Промислових та цивільних споруд»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

з дисципліни

 

«Інженерні конструкції

Гідротехнічних споруд»

 

Змістовний модуль №2

 

«Залізобетонні конструкції

Промислових та цивільних споруд»

 

 

Рівне 2013

Конспект лекцій з дисципліни «Інженерні конструкції гідротехнічних споруд» (Змістовний модуль №2 «Залізобетонні конструкції промислових та цивільних споруд») для студентів за напрямком підготовки 6.060103 «Гідротехніка (водні ресурси)» професійного спрямування «Гідромеліорація» денної та заочної форм / О.І. Корнійчук, Рівне: НУВГП, 2013. - 40 с.

 

Упорядники: О.І. Корнійчук, канд. техн. наук, ст. викладач

 

Відповідальний за випуск: Є.М. Бабич, доктор техн. наук, професор, завідувач кафедри інженерних конструкцій.

 

© Корнійчук О.І., 2013

© НУВГП, 2013

 

Плоскі залізобетонні перекриття

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Класифікація плоских перекриттів

Залізобетонні плоскі перекриття - найбільш розповсюджені конструкції у промисловому і цивільному будівництві. Їх широкому застосуванню у будівництві сприяють висока індустріальність, економічність, жорсткість, вогнетривкість, гігієнічність, архітектурна виразність та довговічність.

На перекриття діють постійні навантаження (власна вага конструкцій перекриття, вага конструкцій підлог) та змінні навантаження (корисне навантаження від ваги людей, обладнання, устаткування, тощо).

Вартість перекриття ≈ 20-25% вартості всього будівництва.

Класифікація:

· за конструктивною схемою: балочні та безбалочні;

· за способом зведення: збірні, монолітні і збірно-монолітні.

Балочні називають перекриття, у яких балки працюють спільно з опертими на них плитами перекриття. Балки (ребра) можуть розташовуватись в одному або в двох напрямках.

У безбалочних перекриттях плита опирається безпосередньо на уширення колон, що називаються капітелями.

б)

а)

Рис. 6.1. Перекриття: балочне (а), безбалочне (б)

 

За конструктивними ознаками виділяють наступні види плоских перекриттів: балочні збірні; ребристі монолітні з балочними плитами; ребристі монолітні з плитами опертими по контуру; балочні збірно-монолітні; безбалочні збірні; безбалочні монолітні; безбалочні збірно-монолітні.

Плити у складі конструктивних елементів перекриттів залежно від співвідношення сторін опорного контуру можуть бути:

· при відношенні сторін l₂ / l₁ > 2 – балочними, які працюють на згин у напрямку меншої сторони; при цьому згинальним моментом у напрямку більшої сторони нехтують через його невелике значення (рис. 6.2.а);

· при l₂ / l₁ £ 2 – опертими по контуру, працюють на згин у двох напрямках та мають перехресну робочу арматуру (рис. 6.2.б).

 

Рис. 6.2. Плита балочного типу (а) та оперта по контуру (б)

 

Балочні збірні перекриття

Складається з балочних плит, які опираються на балки, що називаються ригелями. Ригелі опираються на колони та стіни, їх напрямок може бути поздовжнім (вздовж будівлі, рис. 6.3.а) або поперечним (рис. 6.3.б).

Рис. 6.3. Збірне балочне перекриття з різним розташуванням ригелів

 

Збірні перекриття монтуються з попередньо виготовлених на заводах елементів.

Проліт плит 2,4…12 м, проліт ригелів 4…6 (до 9) м.

Розміри прольотів та напрямок розташування ригелів визначаються загальним компонуванням конструктивної схеми будівлі, величиною навантаження на перекриття та вибирається на основі техніко-економічного порівняння варіантів.

 

1

2

3

4

5

6

6.1

6.2

Плити перекриття

Плити (панелі) перекриття опираються на ригелі та працюють на згин в одному напрямку (перпендикулярно до ригелів).

Для зменшення витрат матеріалів плити проектуються полегшеними – пустотними (з круглими, овальними, вертикальними пустотами) або ребристими (з розташуванням ребер внизу або зверху).

Плити можуть бути і суцільного перерізу.

Рис. 6.4. Форми поперечного перерізу плит: а) ребриста,

б) круглопустотна, в) пустотна з овальними пустотами, г) типу 2Т

 

Найбільш економічні за витратою бетону є плити з овальними пустотами, проте вони є складнішими у виготовленні.

Вертикальні ребра пустотних плит забезпечують міцність похилого перерізу та жорсткість елемента в цілому.

Ребристі плити використовуються в промисловому будівництві, їх ширина b = 1,5…3,0 м, висота h = 25…45 см.

Пустотні плити використовуються в цивільному будівництві, їх ширина b = 0,8…2,2 м, висота h = 20…24 см.

Суцільними плити використовуються для перекриття горищ і т.п. приміщень, їх товщина складає t = 12…16 см.

Плити розраховують як однопролітні шарнірно оперті балки завантажені рівномірно розподіленим навантаженням. Розрахунковий проліт плити l₀ – це відстань між осями її опор. Фактичний переріз пустотних та ребристих плит приводять до розрахункового, що має форму тавра або двотавра (див. рис. 6.5).

У ребристих плитах та плитах з овальними пустотами необхідно розраховувати полицю плити на місцевий згин. Крім того в ребристих плитах розраховують поперечні ребра, як балку защемлену у поздовжніх ребрах.

Рис. 6.5. Еквівалентний переріз пустотної (а) та ребристої (б) плит

 

 Для армування застосовують зварні сітки та каркаси з звичайного арматурного дроту класу Вр-І та арматури класів (А240), А400 та А500.

У якості поздовжньої напружуваної арматури застосовують стержньову арматуру класів А500, А600, (А800), високоміцний дріт Вр-ІІ та канати К-7 (К-19). Якщо проліт плити менше 6 м, то її можна виконувати без попередньо напруженої арматури.

Поздовжню робочу арматуру розміщують по всій ширині нижньої полиці перерізу пустотних плит і у ребрах ребристих плит.

Поперечні стержні об'єднують із поздовжньою монтажною або робочою ненапруженою арматурою у плоскі зварні каркаси, що розміщують у ребрах плит. Плоскі зварні каркаси у пустотних плитах розміщують лише на приопорних ділянках через одне-два ребра.

Для стропування плит в них передбачають монтажні петлі.

Монтажні сполучення плит всіх типів виконують зварюванням сталевих закладних деталей та заповненням бетоном швів між плитами. У поздовжніх бічних гранях плит передбачають заглиблення, призначені для утворення (після бетонування швів) преривчастих шпонок, які забезпечують спільну роботу плит, при цьому перекриття являє собою жорстку горизонтальну діафрагму.

Рис. 6.6. Армування пустотної (а) та ребристої (б) плит

 

Ригелі

Форма збірних ригелів може бути прямокутна або таврова (з полицею зверху або знизу):

Рис. 6.7. Форми поперечного перерізу ригеля

 

Висота ригеля h = (1/10…1/15)·l, ширина b = (0,3…0,6)·h.

За статичною схемою ригелі можуть працювати:

· як однопролітна балка на двох опорах,

· як багатопролітна нерозрізна балка.

Нерозрізність збірних ригелів забезпечується з’єднанням опорної арматури за допомогою стикових стержнів і закладних деталей або за допомогою ванного зварювання з випусками арматури колони.

Рис. 6.8. Схеми з’єднання опорної арматури: а) за допомогою стикових стержнів, б)за допомогою ванного зварювання

 

При розрахунку статично невизначних систем можна враховувати утворення пластичних шарнірів, що призводять до перерозподілу і вирівнювання згинальних моментів між окремими перерізами.

Значення перерозподіленого моменту задають так, щоб він не занадто різко відрізнявся від моменту по пружній схемі і приблизно складав не менше 70% його значення при пружній роботі, при цьому відносна висота стиснутої зони бетону x = x / h_o ≈ 0,35. Перерозподіл моментів обмежує також ширина розкриття тріщин у перших пластичних шарнірах. Якщо утворення тріщин в конструкції не допускається (досить частий випадок для ГТС), то розрахунки необхідно виконувати у пружній стадії без перерозподілу зусиль.

 

При визначені армування нерозрізних ригелів будують епюру матеріалів на основі огинаючої епюри моментів.

б)

а)

Рис. 6.9. Побудова згинаючої епюри матеріалів: а) схеми завантаження, б) огинаюча епюра моментів,

g – постійні навантаження, v – тимчасові навантаження

Рис. 6.10. Епюра матеріалів та армування ригеля

 

Ригелі армують зварними каркасами. Звичайна (ненапружена) поздовжня робоча арматура класів А400, А500   (Ø10…40 мм); монтажна поздовжня арматура – Вр-І, А240, А400, (А500); поперечна арматура - Вр-І, А240, А400, (А500).

Ригелі, що працюють за однопролітною статичною схемою, можуть армуватися попередньо напруженою арматурою (стержньова арматура класів А500, А600, А800; високоміцний дріт Вр-ІІ або канати К-7,        К-19).

 

Безбалочні перекриття

Використовуються у будівлях з великим рівномірно розподіленим навантаженням (більше 6 кН/м²), коли необхідно мати гладеньку поверхню стелі (багатоповерхові склади, холодильники, покриття резервуарів, тощо).

Переваги: краще використовується об’єм приміщень, зменшується конструктивна висота перекриття, поліпшується освітленість та провітрюваність приміщень.

Може виконувати з монолітного, збірного або збірно-монолітного залізобетону.

Прольоти l₁ (l₂ ) = 6,0…9,0 м. Як правило, l₁ / l₂ < 1,5.

Товщина плити перекриття h_s = (1/35…1/32)·l_max.

 

Залізобетонні фундаменти

7.

Класифікація фундаментів

Фундаменти – конструкції, які передають навантаження від будівель та споруд на ґрунт.

Вартість фундаментів ≈ 4-6% вартості всього будівництва.

Класифікація фундаментів на природній основі:

· за конструктивними особливостями: окремі (стовпчасті), стрічкові, суцільні;

· за способом виготовлення: збірні, монолітні;

· за характером роботи: центрально та позацентрово завантаженні.

Рис. 7.1. Типи фундаментів: 

а) – стовпчастий, б) стрічковий; в - суцільний

 

Монолітні фундаменти, як правило, дешевші від збірних, проте збірні фундаменти доцільно застосовувати при складних гідрогеологічних умовах, для прискорення виконання робіт, при виконанні робіт у зимовий час, для збереження природних властивостей ґрунту.

При слабких або просідаючих ґрунтах, складних гідрогеологічних умовах або великих навантаженнях можуть використовуватись пальові фундаменти, що складаються з груп паль, які об’єднанні у верхній частині залізобетонною плитою – ростверком.  

 

Рис. 7.2. Схема пальового фундаменту: а – ростверк, б – паля.

 

Розрахунок фундаментів проводиться в два етапи:

1. Визначення розмірів підошви фундаменту виходячи із розрахунку основи (ґрунту) за несучою здатністю та деформаціями (визначається розрахунковий опір ґрунту R).

2. Конструктивний розрахунок тіла фундаменту (визначення висоти, розмірів уступів, площі поперечного перерізу арматури).

 

Окремі фундаменти

Використовуються у випадках, коли колони (або інші несучі елементи) розміщені в плані на досить великих відстанях та при невеликих навантаженнях. Найбільш прості у виготовленні.

Використовується бетон кл. В15…В25, арматура А240, А400 (А500).

Для зменшення витрат бетону фундаменти виконують пірамідальними (висота до 600 мм) та ступінчастими (1 уступ при висоті до 400 мм, 2 – 500…800 мм або 3 – більше 800 мм).

б)

а)

Рис. 7.3. Форми окремих фундаментів:

а) пірамідальний, б) ступінчастий

Розміри підошви та уступів фундаментів приймають таким чином, щоб тіло фундаменту не виходило за піраміду продавлювання, та були кратними 100 мм. Верхньою основою піраміди продавлювання є переріз колони біля обрізу фундаменту, а нахил граней піраміди до основи приймають 45⁰.

Фундаменти влаштовують на штучній основі товщиною 100мм:

· для збірних фундаментів – піщана основа,

· для монолітних фундаментів - бетонна основа.

Глибина закладання колони у фундамент має задовольняти вимогам анкерування робочої арматури колони:

l_an ≥ (1…1,5)·h_col                                    (7.1)

l_an ≥ (25…40)·d                                     (7.2)

де h_col і d – більший розмір перерізу колони та діаметр робочої арматури колони.

hmin = lan + 250 мм  (7.3)

Рис. 7.4. Окремий фундамент під збірну колону із звичайним стаканом

 

Рис. 7.5. Окремий фундамент під збірну колону з підвищеним стаканом

hmin = lan + 100 мм (7.4)

Рис. 7.6. Окремий монолітний фундамент під монолітну колону

 

Висоту фундаменту h приймають кратною 100 (300) мм та призначають в залежності від

· глибини закладення фундаменту d, що залежить від ґрунтових умов (глибини промерзання, рівня ґрунтових вод);

· типу фундаменту та необхідної довжини анкерування l_an (ф-ли 7.3 та 7.4);

· інших умов (існуючих фундаментів).

 

7

7.1

7.2

Стрічкові фундаменти

Влаштовуються під стінами і при густо розташованих в плані колонах із значними навантаженнями, коли підошви окремих фундаментів підходять близько одна до одної. Підвищують жорсткість будівлі та вирівнюють осідання основи.

Під стінами стрічкові фундаменти виконують переважно збірними із фундаментних блоків (суцільних або пустотних) та блоків-подушок, які вкладаються у притул або із зазорами.

Рис. 7.11. Форми поперечного перерізу блоків-подушок

Рис. 7.12. Збірний стрічковий фундамент під стіну:

1 – фундаментний блок (пустотний); 2 – блок-подушка

 

Подушку розраховують у поперечному напрямку як консоль, яка завантажена реактивним тиском ґрунту (при цьому вирізають полосу шириною 1 м):

M_max = 0,5 · p · c²                           (7.19)

Арматуру знаходять за формулою (7.12).

Рис. 7.13. До розрахунку підошви стрічкових фундаментів

 

Стрічкові фундаменти під колони роблять окремими або перехресними стрічками таврового перерізу з полицею знизу або зверху. Їх розраховують як нерозрізні багатопролітні балки, опорами для яких є колони, а навантаженням – реактивний тиск ґрунту.

Армування аналогічне до нерозрізних балок перекриття.

 

Рис. 7.14. Стрічкові фундаменти під колони:

а) окремі стрічки, б) перехресні стрічки, в) поперечний переріз  тавровий з полицею зверху, г) поперечний переріз тавровий з полицею знизу

 

Суцільні фундаменти

Використовуються переважно при слабких грунтах і значних навантаженнях.

Бувають трьох видів: плитно-балочні або плитно-ребристі (рис. 7.15.а), плитні безбалочні (рис. 7.15.б), коробчастого перерізу     (рис. 7.15.в)

Рис. 7.15. Види суцільних фундаментів

 

Найбільш жорсткими є суцільні фундаменти коробчастого перерізу, але вони є найменш економічнішими.

Зі статичної точки зору суцільні фундаменти розглядають як перевернуте залізобетонне перекриття, опорами для якого є колони, а навантаженням - реактивний тиск ґрунту. Розподіл цього тиску є нерівномірним і залежить від жорсткості плити та деформативних властивостей ґрунту. В наближених розрахунках розподіл реактивного тиску приймають рівномірним.

Армування аналогічне до відповідного типу перекриття.

 

8.

Загальні відомості

3/б балки покриття (кроквяні балки), ферми та арки використовуються в якості збірних несучих конструкцій покриттів прольотом 6…36 (до 80) м. Застосовуються, як правило, в будівлях з каркасною схемою при кроці колон 6 або 12 м.

Сприймають навантаження від покриття, снігу, власної ваги, підвісного обладнання, підвісних кранів та передають їх на опори. Крім того високі арки та ферми розраховують на дію вітрових навантажень, а великопрольотні конструкції (>36 м) – на зусилля, спричинені усадкою та повзучістю бетону.

Розраховуються на зусилля, які виникають в процесі експлуатації, виготовлення, транспортування та монтажу.

Конструктивні особливості:

Розтягнуті елементи (нижня частина балок, нижній пояс ферм, затяжки арок) армуються попередньо напруженою арматурою з високоміцної сталі: А500, А600, А800, (А100), К-7, Вр-ІІ. При цьому поздовжню попередньо напружену арматуру розміщують рівномірно в перерізі та охоплюють поперечною арматурою у вигляді замкнутих хомутів та коритоподібних сіток. 

Крім того елементи армуються звичайною арматурою класів Вр-І, А240, А400, (А500) у вигляді зварних (рідше в’язаних) каркасів або сіток, яку часто приварюють до закладних деталей, що забезпечує надійне анкерування та запобігає утворенню тріщин під час передачі зусилля обтиснення на бетон.

Виготовляються з бетону кл. В25…В50.

Закріплюються до опор (колон) за допомогою анкерних болтів або зварюванням закладних деталей.

Ферми

Економічно доцільні при прольотах L ≤ 30 м.

Як правило, витати матеріалів менші ніж для балок покриття, але трудозатрати при виготовлені більші. Витрати металу в з/б фермах майже вдвічі менша ніж у металевих, але трудомісткість і вартість набагато більша.

Ферми прольотом 18 і 24 м виконують суцільними, при більших прольотах – складеними з двох напівферм.

За способом виготовлення ферми бувають із закладною решіткою та суцільно забетоновані.

Типи ферм:

· сегментні розкісні

 

 

· арочні

- безроскісні

 

 

-  з рідкою решіткою

 

· розкісні з паралельними поясами

 

· трикутні

 

· полігональні з ломаним нижнім поясом

 

 

Найбільш економічніші є сегментні та арочні ферми, бо вони найбільше відповідають обрису епюри згинальних моментів у однопролітній балці. Тому зусилля в поясах по довжині майже не змінюються, а зусилля в елементах решітки невеликі.

Всі навантаження на ферму, як правило, зводять до зосереджених у вузлах. Для арочних безрозкісних ферм можливе поза вузлове навантаження.

Розкісні ферми розраховують як стержньові системи з шарнірним з’єднанням усіх елементів у вузлах, нехтуючи незначним впливом жорсткості вузлів. Зусилля в елементах знаходять методом вирізання вузлів, за допомогою діаграми  Максвелла-Кремони або ЕОМ. В елементах виникають лише осьові зусилля (розтяг, стиск).

Зусилля в елементах безроскісних ферм знаходять як для статично невизначених рам із замкнутим контуром, враховуючи жорсткість вузлів, за допомогою ЕОМ або вдаються до наближених розрахунків. В елементах виникають додаткові згинальні моменти, тому вони розраховуються на (позацентровий стиск або розтяг).

Нижній пояс ферм працюєна розтяг (він виконується попередньо напруженим), верхній пояс – на стиск, елементи решітки можуть бути як стиснутими, так і розтягнутими.

Кожний елемент ферми розраховується відповідно до зусиль, які в ньому виникають (розтяг або стиск).

Вузли армують відповідно до розрахункових зусиль, які в них виникають, а також враховуючи зусилля від передачі попереднього обтиснення на бетон. Арматуру стояків та розкосів заводять у вузли на довжину анкерування.

Вут – розширена ділянка спряження елементів ферми призначена для зменшення концентрації місцевих напружень.

Рис. 8.3. Приклад армування сегментної розкісної ферми:

1 – поперечна арматура опорного вузла, 2 – контурні стержні,

3 - додаткова сітка, 4 – напружена арматура, 5 – сітка непрямого армування.

Арки

Арка – великопрольотна будівельна конструкція у вигляді вигнутого в бік навантаження криволінійного бруса, горизонтальне переміщення опор якого обмежене.

Арка переважно працює на стиск, що викликано наявністю розпору, який сприймається фундаментами, сусідніми спорудами або затяжкою.

Застосовуються при прольотах L ≥ 30 м.

Арки бувають високими і пологими; безшарнірними, дво- і тришарнірними.

  Рис. 9.1.Типи залізобетонних арок: а) безшарнірна (розпір сприймається фундаментами); б) двошарнірна (розпір сприймається фундаментами);

в) двошарнірна із затяжкою; г) тришарнірна із затяжкою; д) двошарнірна (розпір сприймається сусідніми будовами); е) висока із затяжкою нижче підлоги.

 

При рівномірно розподіленому навантажені найбільш раціональна є арка з обрисом квадратної параболи, проте на практиці аркам надають колової форми.

 

Найбільш поширеною є полога двошарнірна арка із затяжкою (стріла підйому f = (1/6…1/8) ·L) – рис. 9.1.в.

Арка має двотавровий переріз висотою h = (1/30…1/40) ·L та шириною b = (0,4…0,5) h.

Затяжка попередньо напружена прямокутного перерізу. Для зменшення її прогину через 5…6 м розміщують металеві або залізобетонні підвіски.

Арки можуть бути збірними або монолітними. Збірні арки виконуються з окремих блоків довжиною 5…6 м. З’єднання блоків виконується зварюванням випусків арматури з наступним замонолічуванням стиків дрібнозернистим бетоном.

Статичний розрахунок арки здійснюється в два етапи:

- визначається розпір з врахуванням деформацій елементів конструкцій, наприклад для пологої круглої арки з постійною висотою перерізу при рівномірному завантаженні:

Н = k·q·L² / 8·f,  де                                (9.1)

k – коефіцієнт, що враховує вплив пружного обтиснення арки на розпір;

- у відповідності з розрахунковою схемою визначаються зусилля в перерізах арки M_0x, N_0x, Q_0x на відстані х:

M_0x = M_x – H_y,        (9.2)

N_0x = H·cosφ + Q_x·sinφ, (9.3)

Q_0x = Q_x·cosφ – H·sinφ, (9.4)

де M_x, Q_x – зусилля для звичайної однопролітної балки.

 

Рис. 9.2. До статичного розрахунку арки

 

1 – напружена арматура, 2 – стик збірних елементів, 3 – закладні деталі, С-1 – хомути, С-2 – сітки           непрямого армування, К-і – каркаси з ненапруженою арматурою

Рис. 9.3. Приклад армування збірної двошарнірної арки із затяжкою:

1 – напружена арматура, 2 – стик збірних елементів, 3 – закладні деталі,

С-1 – хомути, С-2 – сітки непрямого армування, К-і – каркаси з ненапруженою арматурою

9.

Кутові підпірні стіни

Застосовуються при висоті Н ≤6,0 м, складаються з лицьової (вертикальної) та фундаментної плити, жорстко з’єднаних між собою.

Вертикальна плита сприймає бічний тиск ґрунту.

Рис. 9.5. Геометричні розміри кутової підпірної стінки

B = (0,7…1,0)·H b = (0,2…0,3)·В t = (0,06…0,08)·H t ≥ 12 см a = (1,1…1,3)·t

lan = 20·d

Рис. 9.6. Розрахунок та армування кутової підпірної стінки

Контрфорсні підпірні стінки

Застосовуються при висоті Н >6,0 м, складаються з лицьової (вертикальної) та фундаментної плити, а також ребер (контрфорсів).

Бічний тиск ґрунту сприймається вертикальною плитою, яка повністю або частково передає його на контрфорси, що закріплені у фундаментних плитах подібно до консольних балок.

Залежно від співвідношення сторін с / Н₁ вертикальна плита працює:

· лише в горизонтальному напрямку як нерозрізна багатопролітна балка (якщо с / Н₁ ≤ 0,5),

· як плита оперта по трьом сторонам (якщо 0,5 < с / Н₁ < 2,0),

· як консольна плита, якщо с / Н₁ ≥ 2,0 (не допускається).

Аналогічно залежно від співвідношення сторін працює і задня частина фундаментної плити. Передня частина фундаментної плити, як і у кутовій підпірній стінці, працює як консоль защемлена у фундаментній плиті, що сприймає реактивний тиск ґрунту.

Контрфорс (ребро) працює як консоль змінного перерізу защемлена у фундаментній плиті завантажена реакцією вертикальної плити. Відповідно до згинаючих моментів в ребрі встановлюють робочу арматуру (див. рис.). Крім того в ребрі встановлюють горизонтальні та вертикальні стержні, які розраховують на відрив ребра від вертикальної та фундаментної плит.

Рис. 9.7. Армування контрфорсної підпірної стінки:

1 – робоча арматура вертикальної стінки, 2 – робоча арматура ребра,

3 – робоча арматура фундаментної плити, 4 – вертикальні та горизонтальні стержні в ребрі

 

 

 

Зміст

6. Плоскі залізобетонні перекриття.. 3

6.1. Класифікація плоских перекриттів. 3

6.2. Балочні збірні перекриття. 4

6.2.1.   Плити перекриття. 5

6.2.2.   Ригелі 7

6.3. Монолітні ребристі (балочні) перекриття. 9

6.3.1.   Монолітні ребристі перекриття з балочними плитами. 10

6.3.2.   Монолітні ребристі перекриття з плитами опертими           по контуру 13

6.4. Безбалочні перекриття. 15

6.3.3.   Монолітне безбалочне перекриття. 15

6.3.4.   Збірне безбалочне перекриття. 17

6.5. Особливості збірно-монолітних перекриттів. 18

7. Залізобетонні фундаменти.. 18

7.1. Класифікація фундаментів. 18

7.2. Окремі фундаменти.. 19

7.2.1.   Розрахунок центрально навантажених окремих фундаментів 21

7.2.2.   Розрахунок позацентрово навантажених окремих фундаментів 23

7.3. Стрічкові фундаменти.. 25

7.4. Суцільні фундаменти.. 27

8. Залізобетонні балки покриття, ферми та арки.. 28

8.1. Загальні відомості 28

8.2. Балки покриття (кроквяні балки) 29

8.3. Ферми.. 30

8.4. Арки.. 33

9. Залізобетонні підпірні стінки.. 35

9.1. Класифікація підпірних стінок. 35

9.2. Бічний тиск ґрунту на підпірні стінки. 36

9.3. Загальні відомості про підпірні стінки.. 36

9.4. Кутові підпірні стіни.. 37

9.5. Контрфорсні підпірні стінки.. 38

 

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

з дисципліни

 

«Інженерні конструкції

Гідротехнічних споруд»

 

Змістовний модуль №2

 

«Залізобетонні конструкції

промислових та цивільних споруд»

 

 

Рівне 2013

Конспект лекцій з дисципліни «Інженерні конструкції гідротехнічних споруд» (Змістовний модуль №2 «Залізобетонні конструкції промислових та цивільних споруд») для студентів за напрямком підготовки 6.060103 «Гідротехніка (водні ресурси)» професійного спрямування «Гідромеліорація» денної та заочної форм / О.І. Корнійчук, Рівне: НУВГП, 2013. - 40 с.

 

Упорядники: О.І. Корнійчук, канд. техн. наук, ст. викладач

 

Відповідальний за випуск: Є.М. Бабич, доктор техн. наук, професор, завідувач кафедри інженерних конструкцій.

 

© Корнійчук О.І., 2013

© НУВГП, 2013