Оформлення списку використаних джерел

Порядок подання джерел у бібліографічному переліку

Матеріал у бібліографічному переліку може бути розташований в одному із таких порядків: в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (такий спосіб є найпоширенішим та універсальним); у хронологічному порядку, або за порядком появи посилань у тексті (такий спосіб вважають у ВАК найдоцільнішим).

Для студентських наукових робіт доцільним є алфавітно-нумераційний порядок запису джерел. Записи розташовують в алфавітному порядку за прізвищами авторів або перших слів назв творів, записаних не на автора. Авторів, які мають однакові прізвища, записують в алфавітному порядку їхніх ініціалів. Праці одного автора розміщують за алфавітом перших букв назв його праць. Праці одного автора з однаковою назвою записують за хронологією.

Список літератури має єдину наскрізну нумерацію від першого до останнього номера. Основна вимога до укладання списку використаних джерел – однотипне оформлення і дотримання чинного державного стандарту на бібліографічний опис творів друку (ГОСТ 7.1-84).

 

Основні елементи бібліографічного опису

Бібліографічний опис літературних (інформаційних) джерел складається за стандартом "Бібліографічний запис. Бібліографічний опис" (ДСТУ 7.1:2006).

 

ОСНОВНI ВИМОГИ

1. Після прізвища ставиться пробіл, а також пробіл між складовими ініціалів: Мельник В. М.

2. Після назви видання ставиться навскісна риска, пробіл, а потім дублюється прізвище автора з ініціалами попереду прізвища.

3. Знаки; та: розділяють пробілами з обох боків.

4. Відсутні пробіли в нумерації сторінок: 8–10.

5. У кінці опису ставиться крапка.

6. Дані про автора. Прізвища авторів наводяться у тій послідовності, в якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами. Якщо це роботи двох або трьох авторів, то можна подавати лише прізвище та ініціали першого, додаючи слова “та ін.”.

 

У науковій роботі ініціали осіб, яких згадують, пишуть перед прізвищем. У бібліографічному описі навпаки – на перше місце ставлять прізвище.

 

Вихідні дані видання. Після інформації про автора, назву і перевидання подають інформацію про те, де, хто і коли видав книгу. Після  назви  видання  і  після  вихідних даних ставлять крапку і тире

(. –).

Першим елементом вихідних даних є місце видання. Місце видання наводять повністю у називному відмінку. Скорочується лише назва м. Київ (К.).

В описах книг іноземними мовами допускається скорочення назв міст: англійською мовою – Нью-Йорка (N.Y.), російською – Москви (М.) та Санкт-Петербурга (СПб.). Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою (;). Якщо одна із двох назв міст не скорочується, тоді вказують повну назву обох. Наприклад, “М.; СПб.”, “Київ; Львів”. Але “К.; Львів” – буде помилкою!

Після зазначення місця видання ставлять двокрапку після пробілу (:).

Обсяг видання – дані про кількість сторінок, аркушів, стовбців. Наприкінці опису, зазвичай у списку використаної літератури, зазначають загальний обсяг видання. Кількість сторінок пишуть цифрами і додають скорочено слово сторінка (с. – укр.; p. – англ.; S. – нім.; s – фр.).

ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ

Тип джерела	Приклад оформлення
Книги:
Один автор	Іванов В. Техніка оформлення газети: курс лекцій / В. Іванов. − К.: Знання, КОО, 2000. − 222 с.
Два автори	Мельник Г., Тепляшина А. Основы творческой деятельности журналиста. Краткий курс / Г. Мельник, А. Тепляшина. – СПб.: Питер, 2008. – 272 с.
Частина книги, періодичного, продовжуваного видання	Гудков Д. Б. Прецедентные феномены в текстах политического дискурса / Д. Б. Гудков // Язык СМИ как объект междисциплинарного исследования: уч. пособие / отв. ред. М. Н. Володина. – М.: Изд-во МГУ, 2003. – С. 136–139.
Матеріали вісників, збірників конференцій	Нечиталюк М. Турботи істориків журналістики / М. Нечиталюк // Вісник Львівського університету. Серія: Журналістика. Журналістика та перебудова. – 1990. – Вип. 16. – С. 68–70.
Багатотомний документ	Новая философская энциклопедия: в 4 т. [Електронний ресурс] / Ин-т философии РАН; Нац. обществ.-науч. фонд; Предс. научно-ред. совета В. С. Степин. – М.: Мысль, 2000 2001. – Т. 3. – 2001. – 2659 с. – Режим доступу: http://iph.ras.ru/enc.htm.
Автореферати дисертацій	Сніцарчук Л. Українська преса Галичини (1919–1939 рр.): політико-правові умови функціонування, тенденції розвитку, організаційно-журналістська практика / Афтореф. дис. … доктора наук із соціал. комунікацій: 27.00.04 / Л. Снісарчук / Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – К., 2010. – 32 с.
Словники	Словник журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті / за заг. ред. Ю. Бідзілі. − Ужгород: ВАТ Вид-во «Закарпаття», 2007. − 224 с.
Журнальна стаття	Горобець В. Законотворча епопея: чи скоро фініш? / В. Горобець // Журналіст України. – 2012. – №6. – С. 7–9.
Газетна стаття	Преса – один із засобів ідеологічного впливу на маси // Радянська Волинь. – 1948. – 5 травня.
Електронні ресурси	Колісник Ю. Текст і дискурс: проблеми дефініцій [Електронний ресурс] / Ю. Колісник // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2010. – №675. – С. 111–114. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Ukr_term/ 2010 _675/ 25.pdf.

Розділ 3