Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Особистість як первинний суб'кт і об'єкт політики
Розвиток представницької демократії поволі переніс акцент із проблем масової участі громадян у політичних процесах (перша половина ХХ ст.) на проблеми участі в політиці на особистісному рівні. На початку ХХІ ст. індивідуальна участь у політиці перебуває в центрі уваги. Це пояснюється: з однієї сторони, тим що в молодих державах, де нещодавно пройшло одержавлення етносів, значно вищий рівень політичної свідомості щодо загальнонаціональних цінностей і необхідності захисту власної держави від можливої агресії ззовні, ніж у традиційно демократичних країнах. Тому в політичному житті таких держав не лише бере участь усе громадянство, але й враховуються політичні позиції мало не кожного громадянина, оскільки здебільшого такі державні системи ще не пройшли свого порогу незворотності; з іншої сторони, у традиційних демократіях тривала політична стабільність, добробут породили певне самозаспокоєння суспільства, що призвело до значного зменшення учасників політичних процесів. У зв’язку з цим, особливо під час виборів, політичні сили ведуть боротьбу мало не за кожний голос виборця. Людина, особистість – первинний суб’єкт політики, який має можливість брати участь у політичному житті, впливати на владу. Діапазон ставлення людини до політики досить широкий – від свідомого схвалення до стихійного заперечення. Політична активність особистості, ступінь її участі в політичному житті, суспільна зрілість багато в чому залежить від якості політичної соціалізації, розвитку та удосконалення політичної культури суспільства. Засвоюючи знання про політику, набуваючи досвід політичної діяльності, людина стає громадянином – свідомим учасником політичного процесу. У різні історичні епохи багато видатних учених висловлювали свої думки про роль особистості в політиці, необхідність участі людини як первинного суб’єкта в політичному житті суспільства. Софісти (Протагор, Горгій, Фрасімаг) в УІ-У ст.ст. до Р.Х. вперше заклали підвалини людського виміру в політиці й поставили людину, особистість у центр політичних процесів як первинного суб’єкта політики “Людина – є мірило всіх речей”, стверджував Протагор. Видатний філософ Стародавнього світу Платон у своїй праці “Держава” писав, що в ідеальній державі правити повинні філософи і що політика – це “царське мистецтво”, яке недоступне простим людям.
Найінтелектуальніший розум у історії людства Аристотель у роботі “Політика” наголосив на тому, що людина за своєю природою “політична тварина”, тобто поза сферою політики вона існувати не може. Учений епохи Відродження М.Падуанський у творі “Захисник миру” обґрунтував ідею народного суверенітету, згідно з якою народ – джерело та носій державної влади (суверен), і кожний громадянин володіє природним правом брати участь у політиці. Засновник політичної науки Н.Макіавеллі у своїх працях “Державець” і “Роздуми на першу декаду Тіта Лівія” підкреслював, що участь людини в політичній сфері залежить від двох чинників: від долі (“fortuna”) й від енергії, волі, інтелекту людини (“virtu”). Таким чином, Макіавеллі визнавав важливу роль людини в політиці та націлював на активну, творчу участь у політичних процесах. Ці ідеї видатних учених набули подальшого розвиту у ХХІІ-ХУІІІ ст.ст. у працях Д.Локка, Г.Грація, Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо, Т.Джефферрсона. У сучасній політології проблеми особистості як основного суб’єкта політики дістали новий імпульс. Такі учені, як М.Херманн, Ф.Грінстайн запропонували концепцію, що формулює значення особистісного чинника в політичному процесі. За Ф.Грінстайном роль особистості стає особливо важливою, по-перше, коли з’являються абсолютно нові політичні обставини, що не мають аналогів у минулому; по-друге, в складній і суперечливій ситуації з великою кількістю невизначеностей; по-третє, в ситуації, коли є вибір між різними силами, які пропонують різні політичні рішення.На думку Ф.Грінстайна, роль особистості в політичному процесі тим більша, чим сприятливіше середовище до того, що особистість йому пропонує, чим вища позиція людини в політичній системі, і чим яскравіша сила Его того чи іншого політика. Сьогодні в політології вже не ведуться дискусії щодо вагомостіі особистісного чинника в аналізі внутрішньої та зовнішньої політики. Питання однозначно вирішено на користь даної проблематики.
Первинний суб’єкт і об’єкт політики – людина, індивід, особистість. А вже продовженням виступають такі суб’єкти та об’єкти політичних процесів, як соціальні та етнонаціональні спільноти, політичні партії та громадські рухи й організації, політичні еліти та держава. Процес руху людської цивілізації до особистості як первинного суб’єкта політики достатньо складний і багатоетапний. Для кожної форми спільноти, починаючи з нижчої і завершаючи вищою, існували свої первинні суб’єкти політики. У родоплемінних спільнотах – глави сімей, родів; у етноплемінних спільнотах – вожді племен, воєноначальники; у феодальному суспільстві – князі, бояри, воєначальники, керівники общин, ієрархи церкви; у буржуазному суспільстві – соціальні та етнонаціональні спільноти, класові партії та їх вожді; в соціалістичному суспільстві – вожді, комуністичні партії; і лише в громадянському суспільстві особистість (громадянин) стала справжнім первинним суб’єктом політики. Поняття “суб’єкт” у будь-яких видах діяльності означає того, хто перебуває в основі, виступає носієм предметно-практичної та пізнавальної діяльності, джерелом активності, спрямованої на досягнення певних цілей, реалізацію інтересів, задоволення потреб. Отже, суб’єкт – це активний учасник політичного процесу. Поняття “об’єкт” означає предмет, на який спрямована пізнавальна та предметно-практична діяльність суб’єкта. Причому об’єкт не може існувати й бути об’єктом без об’єкта, а без об’єкта нема об’єкта, бо суб’єкт відкриває для себе об’єкт. Об’єкт – це індивід або група індивідів, на які впливає суб’єкт політики. Між суб’єктом і об’єктом існує діалектичний зв’язок. Тією ж мірою, якою суб’єкт визначає об’єкт, об’єкт формує відповідний суб’єкт у процесі суб’єктно-об’єктних відносин. Суб’єкти одночасно є й об’єктами, тому що вони не можуть діяти як абсолютно незалежна сила: приймаючи політичні рішення, виходячи на політичну практику, вони зазнають вплив інших політичних сил, стаючи об’єктами політики. Класифікація суб’єктів і об’єктів політики: 1. Особистість – це первинний суб’єкт і об’єкт політики, бо з людини починається політичний інтерес і на людину зрештою виходить політика. 2. Соціальна спільнота – це основний суб’єкт і об’єкт політики: політика не може здійснюватись в інтересах великих груп суспільства. 3. Етнічна спільнота – це суб’єкт і об’єкт політики, пронизаний ідеєю національної самосвідомості, який виявляється в тому чи іншому ступені (суб’єкт) й який допускається чи придушується владою (об’єкт). 4. Політична партія – політизований, колективний суб’єкт і об’єкт політики, що має власну платформу та, так чи інакше, включений у політичні процеси. 5. Громадський рух – це рухомий, неформальний суб’єкт і об’єкт політики, що виникає і виявляється як відгук на потреби суспільства або окремих його частин. 6. Громадська організація – це стійкий, чітко оформлений суб’єкт і об’єкт політики, що бере участь у політичних процесах на засадах самодіяльності. 7. Політична еліта та політичні лідери – це персоніфікований, видатний суб’єкт політики, який суттєво впливає на політичні процеси. 8. Держава – офіційно визначений суб’єкт і об’єкт політики.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-14; просмотров: 64; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.147.61.142 (0.007 с.) |