Виникнення, зміни та припинення

Конституційно-правові відносини — це врегульовані норма­ми конституційного права суспільні відносини.

Для конституційних правовідносин характерне те, що вони:

1) мають політичний характер (хоча слід мати на увазі, що
не всі політичні відносини є конституційно-правовими, а також
що не всі конституційно-правові відносини мають політичний
характер — наприклад, відносини з приводу громадянства, з при­
воду утворення та участі в діяльності громадських організацій
тощо);

2) ці відносини є базовими в системі правовідносин у цілому.
Конституційно-правові відносини класифікують за такими

критеріями:

І. За цільовим призначенням:

1) установчі відносини — це переважно загальні відносини, що виникають на основі конституційних принципів, статутних, дефінітивних та інших норм;

2) правовстановлюючі відносини — це такі, в яких їх суб'єкти здійснюють свої права та виконують свої обов'язки, встановле­ні правовою нормою;

правоохоронні відносини — це відносини, метою яких є охорона приписів правової норми. Ці відносини завжди мають характер владовідносин. Вони можуть бути як загальними, так і конкретними. Загальні, наприклад, забезпечують передбачений ст. 6 Конституції України розподіл державної влади на законо­давчу, виконавчу, судову гілки, а конкретні, приміром, забезпе­чують недоторканність народних депутатів України;

II. За змістом:

1) матеріальні правовідносини — це відносини, які скла­даються в процесі реалізації матеріальних норм конституцій­ного права. Наприклад, такі відносини виникають у процесі реалізації норм Конституції України, що визначають взаємо­відносини між Президентом України та Верховною Радою України;

2) процесуальні правовідносини виникають при реалізації процесуальних норм. Такі норми містяться, наприклад, у Регла­менті Верховної Ради України, який встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формуван­ня державних органів, визначає законодавчу процедуру, про­цедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради;

III.     За формою:

1) правовідносини у власному розумінні, які характеризують­ся тим, що в них чітко визначені права та обов'язки суб'єктів і кожен суб'єкт здійснює свої права та обов'язки особисто;

2) правові стани, які характеризуються тим, що права та обо­в'язки суб'єктів мають менш визначений характер. Вони вста­новлюються правовими нормами, на підставі яких складаються ніші правові відносини (наприклад, стан громадянства);

IV.     За часом дії:

1) строкові правовідносини — це більшість конституційно-правових відносин; вони діють протягом чіткого, встановленого и нормі строку (наприклад, правовідносини, що виникають під час виборчої кампанії, проведення референдуму тощо);

2) безстрокові правовідносини — це правовідносини, необ­межені в часі, які, однак, можуть припинити своє існування за певних умов (наприклад, смерть громадянина припиняє усі відносини з приводу його громадянства). До безстрокових належать всі відносини, що за формою є правовими станами, відносини, пов'язані із забезпеченням державою основних прав та свобод громадян, тощо.

Існують і інші критерії класифікації конституційних право­відносин: за суб'єктами, за юридичними фактами тощо.

Суб'єкти конституційно-правових відносин — це їх учасники, які у конкретному правовідношенні здійснюють свої права та не­сун, відповідні юридичні обов'язки або своєю правоздатністю породжують певні правові стани¹. Зазначене поняття потріб­но відрізняти від поняття «суб'єкт конституційного права», під яким розуміють установленого конституційними нормами носія, який може мати юридичні права і нести відповідні обов'язки².

Найбільш поширеними видами суб'єктів конституційно-пра­вових відносин є:

1)спільноти (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо);

2)держава, органи державної влади та органи місцевого са­моврядування, депутати, службові та посадові особи;

3)політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації);

4)громадяни України, іноземці, особи без громадянства, жи­телі, біженці;

5)підприємства, установи, організації;

6)міжнародні органи і організації;

7)органи самоорганізації населення;

8)ЗМІ тощо.

Об'єкти конституційно-правових відносин — це предмети або явища, з якими норми конституційного права пов'язують по­ведінку учасників конституційно-правових відносин.

Об'єктами конституційно-правових відносин є:

1)державна територія, оскільки територія держави є прос­торовою базою здійснення її суверенітету, просторовою межею її влади;

2)влада (воля) Українського народу;

3)державна влада, що є об'єктом більшості конституційно-правових відносин;

1) місцеве самоврядування;

5) майнові та немайнові блага;

6) поведінка людей, дії органів держави, органів місцево-пі самоврядування, об'єднань громадян, що мають певною мі­рі і к і профілююче значення в конституційному праві, оскільки реалізується народовладдя в різноманітних його формах¹.

Змістом конституційно-правових відносин є соціальна по­ні лійка (діяльність) суб'єктів конституційного права, що за­безпечується і спрямовується державою шляхом визначення їх і суб'єктивних прав і юридичних обов'язків².

Виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин пов'язані з певними умовами, передбаченими норма­ми конституційного права. Такі умови називають юридични­ми фактами. Їх класифікують за кількома критеріями. Наприклад, за впливом на динаміку правовідносин виділяють пра­воутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі юридичні факти. Наприклад, народження людини, досягнення особою певного віку, смерть особи, стихійні лиха.

 

8. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості, види

Конституційно-правова відповідальність є важливим еле­ментом забезпечення правової охорони Конституції.

Конституційно-правова відповідальність є самостійним ви­дом юридичної відповідальності, тому їй властиві ознаки, які ха­рактеризують юридичну відповідальність у цілому, а саме:

1) відповідальність є наслідком правопорушення;

2)вона пов'язана із реалізацією санкцій, встановлених у нор­мах права.

Водночас конституційно-правова відповідальність характе­ризується такими специфічними ознаками:

1) вона спрямована на правову охорону Конституції України;

2)вона часто межує з політичною відповідальністю, але по-м пічний характер цієї відповідальності проявляється тільки щодо тих суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана із здійсненням політичної влади: Президент України, Кабінет Мі­ни грів України, Верховна Рада України, народні депутати, політичні партії тощо²;

3)не існує єдиної процедури застосування цього виду від­повідальності. Практично кожен захід конституційно-правової пі відповідальності має свій особливий порядок її призначення та

ішконання³.

Отже, конституційно-правова відповідальність — це перед­бачений нормами конституційного права вид соціальної та юри­дичної відповідальності, що існує у сфері конституційно-правових відносин, характеризується наявністю специфічних суб'єктів, механізму реалізації та санкцій і полягає у примусовому перетерплюванні заходів впливу за протиправне діяння (рет­роспективний аспект) та у відповідальному стані зобов'язаного суб'єкта (позитивний аспект), є найважливішою гарантією реа­лізації та захисту конституції.

Склад конституційного правопорушення, що є підставою при­тягнення до конституційно-правової відповідальності, є таким.

Об'єктом конституційного правопорушення є суспільні від­носини, що регулюються нормами конституційного права.

Об'єктивною стороною правопорушення є протиправна по­ведінка суб'єкта, що не відповідає нормам конституційного права. У деяких складах конституційних правопорушень передбача­ється необхідність доведення факту настання шкоди та наявно­сті причинного зв'язку між ним та порушенням норми. Особли­вістю об'єктивної сторони конституційного правопорушення є те, що вона закріплюється у конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб'єкта. Причому питан­ня про оцінку об'єктивної сторони конституційного правопору­шення, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, вирішує суб'єкт, наділений правом застосовувати конституцій­но-правову санкцію.

Суб'єктами конституційно-правової відповідальності у рет­роспективному аспекті є ті суб'єкти конституційного права Украї­ни, які наділені деліктоздатністю, тобто здатністю нести юри­дичну відповідальність за свої протиправні вчинки¹.

У конституційному праві деліктоздатність мають два види суб'єктів:

1) індивідуальні (громадяни України, депутати всіх пред­ставницьких органів державної влади та місцевого самовряду­вання; посадові особи тощо);

2)колективні (органи державної влади, органи місцевого са­моврядування, об'єднання громадян та інші соціальні утворення: комітети та комісії представницьких органів, виборчі комісії тощо).

Суб'єктивною стороною складу конституційного правопо­рушення є вина, зміст якої залежить від характеру суб'єкта, що несе відповідальність. Так, якщо це індивідуальний суб'єкт, то у змісті вини важливе значення має психологічне ставлення осо­би до своїх протиправних дій та їх можливих наслідків. Щодо ВИНИ колективного суб'єкта, то вона визнається лише тоді, ко­ли цей суб'єкт, маючи можливість вибору, обрав саме непра­вомірний варіант.

Іноді суб'єктивну сторону конституційного правопорушен­ня характеризують і такі додаткові ознаки, як мотив і ціль. На­приклад, відповідно до ст. 37 Конституції України утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій є кон­ституційним правопорушенням лише за умови переслідування ними протиправних цілей, передбачених цією статтею¹.

Серед заходів конституційно-правової відповідальності у рет­роспективному аспекті, тобто серед її санкцій, виділяють такі:

1) скасування або призупинення дії актів державних органів та органів місцевого самоврядування або їх окремих положень (наприклад, відповідно до ч. 8 ст. 118 Конституції України рі­шення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президен­том України або головою місцевої державної адміністрації ви­щого рівня). Різновидом даної санкції є визнання неконститу­ційними актів, визначених Конституцією України державних органів або їх окремих положень, що здійснюється Конститу­ційним Судом України;

2) припинення діяльності державних органів, органів місце­ вого самоврядування, їх посадових та службових осіб (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як од­нієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резо­люцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від кон­ституційного складу Верховної Ради України);

3) анулювання юридичних результатів тих або інших кон­ ституційно-правових дій (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 90 Закону України «Про вибори народних депутатів України» діль­нична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним у разі встановлення нею порушень вимог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити  результати волевиявлення виборців);

4) обмеження або призупинення деяких основних прав грома­ дян. Так, відповідно до ч. З ст. 76 Конституції України не може пуги обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість непогашена і незнята в установленому законом порядку;

5) скасування рішення про прийняття до громадянства Украї­ ни. Наприклад, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про громадянство України» набуття особою громадянства України через прийняття до громадянства України внаслідок обману, с відомого подання неправдивих відомостей або фальшивих до­кументів є підставою для втрати громадянства України¹.

Для впорядкування всіх складових конституційно-правової відповідальності пропонується ухвалити закон «Про конститу­ційно-правову відповідальність»² або закріпити їх у межах кон­кретних законів, що регламентують правовий статус різнома­нітних державних інституцій, посадових осіб³.

 

Тема 2.