Промисловий розвиток в Україні у 1870-90-х рр.. Роль Катеринославщини.

Під впливом реформ в Україні почався бурхливий розвиток та модернізація капіталістичної економіки. В результаті цих процесів в кінці XIX ст. Україна перетворилася на один з найбільш розвинутих районів Російської імперії.

Галузева структура промислового виробництва тепер визначалася не тільки необхідністю переробки сільськогосподарської продукції й потребами казни, але й більшими можливостями освоєння природних копалин, а також потребами забезпечення ринкових відносин, зростаючим товаропотоком. Без надійних шляхів сполучення вирішити ці завдання було неможливо. Тому у другій половині XIX ст. в Україні, як і в Росії в цілому, розгорталося будівництво залізниць, довжина яких 1890 р. становила 6800 км.

Розвиток залізничного транспорту вимагав великої кількості паровозів, вагонів, залізничних рейок, станційного обладнання. І це дало сильний поштовх розвиткові в Україні металургійної, вугільної і машинобудівної промисловості. Водночас з піднесенням важкої індустрії швидкими темпами розвивалися харчова та інші галузі промисловості.

Значну роль у розвитку української промисловості відігравав іноземний капітал, завдяки чому промислові підприємства України були оснащені новітнім устаткуванням і технологією.

Завдяки цим змінам в Україні утворились великі промислові райони загальноросійського значення, до яких належали Донецький вугільно-металургійний, залізорудний Криворізький, Придніпровський металургійний і Нікопольський марганцевий.

Активно розвивалася така галузь промисловості, як цукроваріння. У 1891р. 153 великі українські цукроварні давали імперії 207 млн. пудів цукру. Цукрові заводи в основному концентрувалися на Правобережжі.  

Бурхливий розвиток капіталізму в промисловості вів до концентрації виробництва, яке в Україні на кінець 19ст. було вищою, ніж у провідних країнах (у 1890р. – половина робітників України концентрувалася на великих підприємствах, що мали 500 і більше робітників. У ті ж роки в США – лише третина).

Незважаючи на бурхливий економічний розвиток, Україна разом із Росією в технічному й економічному плані відставала від Заходу, що пояснюється пізнішим вступом на шлях капіталізму, наявність залишків кріпосництва, що стримували приплив вільної робочої сили й розвиток капіталізму, браком кваліфікованих кадрів, великою часткою ручної праці.

 

 

20.Соціал-демократичний рух в Україні у 1880-90-х рр.: „Союзи боротьби за визволення робітничого класу” у Києві та Катеринославі.

Союз боротьби за визволення робітничого класу  - російська марксистська організація, створена В. І. Леніним 1895 року у Петербурзі для боротьби робітників проти самодержавства. За прикладом петербурзького Союзу 1897 створено союзи боротьби в Україні у Києві, Катеринославі, Харкові. З утворенням 1898 року РСДРП союзи боротьби перетворилися на її комітети. Катеринославський союз боротьби за визволення робітничого класу — соціал-демократична організація, що виникла в грудні 1897 внаслідок об'єднання марксистських гуртків і груп Катеринослава. Організаторами й керівниками його були І. В. Бабушкін і І. X. Лалаянц. Катеринославський "Союз" за прикладом петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу" почав переходити від пропаганди марксизму в невеликих гуртках до політичної агітації серед широких робітничих мас. У лютому — березні 1898 "Союз" випустив 16 листівок, у яких наводилися факти жорстокої експлуатації робітників на підприємствах. Протягом 1897— 98 в Катеринославі під керівництвом"Союзу" було проведено страйки. Після І з'їзду РСДРП (1898) "Союз боротьби" було реорганізовано на Катеринославський комітет РСДРП. Київський союз боротьби за визволення робітничого класу — марксистська організація, створена в березні 1897 у Києві за прикладом петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу". Об'єднання марксистських гуртків і груп у "Союз боротьби" відбулося у 1897. Організаторами і керівниками київського "Союзу боротьби" були Ю. Д. Мельников, Б. Л. Ейдельман, П. Л. Тучапський та ін. "Союз боротьби" розповсюджував нелегальну літерару, організував підпільну друкарню, керував діяльністю марксистських гуртків і груп, вів боротьбу проти немарксистських угруповань. "Союз боротьби" розгорнув широку агітацію по внесенню організованості і соціалістичної свідомості в робітничий рух. Під впливом політичної агітації "Союзу боротьби" 1897—1898 посилився страйковий рух на підприємствах Києва та Київської губернії. Київський "Союз боротьби" підтримував зв'язки з марксистами Петербурга, Москви, Харкова, Катеринослава, Одеси, Миколаєва, Полтави, з групою "Визволення праці". Київський "Союз боротьби" відіграв важливу роль у підготовці Першого з'їзду РСДРП (1898), організував видання і розповсюдження нелегальної "Рабочей газеты". Навесні 1898 згідно з рішеннями І з'їзду РСДРП "Союз боротьби" став називатися Київським комітетом РСДРП. В. І. Ленін високо оцінив діяльність "Союзів боротьби", назвавши їх революційними організаціями, які «з'єдналися і поклали основу «Російської соціал-демократичної робітничої партії»».

 

 

21.Утворення РСДРП: цілі боротьби.

РСДРП (російська соціал-демократична робітнича партія) – російська політична партія, утворилася на І з'їзді в Мінську в березні 1898 року. У з'їзді взяли участь 9 делегатів, що репрезентували Союз Боротьби за визволення робітничого класу з Петербурга, Москви, Києва та Катеринослава, єврейський Бунд та «Рабочую Газету», що видавалась у Києві. З'їзд обрав Центральний комітет, до якого увійшли А. Кремер, А. Ейдельман та С. Радченко. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), виступала згідно з програмою за повалення самодержавства й заміну його демократичною республікою, рівноправність громадян і право всіх націй на самовизначення.

У 1903 в Лондоні відбувся II з'їзд РСДРП. Там дійшло до розколу партії на фракції більшовиків (див. КПРС) і меншовиків. Групу більшовиків н.а II з'їзді очолював Ленін, керівниками меншовиків були П. Аксельрод, О. Потресов, Віра Засуліч, Л, Мартов, пізніше Г. Плеханов. Розкол у РСДРП стався в наслідок розбіжностей думок щодо структури та характеру партії та її ролі в суспільстві. Ленінська філософія створила передумову для перетворення спершу демократичної РСДРП на партію тоталітарної диктатури, яка під гаслом «диктатури пролетаріату» виконує монопольну владу в суспільстві. Меншовики були близькі до мислення західних соціал-демократичних партій як у питаннях внутрішньої структури партії, так і її ролі в суспільстві. Ленін вважав їх прихильниками «буржуазно-інтеліґентського індивідуалізму» і протиставляв їм концепцію «пролетарської організації і дисципліни».

Спір між меншовиками і більшовиками поглибився під час революції 1905. Меншовики були проти центрально керованого робітничого повстання і проповідували зростання організованого робітничого руху, проф. спілок, кооперативів, культурних і освітніх організацій у капіталістичній Росії. Їхні діячі (І. Церетеллі, Н. Чхеїдзе й ін.) брали активну участь у діяльності Думи. Під час першої світової війни стався розкол серед меншовиків на групу т. зв. оборонців під керівництвом Потресова, що стояли на позиції захисту Росії, і другу групу (Аксельрод, Мартов, Церетеллі, Т. Дан), які у війні бачили початок революції. У 1917 Церетеллі, Чхеїдзе та інші ввійшли до Тимчасового Уряду. Після більшовицького перевороту меншовики були в опозиції до комуністичної диктатури в советах, але частина з них перейшла на більшовицькі позиції і потім була на важливих посадах (напр., нарком закордонних справ РРФСР Ґ. Чічерін, сталінський верховний прокурор А. Вишинський та ін.). Від 1922 репресії проти меншовиків унеможливили леґальну діяльність їхньої партії в СРСР. На еміграції група меншовиків видавала ж. «Социалистический Вестник» у Берліні, а потім у Парижі й Нью-Йорку.

 

22.Причини, характер та рушійні сили революції 1905-07 рр. „Кривава неділя”.

   Крива́ва неді́ля — термін, яким в історіографії називають події 9 січня 1905 року у Санкт-Петербурзі. У цей день була розстріляна 2,5 тисячна мирна демонстрація робітників, що йшли до царських палат з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. Демонстрацiю очолював відомий священик Георгій Гапон. Перед Зимовим палацом демонстрантів заатакувало військо. Згідно з даними поліції тоді загинуло близько 100 осіб, а близько 300 поранено; ймовірно ці цифри занижено. Ці події викликали обурення в Росії; ця дата вважається початком Революції 1905 року. Кривава розправа сколихнула всю країну, робітники найбільших промислових центрів відповіли загальним політичним страйком, у якому брали участь 440 тисяч робітників. Так почалася перша російська революція 1905-07 р.

Причини революції:

1. Невирішення аграрного питання, що призвело до того що 65% всієї землі належало поміщикам (3 млн. чол.) а 35% (100 млн. чол.) селянам.

2.Феодальні пережитки

3.Загострення стосунків між пролетаріатом та буржуазією. Висока експлуатація робітників

4. Робоче питання: низький рівень оплати праці і тривалий робочий день.

5. Національне гноблення російських окраїн

6. Сполучення самодержавного капіталістичного і національного гноблень з поліцейською сваволістю

7.Монархія. В більшості країн конституційна, а в Росії абсолютна.

8. Найтяжча економічна криза

9. Невдала Російсько-Японська війна.

За характером: буржуазно-демократична революція

Три етапи революції:

I етап (Кривава неділя — жовтень 1905)

Страйки;

селянські виступи;

повстання на броненосці «Потьомкін».

II етап (Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 року — 10 грудня)

Робітничі страйки та мітинги;

утворення Рад робітничих та селянських депутатів;

виступи на флоті, повстання крейсера «Очаків» під проводом лейтенанта Шмідта;

повстання саперів (Б. Жданівський).

III етап (січень 1906 — 3 червня 1907)

Спад та знищення здобутків революції.

Висновки революції: Революція 1905 – 1907рр. зазнала поразки. Пролетаріату і селянству не вдалося знищити монархічний лад і ліквідувати поміщицьке землеволодіння. Але трирічна героїчна боротьба не пройшла безслідно. Царський уряд вимушений був піти на поступки і надати деякі економічні і політичні права робітникам і селянам.