Розвиток права на медичну допомогу в Україні

Правове забезпечення охорони здоров'я у радянський період представлене рядом нормативно-правових актів, серед яких особливе місце відведено конституційному регулюванню, зокрема Конституції УРСР від ЗО січня 1937 року (ст.119), де передбачено право громадян на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності. Це право відповідно до цієї конституційної норми, забезпечується широким розвитком соціального страхування робітників і службовців за рахунок держави, безоплатною медичною допомогою трудящим та наданням у користування трудящим широкої сітки курортів [22]. Вже у Конституції УРСР від 1978 року (ст.40), безпосередньо закріплено право громадян на охорону здоров’я. Це право, відповідно до ч.2 ст.40, забезпечується безоплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я, розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян, особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці не пов'язаної з навчанням і трудовим вихованням, розгортанням наукових досліджень спрямованих на запобігання та зниження захворювання, на забезпечення та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян [23]. Право на охорону здоров'я дістало своє закріплення також і в інших актах.

Тривалий час у нашій державі була відсутня реальна правова регламентація медичної діяльності. Законодавство про охорону здоров’я носило декларативний характер, а правила надання медичної допомоги містилися у відомчих актах, які не підлягали публікації. Наслідки цього сьогодні загальновідомі – пацієнти були цілком безправні, а лікарі, вірогідно, не уявляли коло своїх прав та обов’язків, межі, за якою настає правова відповідальність. Розвиток в Україні ринку медичних послуг, конкуренція по-новому ставить питання про місце і роль медицини в житті нашого суспільства і вимагає поліпшення практики організації та функціонування охорони здоров’я України. З набуттям колишніми радянськими республіками незалежності, значно активізувалися наукові дослідження з медичного права зарубіжними та українськими фахівцями. З'явилися монографії й підручники з медичного права. У найсучасніших дослідженнях поширена думка про комплексний характер медичного права як галузі права. Зокрема А.Б. Литовка і П.І. Литовка вважають, що з фактичним включенням медицини до цивільного обігу вичерпав себе й погляд на медичне право як підгалузь права соціального забезпечення, а медичне право — це гранична комплексна галузь національного права Росії, яка регулює охороноздоровчі та інші тісно пов'язані з ними відносини. С.Г. Стеценко вважає, що медичне право — це комплексна галузь права, що включає сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері медичної діяльності. Медичну діяльність автор розглядає як таку, що має комплексну природу, в рамках якої виділяються: процеси надання медичної допомоги, система медичного страхування, виробництво лікувальних засобів та виробів медичного призначення, організація реабілітаційно-відновлюючих заходів і "багато чого іншого". На нашу думку, медичне право — це система правових норм, які регулюють якісно своєрідні суспільні відносини, змістом яких є здійснюваний медичними працівниками за допомогою медичних засобів вплив на фізичне та психічне здоров'я людини [3,c.417-418].

Конституція України закріпила право громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49) [ 2 ]. Слід зауважити, що право на охорону здоров'я є найбільш широким, воно включає право на медичну допомогу і право на медичне страхування. Отже, право на медичну допомогу є відносно самостійним. Необхідно відрізняти права та обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я й, відповідно, обов'язки держави щодо його забезпечення, і права пацієнтів при здійсненні медичної допомоги. Перша група прав має загальний характер і торкається майже усіх сфер, що оточують життєдіяльність людини. У сфері охорони здоров'я складається цілий конгломерат суспільних відносин — медичних, фінансових, управлінських, організаційних. Вони регулюються різними галузями законодавства — конституційним, адміністративним, трудовим, цивільним, господарським, кримінальним, екологічним тощо. Але ядром цих відносин є саме медичні відносини, які виникають між пацієнтом і лікарем (медичним працівником) з приводу надання медичної допомоги на всіх етапах її здійснення. В Україні назріла об'єктивна необхідність для підготовки єдиного законодавчого акта, який би комплексно врегулював усю сферу відносин, що утворюють предмет медичного права. Таким законом міг би стати Медичний кодекс України. Всі інші відносини у галузі охорони здоров'я, зокрема щодо промислової санітарії, санітарного нагляду, медичного страхування, організації медичних закладів, співвідношення компетенції між окремими структурними ланками таких закладів тощо, не входять до предмета медичного права, їх правове регулювання має вдосконалюватись в актах відповідних галузей права. Необхідність знання медичного права продиктована новими суспільно-економічними умовами, переорієнтування соціальних цінностей, підвищенням рівня правових знань населення. У зв’язку з цим, питання розвитку національної правової системи і формування нової галузі права України – медичного права – набувають особливої актуальності. До того ж, специфічні особливості у сфері охорони здоров’я, необхідність кодифікації законодавства на підставі пандектної системи, сучасні тенденції виділення нових галузей права створюють передумови для офіційного визначення медичного права самостійною галуззю права[12].

Варто зазначити, що в системі національного права відсутня спеціальна галузь – медичне право. Немає також відповідних науки та навчальної дисципліни. У той же час в Конституції України закладено умови для становлення і розвитку цієї галузі права. Серед науковців немає єдиної точки зору щодо визначення поняття медичного права. В юридичній літературі поняття медичного права визначається по різному. Уточнення цього поняття важливе для визначення кола суспільних відносин у сфері медичної діяльності, які вимагають спеціального правового регулювання в формі галузі права. Найбільш повно й правильно сутність і зміст розглянутого поняття відбиває визначення В.І. Акопова, на думку якого, медичне право – це «сукупність нормативних актів, що регулюють відносини між громадянином і лікувально-профілактичним закладом, між пацієнтом і медичним працівником в сфері організації, а також їх прав, обов’язків і відповідальності в зв’язку з проведенням діагностичних, лікувальних, санітарно-гігієнічних заходів»[13].

Проблема удосконалення законодавчого забезпечення охорони здоров'я стає в Україні дедалі гострішою і потребує рішучих дій у цьому напрямку. Одним з пріоритетних шляхів удосконалення законодавства про охорону здоров'я в Україні є систематизація діючої нормативно-правової бази. Проблема формування медичного права і прийняття кодифікованого акту, зокрема Медичного кодексу України, набуває чимраз більшого резонансу.

Актуальність і важливість створення кодифікованого акту – Медичного кодексу України – пояснюється багатьма обставинами, основними з яких є:

= необхідність комплексного реформування вітчизняної системи охорони здоров’я, у тому числі її законодавчого забезпечення як фундаменту для усіх інших перетворень;

= відсутність на даний час науково – обґрунтованої концепції законодавчої діяльності у цій сфері;

= прагнення забезпечити підвищення рівня правової освіти медичних і фармацевтичних працівників;

= сприяння і допомого юристам при розгляді і вирішенні так званих «медичних» справ;

= неузгодженість у деяких випадках окремих законів у сфері охорони здоров’я з галузевим законодавством;

= необхідність чіткої регламентації правового статусу медиків і пацієнтів;

= потреба правового регулювання різних систем охорони здоров’я (державної, муніципальної, приватною).

У Медичному кодексі необхідно реалізувати вимоги міжнародних стандартів з прав людини, щодо охорони здоров’я, зокрема надання медичної допомоги, оскільки саме він у подальшому стану міцною опорою медичного права України – галузі права, що починає невпинно розвиватись й у нашій державі[17].