Нормативно-правова література

1. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24.08.1991 р. (Відомості Верховної Ради УРСР-1991 №38).

2. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою УРСР 16.07.1990 р. (Відомості Верховної Ради УРСР -1990.-№3).

3. Закон України «Про громадянство України» (Відомості Верховної Ради України -1997.-№3.

4. Закон України «Про місцеве самоврядування» (Відомості Верховної Ради України -1997.-№24).

5. Закон України «Про об’єднання громадян» (Відомості Верховної Ради України -1992.-№34).

6. «Про оплату праці». Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. (Відомості Верховної Ради України -1993.-№27).

7. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.06.1992 р. (Відомості Верховної Ради України -1992.-№50).

8. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. (Відомості Верховної Ради України -1991.-№41).

9. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. (Відомості Верховної Ради України -1992.-№49).

10.Конституція України 1996 р.

11.Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р.

12.Кодекс Законів про працю України.

13.Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р.

14.Кодекс України про адміністративні правопорушення.

15.Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р.

16.Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р.

 

НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

1. Основные правовые системы. Р.Давид, К.Жоффре – Спинози-М.,1999.

2. Гражданское право. Е.О.Харитонов, Н.А.Саниахметова –К.А.С.К., 2003.

3. Основи держави і права. В.О.Котюк – К.,1995.

4. Теорія держави і права. Проблеми держави і права. М.В.Кравчук.-Тернопіль,2002.

5. Історія держави і права України. В.С.Кульчицький, М.І.Найюк, Б.Й.Тищик, -Львів, 1996.

6. Історія держави і права України (Х – початок ХiХ ст.ст.). Г.К.Швидько –Дн-вск, 1998.

7. Історія держави і права України. В.С.Кульчицький, Б.Й.Тищик – Київ, 2001.

8. Правознавство. Навч.посібник. В.Керецман, О.Семерак, -К., 2002.

9. Правознавство. Підручник. За ред.. В.Ф.Опришка, Ф.П.Шульженка, -К., 2003.

10. Правознавство. Підручник. За ред. В.В.Копейчикова – К., 2003.

11. Словарь-справочник по праву. А.Ф.Никитин – М., 1995.

ГЛОСАРІЙ

 

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ

 

Громадська організація – об’єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, національно-культурних, творчих, вікових, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадянське суспільство - суспільство громадян із високим рівнем економічної, соціальної, політичної, культурної і моральної властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини.

Держава – політико - теріторіальна організація певної частини або всього населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має свій апарат управління і примусу і здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими для населення всієї країни.

Державна влада - властивість держави, що характеризується суверенністю, універсальністю, загальним характером примусового впливу на поведінку людей. Передбачає наявність владоможного і підвладного суб’єктів і здатність владоможного суб’єкта спеціальними засобами домагатися здійснення своєї волі.

Державний апарат - система всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Державно-правовий режим - сукупність засобів, методів і способів реалізації державної влади, що відображає її характер і зміст з точки зору співвідношення демократичних і авторитарних засад.

Механізм держави - система державних організацій - органів, установ, підприємств та ін.,які створюються для організації і безпосереднього здійснення функцій держави.

Орган держави - одна особа чи структурно організована група службовців, спеціально призначених для реалізації державної влади в передбачених законом випадках.

Первісна община - замкнута і самодостатня соціальна група, всередині якої. задовольнялися всі особисті і загальні потреби.

Плем’я - спільність людей в докласовому суспільстві, що складалась з декількох родів, які мали спільні риси і інтереси - однакові звичаї і релігійні культи, спільну територію для полювання і проживання, спільний діалект мови тощо.

Політична влада - вироблення і впровадження у життя політичних програм всіма суб’єктами політики - формальними і неформальними.

Політична партія - організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним голосом, уособленням окремих групових інтересів.

Рід - первинний виробничий, соціальний і етнічний колектив людей в докласовому суспільстві, який засновується й існує, як правило, на кровно-родинних зв’язках.

Родова община - соціальна група, члени якої перебували у кровноспоріднених зв’язках.

Соціальні норми - загальні правила поведінки людей в суспільстві, що зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомо-вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Суб’єкти соціальних відносин - спільності, організації, групи, особистості (індивіди):

а) спільності - національно-етнічні об’єднання людей, що характеризуються такими формами, як рід, плем’я, нація, народ, населення та ін.;

б) організації - соціальні суб’єкти, що мають конкретну мету і завдання в залежності від області діяльності і поділяються на державні і громадські;

в) групи - різновид соціальних суб’єктів, об’єднання людей за статевими, расовими, національними, професійними чи іншими критеріями, в основі яких лежать природні чи суспільні фактори;

г) особистість - конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки. Характеризується творчими та іншими нахилами, сформованими поглядами; індивідуальність, особа.

Суверенітет -політико-правова властивість держави, що характеризується верховенством, повнотою, самостійністю і неподільністю в межах її території та рівністю і незалежністю у зовнішніх відносинах.

Суспільна влада - управління справами первинної спільності (роду, фратрії, племені),що здійснювалось всіма дорослими членами на загальних зборах, радах старійшин.

Суспільний поділ праці - перехід від привласнюючого господарства до виробництва, що характеризується виокремленням скотарства, землеробства і ремесла.

Суспільство - найбільш загальна система зв’язків та відносин між людьми, що виникає й існує в процесі їх життєдіяльності.

Форма держави - порядок організації та функціонування державної влади щодо форми правління, форми територіального устрою, форми державно-правового режиму.

Форма державно-територіального устрою - національно-територіальна і адміністративно-територіальна організація державної влади, яка характеризує співвідношення частини держави та її органів між собою і з державою в цілому.

Форма правління - організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення і діяльності.

Фратрія - у стародавніх греків спершу первісний рід, згодом об’єднання кількох родів, що мали спільного родоначальника. Братство двох і більше родів, що характеризується розширенням взаємних зв’язків між родами.

Функції держави - основні напрями її діяльності, в яких відображаються та конкретизуються завдання і мета держави, виявляється її сутність, зміст та соціальне призначення у соціально неоднорідному суспільстві.

Функції суспільної влади - напрями вольових відносин між людьми в первісному суспільстві, що визначають відповідну поведінку людей. Розрізняють функції керівництва, примусу, контролю, ведення війни тощо.

 

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА

Галузь права - сукупність правових норм (приписів), інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів, завдань і цілей такого регулювання.

Джерела права – це:

1 - спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх обов’язковість;

2 - спосіб юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку, розрізняють кілька видів джерел права.

Законність - правовий режим точного і неухильного виконання законів та інших нормативних актів всіма суб’єктами суспільних відносин як на стадії правотворчості, так і на стадії правореалізації.

Інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, що полягає у зведенні їх у збірниках за певним критерієм без зміни змісту.

Інститут права - частина галузі права, яка складається із сукупності

правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини певного виду чи роду.

Кодифікація - вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці шляхом усунення розбіжностей і суперечностей та створенні зведеного нормативного акта.

Норма права - загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки людей, що має загальний характер, встановлюється чи санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин.

Об’єкти правовідносин - матеріальні та духовні цінності, дії, наслідки людської діяльності, процеси, стани, для досягнення або захисту яких суб’єкти права вступають у правові відносини.

Об’єктивне юридичне право - система всіх правових приписів, що установлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов’язковий характер і є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки, існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта права.

Позитивна юридична відповідальність - добросовісне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей і окремою особою.

Правовий статус - юридично закріплене положення людини і громадянина в суспільстві, яке визначає межі можливої та зобов’язальної поведінки.

Правовідносини - особливий вид суспільних відносин, що виникають на підставі права, а їх учасники є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Правопорушення - суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, за яке передбачається чинним законом юридична відповідальність.

Правопорядок - стан суспільного порядку, що склався в результаті реалізації правових норм.

Правотворчість - діяльність компетентних державних органів, посадових осіб, уповноважених громадських організацій, або всього народу, що полягає у створенні, зміні або скасуванні нормативно-правових актів.

Принципи права - закріплені в праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, закріплені в ньому закономірності суспільного життя.

Система законодавства - цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права.

Система права - об’єктивно зумовлена внутрішня організація певного суспільства, яка полягає у єдності і погодженості всіх юридичних норм та диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Систематизація нормативно-правових актів - діяльність компетентних органів або осіб, що полягає у впорядкуванні та вдосконаленні нормативних актів, приведенні їх до певної внутрішньої узгодженості.

Соціальні норми - загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомо-вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Структура права - внутрішня побудова, спосіб організації взаємообумовлених та взаємодіючих елементів.

Суб’єкти правовідносин - фізичні або юридичні особи, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правових відносин, виступати носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Сутність права - головна ідея права, яка виражає його соціальне призначення та цілеспрямованість, що зумовлюється об’єктивними умовами життя суспільства і знаходить своє відбиття у змісті права.

Функції права - основні напрями його впливу на суспільні відносини.

Юридичне право - свобода і обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.

Юридичне суб’єктивне право - певні можливості, міра свободи, що належить суб’єктові, який сам вирішує, використовувати чи не використовувати йому своє право.

Юридичні факти - конкретні життєві обставини, умови суспільного життя, передбачені правом, з настанням яких норма права пов’язує можливі правові наслідки.