Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Техника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ? Влияние общества на человека Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления	Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ Особливості тексту наукового стилю. Стр 1 из 4Следующая ⇒ Особливості тексту публіцистичного стилю. Цей стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням. Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань. Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу. Звичайною формою реалізації публіцистичного стилю є усний або друкований монолог. У цьому стилі можуть використовуватись багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.); уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);;із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси –іст-. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний); синтаксисові тексту публіцистичного стилю властиві нескладні синтаксичні конструкції та складні речення з повторюваними сполучниками, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори, зворотний порядок слів; вигуки, частки. Основними загальними ознаками тексту є доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал), поєднання логічності доказів і полемічності викладу, сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників; висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю; наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.   Змістовий модуль 4. Стилістичне використання синтаксичних засобів у діловому мовленні Тема 13. Синтаксичні конструкції ділового мовлення. 1. Види речень в ділових паперах та їх стилістичні функції. 2. Вставні слова, словосполучення в діловому мовленні. 3. Узгодження присудка з підметом. 4. Порядок слів в текстах документів.   Вставні слова, словосполучення в діловому мовленні. Вставнимизавжди є слова: мабуть, крім того, по-перше, по-друге, а втім, отже, однак, одначе, між іншим, власне. Залежно від контексту є вставними: звичайно, здається, нарешті, взагалі, безперечно, видно, правда, навпаки. Вставні слова, словосполучення та речення висловлюють ставлення мовця до висловлюваної думки або характеризують спосіб її оформлення. Ці мовні одиниці можуть передавати різні значення: Значення	Приклади
впевненість, достовірність		безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, звичайно, звісно, зрозуміло, справді, розуміється, дійсно, щоправда, природно, без сумніву, певна річ, слово честі, правду кажучи, смію запевнити, я знаю, немає сумніву
невпевненість, сумнів		мабуть, може, а може, можливо, пев­но, напевно, очевидно, видно, здається, ймовірно, видається, сподіваюся, тре­ба гадати, як видно, як здається
емоційну оцінку того, про що повідомляється, почуття (радість, жаль, подив) мовця	на радість, на щастя, на жаль, на превеликий жаль
джерело повідомлення	кажуть, як кажуть, за висловом, на думку, на мою (твою, його, її, їх) думку, на мій погляд, пам'ятаю
зв'язок думок, послідовність викладу, логічна послідовність мовлення, виділення головного в повідомленні, підкреслення висновку	по-перше, по-друге, насамперед, пере­дусім, насамкінець, нарешті, з одного боку, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, а отже, таким чином, наприклад, приміром, зокрема, взагалі, проте, однак, головне
прийоми і способи оформлення думок	інакше кажучи, взагалі кажучи, коротше кажучи, чесно кажучи, м'яко кажучи, відверто кажучи, так би мовити, іншими словами
привертання, активізація уваги співрозмовника	припустимо, погодьтесь, прошу вас, даруйте, даруйте на слові, розумієте, зрозуміли, зрозумійте, вибачте, будь-ласка
ставлення до способів висловлення думки	імовірніше (ймовірніше), вірогідно, іншими словами, точніше
джерело повідомлення	на думку, за результатами аналізу
пом'якшення категоричності висновків і порад	напевне, мабуть, можна погодитися, але, на жаль

 

Складні випадки керування.

Керування - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд. Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, нечіткість у висловленні думки. Щоб уникнути таких помилок, слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа. При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати - методами, але вдосконалення - методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти - факти, інформувати - про факти. Спільний додаток неможливий.У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові.

Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблене до відома), для розуму і душі (перероблено до душі). Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому) - інформувати директора (кого), опанувати (що) мову - оволодіти (чим) мовою, властивий (кому) - характерний (для кого), сповнений (чого) - наповнений (чим), оснований (на чому) - заснований (ким), багата (на що) - славиться (чим), торкатися (чого) - доторкатися (до чого).

Добираючи українські відповідники до російських, слід розрізняти мовні засоби: благодарить (кого) - дякувати (кому), причинять (что) - завдавати (чого), нуждаться (в чем) - потребувати (чого), подражать (кому) -наслідувати (кого), извинять (кого) - пробачати (кому). Наприклад: Голова подякував його (йому) за успіхи в роботі.

Використання прийменників у російській і українській мовах неоднакове. Тому, слід звернути увагу на вживання прийменників, що їх вимагають дієслова: подготовится к (чему) - підготуватися до (чого), стремится к (чему) - прагнути до (чого), предупреждать о (чем) - попереджувати про (що), думать о (чем) - думати про (що), случилось по вине - трапилось через провину.

Найчастіше помиляються тоді, коли при дієсловах, які керують різними відмінками, вживають спільний додаток різної форми. Наприклад: повідомляти новини сесії Верховної Ради України, інформувати про новини Верховної Ради України.

Поширеними є помилки у стійких словосполученнях, викликані змінами окремих слів. Наприклад: Довести для відома всіх громадян (замість: довести до відома всіх громадян).

Особливо уважно слід ставитись до близьких за значенням слів, що потребують різних відмінкових форм. Наприклад: Наша земля багата на хліб. Наша земля славиться хлібом.

Не однакових відмінкових форм потребують одні й ті самі дієслова в російській та українській мовах. Наприклад: в українській мові — підготуватися до чого у російській — подготовиться к чему.

Треба звертати увагу на усталені словосполучення типу покладається на..., схильні до..., відрахування на... та ін.

Коли автори документа хочуть підкреслити напрям дії всередину, використовують прийменник у/в: летіти в літаку, зайти в зал.

Складним є використання прийменників для, на. Щоб уникнути помилок, треба використовувати прийменник на, коли йдеться про сферу вживання. Наприклад: Виділити кошти на підручники. Прийменник для вживають тоді, коли слід підкреслити мету дії. Наприклад: Виділити кошти для придбання підручників. Прийменник проти вживають у діловому мовленні при порівнянні. Наприклад: Кількість населення нашого міста збільшилась удвічі проти 1964 року.

Прийменники завдяки, всупереч потребують давального відмінка. Наприклад: Завдяки сумлінній праці, завдяки виконанню планів; всупереч прогнозам перевиконано плани.

Після прикметників у вищому ступені, якщо далі йде порівняння, обов’язково вживаються прийменники від, за сполучник ніж: легший від повітря (а не “легший повітря“), дорожчий за золото (а не “дорожчий золота”), сильніший, ніж брат (а не “ сильніший брата”).

Після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на. багатий на корисні копалини, скупий на слова, швидкий на язик.

При числівниках 2,3,4 іменник стоїть у називному відмінку множини, а при числівнику півтора – у родовому однини: два дні, три роки, чотири місяці, півтора дня, півтори години.

В українській мові розрізняють такі види керування:

1. Дієслівне - коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого) заходів, запобігати (чому) аваріям, заперечувати (що) факти, повідомляти (чим) телефоном, ігнорувати (що) пропозицію, зазнати (чого) поразки, наголошувати (на чому) на головному, заслуговувати (на що) на увагу, досягти (чого) згоди.

2. Іменне - іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого) незаконних дій, завідувач (чого) відділу, завідуючий (чим) відділом, забезпечення (чим) літературою, опанування (чого) курсу, оволодіння (чим) мовою, освоєння (чого) комп'ютера, запобігання (чому) злочинним заходам. Існують інші види іменного керування: пам 'ятник (кому) Шевченкові, магазин Михайла Вороніна.

3. Прикметникове - коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого, чого) для директора, притаманний (кому, чому) директору, властивий (кому) менеджеру, хворий (на що) на грип, багатий (на що) на ідеї. Конкретної форми слова вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам

По                         під

не по силе            не під силу

Но                         до

по октябрь            до жовтня включно
включительно

I

По                        щодо (до, для)

мероприятия         заходи щодо(до, для)

по улучшению      поліпшення

Особливості тексту наукового стилю.

Метою будь-якої наукової праці є виявлення нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або ж уточнення відомих раніше, але недостатньо досліджених. Тому тексти наукових документів відрізняються великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.); наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків; уживанням абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.); використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень; залученням цитат і посилань на першоджерела; як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики; наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації); окрім переважного вживання іменників і відносних прикметників, наявністю дієслівних форм, частіше безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; вживанням дієслівних форм недоконаного виду минулого часу дійсного способу, рідше – дієслів умовного і майже ніколи – наказового способу; зворотніх дієслів, пасивних конструкцій, що зумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища; монологічністю, виклад звичайно ведеться від третьої особи; переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Наукові роботи мають чітку структуру. Наприклад, для написання статті передусім треба розробити план. Для статті обсягом сім-вісім машинописних сторінок план має виглядати так: 1) вступ – постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими практичними завданнями – 5-10 рядків; 2) “вихідні передумови” – останні дослідження та публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми – близько 1/3 сторінки; 3) формулювання цілей статті – важливий розділ роботи, оскільки з нього читач визначає корисність для себе пропонованого матеріалу – 5-10 рядків; 4) виклад матеріалу – 5-6 сторінок; 5) закінчення – містить висновки, стисло подаються перспективи подальшого дослідження в цьому напрямі.

У наукових статтях і дисертаціях замість “я” використовується “ми”, з огляду на те, що вираз суб'єкта авторства як формального колективу надає більшого об'єктивізму викладу. Вживають конструкції з невизначено-особовими реченнями (Спочатку проводять відбір зразків для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірами шаблонів...). Використовується також форма викладу від третьої особи (Автор вважає...). Аналогічну функцію виконує речення з пасивними дієприкметниками (Розроблений комплексний підхід до вивчення...). Такі засоби підкреслюють інтеграцію, колективність творчості, комплексний підхід до розв'язання проблем у науці.

Безособові, неозначено-особові речення в тексті наукових робіт вживаються в описі фактів, явищ і процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями. У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підпорядковуючі конструкції відбивають причинні, часові, наслідкові, умовні та подібні відношення, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Звідси активне вживання складених сполучників підрядності завдяки тому, що, між тим як, тому що, замість того, щоб, з огляду на те, що, зважаючи на те, що, внаслідок того, що, після того, що, тоді як тощо. Особливо часто використовуються похідні прийменники протягом, відповідно до..., внаслідок, на відміну від..., поряд з..., з огляду на та ін.

Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (за повідомленням, за даними, на думку, на нашу думку тощо).

Для наукового тексту характерним є смислова завершеність, цілісність і пов’язаність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків є специфічні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже), заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, одначе, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, унаслідок цього, окрім цього, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перейдемо до…, звернімося до…, розглянемо, зупинимось на…, розглянувши, треба зупинитися на…, варто розглянути …), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати …).

Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники та дієприкметники (даний, той, такий, названий, зазначений, вказаний тощо). У мові наукового тексту дуже поширені вказівні займенники цей, той, такий. Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, “ці дані служать достатньою підставою для висновку…”). Займенники щось, дещо, що-небудь через неконкретність їх значення в наукових текстах не використовуються.

Стислість змісту наукової роботи досягається завдяки різного роду скороченням слів і словосполучень, заміні термінів, що часто повторюються, абревіатурами. При першій згадці терміну, що повторюється, замінююча його абревіатура наводиться в круглих дужках. Наприклад: "Досліджена електрична міцність легко-масляної ізоляції (ЛМІ). Встановлено, що ЛМІ залежно від...".

Великого поширення в наукових роботах набули змішані термінологічні скорочення (УФ-промені, ІЧ-спектр, ВЧ-підігрів замість "ультрафіолетові промені", "інфрачервоний спектр", "високочастотний підігрів"), умовні абревіатури (ккд, гвв, ерс, вмт замість "коефіцієнт корисної дії", "горизонт верхніх вод", "електрорушійна сила", "верхня мертва точка"), а також скорочення, ключових слів. Існують три способи скорочення ключових слів: 1) залишають тільки початкову букву слова (наприклад, "ч." замість "частина"); 2) залишають частину слова, відкидаючи закінчення, суфікс або декілька складів ("пит." замість "питомий"); 3) пропускають декілька букв в середині слова, сполучаючи їх дефісом ("тем-ра" замість "температура"). Останній прийом переважніший для тих слів, які в тексті змінюються по відмінках.

Великі можливості лаконізації тексту наукової роботи закладені у використанні морфологічних засобів. При описі нововведень найчастіше використовуються короткі пасивні дієприкметники (наприклад, "встановлені основні параметри процесу", "виявлена підвищена гігроскопічність тканин, що мерсеризують").

У складних словах, що складаються з числівника і прикметника, прийнято першу частину слова позначати цифрою, а другу приєднувати через дефіс (5-км ділянки, 1,5-т автомобіля).

Широко використовуються конструкції з іменниками в родовому відмінку, збудованими у вигляді ланцюжка, щоб вміщати в одну фразу максимум інформації, наприклад: "Виявлені резерви підвищення рівня експлуатації ліній електропередач і продуктивності праці обслуговуючого персоналу". Стиснення тексту також можна добитися шляхом заміни видових понять на коротші родові поняття.

Підвищення інформаційної місткості тексту наукових робіт не вичерпується вказаними лексичними, морфологічними і синтаксичними способами. Вони є лише найбільш поширеними прийомами, що дозволяють добитися максимальної стислості мовного матеріалу дослідницьких робіт.