ст. 1095 ЦК безвідкличний акредитив, що підтверджений виконуючим банком, може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів, Безвідкличний акредитив - це зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента та дотримані строки й умови акредитива. Умови останнього є чинними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до нього того банку, який авізував ці зміни, Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін, причому прийняття часткових змін не дозволяється, але бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива. Підставою для відкриття акредитива є заява клієнта про його відкриття, яка подається до банку. Заява має містити умови акредитива, але лише такі, які банк може перевірити документально. Форма заяви передбачена Інструкцією і всі реквізити є обов'язковими, тобто, якщо немає одного з них, то акредитив не відкривається і заява повертається заявнику без виконання. Якщо ж, навпаки, перелік документів не вміщується на бланку заяви, то заявник подає його окремим додатком, який підписується уповноваженими особами та скріплюється відбитком печатки заявника акредитива. Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива та інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. У повідомленні мають чітко зазначатися номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, місце виконання та строк дії акредитива, а також повноваження авізуючого банку щодо виду операції за акредитивом. Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку). Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов виплата за акредитивом не проводиться, про що інформується бенефіціар і надсилається повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату Документів з розбіжностями. Якщо відповіді не буде отримано протягом семи робочих днів після того, як повідомлення відправлено, або якщо надійшла негативна відповідь, виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, письмово вказавши причини їх повернення і засвідчивши цей запис підписами відповідального виконавця і контролера та відбитком штампа банку.

Якщо виконуючий банк необгрунтоване відмовляє у виплаті коштів за акредитивом або за рахунок заброньованих коштів оплатив документи з розбіжностями без повідомлення банку-емітента та отримання відповідних повноважень, то виконуючий банк несе відповідальність перед банком-емітентом. У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу.

Статтею 1098 ЦК встановлюються підстави для закриття акредитива, перелік яких є вичерпним. Акредитив може бути закритий у зв'язку зі спливом терміну його дії у виконуючому банку; до закінчення терміну за заявою одержувача коштів від використання акредитиву, якщо така можливість передбачена умовами акредитива; за вимогою платника причому як повністю, так і частково, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

На виконуючий банк покладено обов'язок, встановлений ст. 1098 ЦК, повідомити банк-емітент про закриття акредитива, а останній повинен повідомити платника. Повідомлення надсилається електронною поштою або іншими засобами зв'язку, передбаченими договором між банками.

Після отримання повідомлення про закриття акредитива банк-емітент списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунка, призначеного для обліку акредитивів.

Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закривається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з урахуванням нормативного строку проходження документів спецзв'язком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

У кінці операційного дня кошти списуються з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» та перераховуються в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива.

Розрахунки за інкасовими дорученнями. На відміну від розрахунків за акредитивом, при використанні сторонами за договором розрахунків у формі інкасо уповноважена на отримання платежу сторона (продавець), виконавши зобов'язання за договором, доручає банку отримати платіж від іншої стороні (покупця), при цьому пред'являючи для підтвердження виконаних зобов'язань відповідні документи. Що стосується поняття «інкасо», то воно надається як на законодавчому, так і на доктринальному рівнях. Так, згідно з Інструкцією інкасування (інкасо) є здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах. Відповідно до ст. 1099 ЦК у разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Надане поняття максимально наближується до міжнародних стандартів. Із змісту зазначеної статті випливає, що відносини, які виникають між клієнтом і банком-емітентом, відносяться до договору доручення. Однак в юридичній літературі існує інша точка зору, згідно з якою конструкція договору доручення не враховує усього комплексу правових відносин по інкасо. Раніше висловлювалась ще одна точка зору, згідно з якою розрахункові операції по інкасуванню банком коштів платника були віднесені до односторонніх правочинів. Не можна вважати цю позицію вірною, оскільки правовідносини, які виникають між клієнтом і банком, мають договірний (двосторонній) характер і тільки при згоді банку може бути виконано доручення клієнта. При відсутності будь-якого документа чи невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню на банк покладено обов'язок негайно повідомити про це клієнта.

Отже, правову природу інкасо необхідно розглядати з двох позицій: як договір доручення і як правочин особливого роду, в якому повинні мати місце два правоприпиняючі факти: з боку довірителя - це отримання вигоди від правочину, а з боку платника - отримання права власності на товар. Причому дія доручення стосовно банку припиняється виконанням інкасового доручення банком-посередником, а правовідносини між платником і довірителем за інкасо зберігаються до виникнення названого фактичного складу.

Серед загальних ознак, притаманних інкасо, слід виділити: доручення клієнта банку отримати (інкасувати) кошти від платника чи отримати згоду виплатити гроші (акцепт платежу); виконання доручення за рахунок клієнта; виконання доручення банком-ремітеном самостійно або за допомогою інкасуючого банку. Суть інкасо, таким чином, полягає в тому, що інкасо - це банківська операція, в якій сторона, яка виконала свої обов'язки за договором, надає доручення банку отримати платіж чи акцепт векселю від іншої сторони проти пред'явлення відповідних документів.

Документи, за якими здійснюються операції за інкасо. Уніфікованими правилами поділяються на дві групи: фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки та інші подібні документи, які використовуються для отримання грошових платежів) і комерційні документи (рахунки-фактури, транспортні накладні, товаророзпорядчі чи інші документи, які не є фінансовими), У зв'язку з цим Існують два види інкасо: чисте інкасо; документарне інкасо.

Перший вид - це інкасо фінансових документів, які не супроводжуються комерційними документами Другий вид означає інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами та інкасо комерційних документів, які не супроводжуються фінансовими документами.

Залежно від строку оплати можна виділити: інкасо з оплатою по пред'явленні; інкасо з відстроченням платежу.

Виконання інкасового доручення регламентується ст. 1100 ЦК, У першому випадку виконуючий банк повинен здійснити платіж негайно після отримання інкасового доручення. В інкасовому дорученні клієнт має дати вказівки про умови, згідно з якими документи, що передані банку, можуть бути віддані платнику. Виконуючи доручення клієнта, банк має керуватися тільки інструкціями, зафіксованими в інкасовому дорученні. У разі відмови платника від оплати (чи акцепту платежу) на виконуючий банк покладається також обов'язок негайно повідомити про це клієнта. Такий же обов'язок покладається і в разі відсутності будь-якого документа або невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню. При неусуненні зазначених недоліків банк повертає документи без виконання.

Документи подаються платникові у тій формі, в якій вони одержані, за винятком банківських відміток і написів, необхідних для оформлення інкасової операції.

Інкасо з відстроченням платежу - це платіж, при якому виконуючий банк повинен для отримання акцепту платника представити документи до акцепту негайно після отримання інкасового доручення, а вимога платежу має бути виконана не пізніше дня, вказаного в документі строку платежу.

Часткові платежі можуть бути прийняті у випадках, якщо це встановлено банківськими правилами, або за наявності в інкасовому дорученні спеціального дозволу.

Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат та (або) видатків.

Залежно від способу зарахування грошових коштів на рахунок клієнта можна виділити: поштове інкасо; телеграфне інкасо; електронне інкасо.

Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта та запитати у нього вказівки щодо подальших дій. У разі неотримання їх у строк, встановлений банківськими правилами (а якщо він не встановлений, - в розумний строк), виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові (ст. 1101ЦК).

Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків. Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю) (ст. 1102 ЦК).

Чекодавцем може бути юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержателем є юридична або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком.

Згідно з ч. 2 ст. 1102 ЦК платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися.

Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, є недійсним. Він заповнюється від руки або з використанням технічних засобів. Не дозволяється внесення до нього виправлень та використання замість підпису факсиміле. Чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотномонетним двором НБУ чи інших спеціалізованих юридичних осіб на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією. Чеки можуть бути у вигляді окремих бланків та зброшуровані в розрахункові чекові книжки, які є бланками суворого обліку.

Строк дії чекової книжки - один рік; чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - три місяці з дати їх видачі. Таким чином, чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що робиться відповідна відмітка на обкладинці та засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку. Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається.

За загальним правилом, чеки використовуються в безготівкових розрахунках з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Кошти з рахунка чекодавця перераховуються на рахунок отримувача. Але існує виняток для фізичних осіб, які можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу із суми чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека). Юридичним особам взагалі не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку, а також отримування готівкою здачі із суми чека.

Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця. Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на су. му, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Порядок та умови бронювання грошових коштів на рахунку для розрахунків із застосуванням чеків встановлюються банківськими правилами.

Платник за чеком повинен пересвідчитися усіма можливими способами у його справжності, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою. Забороняється передавання чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. Однак за бажанням фізичної особи чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає його власником. Видача чеків на пред'явника не проводиться.

Чекодавець, якому видана чекова книжка (чек), відповідає за неправильне використання чеків, за збитки в разі передавання їх іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання осіб, уповноважених на підписання чеків. У разі втрати чекової книжки (чека) чекодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків.

При відмові банку-емітента оплатити чек чекодержатель має право звернутися з позовом до суду. Однак з цього правила є винятки, а саме, банк-емітент може відмовитися від оплати чека, якщо:

- чек або реєстр чеків заповнено з порушеннями вимог Інструкції або є виправлення, замість підпису стоїть факсиміле;

- чек виписаний чекодавцем на суму, більшу, ніж заброньована. У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користуватися цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково-касове обслуговування.

ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ

 

Поняття та загальна характеристика договору факторингу. Одним із нових договорів щодо надання послуг є договір факторингу. Його економічну сутність складає факторинг (факторингові операції).

Факторинг (англ. “factoring” від лат. “fаctor” – той, хто діє) – це вид фінансових послуг, коли компанія-фактор здобуває у клієнтів право на стягнення боргів, частково сплачує клієнтам вимоги до їхніх боржників до настання терміну їх виплати боржниками; решту боргу фактор-компанія повертає клієнтам лише після повного погашення боргу боржниками за відрахуванням плати за надання цієї послуги[1].

В нашій країні факторингові операції почали застосовуватися у 90-роки ХХ ст. в результаті запозичення світового досвіду фінансової діяльності. Однак і донині факторинг не набув широкого розповсюдження в Україні, хоча у світі сфера його застосування є досить розповсюдженою внаслідок економічної вигідності: завдяки факторингу одні суб’єкти підприємництва (клієнти) набувають можливості залучати додаткові фінансові ресурси та зменшувати ризики невиконання контрагентами грошових зобов’язань, а інші (фактори) – розширюють сферу фінансових послуг, що ними надаються, і, відповідно, джерела одержання прибутку, або ж забезпечують виконання зобов’язань своїх боржників.