Закон незамінності та рівнозначності факторів.

У відповідності до цього закону для нормального росту та розвитку рослин потрібна одночасна та сукупна дія всіх без винятку умов, або факторів життя. При цьому нестачу одного з них ніяк не може бути замінено або компенсовано будь-яким іншим.

Закон мінімуму, або закон лімітуючого фактору.

Суть цього закону полягає в тому, що розвиток рослин і рівень врожайності будь-якої культури визначається факторами, які знаходяться в мінімальній або максимальній кількості, а також іншими обмежуючими причинами (хвороби, шкідники, забур’яненість і т.п.). З метою поліпшення забезпеченості рослин обмежуючими факторами їх продуктивність зростатиме, доки в мінімумі не виявиться інший фактор.

Закон мінімуму, оптимуму та максимуму.

Згідно з цим законом кожний фактор характеризується мінімальним, максимальним та оптимальним значенням. Мінімальне визначає найменшу кількість фактора, яка забезпечує ріст та розвиток рослин; максимальне – найбільше, вище якого рослина гине; оптимальне забезпечує інтенсивний ріст та розвиток. При цьому мінімум і максимум – це дві «порогові» точки дії фактора, які відповідають найгіршим умовам розвитку рослин. Зону між цими значеннями називають екологічною валентністю живого організму.

Закон сукупної дії або взаємодії факторів.

Згідно з цим законом для одержання високих урожаїв і їх постійного зростання слід забезпечити рослини всіма необхідними факторами життя в оптимальних співвідношеннях. Реакція культури на будь-який з факторів залежить від забезпеченості її іншими факторами, тобто мінімум, оптимум та максимум для будь-якого фактору життя рослин не можуть бути постійними.

Закон повернення поживних речовин у ґрунт.

Суть його полягає в тому, що всі речовини, використані рослинами на утворення врожаю, втрачені в процесі ерозії, вимивання і т.п., за допомогою добрив чи відповідних агрозаходів повинні бути повернені в ґрунт. Це дозволяє не тільки підтримувати продуктивність культури на постійному рівні, але й запобігти виснаженню та деградації ґрунтів.

Закон плодозмін

В основі цього закону лежить загальнобіологічний закон єдності і взаємозв’язку рослинних організмів та умов навколишнього середовища. Необхідність періодичної зміни різних культур у посівах (не завжди щорічно) зумовлюється не лише різним виснаженням ґрунтів на поживні елементи та неоднаковим розміщенням кореневих та поживних залишків, але і неоднаковою зміною водно-фізичних властивостей ґрунту. Крім того, при беззмінному вирощуванні культурні рослини уражаються характерними хворобами та шкідниками, пригнічуються специфічними бур’янами, що веде до суттєвого зниження врожаю. 

7. Закон фізіологічних годин – реакція рослин на тривалість і інтенсивність освітлення, що дозволяє вірно підійти до підбору культур для поживних і поукісних посівів;

8. Закон регуляторної системи – рослини безперервно отримують інформацію із зовнішнього середовища, переробляють її і на основі цього підсилюють або уповільнюють процеси, що відбуваються в організмі. Правильне використання цього закону допомагає експериментатору підбирати культури і розробляти технології їх вирощування, які забезпечують отримання високої врожайності у конкретних умовах.

Десятий принцип вимагає наявності відповідних експериментальних даних, широкого використання математичного апарату і ЕОМ, що дозволяє найточніше визначати оптимальний варіант комплексу заходів, який забезпечує отримання запрограмованого врожаю.

Балансовий метод програмування врожаю ґрунтується на застосуванні простіших фізико-статистичних моделей продукційного процесу. При цьому процедура програмування зводиться до визначення рівня врожаю, розрахунку доз добрив, розробки технологічних карт і ін. В основних розрахункових формулах використовуються узагальнені у часі і просторі ґрунтово-кліматичні показники. Цей метод одержав найбільшого розвитку і у теперішній час найбільше застосовується у практиці програмування врожаїв.

 

Т Е М А 2

 МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОГРАМОВАНОЇ ВРОЖАЙНОСТІ

 

При програмуванні врожаю будь-якої сільськогосподарської культури визначають три рівні врожайності:

1) потенційний врожай (ПУ) – за приходом фотосинтетичної активної радіації,

2) дійсно можливий врожай (ДМУ) – за біокліматичними показниками і умовами вологозабезпеченості посівів;

3) врожай у виробництві (УВ) – рівень врожайності у виробництві.

Потенційний врожай – це максимальний врожай, який може бути забезпечено надходженням ФАР за оптимального протягом вегетації режиму агрометеорологічних чинників з урахуванням потенційної продуктивності культури, рівня родючості ґрунту, культури землеробства.

Дійсно можливий врожай (ДМУ) – це максимальний врожай який може бути одержано за реальних середньобагаторічних кліматичних умов.

Ефективність програмування врожаю тим вище, чим менше різниця між ДМУ і УВ. В ідеальному випадку УВ повинен бути рівним ДМУ.