Єдність чуттєвого пізнання й абстрактного мислення

Ми вже переконалися, що існують дві форми пізнання людиною дійсності – чуттєве пізнання й абстрактне мислення (ясновидіння, телепатію та інші паранормальні явища ми зараз до уваги брати не будемо). Ми також переконалися, що лише за допомогою мислення можна об’єктивно пізнати дійсність. Але для того, щоб зробити цю дійсність об’єктом логічного осмислення, необхідно дістати хоча б якусь інформацію про неї. Зробити це ми можемо виключно за допомогою наших п’яти органів чуття. Тобто для того, щоб робити висновки про те, що Сонце обертається навколо Землі або ж Земля навколо Сонця, ми повинні спочатку це Сонце побачити.

Отже, пізнання починається з відображення навколишнього світу органами чуття, які дають нам безпосередню інформацію про дійсність та є джерелом усіх наших знань. Це безпосереднє відображення світу. Мислення ж є відображенням опосередкованим. Світ проникає до свідомості людини через відчуття. Мислення – перероблення цього чуттєвого матеріалу. Мислення ще можна назвати відображенням узагальненим. Воно відволікається, абстрагується від зовнішніх понять, даних про предмет або явище чуттєвим пізнанням, і бере в них загальне, істотне. Наприклад, щодо поняття “людина”, вага, колір тощо – це чуттєві поняття, неістотні ознаки. Мислення ж знаходить зв’язок між людьми – мова, здатність мислити.

Було б, однак, неправильно розглядати абстрактне мислення окремо від чуттєвого пізнання. Насправді вони перебувають у нерозривній єдності. Чуттєве пізнання вже містить у собі певні зачатки узагальнення. Скажімо, ми говоримо: пахне трояндою. З одного боку, це відчуття. З іншого – ми класифікуємо цей запах як запах троянди, якої тут немає, що й становить передумову переходу до абстрактного мислення, яке, якою б значною не була його роль, спирається лише на чуттєве пізнання. Якщо воно ґрунтується не на чуттєвому пізнанні, а на тому, чого немає насправді, то це вже клінічний випадок маячні.

Звідси ми можемо зробити висновок, що повноцінний процес пізнання включає як чуттєве пізнання, так і абстрактне мислення.

Особливе місце в пізнанні займає практика. Тому ми й не повинні випускати з уваги мету, для досягнення якої ми все це розглядаємо, тобто розкриття структури мислення. Але як структуру, так і зміст мислення ми можемо виразити тільки через слова, через мову. Тому перейдемо до наступного питання нашої лекції.

 

Мислення й мова

Отже, мислення нерозривно пов’язане з мовою. Мислення без мови неможливе, вони виникають і розвиваються одночасно. Абстрактне мислення – це мовне, словесне мислення. Мова, згідно з К. Марксом – це безпосередня дійсність думки. Поза мисленням немає мови, як і навпаки – поза мовою немає мислення. Вони перебувають в органічній єдності.

Призначення мови полягає в тому, що вона є засобом набуття й закріплення знань, їх збереження та передачі іншим людям. І саме мова як звукова матеріальна оболонка думки дає можливість для спеціального аналізу мислення в логіці.

Єдність мислення та мови не виключає істотних відмінностей між ними. Мислення має загальнолюдський характер, його закони незалежні від мови. Мов же на Землі багато – близько 8 тисяч, і кожна з них має свою структуру побудови, свою граматику. Наприклад, за природою однієї з найдавніших мов світу, баскської, простісінький вислів “я прошу тебе” буде: “у проханні ти маєшся мною”; “я побачу це” – “побачення заради це маю я”. Незважаючи на такі відмінності, єдність мислення зумовлює певну єдність у структурі всіх мов. Саме логіка якраз й вивчає цю структуру мислення, що виражається через мову. Якими методами вона це робить? Для з’ясування цього розкриємо зміст понять природних та штучних мов.

Природні, або національні, мови – звукові (мова), а потім і графічні (письмо) інформаційні знакові системи, що історично склалися в суспільстві.

Природні мови відрізняються багатими виразовими можливостями й універсальними можливостями охоплення найрізноманітніших сфер життя.

Штучні мови – допоміжні знакові системи, які спеціально створюють на базі природних мов для точної та економної передачі наукової та іншої інформації. Вони конструюються не власними засобами, а за допомогою іншої, як правило, природної або створеної раніше штучної мови. Мова, що виступає засобом створення або вивчення іншої мови, називається метамовою, а мова, що створюється – мовою-об’єктом. Метамова при цьому повинна мати багатіші порівняно з мовою-об’єктом виразові можливості.

Штучні мови широко використовуються в сучасній науці й техніці: хімії, математиці, теоретичній фізиці, обчислювальній техніці, кібернетиці тощо. Щодо їх застосування в логіці, то тут можна виділити дві мови. Одна з них, зараз ми її розглядати не будемо, називається мовою логіки висловлювань. Вона аналізує судження з погляду істинності логічних зв’язків, відволікаючись від внутрішньої структури судження.

Але нас поки що цікавить не абсолютна істинність того чи іншого висловлювання, а внутрішня логічність його структури. Для цього використовується інша мова логіки, яка називається мовою логіки предикатів.

Ця мова застосовується для того, щоб абстрагуватися від смислу сказаного й зосередитися тільки на логічній структурі. Використовуючи лише природну мову, це зробити досить важко, люди, як правило, не можуть абстрагуватися від смислу висловлювань, використовуваних ними в процесах мислення або спілкування з іншими людьми. Тому з цією метою в логіці створюються штучні мови, що називаються формалізованими, зокрема мова логіки предикатів.

Формалізовані мови – спеціально створені мови, де вислови природної мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне значення.

Що ж конкретно й на які символи замінюється у формалізованих мовах? У нашій природній мові можна виділити логічні та нелогічні терміни. Логічні – зазвичай висловлюють за допомогою таких слів і словосполучень: “будь-який”, “деякий”, “є”, “невірно, що…”, “якщо.., то…”, “…та…”, “…або…” тощо. Вони й визначають структуру мови.

У нелогічних термінах фіксується вся інформація, яка передається у висловлюванні.

Структура висловлювання безпосередньо пов’язана з поняттям логічної форми, що згадується у визначенні логіки як науки. Тому зараз перейдемо до цього питання.