Психофізіологічні особливості

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1

 

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВОДІЯ

 

Мета роботи

Мета лабораторної роботи полягає в наступному:

1) Ознайомитись з психофізіологічними особливостями професійної діяльності водія.

2) Вивчити їх вплив на безпеку дорожнього руху.

 

Обладнання, пристрої, інструменти

1) Прилад для перевірки зору водія.

2) Прилад для перевірки слуху водія.

3) Прилад для перевірки реакції водія на непередбачені обставини.

4) Плакат “Психофізіологічні особливості поведінки водія”.

5) Діапозитиви.

 

Теоретичні відомості

Під час керування автомобілем водій повинен забезпечувати правильне положення на шляху, належні напрям і швидкість руху, здійснювати контроль за роботою всіх агрегатів. Ці обов'язкові функції водія забезпечуються комплексом психофізіологічних факторів. Керування автомобілем являє собою складну схему: водій – автомобіль – шлях – середовище руху. Водій повинен постійно оцінювати і враховувати параметри шляху руху – ширину проїзної частини, конфігурацію у плані та профілі, стан покриття. Середовище руху включає нерухомі (дорожні знаки, світлофори і т. ін.) та рухомі (пішоходи, транспортні засоби, тварини) об'єкти.

Діяльність водія, пов'язана з керуванням автомобіля з погляду психології, визначається за схемою: прийняття інформації – її оцінка – прийняття рішення – реалізація. Інформацію про дорожні обставини під час руху водій сприймає органами чуття, насамперед зоровими. Правильне сприйняття обставин руху є однією з обов'язкових умов професійної придатності водія.

У сприйнятті інформації велику роль відіграє пам'ять. Завдяки пам'яті в корі головного мозку створюється зоровий образ сприйнятого шляху; утримання останнього в пам'яті дає змогу водієві переключити увагу на панель приладів.

При оцінці дорожніх обставин водій повинен враховувати стан дорожнього покриття, видимість, швидкість керованого та інших автомобілів, відстань до перешкоди, характер вантажу. Вміння правильно оцінювати обставини руху залежить від усвідомлення ступеня впливу її елементів на безпеку керування автомобілем.

Прийняття рішення – це вибір дій відповідно до дорожніх обставин і вимог безпеки руху. Психологічно ця складна розумова операція включає ретельний аналіз елементів дорожніх обставин та інших факторів, їх порівняння, наслідком чого є висновки, що становлять основу рішення водія. Залежно від дорожньої ситуації водій приймає рішення про обгін або об'їзд перешкоди, зниження або збільшення швидкості, зупинку автомобіля і т. ін.

Правильність оцінки дорожніх обставин і прийнятого рішення визначається знаннями, навичками і вміннями, відповідними психофізіологічними якостями водія.

Після прийняття рішення водій виконує відповідні дії: натискає на педаль гальма, обертає кермо, знижує швидкість і т. ін.

 

Реакція водія

Однією з найважливіших навичок водія є швидкість реакції – закономірна відповідь організму на різноманітні подразники, що сприймаються органами чуттів.

Процес реакції можна умовно поділити на три етапи: оцінка обставин, прийняття рішень і виконання відповідних дій. Час реакції водія при керуванні автомобілем вимірюється проміжком від моменту сприйняття небезпеки до початку конкретних дій.

Реакція може бути простою і складною. Проста реакція пов'язана з очікуванням єдиного, відомого водієві сигналу, у відповідь на який водій повинен виконати певні дії, тривалість простої реакції становить 0,4 – 0,6 секунди.

Прикладом простої реакції може бути натискання на педаль гальма при вмиканні червоного сигналу світлофора.

Щоб уникнути небезпеки, що виникла, водій повинен правильно оцінити її і прийняти найбільш оптимальне рішення: зупинити автомобіль, об'їхати об'єкт небезпеки, проїхати повз нього на збільшеній швидкості. Оцінка і прийняття рішення про конкретні дії і являють собою складну реакцію. Час складної реакції в середньому, становить 0,6 – 1,2 секунди. Водій може і повинен завжди прагнути перетворити складну реакцію на просту.

Із збільшенням часу реакції утруднюється реалізація дій щодо запобігання аварійним обставинам. Час реакції триваліший при високій швидкості руху, у людей похилого віку наприкінці робочого дня. В однієї й тієї самої людини час реакції може змінюватися у досить широких межах залежно від стану здоров'я і самопочуття. Сильне стомлення різко збільшує час реакції, навіть легке нездужання істотно впливає на час реакції.

Тривалість реакції залежить також від рівня фізичної натренованості. Наприклад, у спортсменів, які займаються видами спорту, що вимагають швидкої реакції (теніс, бокс, хокей), час реакції, як правило, набагато менший порівняно з рештою водіїв.

Специфічний вплив на час реакції справляє алкоголь – після вживання навіть невеликих доз його спостерігається значне уповільнення реакції (в 2 –4 рази).

 

Увага водія

Однією з найважливіших функцій, що забезпечують сприймання і переробку інформації, є уважність.

Під час керування автомобілем водія оточує багато предметів і явищ, але його основна увага має бути зосереджена на тому, від чого безпосередньо залежить безпека руху. Увага – це активна спрямованість свідомості людини на ті чи інші предмети і явища дійсності або їх певні властивості і якості. Водій повинен володіти такими обов'язковими властивостями уваги, як її стійкість, концентрація, обсяг, розподіл і переключення.

Стійкість уваги – це спроможність її зосередження на одному предметі або певній роботі. Стійкість уваги визначається часом, протягом якого її інтенсивність залишається незмінною. Інтенсивність уваги зберігається в середньому протягом 40 хвилин без помітного послаблення.

Із стійкістю уваги тісно пов'язана така її якість, як концентрація. Ця якість передбачає зосередження уваги виключно на одному об'єкті з ігноруванням інших. Концентрація уваги водія необхідна, наприклад, при проїзді пішохідних переходів, зупинок громадського транспорту, залізничних переїздів, при зустрічному роз'їзді і т. ін.

Важливе значення має достатній обсяг уваги, що визначається кількістю об'єктів, які водій в змозі помітити, сприйняти і правильно відреагувати на них. Якщо умови сприймання нескладні, одночасно ним може бути охоплено 4 – 6 об'єктів. У досвідчених водіїв обсяг уваги звичайно більший, ніж у початківців.

Розподіл уваги означає спроможність людини контролювати і одночасно виконувати кілька різних дій. Як правило, людина в змозі розподіляти свою увагу лише між двома різними діями за умови, що одна з них є для нього звичною. Наприклад, керування автомобілем є безпечним, якщо водій основну увагу зосереджує на дорожніх обставинах і майже не стежить за діями своїх рук і ніг. Успішно розподіляти увагу між двома незнайомими видами діяльності дуже складно.

За аварійної ситуації вимоги до розподілу уваги водія значно збільшуються – він повинен одночасно дивитися, думати і діяти. Єдність і злагодженість цих складових уваги гарантують безпечний вихід з будь-якої дорожньої ситуації.

Переключення уваги – це здатність особи швидко змінювати об'єкти уваги або переходити від одного виду діяльності до іншого. Переключивши свою увагу, водій, наприклад, має змогу вибірково сприймати ті об'єкти, які при розподілі уваги він одночасно не охопив.

Переключення і розподіл уваги в поєднанні з правильною послідовністю дій і активним спостереженням є основою обачності водія.

У результаті тривалого перебування за кермом водій стомлюється, погіршуються розподіл і переключення уваги, збільшується час реакції, знижується точність сприймання і оцінки дорожніх обставин.

На рівні уваги водія сильно позначаються психічна перенапруженість, хворобливий стан, вживання алкоголю, ліків.

Увагу за бажанням можна розвивати і вдосконалювати. Добре розвинута увага, як правило, у водіїв працьовитих, сумлінних, дисциплінованих, цілеспрямованих, енергійних.

Наведені вище характеристики стосуються так званої довільної (активної, вольової) уваги, яка свідомо спрямована на певний об'єкт (вид діяльності) із заздалегідь визначеною метою. На відміну від довільної мимовільна (пасивна) увага виникає без свідомого наміру і жодних зусиль з боку водія. Причиною її виникнення можуть бути сильний звуковий сигнал, інтенсивний світловий потік або несподіване їх припинення.

 

Пам'ять

Пам'ять – це здатність засвоювати, зберігати і відтворювати інформацію. Професія водія вимагає твердих знань Правил дорожнього руху, міцних рухових навичок безпечного керування автомобілем, запам'ятовування маршрутів руху. Тому пам'яті водія мають бути притаманні такі властивості, як достатній обсяг, швидкість і точність запам'ятовування, тривалість.

Важливе значення має також готовність до легкого відтворення відомостей, необхідних у конкретній ситуації.

Джерелами розвитку і нагромадження в пам'яті уявлень – образів про раніше сприйняту інформацію є відчуття. Розрізняють зорову, слухову і рухову пам'ять. Для надійної роботи водія найбільш значущою є зорова і рухова пам'ять.

Розрізняють довгочасну і короткочасну (оперативну) пам'ять. У довгочасній пам'яті зберігаються всі знання і досвід водія. При короткочасній пам'яті запам'ятовується великий обсяг поточної інформації.

Однією з властивостей пам'яті є забування. Легше забувається те, чим людина у своїй діяльності постійно не користується. Для поновлення інформації необхідне періодичне повторення як теоретичного матеріалу, так і практичних навичок.

 

Відчуття і сприйняття

Психофізіологічні характеристики водія характеризують його спроможність сприймати дорожню інформацію, осмислювати її, приймати рішення і своєчасно виконувати дії з керування транспортним засобом.

Відчуття – це відображення в свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, які безпосередньо діють на органи чуттів. Розрізняють відчуття зорові, слухові, нюхові, рухові, вібраційні та ін.

Процес сприйняття полягає у відображенні якостей і властивостей предметів у вигляді єдиного образу. Він пов'язаний з розумінням суті предметів і явищ.

Зміна швидкості і напряму руху сприймається вестибулярним апаратом водія. Зокрема, відчуття, що виникають на поворотах, дають змогу досвідченим водіям оцінити граничну швидкість, перевищення якої може спричинити знос або перекидання автомобіля.

Внаслідок тривалої періодичної дії прискорень (рух по кривих малого радіуса, на підйомах і спусках) може виникати хворобливий стан – морська хвороба. ЇЇ ознаками є погане самопочуття, запаморочення, нудота. Тривала вібрація (механічні коливання) також негативно впливає на стан здоров'я людини. Зокрема, погіршується зорове сприйняття, уповільнюється реакція, знижується точність дії, увага. Щоб зменшити вплив на організм прискорень та вібрацій, водіям необхідно тренувати вестибулярний апарат.

Під час маніпулювання важелями керування водій користується інформацією про напрям і швидкість руху важелів, розмах руху і розмір прикладених зусиль. Така інформація надходить за допомогою суглобо-м'язових відчуттів та відчуттів дотику і тиску.

Важливим засобом отримання інформації є слухове сприйняття – реакція слухової системи на звук. Воно зумовлюється трьома факторами: слуховим аналізатором, джерелом звуку та середовищем передачі звуку від його джерела до вуха. Здатність правильно визначити напрям і місце знаходження джерела звукового сигналу забезпечується нормальною парною роботою правого і лівого вух людини.

За допомогою слуху водій оцінює роботу агрегатів автомобіля, реагує на звукові сигнали на залізничних переїздах, інших водіїв, внутрішньої сигналізації.

Під впливом постійної дії шуму збільшується час реакції, знижується зорове сприйняття, порушується координація і настає передчасне стомлення водія.

 

Зір

За допомогою органів зору водій сприймає близько 95 % всієї інформації, необхідної для безпечного керування автомобілем. Побачити предмет означає визначити його колір, форму й величину. Лише за такої умови можна розпізнати предмет і оцінити його властивості. Водій, як правило, спочатку розпізнає предмет на дорозі і залежно від того, який він (твердий чи м'який, гострий чи тупий, великий чи малий), приймає рішення про зміну або збереження напряму руху автомобіля. Таким чином, зорове сприйняття форми і величини предмета дає змогу оцінити такі невидимі властивості предмета, як твердість, форма, маса і т. ін. Така оцінка предмета в цілому називається сприйняттям.

Зоровим полем називають область, видиму фіксованим (“нерухомим”) оком. Його вимірюють у градусах. Нормальне поле зору для очей людини становить 80° вправо і вліво, 60° вгору і 90° вниз. Поле зору, обома очима становить 120 – 130° і охоплює практично весь простір перед автомобілем. Зорове сприйняття нерівноцінне по всій площі поля зору. Зона найбільш чіткого бачення знаходиться в центрі поля зору, її кут приблизно дорівнює 2°. Трохи гірше бачення в зоні, обмеженій кутом 6°. За межами зони 10 – 12° бачення стає менш чітким, а за межами кута 90° – нечітким.

Гострота зору означає здатність ока бачити форму предмета і чітко розрізняти його контури. Цей показник визначається найменшим проміжком між двома нарізно видимими точками. Нормальною гостротою зору (що дорівнює одиниці) вважається спроможність бачити дві точки, розділені проміжком в одну кутову хвилину.

Щоб роздивитися предмет, що знаходиться в периферичному (боковому) полі зору, людина рефлекторно переносить на нього свій погляд так, щоб він потрапив у зону гострого зору. Для цього потрібен певний час. Так, під час проїзду перехрестя на перенесення погляду з фіксацією від одного боку перехрещення до іншого водій витрачає в середньому 0,5 – 1,2 секунди. Залежно від швидкості за цей час він проїжджає від кількох до десятків метрів. Відстань до предмета, що знаходиться в полі зору, визначається націленням обох очей на одну точку – конвергенцією. Час конвергенції — близько 0,17 секунди. Око здатне сприймати просторове взаємне розшатування предметів та їх відстань між собою. Завдяки зміні кривизни кришталика (акомодації) око спроможне бачити предмети на різній відстані. Таким чином, сприйняття форми, віддаленості і розмірів предметів забезпечується гостротою зору, конвергенцією та акомодацією очного кришталика. Точність такого сприйняття є гарантією впевненого і безпечного керування автомобілем до перешкоди.

Адаптація світлова. Це процес пристосування очей до умов освітлення. Цей процес відбувається не відразу, а через певний період адаптації до освітлення. Це важлива фізіологічна особливість зору, яка безпосередньо впливає на безпеку руху. Час адаптації може становити від кількох до 30 секунд. Перехід від темряви до світла відбувається швидше, ніж навпаки.

Раптова зміна рівнів освітлення викликає тимчасове осліплення, яке може тривати від кількох секунд до кількох хвилин. Осліплення буває наслідком дії світла фар зустрічних автомобілів, блиску відбитого світла. В умовах недостатнього освітлення утруднюється розпізнавання численних предметів – складових дорожніх обставин. Тому в нічний час необхідно їздити повільніше, ніж удень.

Розпізнавання кольорів. Однією з вимог безпеки руху є здатність водія розпізнавати кольори. Розміри поля зору залежать від кольору предмета, який розпізнають. Наприклад, зорове поле предметів зеленого кольору майже вдвічі менше, ніж білого. Природжені відхилення у розпізнаванні кольорів називаються дальтонізмом. Найчастіше спостерігається нерозпізнавання червоного і зеленого кольорів.

Окомір означає здатність людини без застосування будь-яких вимірювальних засобів визначати відстань до предметів. Особливо важко оцінювати відстань до рухомих об'єктів та між ними. На визначення відстані істотно впливає колір об'єктів чи предметів. Так, відстань до автомобілів, пофарбованих у темні кольори, здається більшою, ніж до пофарбованих у світлі кольори.

За допомогою видимого відносного переміщення поверхні дороги та різних нерухомих предметів водій може судити про швидкість і напрям руху керованого транспортного засобу. Оцінка швидкостей руху автомобілів та пішоходів ґрунтується на динамічному окомірі, що є одним з основних елементів майстерності водія. Вміння правильно оцінювати тимчасові інтервали, особливо при здійсненні різноманітних маневрів автомобіля на великих швидкостях, в окремих випадках має вирішальне значення для безпеки руху. Помилки динамічного окоміру призводять до нервового напруження учасників руху, непередбачуваних маневрів, а отже, й до аварій.

Розглянемо взаємозв'язок швидкості, відстані й часу при оцінці дорожніх умов. Наприклад, при виїзді на перехрестя водій повинен оцінити швидкість іншого автомобіля, відстань від нього до перехрестя, час на її подолання. Зробивши розрахунки, водій або пропустить цей автомобіль, або вибере таку швидкість руху, щоб безпечно проїхати перехрестя першим.

Більшість помилок водіїв під час обгону пов'язані саме з неправильною оцінкою інтервалу часу, відстані до зустрічного автомобіля та його швидкості.

Причинами ілюзорного сприйняття дорожніх умов, навколишніх предметів можуть бути контрастність сприйняття, особливості перспективи, змінний рельєф дороги та ін. Чим більша швидкість автомобіля, тим більш різким може бути викривлення співвідношень пропорцій навколишніх предметів. Наприклад, під час обгону на великій швидкості ілюзорне звуження дороги може призвести до скорочення бокового інтервалу, що загрожує боковим зіткненням транспортних засобів.

Загальновизнано, що рух автомобілів темних кольорів здається повільнішим, ніж насправді. Саме цим пояснюються часті зіткнення автомобілів темних кольорів.

Ілюзорне сприйняття посилюється негативними емоціями та послабленою увагою водія, вживанням алкоголю та ліків. У стані перевтоми можуть виникати зорові чи звукові галюцинації. Керувати автомобілем у такому стані заборонено.

 

Порядок виконання роботи

1) Ознайомились з психофізіологічними особливостями професійної діяль-ності водія.

2) Вивчили їх вплив на безпеку дорожнього руху.

3) Виконали перевірку зору, слуху на реакції на позаштатні ситуації.

4) Скласли звіт про виконану роботу.

 

Висновок

На даній лабораторній роботі, проводили перевірку зору, слуху на реакції позаштатних ситуацій, також ознайомились з психофізіологічними особливос-тями професійної діяльності водія, під час керування транспортним засобом та вивчали їх влив на безпеку дорожнього руху.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 2

 

Мета роботи

Мета лабораторної роботи полягає в наступному:

1) Ознайомитись з небезпечними ситуаціями, які трапляються на дорозі.

2) Вивчити їх вплив на безпеку дорожнього руху та міри запобігання.

 

Теоретичні відомості

Професійна надійність водія

Надійність водія визначається його здатністю безпомилково керувати автомобілем за будь-яких дорожніх умов протягом усього робочого часу. Складовими професійної надійності водія є його придатність, підготовленість і працездатність.

Придатність до професії водія виявляють за станом здоров'я і психофізіологічними якостями. Нерідко такі якості водія, як воля, самовладання, сміливість, рішучість, кмітливість, швидкість реакції, є вирішальними в аварійній ситуації.

Підготовленість водія характеризується рівнем його професійних знань і навичок, яких він набув у процесі навчання та професійної діяльності. Достатня підготовленість водія означає наявність широкого діапазону навичок, що забезпечують правильні і своєчасні дії в критичних дорожніх ситуаціях.

Знання, навички і вміння є психологічними компонентами майстерності, водія. Знання – це сукупність засвоєних відомостей про той або інший предмет, явище, процес. Досконало володіючи належним обсягом знань, водій, однак, ще не в змозі керувати автомобілем. Для цього йому потрібно набути належних навичок та вмінь.

Навичка – дія, що виконується автоматично. Разом з навичками у процесі практичної діяльності у водіїв формується вміння, яке характеризує рівень підготовленості до виконання своїх обов'язків.

У підготовці водія центральне місце з точки зору психології займає формування професійних навичок:

– сенсорних, провідна роль органів чуттів у поєднанні з осмисленням. Прикладом може бути контроль за роботою двигуна на слух, визначення відстаней і швидкості руху на око;

– рухових (виконання окремих та поєднаних рухів). Прикладом може бути виконання водієм робочих рухів важелями і педалями керування;

– сенсорно-рухових (сприйняття інформації та відповідні рухові дії). Прикладом можуть бути дії водія під час гальмування – зусилля при натискуванні на педаль гальма порівнюється з швидкістю руху, станом дороги і т. ін.

Достатня підготовленість водія дає змогу: максимально використовувати технічні можливості автомобіля і безпомилково з мінімальними затратами сил керувати ним; правильно оцінювати і своєчасно передбачати можливі зміни дорожніх обставин та запобігати виникненню аварійних ситуацій; безпечно керувати автомобілем у темну пору доби, в негоду, за високої інтенсивності руху, в складних умовах і т. ін.

Істотне значення має рівень психологічної підготовленості водія до керування автомобілем у будь-яких дорожніх умовах. Безпека дорожнього руху вимагає також постійного вдосконалення підготовки водіїв і підвищення їхньої професійної майстерності.

Працездатність – це здатність виконувати роботу високопродуктивно і якісно. Висока працездатність водія забезпечує його професійну надійність. Зниження працездатності водія може призвести до грубих помилок при керуванні автомобілем, а отже, й до ДТП. Працездатність істотно знижується внаслідок вживання алкоголю, негативно впливають на її рівень хворобливий стан та стомлення водія. Багато залежить і від емоційного стану водія. Під впливом позитивних емоцій настрій людини стає бадьорим, дії – впевненими, точними, реакція – швидкою, рухи – координованими. Негативні емоції (депресивний стан, тяжкі переживання) діють протилежно, зумовлюючи розгубленість і неуважність.

Під час керування транспортним засобом водієві доводиться безпосередньо стикатися з факторами емоційного напруження: небезпечна ситуація на дорозі, вимушене екстрене гальмування, під'їзд до перехрестя з інтенсивним рухом та ін. Досвідчені, впевнені водії, з рішучим характером діють у небезпечній ситуації вправно і швидко. На противагу їм окремі водії виявляють розгубленість, не виконують необхідних дій або діють поспішно й нерозумно. Здатність не піддаватися розгубленості і страху, вправно та швидко діяти у складній небезпечній ситуації називається емоційною стійкістю. Ця властивість є однією з найважливіших для водія.

Слід пам'ятати, що негативні емоції можуть бути наслідком грубощів або несприятливого психологічного клімату в колективі, сім'ї, неввічливості учасників дорожнього руху. Взаємоповага і взаєморозуміння сприяють зниженню аварійності на дорогах. Висока працездатність водіїв забезпечується раціональною організацією їх праці й відпочинку. Перед рейсом має обов'язково проводитися контроль стану здоров'я водіїв, щоб не допускати до роботи тих, хто не здатний безпечно керувати транспортним засобом.

На професійну надійність водіїв впливають також умови їх діяльності – стан дороги та її обладнання, організація дорожнього руху, стан середовища руху, час доби. Маючи достатній рівень підготовленості, водій може бути більш професійно надійним у простих дорожніх умовах і менш надійним – у складних.

Одним з чинників професійної надійності водія є комфортабельність і технічний стан автомобіля. Конструкція і дизайн кабіни автомобіля, що забезпечують сприятливий психофізіологічний стан водія, легкість і простота керування, справність і безвідмовність усіх систем автомобіля безперечно підвищують можливості реалізації професійної надійності водія.

 

Етика поведінки водія

Етика – це система норм поведінки людини, класу, суспільної професійної групи. Від учасників дорожнього руху залежить моральний клімат, який багато в чому визначає безпечний рух транспортних засобів і пішоходів. Етика поведінки водія означає сукупність моральних правил у ставленні до інших учасників руху. За цими правилами недопустимі грубощі, оббризкування після дощу, умисні наїзди на тварин. Окремі водії взяли собі за правило вклинюватися між автомобілями, примушуючи інших водіїв гальмувати, інші всіляко перешкоджають обгону керованого автомобіля, збільшуючи швидкість. Такі дії створюють нервове напруження всіх учасників руху.

Досить поширені конфлікти між водіями транспортних засобів різних категорій. Ставлення до водіїв інших транспортних засобів багато в чому характеризує особу за кермом. Майстер своєї справи відпрацьовує уважний, ввічливий стиль їзди. Таких водіїв об'єднує спільність інтересів, високий рівень кваліфікації.

Одним з найдавніших є конфлікт між водіями маршрутних транспортних засобів і приватних автомобілів. Водіям приватних автомобілів часто не вистачає майстерності, внаслідок чого вони створюють небезпечні ситуації. Водії транспортних маршрутних засобів, із свого боку, іноді не виявляють належного розуміння і терпіння. Замість сварки з початківцем за кермом варто йому підказати вихід з положення або пропустити його.

Окремим досвідченим водіям властиве зневажливе.ставлення до учнів за кермом: вони скорочують дистанцію учбового автомобіля, погрожуючи наїздом ззаду, емоційними жестами та діями повідомляють учня про своє невдоволення з приводу допущених ним огріхів. Тим часом новачки потребують усілякої підтримки й тактовного ставлення.

Правилами дорожнього руху передбачені особливі пільги для водіїв-інвалідів. Учасники руху повинні розуміти, що можливості водія-інваліда обмежені, рух керованого ним автомобіля вирізняється серед інших, рушання з місця такого автомобіля і маневрування, може бути не впевнене.

Водій-професіонал має бути ввічливим і передбачливим. Неодмінною умовою його етичної поведінки є точне виконання Правил дорожнього руху в поєднанні з людяним поважним ставленням до всіх учасників дорожнього руху. Такий водій не дозволить собі припаркувати вантажний автомобіль де завгодно або виїхати на головну дорогу з другорядної, не пропустивши легковий автомобіль і піддаючи небезпеці життя і здоров'я людей.

Недопустимі на дорозі також прояви помсти. Окремі водії намагаються покарати образника: обганяють його автомобіль, а потім різко натискають на гальмову педаль. Такі дії часто призводять до ДТП.

Важливе етичне значення має реагування водія на звертання за допомогою. За сталим неписаним правилом, водій повинен подати допомогу тим, хто її потребує. Обов'язково треба подати першу медичну допомогу потерпілим у ДТП, викликати карету швидкої медичної допомоги, відправити потерпілих на попутному або відвезти на своєму транспортному засобі у найближчий лікувальний заклад.

Справжній водій не залишається осторонь, якщо просить допомоги його колега у разі несправності автомобіля. Він може допомогти технічно, передати потрібну інформацію або підвезти до найближчого населеного пункту.

Багато конфліктних ситуацій пов'язані із взаємовідносинами водіїв і пішоходів. Водії маршрутних транспортних засобів – переважно досвідчені, висококваліфіковані. Поряд з високою майстерністю їм має бути притаманне культурне ставлення до пасажирів і пішоходів. Проте нерідко водії наближаються до зупинки на великій швидкості, різко гальмують, зупиняються далеко від проїзної частини, створюючи незручності для пасажирів. Не чекаючи кінця посадки або висадки пасажирів, водій може зачинити двері і рушати з місця. Водночас у громадському транспорті треба бути вкрай доброзичливими і обачними, оскільки від цього залежить безпека сотень людей.

Етичними мають бути також взаємовідносини водіїв та інспекторів ДАІ. Попередження або покарання водія повинно здійснюватись у стриманій формі, в межах правил етичного спілкування. Такою ж має бути і реакція водія. Від культури поведінки всіх учасників дорожнього руху багато в чому залежить його безпека, а в кінцевому підсумку – здоров'я і життя людей.

 

Механізм ДТП

Дорожньо-транспортна пригода починається з виникнення не безпечної ситуації. Якщо учасники дорожнього руху не вживуть запобіжних заходів або вживуть їх із запізненням, то небезпечні ситуація переросте в аварійну. За таких умов ніякі дії водія – ні екстрене гальмування, ні маневрування – вже не можуть запобігти пригоді. Іноді ДТП можуть виникати незалежно від дій учасників руху (наприклад, при несподіваних поломках деталей автомобіля поривах ураганного вітру, раптовій появі перешкод на близькі відстані тощо).

У процесі розслідування пригоди та розкриття її причин доводиться реконструювати, відновлювати її механізм. Під механізмом пригоди розуміють послідовність подій та зміни взаємного розташування на дорозі її учасників в окремі проміжки часу від виникнення небезпечної ситуації до її завершення. Кінцеве розташуванні учасників ДТП фіксується її схемою та протоколом огляду.

Механізм пригоди в іншому розумінні означає послідовність окремих дій водія по керуванню автомобілем, що зумовлюють змін; швидкості, напряму руху та ін.

При аналізі пригоди встановлення її механізму має вирішальні значення. Без його з'ясування не можна точно визначити причині ДТП, правильність і правомірність дій її учасників.

 

Головні причини ДТП

Знання конкретних причин ДТП по кожному з елементів системи А – В – Д (автомобіль — водій — дорога) забезпечує цілеспрямовану організацію запобіжних робіт. Аналіз статистичних даних дає змогу виявляти причини ДТП як узагальнено по системі А – В – Д, так і по кожному з елементів окремо.

Причинами ДТП можуть бути несправності автомобіля: гальмової системи, рульового керування, освітлювальних приладів, шин ходової частини.

Характер несправностей гальмової системи пов'язаний, як правило, з пошкодженням окремих деталей (шлангів, трубопроводів ущільнювальних деталей та ін.) та з такими дефектами, як розрегулювання гальм, їх неефективна робота тощо.

Причини ДТП з вини водіїв: перевищення швидкості руху, виїзд на смугу зустрічного руху, неправильне маневрування, різке гальмування на слизькій ділянці дороги, порушення правил проїзду перехресть, порушення правил проїзду зупинки громадського транспорту, правил укладання і перевезення вантажів, неправильний вибір дистанцій та інтервалу, експлуатація технічно несправного автомобіля, несвоєчасне вжиття заходів через неуважність, недосвідченість або зниження працездатності під впливом стомлення чи алкогольного сп'яніння, засліпнення водія світлом фар зустрічного автомобіля.

Причини ДТП з вини пішоходів та інших учасників руху: перехід у невстановленому місці, несподіваний вихід на проїзну частину із-за транспортних засобів, споруд, дерев, ігнорування сигналів регулювання, ігри на проїзній частині, порушення велосипедистами правил маневрування.

Причини ДТП, зумовлені несприятливими дорожніми умовами: слизьке і нерівне покриття, незадовільний стан узбіччя; відсутність тротуарів, пішохідних доріжок, недостатня освітленість проїзної частини, відсутність огорож та сигналізації в місцях виконання робіт, відсутність дорожніх знаків або неправильне їх застосування, несправність світлофора або недостатня його видимість.

 

Порядок виконання роботи

1) Ознайомились з небезпечними ситуаціями, які трапляються на дорозі.

2) Вивчили міри запобігання небезпечним ситуаціям.

3) Скласли звіт про виконану роботу.

 

Висновок

На даній лабораторній роботі, вивчали небезпечні ситуації, які можуть трапитись на дорозі та міри, за допомогою яких, можна запобігти виникненню цих небезпечних ситуацій.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3

 

Мета роботи

Мета лабораторної роботи полягає в наступному:

1) Ознайомитись з анатомічними особливостями людини.

2) Вивчити види травм та міри першої допомоги.

 

Теоретичні відомості

Якщо стан потерпілого не викликає побоювань, то його можна не витягати з автомобіля. Помилкові дії під час витягування можуть погіршити стан людини.

Якщо потерпілий перебуває у тяжкому стані (зупинка дихання і кровообігу, стискання тіла, кровотеча і т. ін.), його треба негайно і дуже обережно витягти з автомобіля. Щоб встановити, живий чи мертвий потерпілий, перевіряють наявність пульсу, дихання, реакцію зіниць на світло.

Якщо немає явних ознак смерті, негайно починають оживлення потерпілого. Для відновлення дихання і кровообігу необхідно: покласти потерпілого на спину і розчепити його щелепи будь-яким плоским предметом або вказівним пальцем, введеним між щокою і останніми зубами: видалити з порожнини рота згустки крові, слину, блювотні маси, інорідні тіла, з'ємні зубні протези; звільнити потерпілого від одягу на грудній клітці і животі і, впевнившись у відсутності переломів ребер, провести закритий масаж серця з частотою не менш як 60 натискань за хвилину. Відновлення дихання і кровообігу проводити доти, поки в потерпілого не з'являться дихання й пульс.

Для припинення кровотечі треба притиснути перев'язним матеріалом судину, що кровоточить, І міцно забинтувати, притиснувши артерію до кістки, якщо потік крові пульсує. Кровотечу можна спинити також згинанням кінцівки або накладанням тиснучої пов'язки на кровоточиву рану. Джгут або закрутку накладають при сильній артеріальній кровотечі не більш як на 1,5 годин влітку і 1 годину взимку. Після її припинення слід обов'язково залишити записку, в якій зазначити час накладання закрутки.

Ділянку навколо рани обробляють будь-яким спиртовим розчином і накладають пов'язку.

 

Перша допомога при опіках

Насамперед треба зняти одяг з обпечених ділянок тіла. Частини одягу, що пристали до тіла, не здирають, а обрізують навколо ран. На обпечені місця кладуть холодні компреси. При опіках окремих частин тіла шкіру навколо опіка протирають спиртом, одеколоном, горілкою, а на обпечену поверхню накладають суху стерильну пов'язку.

Ні в якому разі не можна промивати обпечену рану, торкатися обпеченого місця руками, проколювати пухирі, змащувати обпечену поверхню жиром або присипати порошками – це сприяє проникненню в рану інфекції.

Потерпілому дають пити в необмеженій кількості.

 

Порядок виконання роботи

1) Ознайомились з анатомічною будовою людини.

2) Вивчали основні види травм.

3) Ознайомились з основними методами надавання першої допомоги при різних видах травм, які трапляються на дорозі або при обслуговуванні автот-ранспорту.

4) Скласли звіт про виконану роботу.

 

Висновок

На даній лабораторній роботі, ознайомились з анатомічними особливос-тями будови людського тіла та методи надання першої медичної допомоги при різних видах травм, які можуть трапитись в дорозі або при обслуговуванні автотранспорту.

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 4

 

4 ВИВЧЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО ДОРОЖНІЙ РУХ”

 

Мета роботи

Мета лабораторної роботи полягає в наступному: