НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ



Билкова В.П.

 

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

з курсу “Історія Стародавньої Греції та Стародавнього Риму”

 

 

Для студентів першого курсу спеціальності ПМСО. Історія.

 

Херсон - 2009

 

Обговорено на засіданні кафедри всесвітньої історії та історіографії

(Протокол № 8 від 09.02. 2009 р.)

 

 

Схвалено науково-методичною радою університету

(Протокол № 2 від 17.01.2011 р.)

 

 

Рекомендовано до видання Вченою радою

Херсонського державного університету

(Протокол №6 від 31.01.2011 р.)

 

 

Укладач: Билкова В.П.– доцент кафедри всесвітньої історії та історіографії,

кандидат історичних наук.

 

 

Рецензент: Саприкін С.Ю.– завідувач кафедри історії стародавнього світу МГУ,

доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

Інституту всесвітньої історії Російської Академії наук.

 

 

 

 

Билкова В.П.

Навчально-методичні рекомендації з курсу “Історія Стародавньої греції та Стародавнього Риму”. Для студентів спеціальності ПМСО. Історія. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2011. – с.

ISBN 966-630-041-1

 

 

© Билкова В.П., 2011

© ХДУ, 2011

 

ЗМІСТ

Пояснювальна записка………………………………………………………………4

Розподіл навчального часу…………………………………………………………..6

Зміст курсу……………………………………………………………………………7

Змістовий модуль 1. Історія Стародавньої Греції………………………………....8

Змістовий модуль 2. Історія Стародавнього Риму………………………………. 24

Основні підручники та довідкова література з курсу………………………… 38

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

Мета курсу: Історія античного суспільства – це загальний курс, який лягає в основу саме спеціальної підготовки історика. Головним змістом курсу є вивчення особливостей античної доби та античної цивілізації. Цивілізаційний підхід до вивчення історії обов’язково передбачає розуміння вузлових проблем та подій античної історії. Характерною рисою сучасного антикознавства є особлива увага до людини, її поведінки, способу життя, ментальності, повсякденності, культури, світосприйняттю. Спадщина античної цивілізації продовжує існувати в сучасному світі – у державних та правових інститутах, науці, мистецтві, літературі, релігії та ін. Це сприяє модернізації минулого на основі штучного зближення подій різних епох. Формування історичного мислення починається на першому курсі, коли закладається система поглядів на історію стародавніх цивілізацій у контексті світової історії. Далі знання з історії та культури античності мають стати підгрунтям для вивчення та розуміння історії Середньовіччя, нового часу та сучасності. В системі підготовки історика зазначений курс допомагає критично сприймати інформацію і теоретичні міркування з проблем стародавньої історії.

Загальні уявлення про історичні процеси, що проминали у Греції та Римі в 3-1 тис. до н.е. – перших століттях н.е., висвітлюються в теоретичному лекційному курсі, а потім поглиблюються на семінарських заняттях. В першу чергу практичні заняття передбачають знайомство з античними джерелами та науковими дослідженнями – статтями і монографіями – в галузі антикознавства. Студенту-історику необхідно навчитися читати, розуміти та висловлювати в усній та письмовій формі зміст не лише науково-популярної, але й серйозної дослідницької літератури. З метою опанування основ історичної науки обов’язковою частиною семінарських занять є опрацювання першоджерел. Першорядна увага приділяється даним писемних джерел з максимальним залученням епіграфічних документів. Сучасне антикознавство базується на комплексному аналізі даних, тому аналізуються також археологічні та нумізматичні матеріали. Одержання аналітичних навичок – це суттєва складова практичних занять наряду з одержанням знань. Необхідно виробити вміння осмислювати історичний матеріал, давати загальні характеристики, співставляти факти, події, особистості, слушно оцінювати історичний внесок народів у світову історію.

Обмеженість часу не дозволяє докладно розглянути усі найважливіші проблеми. В межах програми визначено теми з історії Стародавньої Греції, елліністичного світу та Стародавнього Риму, які маркують головні віхи у вивченні античної цивілізації. Програма відповідає рівню вимог до студентів спеціальності “історія”. В основі тематичного розподілу курсу лежить програма, розрахована на 108 год., з яких 44 год. лекцій, 42 год. семінарських занять, обсяг самостійної роботи передбачає 22 год. Теми розміщені у послідовності їх проведення.. Курс охоплює два модулі. Формою кінцевого контролю є екзамен.

Завдання курсу:

теоретичні:отримати базові знання з історії античності, сформувати розуміння особливостей античної епохи; засвоїти «цивілізаційний» підхід до вивчення історії; одержатизнання історичних подій та процесів, які мали місце в Греції та Римі у 3-1 тис. до н.е. та перших століттях н.е.; усвідомити корінні проблеми в історії стародавньої Греції, елліністичних держав та стародавнього Риму на основі знайомства з античними джерелами та науковими статтями і монографіями;

практичні:повинні навчитися осмислювати історичний матеріал, давати загальні характеристики цивілізації та культури, співставляти факти, події, особистості, аналізувати історичні джерела, правильно оцінювати історичний вклад народів давнини у світову історію.

Вміння: надати вмінь читати, розуміти та викладати в усній та письмовій формах зміст наукової літератури; сформувати навички роботи з писемними джерелами; формування у студентів вмінь та навичок самоосвіти.

Міждисциплінарні зв’язки: навчальний курс тісно пов’язаний з такими навчальними курсами як Історія первісного суспільства, Історія Стародавнього Сходу, Археологія, Латинська мова, Середньовічна історія.

 

РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ

 

 

Тема або розділ Кількість годин для форм навчання (денна/заочна) Форма семестро вого контролю
Всього Лекції Семінари Практична (лабораторна робота) Самостійна робота
Найдавніший період в історії Греції: Народження полісу.      
Класична Греція.    
Епоха еллінізму.    
Найдавніший період в історії Риму.    
Формування та характерні особливості Римської Середземноморської держави.    
Криза Республіки, Імператорський період в історії Риму.    
Разом   екзамен

ЗМІСТ КУРСУ

Розділ перший

Місце давньогрецької цивілізації серед цивілізацій давнини. Географічне положення та природні умови. Загальна характеристика джерел Найдавніший період в історії Греції.

Проблема давньогрецького політогенезу. Державність та культура за доби бронзи. Темні віки. Проблема континуїтету.

Народження полісу. Архаїчна Греція. Формування спартанського полісу. Розділ другий

Війна 480-479 гг. до н.э. та початок нового періоду в історії Греції.

Класична Греція. Головні джерела та їх роль у вивченні епохи.

Поліс як головна форма античної державності.

Становлення античної демократії. Характерні риси афінської демократії.

Спартанська громадянська община та групи залежного населення

Зовнішня політика Спарти. Пелопоннеська війна. “Криза полісу”.

Розділ третій

Епоха еллінізму. Головний зміст та хронологія.

Характеристика основних джерел.

Завоювання та бачення світової імперії Александром Великим.

Елліністичні держави. Елліністична монархія. Зміни у культурі.

 

Розділ четвертий

Місце давньоримської цивілізації серед цивілізацій давнини.

Географічне положення та природні умови Апенинського півострова

Найдавніший період в історії Риму. Загальна характеристика джерел

Рим у царський період. Формування та характерні риси Риму – полісу.

Воєнізована громадянська община: “центуріатна конституція”

Завоювання Італії

Розділ п`ятий

Формування та характерні особливості Римської Середземноморської держави. Римська громадянська община в III-II ст. до н.е.

Значення заморських завоювань, організація управління підкореними територіями. Політичний лад пізньої Римскої республіки

Аграрний рух римського плебсу. Соціально-економічний розвиток Риму в I ст. до н.е.

Розділ шостий

Криза республиканського ладу. Заміна республики системою принципату.

Імператорський період в історії Риму. “Римська революція”.

Розквіт Римської держави за доби принципату.

Криза Римської імперії. Загибель античної цивілізації.

Змістовий модуль 1

Тема: „Історія Стародавньої Греції”

Історія Стародавньої Греції дає можливість виявити характерні особливості античної цивілізації.

Тема 1. Найдавніший період в історії Греції. Проблема давньогрецького політогенезу. Проблема континуїтету: від мікенського часу – у Темні віки –далі в добу архаїки. Народження полісу.

Семінарські заняття №№ 1-3.

Тема 2. Класична Греція. Становлення античної демократії. Характерні риси афінської демократії. Пелопоннеська війна як зіткнення двох ідеологій.

Семінарські заняття №№ 4-7.

Тема 3. Епоха еллінізму. Бачення світової імперії Александром Великим. Елліністичні держави. Елліністична монархія. Зміни у культурі.

Семінарські заняття №№ 8-9.

Самостійна робота:

1. Прочитати одну комедію Аристофана і одну з трагедій (Есхіл, Софокл, Еврипід) / за вибором студента / – контроль в усній формі (колоквіум).

2. Вивчення однієї наукової монографії / за вибором студента / з історії Стародавньої Греції – контроль в усній формі (дискусія).

Семінарське заняття № 1

Семінарське заняття № 2

Семінарське заняття № 3

VII–V ст. до н. е.

План

1. Аристократичний рід Алкмеонідів в житті Афін VII–V ст. до н.е.

2. Внутрішні та зовнішні зв’язки афінської аристократії.

3. Афінський аристократ як соціокультурний тип.

4. Кілонова смута та її оцінювання античними авторами.

 

Джерела та література

Геродот. Історії в дев’яти книгах. К., 1993. I. 59-73; VI. 115-136.

Фукидид. История. М.,1999. Книга I. 126-127.

Аристотель. Афинская полития. Глава 1.

Плутарх: Солон.

Пиндар. Седьмая Пифийская ода. // Пиндар, Вакхилид. Оды. Фрагменты. М., 1980.

Антология источников по истории, культуре и религии Древней Греции: учебное пособие. /Под ред. В.И. Кузищина. СПб., Алетейя, 2000. С. 154-169.

Штолль Г.В. Герои Греции в войне и мире. М., 2000. Книга 2. С.50-81.

Зайцев А.И. Заговор Килона // Античный мир. Проблемы истории и культуры. СПб., 1998.

Радциг С.И. Килонова смута в Афинах // ВДИ. 1964. № 3.

Зельин К.К. Борьба политических группировок в Аттике в VI в. до н.э. М., 1964.

Строгецкий В.М. Клисфен и Алкмеониды // ВДИ. 1972. № 2.

Суриков И.Е. Перикл и Алкмеониды // ВДИ. 1997. № 4. С.14-35.

Суриков И.Е. Из истории греческой аристократии позднеархаической и раннеклассической эпох: Род Алкмеонидов в политической жизни Афин VII-V вв. до н.э. М., 2000.

Суриков И.Е. Античная Греция: политики в контексте эпохи: архаика и ранняя классика. М., 2005.

Туманс Х. Еще раз об аристократизме и «буржуазности» Солона // ВДИ. 2007. № 2. 19-39.

Ставнюк В.В. Фемістокл і Афіни: діяльність Фемістокла в контексті еволюції афінського поліса. К. – М., 2004.

Скржинская М.В. Древнегреческие праздники в Элладе и Северном Причерноморье. К., 2009.

 

Методичні рекомендації

Внесок античної цивілізації у розвиток світової політичної теорії та практики неможливо переоцінити. Багато основоположних категорій політичного життя беруть початок з античної Еллади: громадянин, політична свобода, демократія, федералізм та інше. Політика мала у житті греків набагато важливіше значення, ніж у житті сучасної людини. Все життя полісу було наповнене різноманітними формами колективної діяльності, де політика була на першому місці. У всіх сферах життя грецького полісу епохи пізньої архаїки та ранньої класики проявлялось домінування аристократичних родів. Саме представники славетних родів стають першими вождями демосу. В суспільному житті виявили себе аристократичні за походженням, положенням та менталітетом лідери – Солон, Пісістрат, Клісфен, Фемістокл, Перикл, Мільтіад, Аристид, Кімон. Виключно важливе місце посів рід Алкмеонідів. З ранніх аутентичних джерел особливо важливими є історичні праці Геродота та Фукідіда, які створювалися у Греції класичної епохи, а також теоретичні трактати Аристотеля «Політика» і «Афінська політія». Студенти вперше ознайомляться з працею Геродота – умовного «батька історії» – та зможуть оцінити особливості стилю його розповіді, а також доповнити та відкоригувати свідчення Геродота даними більш пізніх авторів.

Для висвітлення теми доцільно опрацювати статті та монографії вчених-антикознавців і зрозуміти сучасні методи дослідження політичного устрою Стародавньої Греції.

 

Семінарське заняття № 4-5

Антична демократія

План

1. Основні етапи розвитку афінської демократії за Аристотелем.

2. Особливості функціонування афінської демократії.

 

Джерела та література

Аристотель. Афинская политика: В помощь студенту-историку. М., 2000.

Аристотель. Афинская полития. Политика.

Псевдо-Ксенофонт. Афинская полития.

Аристофан: Ахарняне. Всадники. Осы. Женщины в народном собрании.

Плутарх: Солон. Фемистокл. Аристид. Кимон. Перикл.

Плутарх. О монархии, демократии и олигархии.

Плутарх. Наставления по управлению государством.

Фукидид. История. VI. 16. 53-59. III. 37- 42; 82. VIII. 65-97. II. 34-46.

Геродот. История. V. 69-73. III. 80-82.

Лисий. Речи. М., 1994. XXI. С.217-221. XXIV. С.286-288.

Демосфен. Речи: В 3-х т. М., 1994, 1996. Т. 1. XXIV. 17-38. 59. 149-151. 192-193. 216; XXIII. 86; XXII. 55; XXI. 45-48; 175-180.223-225; XXV. 15-25; XX. 89-94. Т. 3. VIII. 32-34; XIII. 13-14; X. 4.

Полибий. Всеобщая история. В 3-х т. СПб., 1994-1995. Т. II. Кн. VI. 3.

Афинский закон против тирании // Античная демократия в свидетельствах современников /Л.А. Маринович, Г.А. Кошеленко. М., 1996

Штолль Г.В. Герои Греции в войне и мире. М., 2000. – Солон Афинский. Фемистокл Афинский. Аристид Афинский. Кимон Афинский. Перикл.

Маринович Л.П. Античная и современная демократия: новые подходы. Курс лекций. М, 2001.

Кудрявцева Т.В. Народный суд в демократических Афинах. СПб., 2008.

Андреев Ю.В. Цена свободы и гармонии. Несколько штрихов к портрету греческой цивилизации. СПб., 1998.

Бузескул В.П. История Афинской демократии. СПб., 2003.

Дэвис Дж. К. Демократия и классическая Греция. М., 2004.

Карпюк С.Г. Общество, политика и идеология классических Афин. М., 2003.

Карпюк С.Г. Клисфеновские реформы и их роль в социально-политической борьбе в позднеархаических Афинах // ВДИ. 1986. № 1.

Суриков И.Е. Остракизм в Афинах. М., 2006.

Суриков И.Е. Эволюция религиозного сознания афинян во второй половине V в. до н.э. М., 2002.

Суриков И.Е. Афинский ареопаг в первой половине V в. до н.э. // ВДИ. 1995. № 1. С.23-40.

Суриков И.Е. Политическая борьба в Афинах в начале V в. до н.э. // ВДИ. 2001. № 2.

Родс П. Дж. Кому принадлежала власть в демократических Афинах?// ВДИ. 1998. № 3.

Туманс Х. Рождение Афины. Афинский путь к демократии: от Гомера до Перикла (VIII-V вв. до н.э.). Глава VII. СПб., 2002.

Кудрявцева Т.В. Сикофанты и афинская демократия // ВДИ. 2007. № 2.

Ставнюк В.В. Становлення афінського поліса. К., 2005.

Карпюк С.Г. Общество, политика и идеология классических Афин. М., 2003.

Суриков И.Е. Солнце Эллады: история афинской демократии. М., 2008.

 

Методичні рекомендації

Протягом існування європейської цивілізації покоління за поколінням зверталися до античної демократії, захоплюючись чи засуджуючи її. Лише у другій половині XVIII–XIX ст. перемогли думки про те, що джерелом найвищих досягнень античної цивілізації був демократичних лад. Виник образ афінської демократії як ідеал та попередник сучасного демократичного режиму та демократичної ідеології. 2500 років демократії урочисто відмічали у кінці XX ст. (відлік вівся від реформ Клісфена в Афінах).

Варто з’ясувати феномен саме античної демократії, що складає зміст двох семінарських занять. Сучасні антикознавці відмічають, що в архаїчну епоху у 18 державах виник демократичний режим, а на початку V ст. до нашої ери демократія фіксується як усталений феномен. Особлива роль Афін у дослідженні проблеми в значній мірі визначається станом джерел. Демократія у Афінах не з’явилась у готовому вигляді, вона була результатом складного та довготривалого історичного процесу. Базуючи розгляд теми на розумінні проблем попереднього семінару, треба співставити перше законодавство архаїчної доби, з реформами Клісфена.

При розгляді першоджерел слід враховувати, що лише у промові Перикла (епізод “Історії” Фукідіда) відображено демократичну політичну теорію, а всі найбільш яскраві представники теоретичної думки Афін були супротивниками радикальної демократії та засуджували правління «натовпу». Практично для всіх сучасних дослідників антична демократія є невід’ємною від полісу. Упродовж двох семінарських занять необхідно проаналізувати документальні свідчення з метою зрозуміти сутність першої демократії в історії людства. Особлива увага приділяється «Афінській політії» Аристотеля, яка присвячена афінському державному устрою. Слід звернути увагу на епіграфічні джерела: афінські закони, постанови народного зібрання та інші офіційні документи. Зрозуміло, що тема має “безмежну” бібліографію і треба відмітити дискусійність деяких питань. В межах двох занять слід виокремити головні проблеми, ознайомитися з певними науковими розробками та зробити аргументовані висновки.

Семінарське заняття № 6

Семінарське заняття № 7

Семінарське заняття № 8

Семінарське заняття № 9

Елліністичні держави

 

План

Царство Селевкідів.

Птолемеївський Єгипет.

Союзні держави Греції в оточенні елліністичних монархій.

Джерела та література

Полибий. Всеобщая история. Кн. II; IV.56-60.; V; VIII.20.11;

XV.25.3-18; XVI.36; XVIII.48; XX.9-10; XXI.32; 42-43. XXII.12.6. XXIX.23-27. XXXI. 10.1-10.

Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. XV. 90.3 XVI.90.2 XIX.40.2. XX. III.4

Страбон. География. М., 1994. Кн. XVI.2.4-10. Кн. XVII.1.6-10.

Плутарх: Арат. Филопемен.

Штолль Г.В. Герои Греции в войне и мире. М., 2000. Клеомен III, царь спартанский. Филопемен из Мегалополя. С.418-436.

Списки дельфийской амфиктионии. Постановления этолийцев // Хрестоматия по истории древнего мира: Эллинизм. Рим. /Под ред. В.Г. Боруховича, С.Ю. Монахова, В.Н. Парфенова. М., 1998.

Шофман А.С. Распад империи Александра Македонского. Казань, 1984.

Дройзен И.Г. История эллинизма. Т. I-III. СПб., 1997-1999.

Эллинизм: экономика, политика, культура. М, 1990.

Эллинизм: восток и запад. М., 1992.

Сапрыкин С.Ю. О хронологических границах эпохи эллинизма // История: мир прошлого в современном освещении. СПб., 2008.

Хабихт Х. Афины. История города в эллинистическую эпоху. М., 1999.

Фролов Э.Д. Греция в эпоху поздней классики (Общество. Личность. Власть.). СПб., 2001. – Часть IV.

Левек П. Эллинистический мир. М.: Наука, 1989.

Жигунин В.Д. Международные отношения эллинистических государств в 280-220 гг. до н.э. Казань, 1980.

Сизов С.К. Ахейский союз. История древнегреческого федеративного государства (281–221гг. до н.е.). М., 1989.

Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма. М., 1982.

Климов О.Ю. Царство Пергам: очерк социально-политической истории. Мурманск: МГПИ, 1998.

Шофман А.С. Распад империи Александра Македонского.Казань, 1984.

Сапрыкин С.Ю. Понтийское царство. М., 1996.

Сапрыкин С. Ю. Гераклея Понтийская и Херсонес Таврический. М. 1986.

Молев В.А. Эллины и варвары. На северной окраине античного мира. М., 2003.

Габелко О.Л. История Вифинского царства. СПб., 2005.

Кащеев В.И. Эллинистический мир и Рим: Война, мир и дипломатия в 220-146 годах до н.э. М., 1993. Гл. I.2; III.1-2.

Кащеев В.И. Из истории межгосударственных отношений в эпоху эллинизма. М.: 1997.

Мосолкин А.В. Об источниках Полибия в III.22.1 // Studia historica. IX. М., 2009.

Методичні рекомендації

Сучасні дослідження епохи еллінізму супроводжуються теоретичними новаціями, тому відсутня спільність поглядів навіть на принципові проблеми. Продовжується дискусія стосовно сутності еллінізму, його територіальних та хронологічних меж, особливостей розвитку окремих регіонів та ін. Більшістю антикознавців прийнята концепція розуміння еллінізму як конкретно-історичного явища, для якого характерна взаємодія еллінських та місцевих елементів. Основою для взаємодії елліністичного та місцевого елементів в державах Переднього Сходу стали греко-македонські завоювання, це зумовило новий етап розвитку вже сформованих східних традицій шляхом їх еллінізації. В державах, яких не торкнулися македонські завоювання, соціально-економічні відношення та форми землеволодіння залишались на власних основах, тому еллінський вплив не був базовим та залишався фактором вторинним.

На значних територіях після завоювань Александра були утворені могутні держави. У продовж двох занять неможливо навіть загалом розглянути основні проблеми елліністичної епохи. Серед різноманітності джерел з даної теми важливе місце займає твір Полібія та епіграфіка.

Характеристика нового типу держави – елліністичної монархії – може бути сформована на основі джерел та наукової літератури, присвяченої царствам, утвореним на Сході внаслідок завоювань Александра. На першому занятті розглянемо дві головні держави елліністичного світу, засновані діадохами Александра – Селевком та Птолемеєм. Але важливо пам’ятати, що елліністичний світ був представлений не менш могутніми державами територіально-монархічного характеру. У західній частині Малої Азії, на території давньої Лідії утворилось Пергамське царство Аталідів, на північному заході півострова – Віфінське царство, в глибині малоазійського материку – Каппадокійське, а на узбережжі Чорного моря – Понтійське. Більш на схід виникло Греко-бактрійськое царство, а більш пізніше – держава парфян.

Грецькі поліси продовжують своє існування і в цю епоху, особливості полісного устрою потребують окремого розгляду на другому занятті за темою. Суперництво елліністичних держав дало змогу грекам відстоювати свою незалежність. Самостійне існування невеликих полісів стало неможливим, почали утворюватись федерації. Балканська Греція залишалась конгломератом більш чи менш незалежних полісів. Розгляд принципів їх існування дає змогу зробити висновки стосовно долі полісу за доби еллінізму. Джерела з історії Ахейського та Етолійського союзів – найбільш впливових та значних державних утворень Греції III–II ст. до н.е. – розділені на три основні групи. Збереглись епіграфічні лапідарні пам’ятки, вони синхронні подіям, що розглядаються, потребують особливих методів дослідження. Найважливішим писемним джерелом є «Загальна історія» Полібія (II ст. до н.е.), яка характеризується повнотою і точністю викладу фактів. «Спогади» Арата, що не збереглись до нашого часу, відтворені у його біографії, що написана Плутархом.

Серед елліністичних держав Причорномор’я особливе місце посідає Понтійське царство. При Мітридаті VI Євпаторі держава досягла верху своєї могутності, розповсюджуючи свою владу майже на усій території Причорномор’я та більшої частини Малої Азії. Боротьба Понту з Римом являла собою останню спробу елліністичного світу зберегти свою незалежність від Римської держави, яка мала значну військово-політичну перевагу. Найбільш яскравим періодом в історії Понтійського царства є 302–63 рр. до н.е., коли держава знаходилась під владою династії Мітридатидів. Знайомство з історією цього царства дозволить зв’язати територію Північного Причорномор’я (сучасної України) з елліністичним світом.

Тематика рефератів

1. Соціальні моделі у гомерівському епосі.

2. Проблема історичності особистості Лікурга.

3. Греко-перські війни у сучасному висвітленні.

4. Відображення стародавньої грецької колонізації в епіграфічних джерелах.

5. Біоісторія Плутарха.

6. Характер взаємовідносин класичних полісів.

7. «Промови» Лісія як джерело з історії соціально-економічних відносин Афін.

8. Елліністичні держави Причорномор’я.

9. Образ Александра Великого у сучасній історичній літературі.

10. Міждержавні союзи в елліністичному світі.

 

Питання для самоконтролю:

1. Як сформувалася держава у давніх греків у класичній полісній формі?

2. Вкажіть характерні риси доби архаїки.

3. Яким чином у сучасній науці вирішується проблема «спартанського міражу»?

4. Визначить роль роду Алкмеонідів в політичному житті Афін.

5. Що розуміли стародавні греки під поняттям «громадянин»?

6. За якими джерелами вивчається феномен античної демократії?

7. Вкажіть характерні риси доби класики.

8. Охарактеризуйте «Історію» Фукідіда як історичне джерело.

9. Зазначте основні риси класичного рабства.

10. Які принципові зміни відбуваються у IV ст.. до н.е.?

11. Які риси суспільного життя давніх греків висвітлені в комедіях Арістофана?

12. Вкажіть характерні риси доби еллінізму.

13. Що таке елліністична монархія?

14. Якою була доля поліса в історичних умовах елліністичної доби?

15. Які елліністичні держави вам знайомі?

 

Змістовий модуль 2

Тема: „Історія Стародавнього Риму”

Історія Стародавнього Риму демонструє варіативність історичних процесів та явищ, вона завершує античну історію.

Тема 1. Найдавніший період в історії Риму. Рим у царський період. Формування та характерні риси Риму – полісу.

Семінарське заняття № 1

Тема 2. Формування та характерні особливості Римської Середземноморської держави. Римська громадянська община в III-II ст. до н.е. Значення заморських завоювань, організація управління підкореними територіями.

Семінарські заняття №№ 2-6.

Тема 3. Криза республіки, Імператорський період в історії Риму. “Римська революція”. Розквіт Римської держави за доби принципату. Криза Римської імперії. Загибель античної цивілізації.

Семінарські заняття №№ 7-12.

Самостійна робота:

1. Особливості розвитку давньоримського мистецтва – контроль в усній формі, дискусія.

2. Вивчення однієї наукової монографії / за вибором студента / з історії Стародавнього Риму – контроль в писемній (анотація) та усній (колоквіум) формі.

 

Семінарське заняття № 1

Створення Римської держави

План

1. Рим у царський період: легенди та археологія про початок Риму.

2. Формування та характерні особливості Рима-полісу.

3. Римсько-італійський союз.

 

Джерела та література

Ливий, Тит. История Рима от основания Города. В 3-х томах. М., 1989-1994.

Дионисий Галикарнасский. Римские древности. Т.1-3. М., 2005.

Законы XII таблиц. Пер. Л.Л. Кофанова. М.: ИВИ РАН, 1996.

Хрестоматия по истории Древнего Рима: Учебное пособие / Сост. И.А. Гвоздева, И.Л. Маяк, А.Л. Смышляев и др. М, 1987

Утченко С.Л. Древний Рим:: События. Люди. Идеи. М., 1969.

Маяк И.Л. Рим первых царей. Генезис римского полиса. М., 1983.

Маяк И.Л. Римляне ранней Республики. М, 1993.

Маяк И.Л. Взаимоотношения Рима и италийцев в III-II вв. до н.э. (до гракханского движения). М, 1971.

Античная гражданская община. Проблемы соціально-политического развития и идеологии. Л., 1986.

Токмаков В.Н. Воинская присяга и “священные законы” в военной организации раннеримской республики // Религия и община в Древнем Риме. М., 1994.

Токмаков В.Н. Военная организация Рима Ранней республики (VI-IV вв. до н.э.). М.: ИВИ РАН, 1998.

Токмаков В.Н. Армия и государство в Риме: от эпохи царей до Пунических войн: учебное пособие. М., 2007.

Дементьева В.В. Римское республиканское междуцарствие как политический институт. М., 1998.

Смирин В.М. Свобода раба и свобода свободного: (К истории римского гражданского общества) // ВДИ. 2000. № 2.

Кофанов Л.Л. Lex и ius: возникновение и развитие римского права в VIII-III вв. до н.э. М., 2006.

Кофанов Л.Л. Римская civitas и муниципальное право эпохи республики // ВДИ. 2007. № 3. С.103-119.

Павлов А.А. Плебейский трибунат на завершающем этапе сословной борьбы (339-287 гг. до н.э.): к вопросу об эволюции института // http://www.centant/pu.ru

Методичні рекомендації

Історія стародавнього Риму – держави, яка була утворена на території Апеннінського півострову, завершує античну історію. У античному світі верховним власником землі була громадянська община. Досить швидко Рим та його територія перетворились на єдине місто з єдиним римським народом та суверенною владою над всією землею яка йому належала. На початкових етапах свого політичного розвитку Рим являв собою варіант полісу, який має суттєві відмінності від класичного грецького, стосовно державного устрою, культури та багато іншого. Передумови для формування громадянського колективу класичного римського полісу були утворені внаслідок протистояння патриціїв та плебеїв. Мета семінару полягає в тому, щоб реконструювати шлях державного розвитку у Римі та виявити полісні риси.

Про найдавніший етап існування Риму, через брак джерел відомо досить небагато, саме тому він є темою багатьох дискусій та протилежних гіпотез. Новий лінгвістичний та археологічний матеріал дає змогу подолати домінуюче раніше гіперкритичне відношення до даних античної традиції стосовно раннього Риму. Але при вивченні теми слід досить критично відноситись до джерел, аналізувати різноманітні свідчення, виявляючи тим самим реальні факти. Основним видом джерел залишаються свідчення писемної традиції, але саме археологічні дані створюють уявлення про матеріальне життя римлян раннього періоду та дають змогу підтвердити інформацію відносно соціально-економічного розвитку архаїчного Риму. Новітні нумізматичні данні занижують час появи римського монетного карбування. Таким чином, археологічні, епіграфічні, нумізматичні та лінгвістичні данні необхідно використовувати разом з писемними джерелами.

На території Риму населення влаштувалось задовго до традиційної дати його утворення (754–753 рр.). Божественне походження та фантастичні деталі життя легендарних героїв не визнані сучасною наукою, але вони дають змогу пояснити деякі аспекти історії. Ромул вважається першим царем, його правління охоплює так звану царську епоху (VIII – кінець VI ст. до н.е.) вже реальної а не казкової історії Риму. Поступово з об’єднання розрізнених селищ виросло місто і римляни з членів общин перетворились на громадян.

Свідчення античних авторів складають основу античної традиції стосовно царського та ранньореспубліканського періодів римської історії. Вони доповнені даними пам’яток римського права, в першу чергу використаємо «Закони XII таблиць». Аналізуючи наративні джерела слід мати на увазі деякі їх особливості. Навіть найдавніші з них написані на декілька століть після ніж час який вони описують, а початок римської аналістики відноситься до III ст. до н.е. Крім того, вони, як правило, компілятивні. Особливе значення мають твори істориків, які використовували праці римських аналістів, документи та усні дані римської традиції, які не збереглися до нашого часу. Перш за все, це «Римська історія від заснування Міста» Тіта Лівія (кн. I–VI) та «Римські старожитності» Діонісія Галікарнаського (кн. II, III, IV).

 

Семінарське заняття № 2

Семінарське заняття № 3

Семінарське заняття № 4

Семінарське заняття № 5-6

Семінарське заняття № 7-8

Семінарське заняття № 9-10

Семінарське заняття № 11-12

Тематика рефератів

 

1. Культура етрусків та її роль у розвитку раннього Риму.

2. Сутність східної політики Риму.

3. Значення боротьби станів у формуванні римської державності.

4. Специфіка античної економіки.

5. Проблема «римської демократії» в сучасній науці.

6. «Історичний міф» про Спартака.

7. Характеристика війн Риму за творами Аппіана.

8. Кризова ситуація І ст. до н.е.

9. Програмні положення принципату за епіграфічними джерелами.

10. Доба Антонінів в історичному розвитку Римської імперії.

 

Питання для самоконтролю

1. Виділіть основні групи джерел з історії Стародавнього Риму.

2. Охарактеризуйте царський період в історії Риму.

3. Визначить суттєві відмінності римського варіанту полісу від класичного грецького.

4. Виділіть етапи римської військової експансії республіканського періоду.

5. Охарактеризуйте процес створення середземноморської римської держави.

6. Як розвивався римський рабовласницький маєток протягом ІІІ ст.. до н.е. – І ст.. н.е.?

7. Зазначте головні риси кризи римської республіки та спробуйте пов’язати їх з проблемою кризи полісу.

8. Подайте історичну оцінку громадянських воєн у Римі.

9. Чи можливо було поєднати республіканську конституцію з одноособовою владою? Наведіть приклади.

10. Вкажіть, яким чином був створений режим принципату та подайте його характеристику.

11. Визначить головні риси кризи Римської імперії ІІІ ст. н.е.

12. Порівняйте режими принципату та домінату.

13. Назвіть видатні досягнення римського мистецтва.

14. Порівняйте суспільно-політичний та економічний лад західної та східної частини Римської імперії.

15. Сформулюйте основні причини падіння Західної Римської імперії.

Підручники та довідкова література

Балух В.О. Історія стародавнього Риму. Чернівці, 2005.

Зубар В.М., Ліньова Є., Сон Н. Античний світ Північного Причорномор’я. К., 1999.

История Древней Греции / под. ред. В.И. Кузищина. М., 2000 (та слід.)

История Древнего Рима / под. ред. В.И. Кузищина. М., 2000. (та слід. вид.)

История Древней Греции / сост. К.В. Поневин. СПб., 1999.

История Древнего Рима / сост. К.В. Поневин. СПб., 1998.

История Древней Греции / сост. Ю.В. Андреев и др. М., 2005.

Лурье С.Я. История Греции: Курс лекций. СПб., 1993.

Ляпустин Б.С., Суриков И.Е. Древняя Греция: Учебник. М., 2008.

Смышляев А.Л. История Древнего Рима от Ромула до Гракхов: учебное пособие. М., 2007.

Буданова В.П. и др. Древний Рим: учебное пособие. М., 2006.

Немировский А.И. История древнего мира. Античность. Ч. 1-2. М., 2000.

Хаммонд Н. История древней Греции. М., 2003.

Историки античности: Древняя Греция. М., 1989.

Историки античности: Древний Рим. М., 1989.

Антология источников по истории, культуре и религии Древней Греции: учебное пособие. /Под ред. В.И. Кузищина. СПб., Алетейя, 2000.

Античная демократия в свидетельствах современников /Л.А. Маринович,









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь - 54.162.10.211