Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування

 

Багато хто з економістів (наприклад, 3. Ковачов, С. Го­ловній) дійшли висновку, що оцінка діяльності підприємств має бути комплексною. Специфіка комплексної оцінки полягає в то­му, що її отримують за гармонізації результатів комплексного економічного аналізу. У ній містяться узагальнені висновки про діяльність об'єкта, які базуються на принципі системності.

З. Ко­вачов рекомендує розглядати процес оцінки за такими основни­ми елементами: а) об'єкт оцінки; б) суб'єкт оцінки; в) критерій; г) показник (система); д) одиниці (шкала) вимірювання; є) оцінка. Основні елементи перебувають між собою у відповідному зв'язку і відповідних відношеннях.

Процес оцінки відбувається також у певній послідовності і потребує чіткої організації. З урахуванням цих вимог нами розроблено механізм процесу оцінювання потен­ціалу підприємства (рис. 6.1).

Оцінка — це результат визначення та аналізу якісних і кількісних характеристик об'єкта, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.

 

 

Рис. 6.1. Механізм процесу оцінювання потенціалу підприємства.

У наукових працях з проблем формування і реалізації потен­ціалу підприємств зазвичай недостатньо розроблено питання ви­мірювання його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється щодо підходів до оцінки потенціалу підприємства, особливо щодо засадничого принципу оцінки: за допомогою загального (глобального) показ­ника чи системи показників?

Деякі економісти вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. Поділяючи в цілому цю думку, бага­то науковців, з-поміж яких можна назвати А. Г. Аганбегяна, припускають, що наявність часткових показників не супере­чить існуванню загального. При цьому, на їхній погляд, обо­в'язковою умовою має бути зведення часткових показників до загального. Але існують ще й інші погляди, що вказують на недоліки інтегральних показників і їхню неефективність за практичного використання. Так, А. К. Семенов пише з цього приводу: «Головна причина цього — складність їхнього розра­хунку і недостатня теоретична обґрунтованість порівняння різ­норідних величин».

У теоретичній суперечці відносно питання про оцінку ефектив­ності діяльності господарської системи з допомогою загального синтетичного (інтегрального) показника чи з допомогою групи, системи показників ми поділяємо погляди тієї групи дослідників, яку очолюють Б. П. Плишевський, Г. М. Сорокін, Н. А. Хрущ, котрі дотримуються верховенства системи показників, не вимага­ючи обов'язкового їх зведення до єдиного показника. Адже сконс­труйований на будь-яких принципах загальний синтетичний по­казник оцінки ефективності діяльності господарської системи і її елементів не може охопити або, точніше, урахувати всі умови пе­ребігу процесу виробництва, рівень його організації. Незалежно від волі та бажання дослідника зведення застосовуваних показ­ників у синтетичні, інтегральні й інші за використання якісно різ­норідних або різноспрямованих показників може призвести (або призводить) до суперечливості чи несумісності окремих елементів такого показника.

Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна сис­тема показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. На наш погляд, структурна модель системи показників концептуально має врахо­вувати такі вимоги до її формування:

― загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв'язок і цілеспря­мування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;

― забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показни­ків груп, усієї системи;

― наявність у системі показників, що виступають як основні регулювальні параметри, опорні категорії;

― можливість регулювання значень величин показників залеж­но від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефектив­ності результату;

― можливість одержання прогнозу про спрямованість динамі­ки показників.

Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорій, розробка показників, установлення критерію порівняння; вибір способу оцінки, одержання результа­ту оцінки.

Базуючись на визначенні розглянутого нами поняття потен­ціалу підприємства, оцінку його величини можна визначити як суму фактичних значень складових. Але при цьому постає пи­тання: в яких показниках вимірювати ці складові? Використан­ня натуральних показників є надто складним, оскільки елементи потенціалу значно відрізняються один від одного за змістом і формою. У зв'язку з цим відрізняються й натуральні одиниці, що їх характеризують. Тому багато які дослідники вважають найліпшим вимірювання значень елементів потенціалу за допо­могою одного показника-еквівалента. Наприклад, аграрний по­тенціал пропонується вимірювати вартістю відтворених ресур­сів, при цьому виробничі фонди враховуються за їхніми від­твореними оцінками, а трудові й природні — за оцінками, від­повідно до яких одиниця невідтвореного ресурсу замінюється певною кількістю виробничих фондів. Дехто рекомендує оці­нювати фізичний обсяг елементів потенціалу підприємства че­рез чисельність промислово-виробничого персоналу. Але більшість дослідників вважає, що найуніверсальнішим вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. У такому разі сума вартості елементів характеризуватиме розмір усього потенціалу підприємства. Отже, визначення розміру потенціалу промислового підприємства пов'язане з оцінкою вартості його елементів. Проте і цей метод не такий універсальний, як вида­сться на перший погляд. Визначити вартість основних виробни­чих фондів і оборотних фондів досить легко, але дати вартісну оцінку трудових ресурсів можна лише непрямим способом і ве­ликою мірою умовності, оскільки для живої праці визначальне значення мають її якісні характеристики. Якість праці або рі­вень її складності визначаються знаннями, практичними навич­ками й іншими людськими особливостями, такими як сприт­ність, спроможність виконувати складні операції, що прямо не піддаються вимірюванню.

Отож, ми вважаємо, що потенціал підприємства доцільно ха­рактеризувати не одним, а сукупністю показників, причому зале­жно від природи самого показника, застосовувати чи то вартісну оцінку, чи то натуральну, чи то зовсім іншу — евристичну. Ме­тодологічною основою їх визначення є співвідношення результа­ту з масою ресурсу, використаного для його досягнення. При цьому показники рівня використання елементів потенціалу ма­ють уможливлювати порівняльну оцінку як ефективності вико­ристання різноманітних елементів потенціалу одного підприєм­ства, так і різних виробничих систем.

Оцінка вартості потенціалу підприємства — це упорядко­ваний, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального дохо­ду, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

Таблиця 6.1

Цілі оцінювання потенціалу підприємства

 

Об’єкт оцінювання	Сфера застосування
Оцінка вартості майна	1) продажу певної частки нерухомості; 2) отримання кредиту під заставу частини нерухомості; 3) страхування нерухомого майна і визначення у зв'язку з цим його вартості; 4) передавання нерухомості в оренду; 5) оформлення частини нерухомості як внеску до статутного фонду новостворюваного підприємства; 6) оцінки нерухомого майна як окремого етапу в загальній оцінці вартості підприємства.
Оцінка вартості машин і обладнання	1) продаж окремих одиниць обладнання; 2) оформлення застави; 3) страхування рухомого майна; 4) передавання машин, обладнання в оренду; 5) організація лізингу машин, обладнання; 6) визначення амортизаційних відрахувань; 7) оформлення машин і обладнання як внеску до статутного фонду іншого підприємства; 8) за реалізації інвестиційного проекту.
Оцінка вартості гудвілу	1) передання або продажу іншому підприємству; 2) надання франшизи іншим компаньйонам; 3) визначення збитку, який було завдано діловій репутації підприємства незаконними діями інших підприємств; 4) використання гудвілу як внеску до статутного капіталу; 5) за визначення вартості всіх нематеріальних активів для оцінки вартості підприємства.

 

В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори; інвестори; держава; акціонери; управлінці; постачальники; стра­хові фірми. Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають головні цілі оцінки, а саме:

― підвищення ефективності поточного управління підприєм­ством або фірмою;

― визначення вартості цінних паперів у разі купівлі-продажу акцій підприємства на фондовому ринку;

― визначення вартості підприємства у разі його купівлі-продажу цілком або частинами;

― реструктуризація підприємства;

― розроблення плану розвитку;

― визначення кредитоспроможності підприємства і вартості застави за кредитування;

― укладення страхової угоди, в процесі якого виникає необ­хідність визначення вартості активів;

― установлення бази оподаткування;

― прийняття обґрунтованих управлінських рішень (зокрема усунення впливу інфляційних процесів);

― здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу.

Структурно-логічну схему формування вартості потенціалу підприємства та його складових показано на рис. 6.2.

 

 

 

Рис. 6.2. Структурно-логічну схему формування вартості потенціалу підприємства та його складових.