Підбір літератури і робота з нею

При самостійній роботі студентів з підготовки до практичних занять доводиться використовувати велику кількість літератури – як тієї, що є в списках до кожної теми, так і тієї, яку радить лектор безпосередньо під час лекції чи консультації. Тому під час вивчення дисципліни у студентів має формуватись раціонально-критичний підхід до різноманітної історичної літератури.

Слід враховувати те, що з часом деякі теоретичні матеріали стають застарілими. З іншого боку, слова, сказані десять, сто чи тисячу років тому, ще можуть мати важливе значення.

Пошук літератури за запропонованою темою.

Ця частина роботи може здійснюватись різними шляхами. Робота з тематичними та алфавітними каталогами в бібліотеці дозволяє виділити основні ґрунтовні публікації за запропонованими темами. В цьому випадку студент може відшукати як відомі з списку літератури видання, так і нові надходження за темою, що відображені у відповідальному каталозі. Крім цього, доцільною є робота з профільними періодичними виданнями. В останніх номерах журналу можна відшукати перелік статей, що публікувались протягом року і потім з ними ознайомитись. Дуже популярним джерелом інформації в останні роки стає світова інформаційна мережа. Певні матеріали можна взяти через тематичний пошук в Інтернеті.

Одним із різновидів самостійної роботи студентів є реферування літератури за запропонованими темами. Без цієї форми роботи неможливо а ні написання реферату, а ні самостійна підготовка до семінарських занять. Реферування літератури складається з тематичного переліку різноманітних джерел та їх проблемного групування. Студент має виділити головні проблеми, що висвітлюються в літературі та рівень їх висвітлення.

Реферування літератури за темою складається з певних етапів.

Обробка літератури. Передбачає проблемне сортування матеріалу. Студент має визначити ті проблеми, які отримали більше освітлення в літературі і ті, що менше. І зробити висновки.

Щоб глибоко зрозуміти зміст книги, потрібно вміти раціонально її читати. Попередньо переглянувши книгу, можна вирішити, чи варто її читати (попередній перегляд включає ознайомлення з титульною сторінкою книги, анотацією, передмовою, змістом).

При ознайомленні зі змістом необхідно виділити глави, розділи, параграфи, що являють для вас інтерес, швидко їх переглянути, знайти місця, що відносяться до теми (абзаци, сторінки, параграфи) і ознайомитися з ними загалом.

Наступний етап роботи з книгою – прочитати виділені місця в швидкому темпі. Мета швидкого читання – визначити, що є цінного в кожній частині, до якого питання чи доповіді реферату має відношення та чи інша інформація і що з нею робити, як застосувати, чим доповнити.

Сформулюємо такі рекомендації з методики читання:

- якісно усвідомити і чітко зафіксувати мету читання: до якого саме питання потрібна дана інформація, її характер;

- оперативно змінювати швидкість читання, сповільнюючи його на тій інформації, що прямо стосується мети, і збільшуючи на читанні інших частин;

- зосереджено працювати над текстом. Це забезпечить його глибоке розуміння;

- уміти визначити структуру тексту;

- розуміти зміст прочитаного.

Дуже корисним може бути знання основних елементів, з яких складається апарат книги.

До характерних елементів книги відносяться інформація про автора і назва книги, її типи чи жанри, вихідні дані, анотація. Ця інформація розташована, звичайно, на титульній сторінці, її звороті, на останній сторінці книги, допомагає скласти попередню думку про книгу.

Передмова книги ознайомлює читача з подіями епохи, іншими працями автора, а також містить довідково-інформаційний матеріал. Якщо книга наповнена коментарями й примітками, то не слід нехтувати і цими елементами апарата.

Наукові книги і статті мають у своєму апараті списки літератури, що підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати літературу з певної теми. Якщо книга наповнена коментарями й примітками, то не слід нехтувати і цими елементами апарата. Багато наукових книг і статей мають у своєму апараті списки літератури, що підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати додаткову літературу з певної теми. Таким чином, науково-довідковий апарат, при вмілому його використанні, сприяє більш глибокому засвоєнню змісту книги.

Окремий етап вивчення книги – ведення запису прочитаного. Існує кілька форм ведення записів – план (простий і розгорнутий), виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План як найбільш коротка форма запису прочитаного являє собою перелік питань, розглянутих у книзі чи статті. Планом, особливо розгорнутим, зручно користуватися під час підготовки тексту власного виступу, статті на яку-небудь тему. Кожен пункт плану розкриває одну зі сторін обраної теми, а всі його пункти охоплюють її в цілому.

Складнішою зробленою формою записів є тези – стислий виклад основних положень тексту у формі твердження чи заперечення. Тези складаються після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному його прочитанні. Вони слугують для збереження інформації в пам’яті і є основою для дискусії.

Анотація – короткий виклад змісту – дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю.

Резюме коротко характеризує висновки, головні підсумки.

Найпоширенішою формою записів є конспект. Бажано розпочинати конспектувати після того, як весь матеріал прочитано й складено його план. Основну тканину конспекту становлять тези, доповнені міркуваннями й доказами. Конспект може бути текстуальним, вільним чи тематичним. Текстуальний конспект створюється з уривків оригіналу – цитат, зі збереженням логіки й структури тексту. Вільний конспект – це викладання матеріалу в зручному для читача порядку (наприклад, думки, розкидані, по всій книзі, зводяться воєдино). У тематичному конспекті за основу береться тема чи проблема, він може бути складений по декількох джерелах.

Економію часу при конспектуванні дає використовування різного роду скорочень, абревіатур.

При написанні самостійних робіт студенту часто доводиться стикатись з основними принципами оформлення літератури.

Бібліографічне оформлення самостійних робіт. Кожна наукова праця – монографія, наукова стаття, реферат, курсова, дипломна робота – в обов’язковому порядку мають супроводжуватися бібліографічними списками використаних джерел і літератури.

Існують такі види бібліографічних списків:

- прикнижкові – що вміщуються у видання після основного тексту перед допоміжними покажчиками;

- списки літератури до окремих розділів – після основного тексту під рубриками „До розділу...”, „До глави...”;

- пристатейні – розміщуються після тексту статті.

Правила складання бібліографічного опису для списків літератури.

Основним структурним елементом кожного списку літератури є бібліографічний опис, що являє собою сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами і достатні для загальної характеристики та ідентифікації видання. Правила складання бібліографічного опису регламентовані міждержавним стандартом ГОСТ 7.1-84 «Библиографическое описание документов».

 

Приклади бібліографічного опису окремих видів документів:

Книга одного автора:

Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998.

Книга двох і більше авторів:

Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української культури / Навчальний посібник. – К., 2006.

Опис книг за назвою:

Книга без зазначення автора:

Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / за ред. М.М. Заковича. – К., 2000.

Опис багатотомних видань:

Видання в цілому (всі томи):

Історія української літератури ХІХ ст. В 3 кн. / Посіб. – К., 1995-1996.

Окремий том багатотомного видання:

Рильський М.Т. Зібрання творів: у 20 т. – Мистецтвознавчі статті. – К., 1986. – Т. 15.

Бібліографічний опис складової частини документа:

Опис розділу з книги:

Релігія в контексті національного відродження України / Колодний А.М., Пилипович Л.О. // Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. – К., 1996. – С. 167-182.

Опис статей із журналів та газет:

Котляр М. Галицько-Волинське Велике князівство ХІІІ ст. // Історія України. – 2000. - № 4. – С. 12-19.

Опис статей з енциклопедій:

Фарисеи // Библейская энциклопедия: В 3 т. – М., 1991. – Т. 2. – С. 227-228.