Походження та сутність права

 

Право виникає разом з державою як ефективний регулятор суспільних відносин, за допомогою котрого держава здійснює соціальне управління всіма сферами життєдіяльності суспільства. Появі права сприяють ті самі закономірності, умови і причини, які спричиняють до життя державу, проте головна роль у виникненні цього соціального регулятора належить саме державі. За своєю суттю право значно відрізняється від правил поведінки, які регулювали відносини в первісному суспільстві, хоча між ними існують безпосередній зв’язок і певна послідовність, чого не можна сказати про органи родового самоуправління і органи держави.

Життя і поведінка людей первісного суспільства всебічно і детально регулювались цілим комплексом норм, до якого входили правила співіснування, вимоги моралі та приписи релігії. Встанов­лені в родовому суспільстві норми мали імперативний характер,
їх виконання забезпечувалось силою звички, традицій, повагою та авторитетом глави роду, старійшин, вождя. Будь-яке відхилення від установленого зразка поведінки піддавалось загальному осуду, розглядалось усім колективом, який і визначав санкції за порушення мононорм. Такими санкціями, зокрема, були побиття, вигнання з роду тощо.

З виникненням держави з’являються спеціальні органи і посадові особи, які починають розглядати факти порушень норм і застосовувати санкції до порушників. Згодом ці органи набувають ознак судової влади, а їх посадові особи починають здійснювати свої функції на постійній основі. Держава через ці органи санкціо­нує звичаї і норми первісного суспільства та в процесі судової практики започатковує нові.

З часом зазначені звичаї й прецедентні правила починають викладатись у письмовій формі і застосовуватись при розгляді подібних порушень. Тобто запис звичаїв і судової практики згодом набуває ознак законів, в яких закріплювалась воля суспільства, а пізніше — й воля правлячої верхівки, що забезпечувалась силою державного примусу. Поступово зміст записів норм розширювався: до нього почали включатись приписи, що встановлювали збори і податі з населення, які використовувались державою для утримання органів управління та суду.

Серед перших писаних законів слід назвати закони Солона (640 чи 635—бл. 559 до н. е.) в Афінах, закони ХІІ таблиць у Римі, договори київських князів Олега (907 і 911 рр.) та Ігоря (945 р.) з греками, «Руську Правду» (норми якої датуються до ХІ — початку ХІІІ ст.) тощо.

Проте в правовій науці існує кілька теорій, які обґрунтовують різні версії походження права. Зокрема, теологічна теорія, базуючись на вірувальному компоненті свідомості людини, пояснює, що витоками права є воля Бога, а метою права — боротьба зі злом і утвердження на землі добра і справедливості. Позитивне (писане, встановлене волею людей) право розглядається як продовження волі Бога і є беззаперечним до виконання. Ця теорія виникла задовго до нашої ери, дістала обґрунтування в працях апологетів християнства в епоху середньовіччя (Ф. Аквінський) та подальший розвиток у західноєвропейських течіях неотомізму в ХІХ—ХХ століттях.

Найпоширенішою свого часу була теорія природного права, яка в інтерпретованому вигляді набула популярності в ХХ столітті. Прихильники цієї теорії (згадані Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Д. Локк, а також С. Оріховський-Роксолан, Ф. В. Тара­новський та ін.) вважали, що позитивне право бере свій початок з вічних законів природи, з природи самої людини. Природні закони виникають та існують самостійно. Людина в процесі життєдіяльності пізнає їх суть і втілює їх у позитивному праві. Водночас природне право розглядається як критерій позитивного, воле-
встановленого права.

В XVIII—XIX століттях у Німеччині була сформована історична школа права, представники якої Г. Гуго (1764—1844 рр.), Ф. Савіньї (1779—1861 рр.) та Г. Пухта (1798—1846 рр.) розробили теорію, що стверджувала: право зароджується і розвивається історично, випливає із свідомості народу, нації. Схожою до неї виявилась психологічна теорія права (Л. Й. Петражицький (1867—1931 рр.)), яка пояснювала походження права особливостями психіки людей, їх переживаннями та емоціями.

Марксистська теорія права (К.Маркс, Ф.Енгельс) причинами виникнення права вважала економічні відносини суспільства, а його суттю зведену в закон волю пануючого класу.

Втім, право, виникаючи разом з державою як соціальний регулятор, функціонує у суспільстві одночасно з іншими нормами: релігійними, корпоративними, технічними, моральними, які певною мірою теж регулюють суспільні відносини. Проте право суттєво відрізняється від них, має притаманні тільки йому особливі ознаки. Насамперед — це нормативність права. Воно складається з норм, тобто правил поведінки загального характеру, і встановлює дозволи, заборони, права та обов’язки учасників правових відносин. Наприклад, ч. І ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Згадана норма за своїм змістом є правилом загального характеру, яка визначає права всіх працюючих громадян, а не конкретної особи, на щорічну відпустку, а також обов’язки роботодавців щодо обов’язкового щорічного надання відпустки працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні.

По-друге, право має формальну визначеність. Норми права згідно з правилами юридичної техніки викладені в законах, а також у підзаконних актах (Указах Президента України, постановах Верховної Ради України, постановах Кабінету Міністрів України тощо).

По-третє, право, на відміну від інших соціальних правил суспільства, являє собою чітку систему пов’язаних між собою норм. У багатьох випадках дія однієї норми зумовлює дію інших. Наприклад, ст. 4 Конституції України встановлює політико-правовий зв’язок громадянина і держави, зазначає, що в Україні існує єдине громадянство. Водночас підстави набуття і припинення громадянства України визначаються Законом «Про громадянство України» від 18.01.01.

По-четверте, право є системою загальнообов’язкових норм. Юридичні норми носять імперативний характер, поширюються на всю територію держави і на всіх осіб, яким вони адресовані.

По-п’яте, право виражає загальносуспільні, групові та індивідуальні інтереси. Наприклад, парламент держави як орган загаль­нонаціонального представництва в процесі законодавчої діяльності на стадіях прояву законодавчої ініціативи, розробки, обговорення та прийняття законопроектів враховує та узгоджує інтереси всіх суб’єктів суспільних відносин: суспільства в цілому, держави, політичних партій, об’єднань громадян, соціальних верств населення і соціально-професійних груп (які акумулюють індивідуальні інтереси своїх членів). Узагальнені інтереси (як результат компромісу) знаходять свій вияв у законі, який постає як втілена загальна воля.

По-шосте, право гарантується і забезпечується державою. Вона наділена повноваженнями вживати певних заходів впливу (переконання і примусу) щодо виконання всіма суб’єктами суспіль­них відносин правових приписів. Для цього в державі створюються спеціальні органи та установи (судова і прокурорська системи, міліція, пенітенціарна система тощо).

В цілому право — це система формально визначених в офіційних джерелах загальнообов’язкових, гарантованих державою норм (правил) поведінки, призначенням якої є регулювання суспільних відносин.

Отже, право є соціальним явищем, нормативною системою суспільства. Наділяючи учасників суспільних відносин правами та обов’язками, право переводить їх у форму правових відносин, впорядковує стосунки суб’єктів цих відносин. Обмежуючи певним чином свободу окремих учасників суспільних відносин свободою інших та узгоджуючи індивідуальні і загальні інтереси, право забезпечує цілісність і стабільність суспільства, перебуває у постійному взаємозв’язку з державою. З одного боку, право визначає правове поле функціонування держави у суспільстві, юридичний статус її органів, з іншого — держава бере безпосередню участь у реалізації права.

У міру розвитку суспільства соціальна роль права постійно зростає. Особливого значення воно набуває в перехідних суспіль­ствах, коли відбувається формування основ громадянського суспільства, демократичної, правової і соціальної державності, що є характерним для сьогоднішньої України. Право за цих умов, нор­мативно закріплюючи та охоплюючи соціально значиму діяль­ність суб’єктів суспільних відносин, постає як норма свободи, створює умови для свободної діяльності людей, гарантує і забезпечує їх політичні, економічні та соціальні права.

Наповнюючись гуманістичним змістом, право зв’язує державу, чіткіше визначає межі її впливу на життя людини. Функціями права в цей період стає передусім створення основ вільної економічної діяльності людини для досягнення відповідного рівня добробуту, забезпечення її особистої й майнової безпеки, компромісу і злагоди у суспільстві. Функцією права є також забезпечення всебічної участі людини в суспільному житті, права на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для впливу на рішення владних органів держави, здійснення соціального контролю, захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Крім того, право закріплює умови свободної діяльності людини в сфері сім’ї, побуту і культури.

 

 

§ 3. Громадянське суспільство