Сучасні підходи до визначення сутності держави.

У сучасному державознавстві, слідом за російськи мученим В.Є.Чиркіним, звичайно виділяють п'ять основних підходів до вивчення держави: теологічний, арифметичний (класичний), юридичний, соціологічний та техніко-кібернетичний.

Теологічнийпідхід до вивчення держави відомий з найдавніших часів. Відповідно до нього держава створена Бо­гом, а у священних книгах встановлена ідеальна модель влади, до якої має прагнути держава. Нині ця концепція офіційно визнана лише в деяких державах (Ісламська Республіка Іран, Індуїстське Королівство Непал). Більшість же вчених-юристів розглядають цю теорію як науково неспроможну, але в той же час привабливу для значного числалюдей. У християнській теорії держави такі привабливі властивості має заклик до правителів слідувати загально­людським цінностям: справедливості, милосердю, допомо­зі слабким. У мусульманській концепції держави — це: ухвалення політичних рішень на основі ісламу, який роз­глядається як єдино правильна ідеологія; консенсус влади і найбільш авторитетних представників народу; відкритість влади для будь-якого мусульманина тощо.

Арифметичний (класичний)підхід до держави харак­терний визначенням держави через систему її ознак. Він теж не новий: ознаки держави перераховували староіндійські Закони Ману, праці античних мислителів. Сучасні вчені звичайно розглядають державу як тріаду елементів (атрибу­тів): влада, територія, населення. Іноді до цих трьох класич­них елементів додають суверенітет, скарбницю (систему збору фінансових коштів), міжнародне визнання. Класичний підхід до держави привертає своєю чіткістю, можливістю відмежувати державу від інших соціальних організацій. Проте це підхід далеко не завжди є плідним при практично­му застосуванні: достатньо складно інколи визначити дер­жавний народ, кордони території (наприклад, у кочових імперіях середньовіччя), та й носієм влади може бути не тільки держава, а й особа, й соціальна спільнота.

Юридичнийпідхід до поняття держави виник у рамках юридичного позитивізму та концепції правової держави. Прихильники такого підходу розглядають державу як особ­ливу юридичну особу, що підкоряється у своїй діяльності праву. Прихильники юридичного підходу розробили добрий інструментарій для формалізованих досліджень (напри­клад, поняття форми та функцій держави, державного апарату, органу держави тощо).

Гуманістична спрямованість юридичного підходу до держави є очевидною, адже, будучи юридичною особою, держава зобов'язана відшкодовувати особистості завданий їй збиток. У сучасному світі відповідальність держави перед людиною стала реальністю, перш за все, завдяки міжнарод­ній юстиції.

У той же час не можна не зазначити деякі негативні сторони юридичного підходу до держави. Визначення дер­жави як влади, підпорядкованої праву, виводить за рамки держави не тільки тоталітарну державу, а й більшість до-сучасних держав. Уявлення про державу як юридичну особу не розкриває особливого положення держави в по­літичній системі суспільства.

Найбільше поширення у державознавстві та політології набув соціологічнийпідхід до держави. Елементи такого підходу можна прослідкувати з часів античності: наприклад, Арістотель визначав державу як об'єднання сімей для благого життя. Уявлення про державу як організатора загальних справ властиве було Жану Бодену, Томасу Гоббсу, Бенедикту Спінозі і багатьом іншим мислителям. До прихильників цього підходу належали Карл Маркс та його послідовники. Вони визначали державу як універсальну політичну організацію економічно панівного класу. Сучасні немарксистські соціологічні школи розглядають державу як офіційного представника суспільства, призначення якого є трояким: керівництво виконанням «загальних справ»; надання соціальних послуг; арбітраж відносно різних груп суспільства. В той же час у їх уявленні держава не є класово неупередженою, оскільки на її діяльність впливають різні зацікавлені соціальні групи («групи тиску»).

Техніко-кібернетичний підхід до держави від брунькувався від загальносоціологічної концепції постіндустріального (інформаційного) суспільства. Прихильники цього підходу розглядають державу як систему, що працює на основі введення інформації, її перетворення та виведення управлінського рішення.

Усі підходи до держави, не виключаючи теологічного, мають певну наукову цінність і практичну значущість, по-різному висвітлюючи різні сторони такого багатогранного та складного явища, як держава.

Через широке застосування в сучасній науці інтеграцій­ного підходу інтерес представляє спроба створення багато­вимірного «портрету» держави, здійснена В.Є.Чиркіним. Із його точки зору, сучасна держава має три іпостасі — три обличчя. Вона виступає як:

1) єдина універсальна політична організація в країні, що створюється на основі адміністративно-територіальногоподілу шляхом реєстрації членів цієї організації за місцем проживання;

2) арбітр. Держава, з одного боку, діє на користь найбільш сильних соціальних спільнот (класів, груп), але, з іншого боку, захищає від надмірних нестатків слабкі, знедолені верстви населення, нарешті, здійснює посередництво на користь суспільства в цілому;

3) легалізований та легітимний примус. Держава, з одного боку, володіє правом на законний (встановлений законодавчими актами) примус щодо індивідів, чия поведінка не відповідає правовим нормам (легальність примусу). З іншого боку, передбачається згода суспільства на засто­сування такого примусу (легітимність примусу).

 

Типологія держав

Тип держави – це сукупність загальних ознак, властивих визначеній, як правило, історично відособленій групі держав.