Закон України «Про охорону праці»

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України. Конституція – основний закон держави – була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Вона декларує рівні права і свободи всім жителям держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші. Всі закони і нормативні документи повинні відповідати, узгоджуватися і базуватися на статтях Конституції.

Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України «Про охорону праці» та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закон України: «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про дорожній рух». Їх доповняють державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти – це стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

Закон «Про охорону праці», прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року, був переглянутий і затверджений Президентом України у новій редакції 21 листопада 2002р. Він складається з преамбули та 9 розділів.

Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в законі. У ньому наводяться визначення понять: «охорона праці», «роботодавець», «працівник», та окреслюється дія цього закону, який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров’я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці.

Передбачено, що роботодавець зобов’язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань; відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров’ю та життю та ін.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварій. Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись 1 раз на рік для працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою і 1 раз на 3 роки для всіх посадових осіб.

Роботодавець обов’язково створює органи управління охороною праці на підприємстві і забезпечує їх функціонування для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. Вказані обов’язки працівників дбати про здоров’я і безпеку як особисту, так і оточуючих, знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Для практичної реалізації закону «Про охорону праці» постановою Кабінету Міністрів затверджено ряд актів: Положення про створення Національної Ради з питань безпеки життєдіяльності населення, Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації шкоди, заподіяної працівнику пов’язаної із виконанням трудових обов’язків, Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці та ін.