Поняття права спільної власності та види.

Поняття права спільної власності та види.

Право спільної власності не поширюється на власність юри­дичної особи і членів трудового колективу юридичної особи. Адже відомо, що майно юридичної особи відокремлене від май­на держави чи іншого засновника юридичної особи, а також від майна працівників, які уклали трудовий договір з цією юридич­ною особою.

Отже, право спільної власності - це право двох або більше осіб на один об´єкт.

Відповідно до ч. 2 с. 355 ЦК майно може належати особам на пра­ві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. За за­гальним правилом спільна власність вважається частковою. Вона мо­же бути сумісною лише у випадках, коли це передбачено законом або договором між учасниками (ч. 4 ст.355 ЦК). Різниця між двома вида­ми спільної власності насамперед полягає у визначеності часток спів­власників у праві на майно. Спільна часткова власність передбачає, що частки учасників у праві на майно чітко визначені. Кожен із них має право за своїм бажанням припинити відносини спільної власності шляхом виділу своєї частки спільного майна. У відносинах спільної сумісної власності частки співвласників наперед не визначені. Вони визначаються лише у разі припинення спільної власності. Розмір цих часток може бути як однаковим, так і неоднаковим та залежати від деяких умов. Так, при поділі майна селянського(фермерського) гос­подарства частки можуть визначатися з урахуванням трудового внес­ку кожного з фермерів у спільне майно. При поділі майна подружжя частка у майні одного з них може бути збільшена за обставин, які під­лягають врахуванню,тощо.

Поняття та ознаки спільної часткової власності

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

В спільній частковій власності кожному її учаснику належить право на визначену частку (І/І, 2/3, 3/5 і т.д.). Це є підставою називати такий вид спільної власності спільною частковою власністю. Кожному співвласнику належить частка в праві на спільне майно.

Цим підкреслюється:

по-перше, що право кожного співвласника не обмежується якоюсь конкретною часткою спільної речі;

по-друге, що об'єктом цього права власності є річ;

по-третє, що права інших співвласників також розповсюджуються на все майно в цілому, що ця власність є багато суб’єктною;

по-четверте, що кожному співвласнику належить визначена частка в праві власності. Саме в цьому виявляється специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності.

Суб'єктами спільної часткової власності можуть бути всі відомі цивільному праву суб'єкти майнових правовідносин — громадяни, юридичні особи, держава.

Права та обов’язки учасників спільної часткової власності. Право переважної купівлі продажу частки у спільній власності.

Кожний учасник спільної власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, а також несе обов'язки перед третіми особами по зобов'язаннях, щодо спільного майна, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільного майна.Але це не означає, що співвласники не можуть передбачити й інший порядок розподілу вказаних обов'язків.

Учаснику спільної часткової власності надається право на сплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у спільному майні (шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни. Після смерті співвласника його частка може переходити до спадкоємців як за законом, так і за заповітом). Набувачами такої частки можуть бути інші співвласники або сторонні особи.

Стаття 360. Утримання майна, що є у спільній частковій власності

1. Ст. 322 ЦК встановлює обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки майно, яке перебуває на праві спільної часткової власності, належить усім співвласникам, цілком очевидно, що останні зобов'язані нести витрати щодо управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів та нести відповідальність за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном, у межах своєї частки у праві спільної часткової власності.

Законом встановлено також умови здійснення співвласниками права привілеєвої купівлі та наслідки їх недодержання. Так, співвласник-продавець зобов'язаний письмово повідомити решту співвласників про намір продати свою частку сторонній особі, вказавши ціну та інщі умови продажу. Якщо вони відмовляються від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснять свого права щодо будинків протягом місяця, а щодо іншого майна протягом 10 днів з дня одержання повідомлення, продавець має право продати свою частку будь-якій особі. Може статися так, що кілька співвласників виявить бажання придбати частку у спільній власності. Тоді продавець має право вибору покупця з числа цих співвласників (ч. 2 ст. 114 ЦКПри продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі заінтересований співвласник протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця (ч. З ст. 114 ЦК). Вказаний 3-мі-сячний строк є строком позовної давності і обчислюється з дня, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатися про укладення угоди1. Переведення на співвласника прав та обов'язків покупця, як випливає із змісту закону, здійснюється без попереднього визнання угоди про відчуження частки у спільному майні сторонній особі недійсною. Під порушенням права привілеєвої купівлі слід розуміти також випадки продажу частки сторонній особі на пільгових умовах, зокрема за нижчою ціною, ніж це було запропоновано співвласникам. Інакше продавець мав би можливість легко обійти закон, пропонуючи їм явно неприйнятні умови.

Особливості права власності на земельні ділянки.

Особливості набуття права власності фізичними особами на окремі види майна.

СПЕЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК

набуття права власності громадянами

на окремі види майна

Громадяни набувають права власності на такі види майна,

придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:

 

а) на вогнепальну гладко ствольну мисливську зброю - органами

внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли

21-річного віку;

на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни,

гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) - органами

внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли

25-річного віку;

на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені

речовинами сльзоточивої та дратівної дії, - органами внутрішніх

справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

(Пункт "а" доповнено абзацом третім згідно з Постановою ВР

N 3131-12 від 22.04.93)

на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5

міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду -

органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли

18-річного віку; (Пункт "а" доповнено абзацом четвертим згідно з

Постановою ВР N 19/95-ВР від 24.01.95)

б) на об'єкти, що перебувають на державному обліку як

пам'ятки історії та культури, - спеціально уповноваженими

державними органами охорони пам'яток історії та культури

(Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);

в) на радіоактивні речовини - Державним комітетом України з

ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів

територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість

використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього

умовах.

 

 

 

поняття права спільної власності та види.

Право спільної власності не поширюється на власність юри­дичної особи і членів трудового колективу юридичної особи. Адже відомо, що майно юридичної особи відокремлене від май­на держави чи іншого засновника юридичної особи, а також від майна працівників, які уклали трудовий договір з цією юридич­ною особою.

Отже, право спільної власності - це право двох або більше осіб на один об´єкт.

Відповідно до ч. 2 с. 355 ЦК майно може належати особам на пра­ві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. За за­гальним правилом спільна власність вважається частковою. Вона мо­же бути сумісною лише у випадках, коли це передбачено законом або договором між учасниками (ч. 4 ст.355 ЦК). Різниця між двома вида­ми спільної власності насамперед полягає у визначеності часток спів­власників у праві на майно. Спільна часткова власність передбачає, що частки учасників у праві на майно чітко визначені. Кожен із них має право за своїм бажанням припинити відносини спільної власності шляхом виділу своєї частки спільного майна. У відносинах спільної сумісної власності частки співвласників наперед не визначені. Вони визначаються лише у разі припинення спільної власності. Розмір цих часток може бути як однаковим, так і неоднаковим та залежати від деяких умов. Так, при поділі майна селянського(фермерського) гос­подарства частки можуть визначатися з урахуванням трудового внес­ку кожного з фермерів у спільне майно. При поділі майна подружжя частка у майні одного з них може бути збільшена за обставин, які під­лягають врахуванню,тощо.