Загальні вимоги до виконання та оформлення курсових робіт

 

Підготовка і захист курсової роботи включає такі етапи: 1) вибір теми курсової роботи та її реєстрація на кафедрі; 2) складання бібліографічного списку за обраною темою; 3) вивчення навчальної та наукової літератури, нормативних актів, матеріалів з юридичної практики; 4) складання і узгодження з науковим керівником плану роботи; 5) написання курсової роботи та її оформлення; 6) подання курсової роботи на кафедру для рецензування; 7) захист курсової роботи.

Велике значення має вибір теми, визначення мети і завдань курсової роботи. Правильний вибір включає усвідомлення всього кола питань, які належить дослідити і висвітлити. Під час вибору теми важливо ознайомитися з літературою, новітніми дослідженнями з даної проблематики, оцінити стан її розробки.

Разом із керівником курсової роботи студент має визначити межі розкриття теми та перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлюватися у дослідженні. При обранні теми слід звертати увагу на можливість отримання відповідного практичного матеріалу, доступність нормативних джерел, спеціальної літератури.

Рекомендований обсяг курсової роботи повинен складати 25-30 сторінок друкованого тексту (в разі рукописного тексту – 30-35 сторінок). В облікований обсяг роботи не включають додатки, ілюстрації, таблиці, схеми та малюнки, які займають більш ніж ½ сторінки.

Структура курсової роботи повинна бути такою:

· титульна сторінка;

· зміст курсової роботи (подається на початку курсової роботи і містить найменування та номери початкових сторінок вступу, усіх розділів та підрозділів, висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.);

· перелік умовних позначень (такий перелік вміщують, якщо робота містить багато специфічних термінів та понять, а також маловідомих скорочень, символів, позначень, які слід було б пояснити та подати окремо);

· вступ (звичайно складається з 3-4 сторінок, де розкриваються актуальність теми, мета і основні завдання, об’єкт та предмет дослідження, методи дослідження, практична значимість, структура роботи, визначаються джерела інформації);

· основна частина (складається з двох-чотирьох основних розділів, які можуть поділятися на підрозділи, і за змістом мають відповідати спрямованості теми, підпорядковуватися основній меті та завданням, бути органічно взаємозалежними, мати приблизно однаковий обсяг). Якщо в тексті спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення тощо повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні;

· висновки (у них підводяться підсумки проведеної роботи, формулюються пропозиції і висновки автора, що випливають із усієї роботи). Висновки звичайно складаються з 2-3 сторінок);

· список використаних джерел та літератури;

· додатки (при необхідності вказується допоміжний матеріал, який є потрібним для повноцінності курсової роботи, але включення його до основної частини може змінити впорядковане й логічне уявлення про роботу або який не може бути послідовно розміщений в основній частині роботи через великий обсяг або способи відтворення).

Під час написання курсової роботи необхідно стисло, логічно й аргументовано викласти основні кваліфікаційні ознаки дослідження: актуальність, мету, завдання, методологію, практичне значення, висновки. Слід також посилатися на авторів і джерела, з яких запозичалися матеріали або окремі результати. При цьому важливо уникати загальних слів і фраз, бездоказових тверджень, тавтологій.

Курсова робота повинна готуватися самостійно, на основі глибокого вивчення нормативного матеріалу, рекомендованої та додаткової літератури, матеріалів юридичної практики. Курсова робота, яка виконана лише з використанням підручника чи шляхом механічного переписування опублікованих наукових статей тощо, або така, що написана на підставі нечинного законодавства, визнається незадовільною і повертається студенту на доопрацювання.

Виконуючи курсову роботу, студент повинен зосередити увагу перш за все на теоретичному висвітленні питань теми, досконало вивчити монографічні дослідження, наукові статті та підручники, переважно видані за останні роки. У разі, коли з досліджуваної теми відсутня єдина думка, студент повинен зазначити основні відомі думки, що зустрічаються у науковій літературі, висловити щодо них аналітичні судження та додаткові аргументи на користь тієї чи іншої позиції.

Прагнення спочатку відпрацювати весь матеріал і лише потім приступити до написання роботи призводить до затягування термінів її виконання. Вже у ході збирання фактичного матеріалу варто написати вступ і частину розділів, що мають оглядовий характер. З послідовним завершенням опрацювання фактичного матеріалу слід приступати до написання відповідних розділів. При цьому необхідно пам’ятати, що:

написання роботи – це не тільки викладення готових думок, але і творчий процес осмислення напрацьованого матеріалу;

тільки під час написання тексту роботи можливо виявити прогалини в зібраному матеріалі й приступити до його додаткового збирання;

тільки написаний текст дає можливість на багатократне повернення до його аналізу й удосконалення;

тільки написана в цілому робота дозволяє поглибитися в аналіз взаємозалежностей, логіку розкриття й аналізу проблеми; забезпечити наступництво, обгрунтованість і логічність доказів і переходів.

Титульний аркуш є першою сторінкою курсової роботи і заповнюється за визначеними правилами (див.: Додаток “А”).

Після титульного аркуша розташовується зміст курсової роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок вступу, всіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), загальних висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Заголовки змісту мають точно повторювати заголовки в тексті. Не можна скорочувати або давати їх за іншою редакцією чи послідовністю або підпорядкованістю ніж заголовки в тексті.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності). Якщо в роботі вжита специфічна термінологія, а також використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом. Перелік необхідно друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, справа – їх детальну розшифровку. Якщо в роботі спеціальні терміни та скорочення повторюються менше трьох разів, або число спеціальних термінів (найменувань), які скорочуються, невелике, то перелік не складають, а їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні.

Вступ, його композиція. Вступна частина курсової роботи повинна відображати сутність і стан дослідженості наукової проблеми та її значимість, підстави та вихідні дані для розробки теми, обгрунтування необхідності проведення дослідження.

Шляхом критичного аналізу та зіставлення з відомими розв’язаннями досліджуваної проблеми студент повинен обгрунтувати актуальність, ступінь наукової розробки та доцільність курсової роботи. Важливо розкрити практичну значимість проведеного дослідження в аспекті пріоритетних напрямків розвитку юридичної науки.

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми. Саме з обгрунтування актуальності вибраної теми починають “Вступ” курсової роботи.

Характеризують об ’ єкт дослідження (це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення) та предмет дослідження (міститься в межах об’єкта). При з’ясуванні об’єкта і предмета, а також мети дослідження необхідно зважити на те, що між ними і темою курсової роботи існують системні логічні зв’язки.

Об’єкт дослідження – це частина об’єктивної реальності, процес або явище, які породжують проблемну ситуацію і визначені (обрані) для вивчення. Визначаючи об’єкт, треба знати відповідь на запитання: що розглядається? Правильне, обгрунтоване визначення об’єкта дослідження – це не формальна, а суттєва акція, зорієнтована на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті дослідження.

Предмет дослідження – це тільки ті суттєві зв’язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі і є головними, визначальними для конкретного дослідження. Таким чином, предмет дослідження вужчий, ніж об’єкт, він міститься у межах об’єкта. Предмет визначає аспект розгляду об’єкта дослідження, дає уявлення про те, які нові відношення, властивості, аспекти і функції об’єкта розкриваються. Іншими словами, об’єктом виступає те, що досліджується, а предметом – те, що в цьому об’єкті має теоретичне пояснення.

З об’єктом і предметом дослідження пов’язана його мета, яку формулюють конкретно, точно висловлюючи те основне, що прагне здійснити дослідник. Метою дослідження зумовлюються його кінцевий результат, який передбачає вирішення проблемної ситуації. Остання відображає суперечність між типовим станом об’єкта дослідження в реальній практиці і вимогами суспільства до більш ефективного функціонування означеного об’єкта. Сформульована мета дослідження конкретизується і розвивається у завданнях дослідження, які повинні включати такі складові:

аналіз теоретичних питань, що входять до загальної проблеми (об’єкта) дослідження (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вивчення тощо);

усебічне вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, недоліків і їх причин, особливостей, передового досвіду. Таке вивчення дає змогу перевірити і уточнити дані, що опубліковані у спеціальній науковій літературі, які можна використовувати на рівні наукових фактів;

обгрунтування запропонованої системи заходів щодо вирішення даної проблеми;

розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження у практиці роботи відповідних установ (організацій), навчально-методичному процесі, наукових дослідженнях.

Отже, тема, об’єкт і предмет, мета і завдання дослідження перебувають у нерозривному зв’язку. У своїй сутності вони зумовлюють зміст висновків і рекомендацій курсової роботи.

Важливо зазначити, що завдання дослідження не повинні бути глобальними. Вони мають “працювати” на мету дослідження. Не слід також захоплюватися їх кількістю, це призводить до громіздкості роботи й неповного їх вирішення. Доцільно ставити завдання як прикладні, так і теоретичні.

Завдання дослідження складаються як перелік дій: “вивчити…”, “проаналізувати…”, “встановити…” та ін. Формулювати завдання слід якомога ретельніше, оскільки опис їх вирішення становитиме зміст розділів і підрозділів курсової роботи. Це важливо і тому, що назви розділів роботи мають відповідати конкретним завданням, а в подальшому і результатам дослідження.

Важливо наголосити, що мети і завдань дослідження, а також головного результату треба обов'язково досягнути. Про досягнення мети слід зазначити у висновках курсової роботи, про вирішення конкретних завдань – засвідчити висновками до відповідних розділів дослідження.

При визначенні мети і завдань курсової роботи необхідно чітко відповісти на запитання щодо передбачуваної провідної ідеї, сутності явища (об’єкта, предмета дослідження), суперечностей, що виникають у процесі чи явищі, тенденцій, етапів розвитку явища чи процесу. Це і буде становити основу концепції дослідження. Її формулювання у свідомості студента здійснюється завдяки вивченню наукових праць відомих учених, узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивчали дану проблему, аналізу концепцій у даній сфері наукової і практичної діяльності українських і зарубіжних учених і практиків.

Далі подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої мети. Перераховувати їх слід не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначати, що саме досліджувалось тим чи іншим методом.

У вступі до курсової роботи слід подати відомості про практичне використання результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання.

Остаточне редагування вступної частини доцільно виконувати на завершальній стадії підготовки курсової роботи, коли досліджувана проблема постає перед автором концептуально, у повному обсязі.

Основна частина курсової роботи – це головний її підрозділ, який розкриває основний зміст дослідження, у якому викладається опис виявлених і досліджених фактів, явищ, закономірностей, а також узагальнення вже відомих даних з досліджуваної проблеми. Виклад матеріалу основної частини підпорядковують одній провідній ідеї, визначеній автором.

Матеріал має містити огляд літератури по темі, дискусійні питання, пов’язані з переглядом усталених поглядів та уявлень, оригінальні погляди автора на вирішення проблеми. Огляд літератури з теми має виявити глибокі знання студента зі спеціальної літератури, його вміння систематизувати джерела, критично їх оцінювати. Огляд літератури слід робити з питань обраної теми, а не з усієї проблеми в цілому.

Основна частина курсової роботи складається з розділів та підрозділів, можливо і пунктів. Кількість та послідовність розділів залежить від характеру курсової роботи. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напрямку дослідження питання та обгрунтуванням застосованих методів дослідження. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням результатів дослідження конкретних питань, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. Висновки до розділів не повинні мати реферативного характеру.

У висновках викладають найбільш важливі теоретичні та прикладні результати, які повинні містити формулювання розв’язаної проблеми (задачі), її значення для юридичної практики. Формулюють також рекомендації щодо практичного використання здобутих результатів. Висновки – це положення, що мають форму синтезу накопиченої в основній частині інформації теоретичного та практичного характеру.

При викладенні висновків дослідження важливо запобігти неглибоким і обмеженим висновкам за наявності значного масиву дослідженого й проаналізованого фактичного матеріалу й джерел. Воднораз недопустимими є непомірно розширені узагальнення і висновки із незначного фактичного матеріалу.

Висновки в кінці роботи не повинні підмінюватися механічним підсумовуванням висновків, що наводилися в кінці розділів, а мають містити те нове, суттєве, що становить підсумкові результати дослідження. У висновках необхідно наголосити на тому, що мету дослідження досягнуто, а всі поставлені завдання вирішено.

Список використаних джерел та літератури. Завершальна частина курсової роботи – це бібліографічний покажчик, тобто список використаних джерел і літератури, який є елементом бібліографічного аппарату виконаної роботи. Він містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Бібліографічний опис джерел і літератури в курсовій роботі повинен містити тільки ті бібліографічні позиції, які були використані у цьому дослідженні і на які є посилання у тексті. Зразки оформлення бібліографічного опису використаних джерел вміщені у додатку “Б”.

Основні вимоги до оформленнясписку використаних джерел і літератури такі: 1) необхідно дотримувати повну відповідність між посиланнями у тексті і бібліографічними позиціями у списку. Не допускається, щоб будь-яка назва наукового твору, на який є посилання у тексті, не була включена до бібліографічного списку і навпаки; 2) слід вказувати всі вихідні дані щодо використаних книг, статей, рецензій, довідників із зазначенням основних елементів бібліографічного опису з позначенням загальної кількості сторінок описуваної наукової праці. Для монографій, брошур та інших окремих видань – спочатку загальна кількість сторінок, а потім скорочене слово “сторінка” (“. – 350 с.”). Для статей, рецензій та інших видів друкованої продукції, яка міститься в науковій періодиці, наукових (тематичних) збірниках, – спочатку пишеться скорочено слово “сторінка”, а потім початкова та кінцева цифри (“С. 5-15.”).

Джерела наукової роботи з правової проблематики містять первинну інформацію про факти, події, явища, процеси правової реальності.

До джерел курсової роботи з правничої проблематики, у першу чергу, належать:

1) державні документи: Конституція України; законодавчі акти Верховної Ради; укази Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

2) документи і матеріали міністерств та відомств, органів місцевого самоврядування;

3) інші (письмові) джерела, які поділяються на два великих роди: а) документи або акти (законодавчі пам’ятки, публічно-правові, приватно-правові акти, документи діловодства та ін.); б) оповідальні, або нарративні (письмові пам’ятки з історії права, пам’ятки публіцистики та ін.).

Загальноприйняті правила опису використаної літератури вимагають, щоб про кожний документ (монографія, стаття, підручник, науково-практичний коментар тощо) подавалися повні бібліографічні відомості:

прізвище та ініціали автора; якщо, наприклад, монографія чи стаття написана декількома авторами, то перераховуються або всі прізвища за порядком, в якому вони вказані в монографії, або лише прізвище та ініціали першого автора, після чого роблять приписку “та ін.”;

повна і точна назва монографії чи статті, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він указаний на титульному листку); дані про повторне видання;

назва міста видання монографії в називному відмінку;

назва видавництва, рік видання.

Наприклад:

Фурса С. Я., Фурса Є. І., Щербак С. В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2007.

Відомості про джерело слід наводити мовою оригіналу.

Слід сказати, що необхідним елементом підготовчої роботи є вивчення всього комплексу літератури з теми курсової роботи, обробка наукової інформації з подальшим її анотуванням або конспектуванням.

Вивчення літератури треба починати з праць, де проблема відображається в цілому, потім перейти до вужчих досліджень. Читаючи видання, важливо уважно стежити за ходом авторської думки, вміти відрізняти головні положення від доказів та ілюстративного матеріалу. Часто статті з наукових збірників складні для сприйняття, тому необхідно їх читати кілька разів, намагаючись виділити головну ідею та аргументи, якими автор її доводить. З’ясовуючи це, треба виписати всі необхідні цитати, цифри, факти, аргументи, якими оперує автор, доводячи основну ідею статті.

Основними завданнями огляду літератури є ознайомлення з публікаціями за проблемою і темою курсової роботи, їх систематизація і відбір найбільш вагомих досліджень, фундаментальних наукових робіт, базових наукових результатів; виявлення кола науковців, які досліджували проблему, вивчення їх наукового внеску в розробку цієї проблеми; виявлення актуальних, але недостатньо висвітлених напрямів (аспектів) проблеми.

Методика ознайомлення з виданнями рекомендує починати аналіз тексту з титульної сторінки, з’ясувавши і записавши відомості про те, де, ким, коли воно було видано. Необхідно переглянути зміст, який розкриває структуру видання, наповнення його розділів, звернутися до передмови, в якій розкрито призначення видання, завдання, поставлені в ньому автором. При опрацюванні літературних джерел застосовують виписки, анотації, конспекти.

Слід пам’ятати, що теоретична та практична цінність дослідження залежить, разом з іншими факторами, від використаних дослідником джерел. Вивчають літературу не для запозичення матеріалу, а для аналізу виявленої інформації і вироблення власної концепції. Працюючи з науковою літературою, досліднику слід фіксувати власні думки та ідеї. Це послужить основою для здобуття ним нового знання.

Особливу увагу при вивченні літератури треба приділити науковій термінології. Важливо проаналізувати визначення понять різними вченими і порівняти з тим, що сформульовані в державних стандартах, енциклопедіях, енциклопедичних словниках, підручниках.

Слід також пам’ятати, що захоплення цитатами, перенасиченість ними тексту курсової роботи засвідчує у певній мірі формальне ставлення студента до своєї роботи, який не перевантажував себе аналітичною працею.

Короткий огляд літератури з теми дослідження є обов’язковою умовою виконання курсової роботи. Слід пам’ятати про загальноприйняті правила, яких необхідно дотримуватися при підготовці такого огляду. Так, неетично наводити конкретні докази правильності тих чи інших поглядів основоположників наукової думки, класиків конкретної галузі науки, оскільки істинність їх наукових ідей доведена всією історією науки. Усі прізвища авторів, які дотримуються єдиних поглядів з того чи іншого питання, вказують в алфавітному порядку, який підкреслює однакове ставлення дослідника до наукових концепцій учених. Водночас студент може звернути увагу на те, що дане питання вперше порушив такий-то вчений і т.д.

Недопустимий примітивний огляд літератури, тобто короткі повідомлення про зміст наукових праць різних учених, а також чисто хронологічний перелік публікацій з короткими анотаціями до них. Недоцільне також анотування праць за темою без викладу аналізу їх наукових результатів, а також власної позиції дослідника.

Короткий аналіз літератури з досліджуваної проблеми і теми наводиться у “Вступі” курсової роботи для обгрунтування її актуальності та доцільності. Якщо за даною проблемою було проведено багато важливих досліджень, аналіз джерел має бути глибоким і повним, і може бути розміщений у відповідному розділі. Важливо також зазначити, що огляд пишеться не за авторами, а згідно із завданнями дослідження. Кваліфіковано виконаний огляд наукової літератури можна опублікувати як самостійну статтю, яка висвітлювала б історіографію, стан наукової розробки досліджуваної проблеми.

Не може бути допущена до захисту курсова робота, у якій відсутні посилання на нормативні акти та літературні джерела і (або) число використаних джерел менше двадцяти. Така робота повертається студентові для доопрацювання.

Якщо в тексті згадується нормативно-правовий акт, то у списку використаних джерел варто вказати офіційне джерело його опублікування. При цьому слід дотримуватися наступних правил: якщо нормативно-правовий акт згадується в роботі вперше, то в тексті необхідно вказати його повну назву, номер і дату прийняття, а у списку використаних джерел вказати основу публікації (назва видання, рік, номер журналу, номер статті, за якою це нормативно-правовий акт опублікований).

Обов’язковою вимогою до курсової роботи виступає вміле обгрунтуване сполучення теоретичних положень, що розкриваються студентом, з даними юридичної практики. Доречним буде наведення прикладів, узятих зі спеціальних джерел та практичної діяльності.

Особливості підготовки курсових робіт з теоретико-прикладних проблем цивільного судочинства. Виконуючи курсову роботу з проблематики цивільного процесуального судочинства, студенти повинні дотримуватися всіх загальних вимог, що зазначені у даних методичних рекомендаціях. Разом з тим, слід звернути увагу на необхідність вивчення юридичної практики, застосування її як джерела дослідження у курсовій роботі. Обов ’ язковим є складання відповідних процесуальних документів або наведення зразків процесуальних документів чи документів з юридичної (судової) практики. Опрацювання процесуальних документів передбачає їх теоретичний аналіз, коментування.

Оформлення курсових робіт. Курсова робота повинна бути зібрана у папку-скорозшивач. Вона повинна відповідати правилам оформлення, наведеним нижче.

Текст курсової роботи оформлюють рукописним спрособом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм). Рекомендується використання шрифту Times New Roman текстового редактора Word, кегль – 14, через півтора міжрядкових інтервали. Друкується до тридцяти рядків на сторінку, що містять 1600-1700 друкованих знаків. Сучасні комп’ютерні текстові редактори самостійно регулюють кількість знаків у рядку.

Текст необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий – 25-30 мм; верхній, нижній –20 мм, правий –10-15 мм. Шрифт друку повинен бути чітким, щільність тексту – однаковою. Абзацний відступ повинен дорівнювати 5 знакам. Можна подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату А3.

Титульний аркуш має бути оформлений відповідно до вимог, які зазначені у зразку (додаток “А”). На титульному аркуші курсової роботи обов’язково вказується назва навчального закладу; кафедра; дисципліна, з якої виконується робота; тема роботи; прізвище та ініціали автора роботи із зазначенням факультету, курсу, номеру навчальної групи; науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали керівника курсової роботи; місто та рік написання.

У разі якщо робота виконана у вигляді рукопису, до неї висуваються додаткові вимоги: текст повинен бути написаний розбірливо, акуратно, чітко; кількість рядків тексту на сторінці – не менше ніж 30 (при цьому враховуються назви структурних підрозділів письмової роботи); абзацний відступ має дорівнювати 15-20 мм, інтервал між словами – 3-6 мм.

Вписувати в друкований текст окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявилися у процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням коретором і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту.

Знаки §, №, % та інші використовуються лише при цифрових або буквених позначеннях, в інших випадках слід писати слова: параграф, номер, відсоток.

Весь матеріал курсової роботи розподіляється на змістові структурні частини, які відокремлюються заголовками. Найбільш поширеним є поділ курсової роботи на розділи та підрозділи.

Заголовки структурних частин письмової роботи “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу (крапка в кінці заголовка не ставиться). Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту, в кінці ставиться крапка.

Кожну структурну частину курсової роботи (зміст, вступ, розділ, висновки, список джерел та літератури) треба починати з нової сторінки.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, малюнків, таблиць подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять. Потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підозділу повинна стояти крапка, наприклад: “1.4.” (четвертий підрозділ першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: “1.4.2.” (другий пункт четвертого підозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Ілюстрації (фотокопії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно у межах розділу, за винятком таблиць, поданих у додатках. Надпис “Таблиця” розміщують у правому верхньому куті над відповідним заголовком. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: “Таблиця 2.1.” (перша таблиця другого розділу). Якщо в тексті одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При перенесенні частин таблиці на іншу сторінку слово “Таблиця” і номер її вказують один раз праворуч над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл. 2.1.”.

При написанні роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться у тексті. Посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, надають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг тощо. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Загальне число посилань у роботі не може бути меншим від числа використаних джерел, зазначених у списку наприкінці курсової роботи. Робота, що містить меншу кількість посилань, не допускається до захисту.

Посилання у тексті роботи можна позначати двома способами:

1) підстрочно, тобто внизу сторінки, на якій робиться посилання;

2) порядковим номером за списком використаних джерел і літератури, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: “... у працях [1-6]...”.

У першому випадку:

у тексті розділу: … В.І.Тертишніков зазначає, що в останні роки в науці цивільного процесуального права і правозастосовній практиці стали більш поширеними погляди про більшу юридичну чинність ЦПК у порівнянні з іншими законами, що містять процесуальні норми ³. …

_________________________

³ Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар. – Харків: “Ксилон”, 2006. – С. 4.

у “СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ”:

17. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар. – Харків: “Ксилон”, 2006. – 448 с.

У другому випадку:

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке дано посилання у роботі. Наприклад:

    у тексті розділу: В.І.Тертишніков зазначає, що в останні роки в науці цивільного процесуального права і правозастосовній практиці стали більш поширеними погляди про більшу юридичну чинність ЦПК у порівнянні з іншими законами, що містять процесуальні норми [12, с. 4];

    у “СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ”:

    12. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар. – Харків: “Ксилон”, 2006. – 448 с.

Джерела у “СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ” розміщують в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Допускається використання одного з двох зазначених способів посилань. Перший спосіб є більш зручним, оскільки підстрочні посилання автоматично виконуються комп’ютером, а у “СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ” складається їх систематизований перелік. Другий спосіб потребує складання списку всіх джерел, використаних у роботі, і лише потім, повертаючись до повністю підготовленого тексту, проставлення в останньому у квадратних дужках відповідних номерів, за якими у “СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ” позначені опубліковані джерела. На наш погляд, для написання курсової роботи більш оптимальним є перший спосіб оформлення бібліографічних посилань та “СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ”.

У кінці роботи після списку джерел та літератури та додатків студент має поставити дату виконання і свій особистий підпис, а також додати один аркуш для написання рецензії (див.: Додаток “В”).