Соціологія – наука про суспільство як соціальну систему в цілому, функціонування і розвиток цієї системи через її складові елементи: особистості, соціальні спільності, інститути.

Соціологія як наука.

1. Предмет і завдання курсу соціології.
2. Суспільство як соціальна система.
3. Соціальні спільності, соціальні відносини, соціальні інститути.

 

 

1. Предмет і завдання курсу соціології.

Соціологія як обов’язкова навчальна дисципліна системи вищої освіти запроваджена в Україні з 1992р. Соціологія в СРСР існувала до 30-х рр. XX ст., а потім була знищена як шкідлива буржуазна наука і відновлена в період хрущовської відлиги в к.50-х – поч.60-х рр.ХХст.

Термін “соціологія” походить від латинського societas – суспільство, грецького logos – слово, вчення, тому буквально: наука про суспільство. Саме ж поняття “соціологія” було введено в науку французьким філософом О. Контом в 30-х рр

Соціологія – наука про суспільство як соціальну систему в цілому, функціонування і розвиток цієї системи через її складові елементи: особистості, соціальні спільності, інститути.

Під соціальним розуміється сукупність тих чи інших властивостей суспільних відносин, яка інтегрована індивідами чи спільностями в процесі сумісної діяльності в конкретних умовах і яка проявляється в їх ставленні один до одного до явищ і процесів суспільного життя, до свого становища в суспільстві. Таким чином соціальне виникає в процесі взаємодії людей.

 

1. Соціальні спільності, соціальні відносини, соціальні інститути.

Важливим компонентом соціального життя є соціальні зв’язки. Соціальний зв’язок буває соціальним контактом і соціальною взаємодією. Соціальні взаємодії виступають в трьох основних варіантах:

- соціальні спільності;

- соціальні відносини;

- соціальні інститути.

Кожний індивід може самореалізуватися, зайняти той чи інший соціальний статус в результаті входження в різні колективні утворення, соціальні спільності.

а) Соціальна спільність – реально існуюча сукупність індивідів, яка відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб’єктом соціальної дії, поведінки.

 

Соціальна група – різновид соціальних спільностей, певна сукупність людей, яка має спільні інтереси, цінності, норми поведінки.

Відрізняють: - нестійкі групи (туристичні, мітингуючий натовп, глядачі на спектаклі та ін.), - групи середньої усталеності (трудовий колектив фірми, студентська група), - усталені групи (нації, класи та ін.)

Групи є: - формальні ( утворені на основі на основі офіційних документів);

- неформальні (складаються стихійно).

Групи відрізняють за змістом: - соціально-територіальні, соціально-професійні, соціально-класові, соціально-демографічні, етносоціальні.

Є великі соціальні групи - існують в масштабах країни в цілому (нації, класи, соціальні верстви та ін.), середні соціальні групи (мешканці Києва, працівники заводу), малі групи, ознака яких безпосередні контакти членів групи (студентська група, сім’я).

б) Соціальні відносини – відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть не однакову участь в його економічному, політичному і духовному житті; які відрізняються способом життя, рівнем і джерелом прибутку, структурою споживання.

Види соціальних відносин

· Економічні відносини – відносини власності, обміну, розподілу;

· Політичні – між класами, групами з приводу участі або завоювання політичної влади;

· Духовні – пов’язані з вихованням, освітою, культурою.

Соціальні відносини здатні приймати характер дружнього співробітництва, коли інтереси співпадають (наприклад, відносини „студенти – викладачі), або конфлікту, коли інтереси не співпадають (правлячі та опозиційні партії).

Соціальні відносини можуть мати форму прямихконтактів (студент-викладач) або непряму форму, наприклад, через посередників (відносини з фермерами, шахтарями).

Характер соціальних відносин може змінюватися, ці зміни обумовлені змінами в соціальному становищі спільностей, які взаємодіють.

в) Соціальні інститути – стійкі форми організації спільної діяльності людей, які історично склалися.

Найбільш фундаментальні: власність, держава, сім’я, наука, право та ін.

Завдяки соціальним інститутам дане суспільство функціонує.

Типи соціальних інститутів за їх соціально-функціональною роллю:

· економічні соціальні інститути - власність, обмін, гроші, банки, господарські об’єднання – забезпечують всю сукупність виробничих зв’язків у суспільстві, пов’язуючи разом з тим економічне життя з іншими сферами соціального життя;

· політичні соціальні інститути - держава, партії, суспільні організації, суд, армія – виражають в концентрованій формі існуючі в даному суспільстві політичні інтереси і відносини. Політичні соціальні інститути визначають соціально-класову природу політичної системи суспільства, рівень демократизації суспільства.

· соціальні інститути, які діють в духовній галузі – моральні норми, громадська думка, релігія, культура та ін. – сприяють здійсненню суспільних зв’язків, роблять їх соціально усвідомленими.

В період так званого „нормального” розвитку суспільства соціальні інститути стабільні; якщо вони неефективні, їх дії неузгодженні між собою, то це ознака кризи в суспільстві, тому потрібні зміни, радикальні перетворення механізмів діяльності соціальних інститутів.

 

Теорія і практика конкретних соціологічних досліджень.

 

 

1. Поняття соціологічне дослідження, його елементи.

Соціологічне дослідження – система теоретичних і емпіричних процедур, які сприяють отриманню нових знань про досліджуваний об’єкт з метою вирішення конкретних теоретичних і соціальних проблем.

Елементи соціального дослідження:

· об’єкт дослідження (процеси, явища соціальної дійсності, соціальні групи);

· суб’єкт – соціолог-дослідник;

· цілі і завдання соціологічних досліджень;

· засоби (наукові, технічні, організаційні);

· результат соціологічного дослідження – нові знання про об’єкт або підтвердження вже відомих, крім того це і спосіб застосування знань про об’єкт на практиці.

 

Типи соціологічних досліджень.

За глибиною:

Пілотажне – перевіряєметодики і процедури основного дослідження і передує йому. Пілотажне дослідження перевіряє всі основні елементи програми соціологічних досліджень, перевіряє інструментацій дослідження: анкети, тести, бланки і т.п. Достатньо провести дослідження 70-100 чоловік.

Описове – передбачає отримання емпіричних даних (кількісно-якісні характеристики об’єкту), які дають цілісне уявлення про об’єкт, що вивчається;

Аналітичне – передбачає і отримання емпіричних даних об’єкта, і їх аналіз, формування пояснення. Це найбільш глибокий вид соціального аналізу, має велике практичне значення.

За частотою: разове, повторне.

За масштабом: міжнародне, загальнонаціональне, регіональне, галузеве;

За метою: теоретичне, емпіричне;

За способом забезпечення репрезентативності:

Суцільне – об’єктом є всясукупність респондентів, яка належить до якоїсь спільноти або групи (наприклад, перепис населення);

Монографічне – вивчення певного явища або процесу на одному об’єкті, який є представником цілого класу подібних;

Вибіркове – описується лише репрезентативна група.

Зараз популярний соціологічний моніторинг – аналіз масових уявлень про зміни в суспільстві ( щомісячно або щоквартально проводяться експрес-опитування).

 

1. Форми і засоби збору соціологічної інформації.

1. Наукове спостереження – метод збору первинної інформації, який має характерні риси:

· ціленаправленість;

· планомірність;

· систематичність;

· складність повторного спостереження;

· зв’язок спостерігача з об’єктом спостереження;

· емоційність сприйняття.

Види спостережень

За участю спостерігача:

Ø включене – спостерігач бере участь у ситуації, що досліджується;

Ø невключене – не бере участі в ситуації.

За умовами організації спостереження бувають:

Ø польове (в природних умовах );

Ø лабораторне.

 

Результати спостереження реєструються і піддаються контролю на обґрунтованість і стійкість.

 

2. Опитування – метод збору первинної інформації, в основі якого сукупність питань, відповіді на які і є необхідна дослідницька інформація.

Опитування є масове і спеціалізоване (опитування компетентних осіб).

Опитування є двох видів:

1. Анкетування: анкета заповнюється респондентом самостійно; анкетування є: роздаткове, поштове, пресове, електронне. Анкетування має недоліки (недоброякісне заповнення анкет; не завжди можна отримати потрібну інформацію) і переваги (можна опитати велику кількість людей).

2. Інтерв’ю: дослідник проводить бесіду за певним планом; прямий контакт соціолога з респондентом. Інтерв’ю має недоліки (неможливо опитати велику кількість людей) і переваги (прямий контакт; можна пізнати проблему глибоко).

Види інтерв’ю:

l Вільне інтерв’ю – нема плану і завчасно сформульованих запитань.

l Глибинне інтерв’ю – має на меті отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність якогось факту, явища, Але й пояснює причини їх появи.

l Стандартизоване інтерв’ю -коли формулювання запитань, перелік можливих відповідей, форма запису передбачаються зазделегідь.

l Фокусоване спрямоване інтерв’ю – вивчення громадської думки щодо якоїсь події.

3. Метод “експертна оцінка” – збирається група професіоналів і шляхом анкетування чи відкритої дискусії вони дають оцінку явищ, що вивчається (в США таким способом був даний прогноз висадки людини на місяць);

 

4. Метод “соціологічний експеримент” –експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій). Наприклад, як студенти двох груп засвоїли нову тему, в одній групі класична методика викладання, в другій – ігрова методика. За специфікою завдань є науково-дослідницькі і практичні експерименти, за умовами проведення – польові й лабораторні.

5. Вибірковий метод – забезпечує вибір оптимальної чисельності осіб для опитування з найменшими помилками вибірки і з найбільшою надійністю отриманих даних (на 5000 чол. – 500 анкет).

 

6. Метод “вивчення документальних джерел та їх аналіз”.

Документ – спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі або збереження інформації.

За способом фіксування документи є: рукописні, кіно-, фотодокументи, електронні, друковані, статистичні.

За авторством: колективні, індивідуальні.

За статусом джерела: офіційні та неофіційні.

 

7 .Соціометричний метод – вивчення соціальних процесів в малих групах.

 

 

Тема: Соціологія сім’ї.

Соціологія конфлікту

1. Конфлікт як соціальне явище.

Соціологія особистості.

Поняття особистості

Особистість – об’єкт вивчення багатьох наук: соціології, політології, філософії.

Соціологічний підхід виділяє в особистості соціально-типове.

Соціологічний аналіз багатьох проблем неможливий без залучення соціологічної теорії особистості, так як елементом будь-яких соціальних систем є люди.

Відносно людини використовують різні терміни та поняття: людина, індивід, особистість.

“Людина” – це біосоціальна категорія, загальне поняття, яке означає вид у біологічній класифікації „гомо сапієнс”.

“Людський індивід” – це конкретний представник біологічного виду „гомо сапієнс”. Вперше зустрічається у Цицерона. Звідси поняття „індивідуальність” – це сукупність специфічних властивостей, які відрізняють одну людину від іншої.

“Особистість” – це термін який означає

- по-перше стійку систему соціально-значимих рис, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільності,

- по-друге, це індивідуальний носій цих рис, як вільний та відповідальний суб'єкт своєї свідомої вольової діяльності.

Тобто людина взята в її соціальній якості, є особистістю.

Основна проблематика соціологічної теорії особистості - це вивчення соціальних спільностей, закономірностей їх розвитку, їхніх взаємозв'язків із суспільством, їх регуляція та саморегуляція їхньої соціальної поведінки.

 

Девіантна поведінка.

Процес соціалізації досягається певного завершення, коли особистість досягає соціальної зрілості. Однак в процесі соціалізації можливі невдачі. Проявом недоліків соціалізації є відхилення поведінки – девіантна поведінка.

Девіантна поведінка - це частіше спроба піти із суспільства, від проблем, невдач і, в основному, це різні форми негативної поведінки, хоча і не завжди.

В широкому розумінні слова девіантна поведінка є в таких формах:

негативна: правопорушення, злочинність, самогубство, пияцтво, наркоманія, проституція;

позитивна: героїзм, альтруїзм, самопожертвування, різні види передової нетрадиційної творчості.

В вузькому розумінні слова, девіантна поведінка – негативні форми поведінки.

 

Соціологія як наука.

1. Предмет і завдання курсу соціології.
2. Суспільство як соціальна система.
3. Соціальні спільності, соціальні відносини, соціальні інститути.

 

 

1. Предмет і завдання курсу соціології.

Соціологія як обов’язкова навчальна дисципліна системи вищої освіти запроваджена в Україні з 1992р. Соціологія в СРСР існувала до 30-х рр. XX ст., а потім була знищена як шкідлива буржуазна наука і відновлена в період хрущовської відлиги в к.50-х – поч.60-х рр.ХХст.

Термін “соціологія” походить від латинського societas – суспільство, грецького logos – слово, вчення, тому буквально: наука про суспільство. Саме ж поняття “соціологія” було введено в науку французьким філософом О. Контом в 30-х рр

Соціологія – наука про суспільство як соціальну систему в цілому, функціонування і розвиток цієї системи через її складові елементи: особистості, соціальні спільності, інститути.

Під соціальним розуміється сукупність тих чи інших властивостей суспільних відносин, яка інтегрована індивідами чи спільностями в процесі сумісної діяльності в конкретних умовах і яка проявляється в їх ставленні один до одного до явищ і процесів суспільного життя, до свого становища в суспільстві. Таким чином соціальне виникає в процесі взаємодії людей.

 

1. Соціальні спільності, соціальні відносини, соціальні інститути.

Важливим компонентом соціального життя є соціальні зв’язки. Соціальний зв’язок буває соціальним контактом і соціальною взаємодією. Соціальні взаємодії виступають в трьох основних варіантах:

- соціальні спільності;

- соціальні відносини;

- соціальні інститути.

Кожний індивід може самореалізуватися, зайняти той чи інший соціальний статус в результаті входження в різні колективні утворення, соціальні спільності.

а) Соціальна спільність – реально існуюча сукупність індивідів, яка відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб’єктом соціальної дії, поведінки.

 

Соціальна група – різновид соціальних спільностей, певна сукупність людей, яка має спільні інтереси, цінності, норми поведінки.

Відрізняють: - нестійкі групи (туристичні, мітингуючий натовп, глядачі на спектаклі та ін.), - групи середньої усталеності (трудовий колектив фірми, студентська група), - усталені групи (нації, класи та ін.)

Групи є: - формальні ( утворені на основі на основі офіційних документів);

- неформальні (складаються стихійно).

Групи відрізняють за змістом: - соціально-територіальні, соціально-професійні, соціально-класові, соціально-демографічні, етносоціальні.

Є великі соціальні групи - існують в масштабах країни в цілому (нації, класи, соціальні верстви та ін.), середні соціальні групи (мешканці Києва, працівники заводу), малі групи, ознака яких безпосередні контакти членів групи (студентська група, сім’я).

б) Соціальні відносини – відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть не однакову участь в його економічному, політичному і духовному житті; які відрізняються способом життя, рівнем і джерелом прибутку, структурою споживання.

Види соціальних відносин

· Економічні відносини – відносини власності, обміну, розподілу;

· Політичні – між класами, групами з приводу участі або завоювання політичної влади;

· Духовні – пов’язані з вихованням, освітою, культурою.

Соціальні відносини здатні приймати характер дружнього співробітництва, коли інтереси співпадають (наприклад, відносини „студенти – викладачі), або конфлікту, коли інтереси не співпадають (правлячі та опозиційні партії).

Соціальні відносини можуть мати форму прямихконтактів (студент-викладач) або непряму форму, наприклад, через посередників (відносини з фермерами, шахтарями).

Характер соціальних відносин може змінюватися, ці зміни обумовлені змінами в соціальному становищі спільностей, які взаємодіють.

в) Соціальні інститути – стійкі форми організації спільної діяльності людей, які історично склалися.

Найбільш фундаментальні: власність, держава, сім’я, наука, право та ін.

Завдяки соціальним інститутам дане суспільство функціонує.

Типи соціальних інститутів за їх соціально-функціональною роллю:

· економічні соціальні інститути - власність, обмін, гроші, банки, господарські об’єднання – забезпечують всю сукупність виробничих зв’язків у суспільстві, пов’язуючи разом з тим економічне життя з іншими сферами соціального життя;

· політичні соціальні інститути - держава, партії, суспільні організації, суд, армія – виражають в концентрованій формі існуючі в даному суспільстві політичні інтереси і відносини. Політичні соціальні інститути визначають соціально-класову природу політичної системи суспільства, рівень демократизації суспільства.

· соціальні інститути, які діють в духовній галузі – моральні норми, громадська думка, релігія, культура та ін. – сприяють здійсненню суспільних зв’язків, роблять їх соціально усвідомленими.

В період так званого „нормального” розвитку суспільства соціальні інститути стабільні; якщо вони неефективні, їх дії неузгодженні між собою, то це ознака кризи в суспільстві, тому потрібні зміни, радикальні перетворення механізмів діяльності соціальних інститутів.