Державний борг: сутність та основні форми

Функціонування державного кредиту призводить до утворення державного боргу. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами інших органів влади чи суб’єктів господарювання.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Його абсолютна величина, динаміка і темпи змін відбивають стан економіки й фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту – одержання нових позик і умови їх надання, з одного боку, розміри погашень і виплачуваних відсотків, з іншого.

Розрізняють капітальний і поточний державний борг.

Капітальний борг представляє собою всю суму випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи нараховані відсотки, які повинні бути виплачені за цими зобов’язаннями.

Поточний борг складає витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави, строк сплати яких настав.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом – одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків.

Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

  Методи управління державним боргом

На досягнення ефективності державного кредиту спрямовані такі заходи в сфері управління державним боргом:

ü конверсія;

ü консолідація;

ü уніфікація;

ü відстрочення погашення позик;

ü реструктуризація;

ü анулювання.

Конверсія – це зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід (як правило, держава з метою скорочення видатків бюджету знижує відсоток за позикою).

Консолідація – зміна строків дії вже випущених позик.

Уніфікація – об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, що перебувають в обігу.

Відстрочення погашенняпозики здійснюється в умовах, коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових позик не мав фінансової ефективності для держави. Це відбувається тоді, коли уряд вже випустив досить багато позик і умови їх емісії не були достатньо вигідні для держави. В таких випадках більша частина надходжень від реалізації облігацій нової позики спрямовується на виплату відсотків і погашень по раніше випущених позиках. Щоб розірвати замкнене коло уряд оголошує про відстрочку погашення позик, яка відрізняється від консолідації тим, що при відстрочці не тільки відтягуються строки погашення, але й припиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники облігацій продовжують отримувати по них свій дохід.

Реструктуризація – це використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів.

Під анулюванням державного боргу розуміють захід, в результаті якого держава повністю відмовляється від зобов’язань за випущеними позиками. Анулювання може проводитись за двома причинами:

1) у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутстві;

2) як наслідок приходу до влади нових політичних сил, які за певними обставинами відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередніх урядів (наприклад, в 1918 році уряд РСФСР анулював всі дореволюційні борги як внутрішні, так і зовнішні).