Тема: Педагогічна майстерність як мистецька дія

ТЕМА: ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ЯК МИСТЕЦЬКА ДІЯ

ПЛАН

1. Театральне мистецтво у вимірах педагогіки.

2. Елементи акторської та режисерської майстерності у педагогічній діяльності.

3. Педагогічний артистизм і талант вчителя

4. Принципи системи Станіславського і урок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Педагогічна майстерність:Підручник / І.А.Зязюн.-К.: Вища шк.,1997.- С.84-128, 128-138.

2. Основи педагогического мастерства:Учебное пособие для спец. висш. учебн. заведений. / И.А. Зязюн, И.Ф.Кривонос, Н.Н.Тарасович и др., под ред.И.А. Зязюна.-М.: Просвещение,1989.- C.50-71.

3. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюн. – 2-ге вид., допов. І переробл. – К.: Вища шк., 2004.

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Урок театр одного актора.(стор.128-138).

2. Елементи акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителів-новаторів.(“Педагогічний пошук”).

3. Підготувати виступ за статтею.(Журавленко І.”Елементи артистизму в діяльності педагога”-журнал “Початкова школа”№1,1998р.)

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ: Елементи акторськоїї і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителів-новаторів та творчо працюючих вчителів.

 

Театральне мистецтво у вимірах педагогіки.

Розгляньмо кілька уривків з дуже важливої для нашого часу праці К.Д.Ушинського «Людина як предмет виховання...». Надрукована в 1868р.,вона залишається й нині дуже важливою для педагога, бо стосується найважливіших методологічних узагальнень.

     Одне з них – розуміння педагогіки як мистецтва. Вдумайтесь: «... ні політику, ні медицину, ні педагогіку не можна назвати науками у цьому строгому розумінні, а тільки мистецтвами, які мають на меті не вивчення того, що існує незалежно від волі людини... Наука лише вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає...»

     І ще одна цитата із згаданої праці: «Педагогіка – не наука, а мистецтво найбільше, найскладніше, й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво, складне й образне, воно спирається на безліч обширних і складних наук (три найважливіші з них, на думку К.Д.Ушинського, фізіологія, психологія та логіка); як мистецтво, воно, крім знань, потребує здібності й нахилу, і як мистецтво ж, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який цілковито ніколи недосяжний: до ідеалу досконалої людини».

Серед засобiв, якi впливають на формування особистостi майбутнього вчителя, вдосконалення педагогiчної майстерностi, важливе мiсце посiдає театральна педагогiка, здобутки якої лежать в основі сучасних підходів до розуміння сутності педагогічного артистизму та його формування.

Вузькопрофільна педагогічна галузь - театральна педагогіка, - досліджуючи специфіку театру через сценічну дію, фізичну і психічну змістовність акторської творчості, дуже близької до педагогічної, торкнулась основоположних питань педагогіки як мистецтва.

Один з найбільш авторитетних вчених у галузі педагогічної майстерності І.Зязюн вбачає у театральній педагогіці ефективний компонент освітньо-виховної дидактики, значне нововведення, перспективне для реалізації у практиці освіти і виховання в цілому Він переконаний: використовуючи надбання театральної педагогіки, зокрема систему К.Станіславського, педагог будь-якого профілю дістане відповіді на непрості проблемні питання освіти і виховання людини, які, на жаль, у підручниках з педагогіки залишаються поза увагою. На його думку, кожен, хто обирає педагогічну професію, стикається з тим, що в теорії педагогіки немає розділу, присвяченого розвиткові практичних умінь на підсвідомому рівні. З'ясувавши сутність естетичних почуттів, їх змістовну наповненість, майбутні спеціалісти матимуть змогу екстраполювати їх не тільки в акторську, але й педагогічну дію. "Здатність і вміння володіти власними почуттями, використовуючи їх з допомогою техніки і технології фахового вибору для спілкування з людьми, для розвитку і удосконалення їх людяності - чи не найперший показник майстерності актора і педагога", - пише І.Зязюн у популярній науковій праці "краса педагогічної дії".

У сучасній педагогіці виявлено основні шляхи впровадження театрального мистецтва у професійну підготовку майбутніх вчителів:

- оволодіння основами теорії сценічної діяльності;

- створення умов для розвитку артистичних умінь;

- раціональне використання ознак подібності і відмінності у професійній діяльності актора (режисера) і педагога.

Ефективність в икорист ання театральної педагогіки в професійній підготовці і процесі саморозвитку вчителя обумовлена тим, що:

— через специфіку своєї професії педагог постійно знаходиться у взаємодії, як з учнями, так і з колегами. Окрім цього в основі вмісту його навчального предмету практично завжди лежить дослідження взаємодії, будь то математичні або стосунки героїв літературного твору; вектором інтересу театру завжди були людські відносини, взаємодія людини і світу, а саме їх в першу чергу за допомогою гри досліджує театр.

— професія вчителя має багато загального з професіями актора і режисера. Публічність — специфіка педагогічної і акторської професійної ситуації.

Професія вчителя — одна з тих рідкісних професій, де особистість педагога, його досвід, характер, світогляд є інструментом професійної діяльності. Складність педагогічної професії полягає у її поліфункціональності: "вчитель - "один бог у трьох особах". Він драматург (бо сам складає сценарій кожного уроку), він режисер (а кожний урок - це в певній мірі прем'єра), він виконавець головної ролі, і при цьому сам себе одягає, робить зачіску і обслуговує, забезпечує порядок на уроці... крім того, сама тривалість публічної творчості вчителя підкреслює особливу складність його праці. Вчитель публічно працює на день мінімум три-чотири години (це уроки), а якщо ще ("ще" - щоденна позакласна робота одна-дві години), то публічність його творчості сягає п'яти-шести годин".

 «Я — інструмент свій», — говорив про єство акторської професії великий російський актор Михайло Чехов. Ці слова повною мірою можна віднести до професії вчителя. Як актор, так і вчитель впливає на відчуття і розум глядачів — учнів, адресуючись до відчуття, пам'яті, думки, волі слухача. Заразливість, переконливість, артистизм вчителя, як і актора, можуть забезпечити йому успіх. Як режисер в процесі репетицій, так і вчитель на уроці повинні володіти здатністю яскравої емоційно-вольової дії на акторів або учнів. Вчителеві необхідно побудувати  логіку навчального процесу так, щоб він був сприйнятий і зрозумілий учнями. Режисер також вибудовує драматургічну логіку майбутнього спектаклю.

Розв’язати ряд навчально-виховних проблем у сучасній школі можливо, застосовуючи елементи театральної педагогіки. У процесі навчання через театралізацію, у спільній творчості вчителя та учнів відбуватиметься усвідомлення явищ навколишнього світу способом занурення і проживання в образах, які дають сукупність цілісних знань про людину, її призначення і роль в житті суспільства, її відношення до навколишнього світу, її діяльності, про її думки і відчуття, етичні і естетичні ідеали. Театралізація розглядається і як творчий метод виховної роботи, суть якого полягає в показі, пожвавленні, художньому осмисленні того або іншого факту, документа, події (Д. М. Генкін). Психолого - педагогічний аспект театралізації як творчого методу можна розглядати з позиції вчителя як режисера навчально-виховного процесу у школі.

Діти повинні вчитися з задоволенням, з цим згодні і вчителі, і учні. І в цьому вічна проблема дидактики. Як цього досягти? Школяр духовно дозріває лише у тому випадку, якщо відчуває, що вчитель розповідає «особисто для нього», коли відчуття вчителя «стикаються» з його відчуттями (І. Д. Чечель). У молодшому шкільному віці цьому сприяє гра, «...діти...ще немов несуть в собі пам'ять про це і віддаються „божественному“ заняттю - грі, до того, як почнеться турбота і праця для користі» (Г. Д. Гачев). Ще в XVI столітті Я. А. Коменський писав, що «всяка школа може стати універсальною грою, якщо ми постараємося вірно і м'яко упорядковувати природні інстинкти, коли вони самі проявляються...».

Перш ніж учити творчості, треба самому зрозуміти і відчути, що таке творчий стан, де криються власні творчі ресурси, як їх відкривати і поповнювати і які можуть бути результати.

 

Загальні риси

1. Змістовна ознака — комунікативність, тому що загальною основою є взаємодія, живе співробітництво різних індивідуальностей.

2. Інструментальна ознака — особистість творця і його психофізична природа як інструмент впливу.

3. Цільова ознака — вплив людини на людину і виклик визначеного переживання в партнера.

4. Процесуальні характеристики: творчість здійснюється в обстановці публічності, регламентована в часі; результат творчості динамічний; спостерігається спільність переживань актора і глядача, актора і режисера, педагога й учня; об'єкт впливу є одночасно і суб'єктом творчості, співтаорцем; творчість носить колективний характер.

5. Структурна ознака — аналіз матеріалу; визначення проблем, протиріч; народження задуму, що розв’язує протиріччя; втілення; аналіз результату; коректування.

Робота над уроком і роллю відбувається в трьох періодах:

Репетиційний —- в актора, доурочний — у вчителя. Це період, коли в уяві, у думках, у відчуттях діяча створюється образ. Образ героя — в актора, образ уроку — у вчителя.

Технічний. Період, коли розумно, вивіряється матеріал і підкоряється власному творчому замовленню діяча. Закріплюється, «обкатується» на репетиціях роль актора, у вчителя «репетирується» урок, уточнюється його задум, фіксується його хід, складається план, вивірюється час.

Період втіленням творчого задуму. Робота актора на спектаклі, учителі — у класі.

6. Концептуальні ознаки:

- наявність елементів роботи, що не піддається автоматизації, самостійної і вільної творчості;

- здійснення соціальної функції — функції виховання;

- присутність інтуїції, чуття, натхнення;

- специфічні професійні емоції;

- необхідність безперервної внутрішньої роботи (тренувальної і «над предметом»).

7. Вимоги до особистості творця.

На відому подібність акторських і педагогічних здібностей вказував у свій час А.С. Макаренко, а також дослідники В.Н. Гоноболін, Ю.П. Азаров, Н.В. Кузьміна, Ю.Л. Львова, В.А. Кан-Калік і ін. На цю же особливість указував К.С. Станіславський. Основні здібності, необхідні і для творчості актора, і для продуктивної творчості педагога такі: розвинена уява, увага, емпатія, рефлексія, рухливість, заразливість, виразні здібності, чарівність.

Відміні риси

Акторська діяльність	Педагогічна діяльність

Наявність глядача