Основні функції теорії права та держави як науки.

Функції ТДП – основні напрямки дослідження, які визначають сутність та основне призначення деної науки в дослідження держави та права.

Онтологічна функція – основана на пізнанні (конституюча) та поясненні (інтерпретаційна) явищ державно-правової дійсності.

Еврестична функція – полягає в відкриті та досліджені нових закономірностей функціонування держави та права.

Методологічна функція полягає у формуванні, узагальнені та систематизації методів, понять, категорій, термінів, коннструкцій тощо, які мають правове значення.

Політична функція полягає у формування основ зовнішньої та внутрішньої політики, забезпечені науковості державного управління, а також розробці стратегії здійснення державної влади.

Практично-організаторська функція полягає у формулювані наукових рекомендацій по вирішенню практичних проблем державно-правового будівництва, а також розробки тактики здійснення державної влади.

Ідеологічна функція – полягає у розробці та систиматизації ідей про державу та право, створені наукової основи для формування та розвитку суспільства та правової держави.

Проностична функція – полягає у встановленні та оцінці тенденцій державно-правового розвитку та обумовлення перспекти подальшого розвитку держави та права.

Становлення і розвиток теорії права та держави.

Механізм здійснення влади та регулятори поведінки в додержавному суспільстві.

Механізм здійснення владиу додержавному суспільстві:

являла собою первісне суспільне сомоврядування;

здійснювалася у рамках роду та виражала його волю та інтереси;

найвищим органам влади були загальні збори усіх дорослих членів роду;

влади старейшини була заснована на силі авторитету та не давала жидних привілеєв;

субєкт та обєкт управління збігалися.

Правила поведінки первісного суспільства ґрунтувалися на колективістських принципах. Вони носили характер мононорм, єдиних, нерозділених правил поведінки. В них сполучалися звичаї, традиції, обряди, норми первісної релігії, міфологія, первісна мораль. Ці мононорми відрізнялися змістом (спрямованим на виживання людей як біологічного виду і їхню подальшу соціалізацію), способами регулювання (табу, зобов’язання, дозволи), формами вираження (міфологія, традиції, звичаї, ритуали, обряди), процедурами (наприклад, розгляд спорів) і санкціями (як реальними, так і “надприродними”).

Звичаї як основна форма вираження мононорм становили найраціональніші варіанти поводження людей у соціально значущих ситуаціях, які склались стихійно і в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї підтримувалися не тільки суспільною думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значення мали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки належного і забороненого поводження. Усі ці норми виражали колективістські начала в первісному суспільстві, в якому окрема особистість узагалі не мислилася у відриві від роду.

З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до відтворюючої підвищується ефективність індивідуальної праці, поступово змінюється вся система суспільних відносин, становище людини в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільства втрачає колишнє значення. Їй на зміну приходять відносини взаємної залежності членів суспільства, в яких дуже важливий компроміс.

Розвиваються товарообмінні відносини, в яких має бути забезпечений еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (іноді протилежних) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечення компромісу інтересів можливе через наділення сторін взаємопов’язаними правами й обов’язками, що набувають загальнообов’язкового характеру.