Основні елементи облікової політики щодо обліку товарів

№ з/п	Найважливіші елементи облікової політики щодо обліку товарів	Що таке елемент облікової політики	На що впливає елемент облікової політики*
1	Правила документообігу	Правила документообігу включають у себе перелік первинних документів, що використовуються на підприємстві (як за затвердженою законодавчо формою, так і за розробленою і затвердженою підприємством самостійно), дати складання таких документів, перелік посад матеріально відповідальних осіб і осіб, що мають право оформлювати і підписувати первинні документи, терміни передачі документів до бухгалтерії підприємства для відповідно обробки тощо	Дозволить підвищити ефективність контролю за збереженням товарів, визначити й адекватно покласти відповідальність, згідно зі ст. 8 Закону №996, на осіб, винних у невчасному, неправильному складанні, несанкціонованому підписанні первинних документів
2	Робоча система рахунків аналітичного обліку товарів	Складається із сукупності аналітичних рахунків (n-го порядку), що відкриваються на підприємстві з урахуванням особливостей його господарської діяльності ^1 (наприклад, за наявності на підприємстві трьох магазинів, в аналітичному обліку до рахунка 282 «Товари в продажу» доцільно відкрити три субрахунки (2821, 2822, 2823 — для обліку руху товарів у кожному з таких ма- газинів)	Дозволяє облікувати товари і операції з ними у потрібних ракурсах: за структурними підрозділами підприємства, де здійснюється облік, зберігання, використання (продаж) товарів; за видами товарів з різними методами оцінки їх вибуття; за товарними групами з різною торговельною націнкою; за видами торгівлі (за самообслуговуванням, поштою...) тощо
3	Метод обліку елементів собівартості товарів, крім вартості їх придбання	Передбачає порядок обліку транспортно-заготівельних витрат (далі — ТЗР) протягом звітного місяця: на рахунку 282 «Товари в торгівлі» або на спеціально відкритому рахунку, наприклад, 289 «ТЗР»	Від обраного методу обліку елементів собівартості залежить механізм визначення розміру торгової націнки (чи повинна вона покривати ТЗР, чи їх сума відшкодовується покупцем у складі собівартості товарів), порядок оперативного обліку товарів (за ціною придбання або за собівартістю), розподіл функціональних обов’язків за розрахунком собівартості реалізованих товарів (бухгалтер або продавець, що складає товарний звіт)
4	Метод оцінки вибуття товарів	Передбачається, що підприємство обирає один із таких методів: ідентифікованої собівартості, середньозваженої собівартості, ФІФО, ЛІФО, метод за цінами продажу	Впливає на тимчасовий розподіл витрат, пов’язаних із придбанням товарів між звітними періодами (на основі принципу відповідності доходів і витрат)
5	Розроблення посадових інструкцій працівників, які мають відношення до товарних операцій та їх обліку	Передбачає розроблення внутрішнього документа для кожної одиниці штатного розпису (посади) із зазначенням кола обов’язків пра-цівника, який займає відповідну посаду, його підлеглість тощо	Дозволяє чітко розподілити функціональні обов’язки між працівниками, чим підвищує збереженість товарів тощо
6	Періодичність оцінки вибуття товарів	Реалізовує право підприємства стосовно вибору періодичності відображення продажу товарів в обліку: за кожною трансакцією або у встановлені терміни, наприклад, при обробці товарного звіту, наприкінці місяця	При меншій тривалості періоду часу між відображенням списання товарів підвищується оперативність отримання інформації про обсяг реалізації, доходи, витрати й інші важливі показники діяльності підприємства

¹ Право на розробку системи аналітичних рахунків надане підприємству Інструкцією №291.

Нормативна база

ЦКУ	Цивільний кодекс України від 18.07.63 р.
Закон №698	Закон України від 07.02.91 р. №698-XII "Про підприємництво".
Закон №887	Закон України від 27.03.91 р. №887-XII "Про підприємства в Україні".
Закон №1251	Закон України від 25.06.91 р. №1251-XII "Про систему оподаткування".
Закон №98/96	Закон України від 23.03.96 р. №98/96-ВР "Про патентування окремих видів підприємницької діяльності".
Закон №283	Закон України від 22.05.97 р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".
Закон №996	Закон України від 16.07.99 р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".
Закон №1775	Закон України від 01.06.2000 р. №1775-III "Про ліцензування деяких видів підприємницької діяльності".
Декрет №56-93	Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. №56-93 "Про місцеві податки і збори".
Указ №727	Указ Президента України від 03.07.98 р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва".
Постанова №1077	Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затверджене постановою КМУ від 13.07.98 р. №1077.
Порядок №108	Порядок заняття торговою діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою КМУ від 08.02.95 р. №108.
Постанова №1698	Постанова КМУ від 14.11.2000 р. №1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування".
П(С)БО 8	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджене наказом Мінфіну України від 18.10.99 р. №242.
П(С)БО 9	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.99 р. №246.
Інструкція №291	Інструкція про застосування Плану рахунків..., затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291.
Інструкція №389	Інструкція про облік роздрібного товарообігу і товарних запасів, затверджена наказом Мінстату України від 28.12.96 р. №389.
Наказ №12	Номенклатура товарів народного споживання, які враховуються у роздрібній та оптовій торгівлі (товарний словник), затверджена наказом Мінстату України від 14.01.94 р. №12.
Наказ №95	Наказ Держстандарту від 30.06.93 р. №95 "Про введення обов’язкової сертифікації продукції в Україні".
Наказ №288	Класифікація форм власності, затверджена наказом Держстандарту України від 22.11.94 р. №288.
Наказ №441	Наказ Держстандарту України від 22.10. 96 р. №441 "Про затвердження Державного класифікатора України".
Правила №400	Правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом МВС України від 22.06.95 р. №400.
Лист №15-03	Лист МВЕСіТ України від 17.03.98 р. №15-03/29-192 "Роздрібна, оптова торгівля. Основні поняття. Терміни і визначення".
Лист №2-3	Лист Держстандарту України від 07.02.2001 р. №2-3/7-751.
Лист №56-38	Лист Мінекономіки і з питань європейської інтеграції України від 25.02.02 р. №56-38/87.

3.

Поставка

Діяльність суб’єктів господарювання, що здійснюється ними у сфері товарного обігу, є господарсько-торговельною, спрямованою на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання. Залежно від ринку, в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Суб’єкти господарювання можуть здійснювати господарсько-торговельну діяльність в таких різновидах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; продаж і передача в оренду засобів виробництва.

Правовими формами реалізації продукції є господарські договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ресурсами. Ці договори належать до тих договорів, що спрямовані на передачу майна у власність, повне господарське відання, оперативне управління.

Договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ресурсами укладаються в процесі здійснення господарської діяльності. Реалізація суб’єктами господарювання товарів суб’єктам, які не здійснюють господарської діяльності, відбувається за правилами про договори купівлі-продажу.

За договором поставки одна сторона – постачальник – зобов’язується передати (поставити) в зумовлені строки другій стороні – покупцеві – товар, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як уже зазначалося, для забезпечення державних потреб у продукції законодавство окремо регламентує відносини, що при цьому складаються. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” встановлює загальні правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу продукції, необхідної для державних потреб.

Для визначення основних ознак, притаманних договору поставки, слід порівняти його з договорами купівлі-продажу. Договір поставки відрізняється від договору купівлі-продажу за такими ознаками:

1. Продавцем (постачальником) в договорі поставки є суб’єкт господарювання. Постачальник продає товари, які він виробляє або закуповує для поставки.

2. Мета придбання товару – друга основна ознака. Договором поставки визнається договір, за яким товар придбавається або для використання в господарській діяльності (для переробки, наступного продажу), або для діяльності, не пов’язаної з особистим, домашнім використанням товару. Із мети купівлі випливає, що і друга сторона договору поставки – покупець – є суб’єктом господарювання.

3. Як характерну ознаку договору поставки можна назвати й тривалий характер взаємовідносин сторін. Поставка продукції може здійснюватися неодноразово, окремими партіями.

У договір поставки нерідко включаються умови про надання послуг або виконання робіт. Наприклад, договір поставки складного обладнання доповнюється умовами про шефмонтаж. Такий договір слід визнавати змішаним (до правового регулювання якого належать як норми про договір поставки, так і норми про виконання робіт).

Правові норми, що регулюють відносини за договором поставки, містяться в Господарському кодексі України. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення у виробів народного споживання, а також особливі умови поставки окремих видів товарів, мають бути затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Сторонами договору поставки виступають постачальник і покупець. Постачальником, як уже зазначено, може бути як виробник, так і посередницька організація; покупцями — будь-які організації – юридичні особи, які придбавають товари для здійснення як господарської, так і іншої діяльності, не пов’язаної з особистим споживанням. Фізичні особи – підприємці можуть придбавати товари за договором поставки для підприємницьких цілей.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також вироби, визначені індивідуальними ознаками.

У разі поставки готових виробів, що включають різні деталі, комплектуючі вироби, виготовлені іншими підприємствами, застосовується кооперована поставка. Із підприємств одного виробничого циклу вирізняються: 1) головне, що поставляє закінчений виріб (головний постачальник); 2) підприємства-суміжники, які поставляють складові частини цього виробу; 3) покупець. Господарські відносини, які виникають між учасниками кооперованої поставки, оформляються за допомогою низки договорів. При цьому головний постачальник відповідає як за виконання власних зобов’язань, так і за зобов’язання суміжників.

Укладаючи договори, сторони є вільними у виборі контрагентів і визначенні умов договору. Договір укладається і відповідно до державного замовлення. Він є єдиним юридичним фактом, на підставі якого виникає зобов’язання по поставці товару. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”.

Традиційним способом укладення договору поставки є письмова розробка документа і підпис його сторонами. Пропозицію укласти договір поставки може зробити будь-яка сторона – як постачальник, так і покупець.

Зміст договору становлять права і обов’язки його сторін. Сторони при звичайному договорі поставки самостійно виробляють умови договору. Істотними є умови, без яких неможливо виконати зобов’язання. До таких умов, як правило, відносять: асортимент, кількість, якість товарів; строки поставки і ціну; порядок приймання товарів; відповідальність за неналежне виконання зобов’язань за договором; форму і порядок розрахунків за поставлену продукцію.

Сторони в договорі передусім визначають строки і кількість продукції, що поставляється. Договори можуть бути як довгострокові, що укладаються на строк понад один рік, так і короткострокові, які укладаються на строк до одного року. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного і безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі має бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

Сторонами може бути передбачено поставку товарів окремими партіями. В такому разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання – місяць. Вони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Кількість товарів також визначається за згодою сторін. Вони поставляються згідно зі специфікацією, де зазначається повний асортимент продукції, що поставляється. Розрізняють груповий і розгорнутий асортимент. При груповій номенклатурі товари позначаються за узагальненими ознаками (трикотажні вироби), при розгорнутій – за видовими ознаками (трикотажні вироби – сукні, костюми певного фасону, сорту тощо).

Продукція, що поставляється, має відповідати за якістю стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначають у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо таку документацію не опубліковано в загальнодоступних виданнях, її копії на вимогу покупця повинні додаватися постачальником до примірника договору, належного покупцеві.

При відсутності в договорі умов щодо якості товарів вона визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Якщо якість поставленої продукції нижча, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має вправо відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені, – вимагати повернення оплаченої суми. При можливості усунути недоліки поставлених товарів без повернення їх постачальнику покупець має право вимагати від нього їх усунення в місці, де перебуває товар, або зробити це своїми засобами за рахунок постачальника.

У разі поставки товарів, які відповідають стандартам чи технічним умовам, але виявилися нижчого сорту, ніж було домовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від їх прийняття і оплати.

При відмові покупця від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) чи умовам договору, постачальник зобов’язаний розпорядитися ними в десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, – протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця про відмову від товарів. Якщо постачальник у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають реалізації на місці в усіх випадках.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених товарів, які не могли бути виявленими при звичайному їх прийманні, та пред’явлення постачальникові претензій у зв’язку з цими недоліками мають визначатися законодавством відповідно до Господарського кодексу України.

Стандартами чи технічними умовами передбачаються строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки, що будуть більш тривалими порівняно з передбаченими стандартами чи технічними умовами.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару, а гарантійний строк експлуатації – від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше року з дня одержання виробу покупцем. Постачальник гарантує якість товару в цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб.

Постачальник зобов’язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Господарським кодексом України передбачена відповідальність постачальника в разі поставки виробів неналежної якості. Покупець має право стягнути з нього штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних товарів, якщо інше не передбачено законом чи договором (статті 231, 269 ГК України).

Стандарти, технічні умови можуть передбачати також комплектність товарів, що поставляються. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначена стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

У разі поставки некомплектних виробів постачальник зобов’язаний на вимогу покупця доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами, якщо сторонами не погоджено інший строк. До укомплектування виробу або його заміни покупець має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. Якщо постачальник у встановлений строк не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару.

Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє постачальника від відповідальності, яка є такою самою, як і відповідальність за поставку неякісних товарів

4.

            З А К О Н У К Р А Ї Н И

        Про державне замовлення для задоволення
             пріоритетних державних потреб

  { Назва Закону в редакції Закону
N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.118 }

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 3, ст. 9)

{ Вводиться в дію Постановою ВР N 494/95-ВР від 22.12.95,
ВВР, 1996, N 3, ст. 10 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1329-XIV (1329-14) від 21.12.99, ВВР, 2000, N 4, ст.28
N 762-IV (762-15) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247

  N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.118

N 2289-VI (2289-17) від 01.06.2010, ВВР, 2010, N 33, ст.471

N 3352-VI (3352-17) від 12.05.2011, ВВР, 2011, N 45, ст.486

N 4851-VI (4851-17) від 24.05.2012

N 5026-VI (5026-17) від 22.06.2012 }
 

 

{ У тексті Закону слова "Уряд Автономної Республіки
   Крим" замінено словами "Рада міністрів Автономної
   Республіки Крим" у відповідному відмінку згідно із
   Законом N 1329-XIV (1329-14) від 21.12.99 }
 

Цей Закон встановлює загальні правові та економічні засади
формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній)
основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів,
виконання робіт, надання послуг (далі - продукція) для
задоволення пріоритетних державних потреб суб'єктами господарської
діяльності України всіх форм власності.

{ Преамбула із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV
(3205-15) від 15.12.2005 }
 

Стаття 1. Поставки продукції для державних потреб

 

1. Пріоритетні державні потреби - це потреби України в
товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання
найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання
обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на
належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації
державних і міждержавних цільових програм, забезпечення
функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок
Державного бюджету України. { Абзац перший частини першої статті 1
в редакції Закону N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }

 

Державне замовлення - це засіб державного регулювання
економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі
складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для
забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних
контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств,
організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України
всіх форм власності. { Абзац другий частини першої статті 1 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV (3205-15) від
15.12.2005 }

 

Державні замовники - Верховна Рада України та інші
центральні органи державної влади України, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська
міські державні адміністрації, державні організації та інші
установи - головні розпорядники коштів державного бюджету. { Абзац
третій частини першої статті 1 в редакції Закону N 1329-XIV
(1329-14) від 21.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }

 

Виконавці державного замовлення - суб'єкти господарювання
усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють
чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення
пріоритетних державних потреб. { Абзац четвертий частини першої
статті 1 в редакції Закону N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }

 

Державний контракт - це договір, укладений державним
замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в
якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і
регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

 

2. Поставки товарів, робіт і послуг для пріоритетних
державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного
бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для
цього. { Абзац перший частини другої статті 1 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }

 

Обсяги коштів для закупівлі зазначених товарів, робіт і
послуг передбачаються в Законі про Державний бюджет України на
поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України
відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел
фінансування. { Абзац другий частини другої статті 1 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }

 

3. Потреба в товарах, роботах і послугах, необхідних для
забезпечення виконання регіональних цільових програм (поставки
продукції для регіональних потреб), визначається Радою міністрів
Автономної Республіки    Крим, обласними, Київською та
Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до
положень цього Закону. { Абзац перший частини третьої статті 1 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV (3205-15) від
15.12.2005 }

 

Поставки товарів, робіт і послуг для виконання регіональних
програм забезпечуються за рахунок коштів республіканського бюджету
Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також
позабюджетних джерел, що залучаються для цієї мети. { Абзац другий
частини третьої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }

 

4. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з формуванням
і розміщенням державного замовлення на висвітлення діяльності
органів державної влади та органів місцевого самоврядування
засобами масової інформації, випуском видавничої продукції на
умовах державного замовлення, поставками (закупівлею) для
пріоритетних державних потреб сільськогосподарської продукції,
продовольства, озброєння та військової техніки, підготовку
фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення
кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) для
державних потреб, а також інших спеціально визначених
(специфічних) товарів, регулюються окремими актами законодавства
України.

{ Частина четверта статті 1 із змінами, внесеними згідно із
Законами N 1329-XIV (1329-14) від 21.12.99, N 3205-IV
(3205-15) від 15.12.2005, N 3352-VI (3352-17) від 12.05.2011,
N 5026-VI (5026-17) від 22.06.2012 }

Стаття 2. Формування державного замовлення і здійснення
          контролю за його виконанням

{ Назва статті 2 в редакції Закону N 3205-IV (3205-15) від
15.12.2005 }

1. Держава виступає гарантом за зобов'язаннями державних
замовників. (Частина перша статті 2 в редакції Закону N 1329-XIV
(1329-14) від 21.12.99)

2. З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням
державного замовлення, розміщенням поставок продукції для
державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів
України визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги
та склад державного замовлення. { Абзац перший частини другої
статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV
(3205-15) від 15.12.2005 }

Порядок формування державного замовлення та пріоритетні
державні потреби затверджуються Кабінетом Міністрів України.
{ Абзац другий частини другої статті 2 в редакції Закону N 3205-IV
(3205-15) від 15.12.2005 }

(Частина друга статті 2 в редакції Закону N 1329-XIV (1329-14)
від 21.12.99)

3. Державні замовники:

здійснюють, виходячи з інтересів держави, вибір виконавців
державного замовлення у порядку, встановленому Законом України
"Про здійснення державних закупівель" (2289-17), крім послуг з
підготовки фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих
кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів
(післядипломна освіта) за державним замовленням; { Абзац другий
частини третьої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005, N 2289-VI (2289-17) від
01.06.2010, N 4851-VI (4851-17) від 24.05.2012 }

укладають з виконавцями державного замовлення державні
контракти;
 

 

{ Абзац четвертий частини третьої статті 2 виключено на
підставі Закону N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }
 

{ Абзац п'ятий частини третьої статті 2 виключено на
підставі Закону N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }
 

4. Державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів
України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної
оплати державного замовлення, якщо інше не передбачено законом, і
є відповідальними за задоволення пріоритетних державних потреб у
відповідних товарах, роботах і послугах.

{ Частина четверта статті 2 в редакції Закону N 1329-XIV
(1329-14) від 21.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }

5. Координація роботи, пов'язаної з формуванням державного
замовлення і здійсненням контролю за його виконанням, покладається
на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
питань координації закупівель товарів, робіт і послуг за державні
кошти.

{ Частина п'ята статті 2 в редакції Законів N 1329-XIV (1329-14)
від 21.12.99, N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }
 

{ Частину шосту статті 2 виключено на підставі Закону
N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }
 

{ Частину сьому статті 2 виключено на підставі Закону
N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005 }
 

8. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю
або частково на державній власності (державних підприємств,
установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді
яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних
підприємств, заснованих на державній власності), а також для
суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності -
монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення
на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного
замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного
замовлення.
 

 

 { Статтю 3 виключено на підставі Закону N 2289-VI (2289-17)
від 01.06.2010 }
 

Стаття 4. Фінансове забезпечення виконання державного
          замовлення

 

1. Фінансове забезпечення виконання державного замовлення
здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

{ Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV
(762-15) від 15.05.2003; в редакції Закону N 3205-IV (3205-15)
від 15.12.2005 }

Стаття 5. Відповідальність за нецільове використання коштів
          державного бюджету

 

1. Відповідальність за нецільове використання коштів
державного бюджету, передбачених для забезпечення виконання
державного замовлення, несуть відповідні посадові особи згідно із
законодавством.

{ Закон доповнено статтею 5 згідно із Законом N 3205-IV
(3205-15) від 15.12.2005 }

Стаття 6. Звітність та оприлюднення інформації про виконання
          державного замовлення

 

1. Складання та подання звітності про виконання державного
замовлення здійснюються у порядку, визначеному Законом України
"Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти"
(1490-14).

 

2. Державні замовники зобов'язані оприлюднити інформацію про
виконання державного замовлення та ефективність використання
коштів державного бюджету в порядку, встановленому Законом України
"Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти"
(1490-14).

{ Закон доповнено статтею 6 згідно із Законом N 3205-IV
(3205-15) від 15.12.2005 }
 

 Президент України                                 Л.КУЧМА

 

 м. Київ, 22 грудня 1995 року
    N 493/95-ВР