Додаткове інструктування в ході навчальної діяльності.

Стимулювання навчальної діяльності (заохочення, створення ситуацій успіху, спонукання до активної праці тощо).

Контроль над навчальною діяльністю (частіше опитування учня, перевірка всіх домашніх завдань, активізація самоконтролю в навчальній діяльності тощо).

Різноманітні форми взаємодопомоги.

Додаткові заняття вчителя з учнем.

А для попередження неуспішності учнів слід використовувати:

Всебічне підвищення ефективності кожного уроку.

Формування пізнавального інтересу до навчання й позитивних мотивів.

Індивідуальний підхід до учня.

Спеціальну систему домашніх завдань.

Посилення роботи з батьками.

Залучення учнівського активу до боротьби за підвищення відповідальності учня за навчання.

Тобто для того, щоб допомогти учневі з низьким рівнем підготовки необхідно зацікавити його, що приведе до внутрішньої мотивації діяльності.

Висновки

Неуспішність - це складне і багатогранне явище шкільної дійсності, що вимагає різносторонніх підходів при його вивчені. В цій роботі зроблено спробу розглянути неуспішність в зв'язку з основними категоріями дидактики - змістом і процесом навчання.

На основі всього вище сказаного можна зробити такі висновки:

Ефективність навчання визначається в остаточному підсумку характером відносини учнів до навчання, характером їхньої навчальної роботи. Це відношення багато в чому залежить від того, чи усвідомлюють учні особистісну і суспільну значимість навчальної роботи, чи розуміють вони крайню необхідність і важливість для самого учня і для суспільства активної, творчої, систематичної і завзятої роботи.

Тому організація навчального процесу повинна бути такою, щоб кожному учневі була зрозуміла особистісна і суспільна значимість його активної, творчої і завзятої навчальної роботи й основним показником була б оцінка саме такої навчальної роботи учня.

Для того щоб інтенсифікувати навчальну роботу кожного учня, недостатньо прямого впливу вчителів на учня. Більш ефективним засобом є вплив на нього через учнівський колектив. А для цього потрібно, щоб учнівська група була справжнім колективом, референтним стосовно кожного його члена.

Тому навчальний процес повинний проводитися в органічній єдності колективних, фронтальних та індивідуальних форм навчальних занять при визначальному характері загальної колективної діяльності учнів.

Для того щоб вчасно виявляти будь-які прогалини в навчанні кожного учня і відразу його заповнювати, поточний контроль повинний мати всеохоплюючий характер. Це значить, що контроль повинний проводитися по кожному елементі змісту навчальної програми й охоплювати одночасно усіх без винятку учнів. Для цього, мабуть, необхідне залучення самих учнів до проведення поточного контролю й оцінки у формі взаємо- і самоконтролю, взаємо- і самооцінки під керівництвом учителя.

Найважливішим фактором підвищення ефективності вивчення є суб'єктивний і усвідомлений характер діяльності учня в навчальному процесі. Учень повинен бути не тільки об'єктом педагогічних впливів учителів, але й активним суб'єктом навчально-виховного процесу. Важливим засобом для цього є рольова участь школярів в організації і проведенні всього навчального процесу. Це означає, що у кожному класі організується учнівське самоврядування, що організує не тільки громадське життя класу, але і значну частину навчальної роботи (поточний контроль, оцінку й облік навчальної роботи учнів, взаємодопомога в заповненні пропусків в окремих учнів, підготовку до уроків і т.д.).

Ефективність навчальної роботи учнів залежить від розвитку в них здатності до навчання, здатності розумно і правильно учитися. Для цього вони повинні опанувати загальнонавчальні уміння і навички. Тому оволодіння загальнонавчальними уміннями і навичками повинне бути включене в навчальні програми вчителів по кожному навчальному предметі.

Ефективність навчальної роботи учнів в остаточному підсумку визначається характером їхньої особистісної вихованості, їх моральними і соціальними якостями. Тому навчання повинне проводитися так, щоб воно в максимальному ступені сприяло вихованню кожного учня як високоморальної, творчо-активної і соціально зрілої особистості.

Ефективність навчання, характер відносини учня до навчальної роботи залежать і від того, яке життя учня в школі і класі, чи задовольняє це життя його потреби й особливо потреба в емоційному насиченні, з якими почуттями він йде в школу, які емоції і почуття викликає в нього навчально-виховний процес.

Життя учнів у школі, навчальний процес, уроки, позакласні і позашкільні заняття повинні включати такі заходи, щоб у них могли і хотіли брати активну участь усі школярі, щоб вони викликали, формували і розвивали в кожного школяра його особистісні інтереси і схильності.

Взаємини між вчителями й учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношенні вчителя до кожного учня: учитель повинен вірити в можливості і сили учня. Він повинний виявляти кращі і сильні сторони кожного учня і, спираючись на них, разом з учнем бороти з його слабкими якостями. Для того щоб боротися з недоліками того або іншого учня, учитель повинен шукати його достоїнства і створювати умови, щоб кожен учень домігся успіху в якій-небудь області. Учень, що у школі не досягає успіху, стає невдахою, почуває себе таким, і тим самим він приречений на неуспіх у навчальній роботі.

Треба виходити з постулату, що хоча виховання, школа і вчитель не всесильні, але їхня можливості великі і треба в максимальному ступені використовувати ці можливості, спираючись на глибоке і всебічне знання учня, його особливостей і якостей.