Листопадова революція в Німеччині. Конституція 1919р

 

Падіння імперії. Крупні невдачі на фронтах навесні і восени 1918р. створили в Німеччині революційну ситуацію. Революція почалася повстанням військових моряків у Кілі на початку листопада 1918 р. Найбільші міста Німеччини - Гамбург, Лейпциг, Мюнхен, Бремен - приєдналися до повсталих. Повсюдно виникали Ради робітничих і солдатських депутатів брали владу в свої руки. Нарешті, 9 листопада 1918 р.революція перемогла в Берліні. Кайзер (імператор) Вільгельм утік у Голландію. Німецької імперії не стало. У такій обстановці імперське уряд визнав за краще передати владу соціал-демократам. На виборах в Установчі збори, що відбулися в січні 1919 р., буржуазні партії отримали близько 16 млн. голосів, соціал-демократичні (їх було дві) - 13,5 млн. Збори були скликані в місті Веймарі - невеликому тоді культурному центрі Німеччини.

На знак довіри до соціал-демократам і вдячності їм Установчі збори обрали президентом Німеччини Макса Еберта, колишнього лимаря, члена правління соціал-демократичної партії з 1905 р., керівника соціал-демократичної партії і рейхстагу з 1916 р., призначеного канцлером Німеччини <http://ua-referat.com/%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0>(за указом принца Макса Баденського).

Коаліція трьох партій - соціал-демократичної, демократичної і партії центру - склала уряд Німеччини на чолі з соціал-демократом Ф. Шейдеманом, яке позитивно вирішило питання про підписання Версальського мирного договору, затвердив бюджет і, найголовніше, прийняв нову Конституцію Німеччини, названу Веймарської. Її авторство належить юристу ліберального толку Гуго Прейсу, міністру внутрішніх справ. За Конституцію було подано 262 голоси, проти - 75.

Конституція 1919р. перетворила Німеччину на буржуазну парламентську республіку на чолі з президентом. Вищим законодавчим органом Німецької імперії<http://ua-referat.com/%D0%86%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9>(ця назва була збережена) оголошувався рейхстаг, який обирається один раз на чотири роки на основі загального виборчого права (ст. 22, 23). Конституція вводила пропорційну систему виборів. Вся Німеччина була поділена на 35 виборчих округів. Кожна партія, яка брала участь у виборах, виступала зі своїм списком кандидатів. Депутатські місця розподілялися відповідно до числа голосів, поданих за той чи інший список: більше голосів - більше місць. Парламент складався з двох палат: рейхстагу (нижня палата) і рейхсрату (верхня палата). Рейхсрат (Імперський рада) складався з представників 18 земель (15 республік і трьох вільних міст, які користувалися автономією), на які ділилася Німеччина. Пруссія мала в рейхсраті 26 голосів, Баварія - 10, Саксонія - 7, Баден - 3 і т. д.

При незгоді палат рішення спірного питання належало президентові республіки («імперії»). Він або приєднувався до рейхсрату (і цим вирішувався спір), або доручав рішення референдуму (ст. 68).

Федеративної Німеччини була здебільшого суворо дозованої. Все дійсно важливі питання - зовнішні зносини, армія і флот, монетну справу і митниця, зв'язок,транспорт, громадянство, еміграція і т. д. - перебували у віданні імперії. Але кожна із земель мала свою конституцію, складену у згоді з імперською, свій законодавчий орган - ландтаг і власний уряд. У таких питаннях, як кримінальне та цивільне законодавство, ландтаги могли конкурувати з рейхстагом, при тому, однак, що право імперії мало у всіх подібних випадках вирішальний перевагу над партикулярним правом земель.

Особливу увагу Веймарська конституція приділяла президенту республіки. Президент обирався загальним голосуванням (ст. 41). Його влада багато в чому схожа на монархічну. При незгоді палат вирішення питання передавалося на розсуд президента. Він міг протиставити свою владу рейхстагу і в такому питанні, як призначення тієї чи іншої особи на посаду канцлера. Цим правом скористався в 1933 р. президент Гінденбург, призначивши канцлером Гітлера. Президенту дозволялося розпускати рейхстаг, якщо він знаходив це за потрібне, і призначати нові вибори. Командування збройними силами, призначення на вищі військові і цивільні посади точно так же знаходилися в компетенції президента.

Конституція проголошувала і узаконювала свободу слова, друку, асоціацій і т. д. Але і в даному випадку законодавець виявив явну обережність. Відокремивши школу від церкви, Конституція передбачала обов'язкове релігійне виховання дітей, «моральне піклування про душу», тобто протидія атеїзму було державною політикою.

Не перебільшуючи значення цих нових за своїм походженням і значенням конституційних норм (їх поява - заслуга соціал-демократів), можна сказати, що вони свідчили про настання нової епохи правотворчої у сфері соціальних відносин.

Конституція оголошувала приватну власність соціальної обов'язком і тому забезпечувала належної захистом. Примусове відчуження власності могло здійснюватися тільки «для блага суспільства, на законній підставі і за відповідну винагороду» (ст. 153).

Підсумки німецької революції 1918-1919 рр.. Листопадова революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Такою ж була і Веймарська конституція. Визнання свободи партій, слова, друку, «права на працю та охорону праці» свідчило про те новому положенні, яке пролетаріат і демократія взагалі стали завойовувати в суспільному житті, у світовій історії. Безперечними здобутками робочого класу Німеччини були узаконення 8-годинного робочого дня, право на укладення колективних договорів з підприємцями, введення допомоги по безробіттю, законодавче визнання жіночого виборчого права та ін.

Незважаючи на буржуазно-демократичний характер, революція 1918 р. в Німеччині була проведена в значній мірі пролетарськими засобами, про що наочно свідчать Ради робітничих і солдатських депутатів, страйки і демонстрації, нарешті, освіта недовговічної Баварської радянської республіки.