Соціально-економічна суть зайнятості

Економічна зайнятість розкриває такі важливі аспекти життєді­яльності людини як: її участь у суспільно корисній діяльності з ви­робництва матеріальних благ і послуг, забезпеченість людей конкрет­ними робочими місцями, отримання винагороди за свою працю. По­ряд з цим в процесі трудової зайнятості забезпечується виробництво валового національного продукту, що сприяє економічному розвитку всього суспільства. Зайнятість відображає потреби людей не лише в розмірах отримуваних доходів, але і в самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Отже, зайнятість — це досить важливе явище в розвитку будь-якої країни і суспільства в цілому. Вона розкриває не лише проблема­тику безробіття, але і такі важливі сторони трудової діяльності людей як: особливості використання праці, забезпечення відповідного рівня життя працюючого населення, задоволення потреб національної еко­номіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості, задово­лення професійних потреб працівників, у тому числі у професійній освіті, та підтриманні кваліфікації, ступінь соціальної підтримки у випадку безробіття тощо.

Зайнятість — це діяльність працездатних людей заради задово­лення особистих і суспільних потреб, що здійснюється відповідно до існуючих суспільно-економічних відносин.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" зайнятими вважаються громадяни України, які проживають на її території на законних підставах та виконують такі види робіт:

— працюють за наймом па умовах повного або неповного робочого дня (тижня);

— самостійно забезпечують себе роботою, у тому числі й індивідуальною трудовою та фермерською діяльністю;

— затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади чи суспільних об'єднаннях;

— перебувають па службі в збройних силах, прикордонних військах, органах державної безпеки та внутрішніх справ;

— знаходяться на денній формі (з відривом від виробництва) професійної підготовки та перепідготовки, підвищенні кваліфікації;

— зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими та особами похилого віку.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від­носини зайнятості в Україні ґрунтуються на наступних принципах:

- виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов’язкової, примусової праці (крім випад­ків, спеціально встановлених законодавством). Даний прин­цип проголошує право людини працювати або не працювати, а якщо працювати, то лише там і скільки, як це визначається лише за її вибором;

- створення державою умов для реалізації права громадян на пра­цю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи згідно з Конститу­цією України.

Класифікація основних видів зайнятості подана на рис. 4.1.

Рис.4.1. Класифікація видів зайнятості

Первинна зайнятість — це зайнятість громадян за основним місцем праці (там, де знаходиться трудова книжка).

Вторинна зайнятість — це додаткова зайнятість па іншому підприємстві, регламентована державними законодавчими актами.

За способом участі працівників в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємницька діяльнісь).

За особливостями працевлаштування розрізняють формальну (офіційно зареєстровану згідно існуючого законодавства) і нефор­мальну (не зареєстровану). Прикладами неформальної зайнятості можуть бути: робота в особистому підсобному господарстві, що вклю­чає продаж виробленої продукції без реєстрації; тіньова діяльність на підприємствах тіньового сектору економіки тощо. Неформальна за­йнятість у вітчизняній економіці породжується внаслідок відсутності достатньої кількості робочих місць та слабкої соціальної підтримки безробітних. Складна ситуація в державі змушує населення погоджу­ватись на будь-які робочі місця, без будь-якого соціального захисту і соціальних гарантій.

При цьому неформальна зайнятість відрізняється від формаль­ної певними негативними моментами: відсутність офіційної реєстра­ції діяльності; превалювання самозайнятості; низька капіталоозброєність праці, застарілі і шкілдиві технології; легкий доступ для на­йманців, відсутність перешкод; відсутність гарантії доходів,безправ'я працівників; можливий контроль діяльності з боку кримінальних структур.

Неформальна сфера зайнятості, через низький рівень оплати пра­ці в країні, часто використовуються працівниками не лише в якості основної роботи, але і як додаткове джерело доходів, в якості роботи за сумісництвом.

Також можна виділити різні види зайнятості залежно від форми організації праці, а саме: стандартну і нестандартну. Стандартна від­різняється стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, а нестандартна має протилежні ознаки: нестабільність трудових відносин, нестаціонарність робочо­го місця, неповна норма робочого часу. Остання проявляєтьс у вигляді роботи вдома, вторинної зайнятості (сумісництво), роботи за тимчасовими контрактами тощо.

В якості основних видів зайнятості розрізнять повну, продуктив­ну, раціональну і ефективну.

Повна зайнятість в ринковій економіці полягає не в максималь­ному залучені до роботи всіх працездатних осіб, що було характер­ним для соціалістичної системи господарювання, а в достатності ро­бочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Такий підхід забезпечує певний соціальний захист населення і разом з тим сприяє більш ефективному використанню трудових ресурсів.

Продуктивна зайнятість характеризується як економічно до­цільна, вигідна та означає перевищення економічних вигід отрима­них в результаті названої зайнятості порівняно з витратами на орга­нізацію цієї роботи.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціаль­но доцільна діяльність. А повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності називають ефективною зайнятістю.

 

 5. Сутність основні показники і види безробіття.

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці — це осо­би у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в дер­жавній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умо­вам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до робо­ти протягом наступних двох тижнів. До безробітних також належать особи, які навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Згідно українського законодавства безробітними визначаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Відмін­ності в означених визначеннях безробіття обумовлює той факт, що в Україні офіційна система обліку безробіття занижує його реальні по­казники, так як значна частина осіб не віднесена до складу безробітних бо вони з якихось певних причин не зареєстровані в службі зайнятості.

Безробіття характеризується такими показниками як кількість безробітних (абсолютний показник безробіття) і рівень безробіття (визначається відношенням кількості безробітних до кількості еко­номічно активного населення).

Безробіття це досить складне і багатогранне явище. Воно викли­кане такими причинами: згортанням виробництва внаслідок його неконкурентноспроможності в складних умовах розвитку економі­ки; нестачею сукупного ефективного попиту, негнучкістю системи відносних цін і розмірів заробітної плати та її нестабільністю, розви­тком інфляційних процесів; недостатньою мобільністю робочої сили, структурними зрушеннями в економіці, дискримінацією на ринку праці щодо жінок, молоді; демографічними змінами в чисельності та складі робочої сили; сезонними коливаннями в рівнях виробництва окремих галузей економіки. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.

Основними видами безробіття є структурне, фрикційне і циклічне.

Структурне безробіття виникає внаслідок професійної невідпо­відності, географічної віддаленості місця роботи, недостатньої профе­сійної підготовки тощо. В ринкових умовах розвитку економіки струк­тура споживчого попиту швидко змінюється, а отже, змінюється попит на працівників. Певні професії і види робіт стають не потрібними і не знаходять попиту на ринку праці. Працівники, які не здатні швидко пристосуватись до технологічних змін, перекваліфікуватись на вико­нання інших робіт, змушені поповнювати лави безробітних. Таке без­робіття являється неминучим, так як неминучими є відповідні зміни в розвитку економічних процесів, засобів виробництва, технологій.

Фрикційне безробіття повязане з плинністю робочої сили і пере­ходом від одного виду діяльності до іншого. При цьому ініціатива звіль­нення іде від працівників, тобто обумовлюється особистішими наміра­ми зміни місця роботи. Отже, фрикційне безробіття вважається певним чином бажаним для працівників і неминучим в розвитку економіки.

Рівень структурного і фрикційного безробіття разом називають природним рівнем безробіття (це той його мінімальний рівень в суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає поняттю по­вної зайнятості). В розвинутих країнах природний рівень безробіття постійно зростає в міру зростання життєвого рівня населення і роз­ширення прав і свободи вибору кращого і більш вигідного місця робо­ти. Даний рівень в різних країнах тримається на рівні близько 3-7%.

Циклічне (або кон 'юнктурне) — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми розмірами, тривалістю і складом, що пов'язане з циклом ділової кон'юнктури. Воно викликане фактично відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних. Найбільше від циклічного безробіття потерпають молодь. жінки, люди похилого віку.

Ще можна назвати сезонне безробіття, яке викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонуванням підпри­ємств та галузей. Таке безробіття найчастіше спостерігається в сільсько­му господарстві, в будівництві, в галузях переробної промисловості Конверсійне безробіття спричинюється скороченням чисель­ності армії та зайнятих у галузях оборонної промисловості.

Досить поширеним в нашій країні і, певним чином небезпечним, є приховане безробіття. Приховане безробіття проявляється тоді, коли певна частина працівників стає непотрібною у зв’язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формально бути зайнятими.

На підприємствах і в організаціях приховане безробіття перебу­ває у формах:

- надлишкової чисельності працівників, які одержують повну за­робітну плату, але особливої користі своєю участю не приносять;

- утримання осіб, що працюють на умовах неповного робочого часу, отримують при цьому неповну заробітну плату, хотіли б працювати повний час, але з причин скорочення виробництва не мають такої можливості;

- надання певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати;

- наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організа­ційно-технічних причин (невиконання договірних зобов'язань, порушення газо-, водопостачання тощо).