Жорсткі (змінюються і доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої (порівняно зі звичайною законодавчою) процедури)

Гнучкі (змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони).

За способом прийняття:

Окрайовані (даровані «згори»)

Народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).

За формою правління, яка закріплюється в конституції

Монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.)

Республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.).

Залежно від державно-політичного режиму:

Демократичні

Авторитарні (такі, що обмежують певні права людини, насамперед громадянські й політичні)

Тоталітарні (затверджують одну ідеологію як загальнообов'язкову і державну та однопартійну систему)

За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:

Федеративні (Конституція ФРН 1949 р.)

Унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.).

Структура Конституції України відображає її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. Категорія "структура конституції" є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна окремо взята конституція.

Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили.

17) Класифікація конституцій в літературі традиційно здійснює­ться за допомогою таких критеріїв: форма конституції; термін дії; спосіб прийняття; порядок внесення змін і доповнень; установлені конституцією форма правління, форма державного устрою і дер­жавно-політичний режим тощо.За формою (структурою) конституції поділяються на писані та неписані. Писана конституція являє єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений. Своєю чергою, неписана конституція складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

Конституційна доктрина вимагає писаної форми конституції. «Конституції немає,- говорив Т. Пейн,- якщо її не можна покласти в кишеню». За способом прийняття розрізняють октройовані (даровані «згори») та народні конституції (прийняті представницьким орга­ном або шляхом референдуму).Октроювання - це односторонній акт, внаслідок якого суверен установлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади1. До октройованих відносять конституції, даровані монархом (Непал, 1990 p.), після чого його влада обмежується, президентом (Єгипет у 50-60-х роках) народові, та конституції, даровані метро­полією своїй колонії, яка проголошувалася незалежною державою.За порядком зміни, внесення поправок і доповнень конституції поділяють на: жорсткі, які змінюються і доповнюються в особли­вому порядку, з дотриманням ускладненої (порівняно зі звичай­ною законодавчою) процедури; гнучкі, які змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони.

Останнім часом така класифікація втрачає сенс, оскільки всі формальні конституції є жорсткими, а гнучкою може бути консти­туція в її матеріальному розумінні. При цьому набуває поширення класифікація конституцій залежно від ступеня ускладнення проце­дури їх зміни на:
- дуже жорсткі (конституція США), які передбачають обме­ження установчої влади колом конституційних положень, що мо­жуть змінюватися («обмеження за предметом перегляду»), чи об­ставинами, за яких забороняється вносити будь-які зміни до конс­титуції; •.
-менш жорсткі (конституції Пакистану, 1973 p.; Іспанії, 1978 p.; Казахстану, 1995 p.), які передбачають суттєво ускладнену про­цедуру зміни лише «укріплених» статей.

За таким критерієм Конституцію України можна віднести до конституцій типу дуже жорстких, що випливає зі змісту ст. 157 Конституції України: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

За формою правління, яка закріплюється в конституції, розріз­няють монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.) та рес­публіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.). Залежно від державно-політичного режиму розрізняють демо­кратичні, авторитарні й тоталітарні конституції. Згідно з кон­ституційною доктриною конституція може бути лише демокра­тичною, такою, що встановлює належну модель організації влади, реально гарантує права та свободи людини і громадянина. Автори­тарні (такі, що обмежують певні права людини, насамперед грома­дянські й політичні) або тоталітарні (затверджують одну ідеологію як загальнообов'язкову і державну та однопартійну систему) конс­титуції за великим рахунком взагалі не можна називати конститу­ціями з огляду на їхній антиконституційний зміст. Це, скоріше, квазіконституції або статутні документи держави.

За формою державного устрою, що встановлюється консти­туціями, вони поділяються на федеративні (Конституція ФРН 1949 р.) та унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.). Федеративними є конституції союзних держав, вони закріплюють принципи федералізму, систему федеральних органів, розмежу­вання компетенції між федерацією та її суб'єктами. Своєю чергою, суб'єкти багатьох федерацій (наприклад, США) можуть мати свої конституції, які регулюють питання організації державної та муні­ципальної влади суб'єкта федерації, закріплюють відповідні права і свободи людини і громадянина тощо.

18) Властивості Конституції України - це її специфічні риси, які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Зазвичай виділяють юридичні, політичні та ідеологічні властивості Конституції України.
Юридичні властивості виражають правову природу Конститу­ції та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного законодавства. До основних юридичних властивос­тей Конституції України можна віднести такіДо юридичних властивостей Конституції України можна та­кож віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конс­титуційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

. Юридичною властивістю Конституції України є особливий правовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конс­титуційних положень, захист від порушень як «знизу» - фізичними і юридичними особами, так і «згори» - різними гілками державної влади. В той же час захист Конституції України може здійснювати­ся лише правовими засобами. Вони передбачають застосування ор­ганами державної влади, посадовими особами з метою дотримання Конституції України форм і методів діяльності в рамках наданої компетенції. Конституції деяких держав (наприклад, Словаччини, ФРН) передбачають можливість застосування і неправових засобів захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але їх застосування можливе лише в надзвичайних ситуаціях.

Функції Конституції України - це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини.Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, Ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.

Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати: 1) об'єкти впливу Конституції України на суспільні відносини; 2) способи і засоби впливу Конституції України на суспільні відносини; 3) умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.У першу чергу слід розглянути функції Конституції України за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини.

Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а саме - політична, економічна, соціальна, культурна (Ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно, необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна ідеологічна та зовнішньополітична.Об'єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об'єктивізовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових і посадових осіб; місцевого самоврядування; адміністративно-територіального устрою України; правового захисту Конституції тощо.

Функції Конституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і для галузі конституційного права загалом, для Конституції Україні властиві, за способом і засобом, такі функції, як регулятивна, установча, охоронна, контрольна, інтегративна (системоутворююча), правотворча, правозастосовча, інформаційна, аксіологічна та ряд інших. Наприклад, інтегративна (системоутворююча) функція Конституції України полягає в тому, що цей нормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства.За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Питома вага функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові функції Конституції України, визначені Перехідними положеннями (Розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність.

20) Конституціоналізм як наукову категорію можна тлумачити з двох позицій. У широкому плані він еволюціонізує, починаючи від міфологічних форм світорозуміння — параполітології IV—III тис. до н. е., коли найінтелектуальніші представники людства стали замислюватись над сутністю категорій добра і зла, правди і справедливості, рівності і нерівності, космосу і земних порядків, держави і суспільства, особливостями їх устрою, місцем і призначен­ням людини, методами і спробами завоювання і зміцнення влади, походженням і значенням права тощо, до раціонально-логічних форм мислення, тобто до ознак теоретичного знання, виникнення політико-правової науки.Конституціоналізм — це теорія і практика конститу­ційного будівництва. Він становить собою особливу сис­тему конституційно-правових відносин, які опосередко­вують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Конституціоналізм поняття значно ширше, ніж сама конституція.

Важливою складовою конституціоналізму є теорія, доктрина, у відповідності з якою проводиться консти­туційне будівництво, формуються найважливіші суспіль­ні та державні інститути. Як специфічна форма відобра­ження об'єктивної реальності конституціоналізм справляє значний вплив на конституційну свідомість, а відтак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних і, перш за все, конституційних відносин.Конституціоналізм уособлює передові фінансові, по­літичні, економічні та інші ідеї, які виступають могутнім фактором суспільного прогресу. Конституціоналізм є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Криза суспільства — це, перш за все, криза його конституціоналізму, головним виявом якої є істотні розходження між фактичною та юридичною конституцією, між конституційною правосвідомістю і офіційною політико-правовою доктриною.

Еле­ментами конституціоналізму є:
фактична і юридична конституція,
конституційна теорія,
конституційні відно­сини,
конституційна правосвідомість,
конституційна законність і правопорядок.

21) З історії стародавнього світу залишилося багато прикладів уживання терміна «конституція» (давньогрецький аналог - «полі-тія») для позначення нормативно-правових актів важливого державного значення. Зокрема, до наших днів дійшла «Афінська політія» (відомо, що в бібліотеці Арістотеля зберігалося більше 150 політій грецьких міст-держав). У Стародавньому Римі конституціями називали окремі розпорядчі акти римських імператорів, наприклад, акти, що їх видав візантійський імператор Юстиніан (VI ст.) з метою проведення кодифікації римського права.В середньовічній Європі конституціями називали акти, в яких закріплювалися привілеї та вільності феодалів (Велика хартія вільностей 1215 р. в Англії; акти Фрідріха II - «Конституція про права князів духовних» (1220 p.), «Конституція про права князів світських» (1232 p.); Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо).

Втім, ні в античному світі, ні в середні віки конституції в її сучасному розумінні не існувало. Як не було і таких законів, що їх можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, що визначали б належну організацію державної влади, закріплювали б надійні гарантії прав і свобод людини.«Батьком» нормативно-правового терміну «конституція» в його сучасному значенні, як зазначає В. М. Шаповал, був видатний французький мислитель Шарль-Луї де Секонд Монтеск'є (1689— 1755), який, зокрема, використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії..Сьогодні наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях; насамперед, прийнято розрізняти конституцію юридичну і конституцію фактичну (соціальну, живу тощо). При цьому існують різні підходи до розкриття їхнього змісту.

Історія світового конституційного розвитку охоплює чотири основні етапи:

Перший етап (XVII-XVIII ст. - перша світова війна) - це період утвердження буржуазного суспільства в країнах Європи та Америки і початок становлення конституційного ладу. Цей етап характеризується двома важливими моментами:- по-перше, відбувається процес формування англійської конституції, першою цеглиною якої вважається ще підписана Іоанном Безземельним Велика хартія вільностей (Magna Charta) - 1215 p. Так, важливими складовими англійської конституції стали Habeas Corpus Act (Акт для кращого забезпечення свободи підданих і для попередження ув'язнення за морями - 1679 p.), Білль про права -1689 p., Акт про престолонаслідування - 1701 р. тощо;- по-друге, тоді з'явились і перші формально-юридичні конституції: США- 1787 p., Франції- 1791, 1792 pp., Польщі - 1791 р. Вони стали моделлю для конституцій інших держав: американська - для конституцій країн Латинської Америки (першу з них було прийнято у Венесуелі вже 1811 p.), а французька - для конституцій європейських країн. Англійська конституція мала значний вплив на зміст конституцій перших домініонів Великої Британії: Канади 1867 p., Австралії 1900 p., Південно-Африканського Союзу 1909 р.

На першому етапі конституційний процес практично зосереджувався лише в країнах Європи та Америки. В Азії перші конституції з'явилися в Японії (1889 p.), Китаї (1912 р.) та Ірані (1906 p.). Конституції того етапу позначені тим, що вони закріплювали організацію державної влади за принципом поділу влади у двох його варіантах: «жорсткий» поділ влади (американська модель) і «гнучкий» поділ влади (континентальна модель) та визначили взаємовідносини особи з державою згідно з концепцією природних прав людини, що передбачало закріплення в конституції лише громадянських і політичних прав.

Другий етап конституційного розвитку (період між початком першої та другою світовими війнами) характеризується різкою активізацією конституційної правотворчості як у країнах зі сталими конституційними традиціями, що було пов'язане з демократизацією державно-політичних режимів (наприклад, Німеччина), так і в країнах, які або не мали раніше своїх конституцій (наприклад, Ефіопія), або ж утворилися внаслідок розвалу Російської імперії та Австро-Угорської монархії (наприклад, Латвія, Чехо-Словаччина, Естонія).

Другому етапу також притаманне певне розширення предмета конституційного регулювання за рахунок питань політичного і соціально-економічного розвитку. Зокрема, до Веймарської конституції Німеччини 1919 р. було введено такі розділи, як «суспільне життя», «господарське життя», «освіта і школа». В Конституції Югославії 1921 р. передбачалося право держави втручатися в економічні відносини громадян, Конституція Ірландії 1937 р. встановлювала принципи зовнішньої політики держави. Розширення предмета регулювання було характерним також і для конституцій Мексики (1917 p.), Іспанії (1931р.), Чехо-Словаччини (1920 р.) тощо.

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. На цьому етапі розпочалася робота з підготовки проекту нової Конституції України.Хронологічно вона здійснювалася таким чином. 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада Української РСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР) у складі 59 осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л. Кравчука. Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, де було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України. Цю Концепцію ухвалила Верховна Рада Української РСР 19 червня 1991 p. На основі Концепції Комісія підготувала проект нової Конституції України, останній варіант якого датується 26 жовтня 1993 року.

Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою приведення її у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Через загострення політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес було фактично перервано.

Другий етап почався після завершення дострокових парламентських і президентських виборів та охопив період від 10 листопада 1994 р. по 8 червня 1995-го. Цей етап характеризувався відновленням конституційного процесу. 10 листопада Верховна Рада України затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент України Л.Д. Кучма та Голова Верховної Ради України О.О. Мороз.

Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. у різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. Відтак виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад, ст. 2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93 – організацію влади на засадах принципу поділу влади).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного договору між Президентом України та Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.Третій етап охопив період від 8 червня 1995 р. (підписання Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України») до 28 червня 1996 р. (прийняття Конституції України Верховною Радою України). Проект Конституції України був представлений на спеціальному засіданні Верховної Ради 20 березня 1996 p.; для його доопрацювання 5 травня того ж року було створено Тимчасову спеціальну комісію. Колективне (на пленарному засіданні Верховної Ради) обговорення більшості статей проекту Конституції України тривало майже добу й завершилося 28 червня прийняттям нової Конституції України переважною, кваліфікованою більшістю голосів. У голосуванні взяли участь 387 народних депутатів України («за» – 338, «проти» – 18, «утрималось» – 5, «не голосувало» – 26).

Четвертий (новітній) етап сучасного конституційного процесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. і триває дотепер. В основному зміст пропозицій щодо зміни Основного Закону та політико-правові дискусії, що ведуться навколо них, пов’язані з двома блоками проблем: необхідністю удосконалення організації державної влади на її вищому, політичному рівні (так звана «політична реформа») з одного боку, та модернізацією територіальної організації публічної влади (так звані «адміністративно-територіальна» та «муніципальна» реформи) – з іншого.Вперше питання політичної реформи було виведено на рівень законопроектів про внесення змін та доповнень до Конституції України ще у 1998 р., коли на розсуд парламенту представниками лівих сил у жовтні й грудні були винесені два законопроекти, в першому з яких пропонувалося скасувати розділи, що регулюють діяльність Президента та Конституційного Суду України, а в другому – фактично повернутися до радянської моделі державного правління шляхом розширення повноважень парламенту, запровадження інституту Президії Верховної Ради України та скасування посади Президента. Як і слід було очікувати, радикальних змін не відбулося.

Загальна характеристика Конституції України. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Конституція України – це єдиний нормативно – правовий акт, який має особливий характер і з допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні засади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної влади і місцевого самоврядування,основи правового статусу особи, територіального устрою держави. Складається з преамбули,де міститься норма дефініція поняття народу,15 розділів,які об’єднують 161 статтю.Після проголошення незалежності України на її території продовжувала діяти Конституція УРСР від 20 квітня 1978 p., в яку вносилися зміни та доповнення. В 1990 р. розпочалася діяльність по створенню і прийняттю нової української Конституції, яка була прийнята 28 червня 1996 р.

Конституція Українипроголосила, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина і держава відповідає перед людиною за свою діяльність, роботу державних органів та посадових осіб. Встановлено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція окреслила коло питань, які визначаються виключно законами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Ст. 21 Конституції встановила, що норми Конституції є нормами прямої дії, тобто людина має право звернутися в суд за захистом своїх прав і свобод, якщо вони порушені, безпосередньо на основі Конституції, не посилаючись на інші закони. Якщо використані всі національні правові засоби захисту прав і свобод, громадяни мають право звертатися до міжнародних інстанцій.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція закріпила, по суті, президентсько-парламентську форму правління в Україні. Єдиним органом законодавчої влади є парламент –Верховна Рада. Главою держави єПрезидент, а вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів.Конституція проголосила українську мову державною, але в той же час забезпечується розвиток і збереження мов національних меншин. У Конституції зафіксовано право приватної власності на землю для громадян України. Серед соціальних прав проголошено право на освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров’я, житло.Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, прикінцевих та перехідних положень. Преамбула – це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні принципи.

Правова охорона Конституції України - це сукупність юридичних засобів, за допомогою яких досягається виконання всіх встанов-лених в Основному Законі норм, неухильне забезпечення в усіх сферах життя режиму конституційної законності.Як зазначалося, ці юридичні (правові) засоби закріплені і безпосередньо в Конституції України, і в інших законодавчих актах, зокрема в законах України “Про Конституційний Суд України”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій України” та ін. Вони спрямовані на забезпечення конституційної законності, що передбачає неухильне дотримання конституційних норм усіма суб’єктами суспільних відносин, шанобливе ставлення до конституційних принципів, забезпечення стабільності конституційного ладу, прав і свобод людини й громадянина.Правова охорона конституції в різних країнах світу розглядається й у суто спеціальному значенні-як сукупність контрольно-наглядових повноважень і заходів з боку держаних органів, що наділені правом перевірки змісту нормативних актів і дій адресатів права щодо їх відповідності основному закону країни.

У цьому аспекті розрізняють попередню та наступну охорону конституції залежно від того, що піддається контролю (нагляду): проекти нормативних актів чи чинні акти. Охорона може бути матеріальною, коли здійснюється змістовна перевірка актів (дій), і формальною, якщо перевіряється тільки дотримання процедури (порядку) прийняття актів (здійснення дії).Розрізняють правову охорону конституції у вигляді конкретного та абстрактного контролю. Конкретний контроль пов’язаний із конкретними випадками застосування нормативного акта чи з конкретною діяльністю посадових осіб і органів держави. Абстрактний контроль здійснюється на різних підставах, але поза конкретним приводом.За обов’язковістю правову охорону конституції можна поділити на обов'язкову та факультативну.

25) Процедура внесення змін до Конституції України регулюється розділом XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» і включає такі основні положення:

Не може бути прийнято рішення про зміну Конституції, якщо дані зміни ліквідовують або обмежують права і свободи громадян або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України чи порушення її територіальної цілісності.