Поняття батьківського правовідношення.

ЛЕКЦІЯ 4

«Виникнення батьківського правовідношення. Визначення походження дитини»

 

 

Київ-2012

План.

 

 

§ 1. Поняття батьківського правовідношення.

§ 2. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі.

§ 3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі.

§ 4. Оспорювання материнства (батьківства).

 

Література:

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»

2. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 545 від 08.08.2006 року «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті». Зареєстровано: Мін'юст України вiд 25.10.2006 № 1150/13024

3. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 24 від 04.02.1997 «Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення»

4. Постанова Верховної Ради України вiд 26.06.1992 № 2503-XII «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (остання редакція від 23.02.2007 року)

5. Наказ МОЗ України вiд 29.03.2006 № 179 «Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живонароджених і мертвонароджених». Зареєстровано: Мін'юст України вiд 12.04.2006 № 427/12301

Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі.

 

Порядок визначення походження дитини залежить, перш за все, від того, перебувають батьки дитини у шлюбі між собою чи ні.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі.

 

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передбачає час різниці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між собою, та дітьми, народженими матір'ю, яка не перебуває у шлюбі. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають.

Проте порядок визначення походження дитини буде різним.

Законодавство закріплює два порядки визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

- добровільний;

 - за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України);

- за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 127 СК України);

- судовий.

►І. Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір'ю та батьком дитини (ст.126 СК України) свідчить про добровільність їх рішення. Й тому реєстрація походження дитини проводиться в органах реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зокрема судового розгляду.

Така заява може бути подана вказаними особами до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов'язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов'язковою умовою у цих випадках є нотаріальне засвідчення заяви або повноважень представника. Право на визнання себе батьком (матір'ю) дитини не обмежується віковим критерієм.

Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє; батьків, опікуна, піклувальника не повнолітнього про запис його батьком дитини.

У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, державний орган реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.

Така конструкція ч. 2 ст. 126 СК України дозволяє зробити висновок, що повідомлення відповідних осіб про запис неповнолітньої особи матір'ю дитини законодавством не передбачений. Необхідність повідомлення вказаних осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зумовлена тим, що згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, може бути надана повна цивільна дієздатність.

Визнання батьківства - це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матери дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був підписаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вважає себе батьком цієї дитини.

З іншого ж боку, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів РАЦС. У юридичній літературі практично одностайною є думка про те, що визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологічного (кровного) споріднення та вольового факторів. Це зумовлено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвердженні (констатації) вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, якій визнає себе батьком, та дитиною. Для встановлення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак, у зв'язку з тим, що закон не вимагає з'ясування дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про визнання батьківства, на практиці можливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку особою, яка бажає усиновити чужу дитину.

►ІІ. Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини й вважає себе батьком цієї дитини (ст. 127 СК України), може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини за наявності однієї з наступних обставин:

- мати дитини померла;

- мати дитини оголошена померлою відповідно до ст. 46 ЦК України;

- мати дитини визнана недієздатною відповідно до ст. 39 ЦК України;

- мати дитини визнана безвісно відсутньою відповідно до ст. 43 нового ЦК України;

- маги дитини позбавлена батьківських прав відповідно до ст. 1()4 СК України;

- маги дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування.

Єдиною умовою прийнятої заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини, у всіх цих випадках є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини - за вказівкою матері. Іншими словами, запис про батька дитини не має правової підстави, тобто не ґрунтується ні на заяві іншого чоловіка, ні на рішенні суду. Отже, у чоловіка, який подає заяву про визнання себе батьком дитини, не має суперечності інтересу з іншою особою.

 

►ІІІ. Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК Украї­ни) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце,

- коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки,

- коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється.

Встановлення батьківства розглядається також як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення (визнання) порушених (оспорених) прав дитини. Така сутність цього юридичного факту обумовлюється тим, що визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини.

 

Судова експертиза.

Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експертиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Сучасний рівень розвитку науки та медицини дозволяє використовувати у судовій практиці різні види експертиз, зокрема експертиз зі встановлення батьківства (материнства). Такі експертизи можуть бути біологічними, судово-медичними, генетичними тощо. Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, треба все ж такі визнати, що й сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтверджує походження дитини від конкретної особи або спростовує це.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

 У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід.

Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовного провадження.

ЛЕКЦІЯ 4

«Виникнення батьківського правовідношення. Визначення походження дитини»

 

 

Київ-2012

План.

 

 

§ 1. Поняття батьківського правовідношення.

§ 2. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі.

§ 3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі.

§ 4. Оспорювання материнства (батьківства).

 

Література:

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»

2. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 545 від 08.08.2006 року «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті». Зареєстровано: Мін'юст України вiд 25.10.2006 № 1150/13024

3. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 24 від 04.02.1997 «Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення»

4. Постанова Верховної Ради України вiд 26.06.1992 № 2503-XII «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (остання редакція від 23.02.2007 року)

5. Наказ МОЗ України вiд 29.03.2006 № 179 «Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живонароджених і мертвонароджених». Зареєстровано: Мін'юст України вiд 12.04.2006 № 427/12301

Поняття батьківського правовідношення.

 

Народження дитини від певних осіб, посвідчене у встановленому законом порядку є тим юридичним фактом, у зв’язку з яким виникає специфічний вид правовідношення - батьківське правовідношення.

 В основі батьківського правовідношення лежить ще один юридичний факт, що також пов'язаний з фактом народження дитини від певних осіб – споріднення.

Споріднення - зв'язок між особами, які походять одна від одної або від спільного предка.

Споріднення як юридичний факт, має триваючий характер (стан) та є підставою виникнення більшої частини сімейно-правових відносин.

Між батьками та дітьми виникає спорідненість першого ступеня по прямий лінії, що породжує найбільший обсяг прав та обов’язків порівняно з іншими видами та ступенями споріднення.

 

Таким чином для виникнення батьківського правовідношення необхідний складний юридичний склад:

І. Народження дитини (подія)

Народження фізичної особи та встановлення її походження належать до актів цивільного стану, що підлягають державній реєстрації (ст. 49 ЦК України).

ІІ. Посвідчення походження від певних осіб, що здійснюється органами реєстрації актів цивільного стану (дія).

  Державна реєстрація в даних випадках є зовнішнім вираженням існування певної обставини.

В сфері сімейного права походження дитини від певних батьків стає юридичним фактом лише за умови його посвідчення компетентним державним органом - органом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС).

 

Реєстрація народження дитини. Посвідчення походження дитини від певних батьків включає два етапи, кожний з яких не має самостійного значення для виникнення правовідношення:

- заява батьків (або рішення суду про встановлення батьківства)

- адміністративна реєстрація походження дитини.

Реєстрація народження дитини провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.

Строк реєстрації. Народження дитини повинно бути зареєстроване не пізніше одного місяця з дня народження дитини.

Відповідно до частини 2 статті 212-1 Кодексу про адміністративні порушення України несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладенняштрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян (статтю було доповнено зазначеною частиною на підставі Закону України вiд 03.02.2004 № 1410-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Сімейного кодексу України»).

Місце реєстрації. Реєстрація народження дитини провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою.

У разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження реєстрація здійснюється за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, у якому народилася ди­тина або в якому на цей час вона перебуває.

Документи, що подаються до органу РАЦС. Для реєстрації народження дитини до органів РАЦС пред'являються певні документи, а саме:

 - довідка медичної установи про народження дитини та

 - документи, що посвідчують особу батьків (одного з них)

 - залежно від порядку визначення походження дитини від певного батька також пред'являються

  свідоцтво про шлюб, або

  заява батька (спільна заява батьків) про визнання батьківства, або

  судове рішення про визнання батьківства.

На підставі реєстрації народження дитини видається свідоцтво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних у ньому батьків (одного з батьків).

Аналогічно реєстрації шлюбу, релігійні обряди щодо народження дитини, не мають правового значення. Документи про народження дитини, що видаються на підставі таких релігійних обрядів, не є доказом походження дитини від певних осіб.

Якщо заява подається одним з батьків, правовідношення між дитиною та іншим з батьків може не виникати взагалі (наприклад, одинока мати).

За загальним приписом, документом, що підтверджує походження дитини під певної матері, є медичне свідоцтво про народження.

Для забезпечення реєстрації народження дитини в органах реєстрації актів цивільного стану заклад охорони здоров'я видає „Медичне свідоцтво про народження”, форма N 103/о.

Медичне свідоцтво про народження видається будь-кому з батьків або іншим особам, які провадитимуть реєстрацію народження дитини, усіма закладами охорони здоров'я, де приймаються пологи.

У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я при реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану факт народження дитини підтверджується медичною довідкою про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма N 103-1/о) та двома свідками.

При багатоплідних пологах медичне свідоцтво про народження заповнюється на кожну дитину окремо.

Перший примірник медичного свідоцтва про народження видається будь-кому з батьків або іншим особам, які будуть провадити реєстрацію народження дитини, другий примірник медичного свідоцтва про народження залишається в закладі охорони здоров'я.

У разі смерті дитини в період 0-6 діб після народження заповнюються медичне свідоцтво про народження дитини (форма N 103/о) та лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма N 106-2/о). У разі мертвонародження видається медичне свідоцтво про перинатальну смерть, медичне свідоцтво про народження не видається.