Поняття доказу в кримінальному провадженні. Джерела доказів.

- Поняття доказів, дискусійні питання визначення суті поняття «доказів»

1.Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Законодавець залишається певною мірою прибічником інформаційної моделі доказів. Відповідно до цього, докази – це єдність фактичних даних (інформації) і їх процесуальних джерел. В основі даного підходу до поняття доказів лежить теорія відображення, згідно з якою подія злочину для органів розслідування, прокурора, захисника та суду є минулою. Злочин являє собою певну сукупність відповідних явищ, предметів, процесів, що відбуваються в оточуючому середовищі, а тому вступає в контакт з багатьма іншими явищами об’єктивної дійсності, в результаті чого залишаються відображення у формі матеріальних слідів, станів предметів, динамічних і статичних процесів, а також ідеальних слідів – у свідомості людей.

Факти і обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню поділяються на дві групи: 1) перераховані в ст. 91 КПК (Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), 2) ті, які не входять в коло цих питань; їх можна назвати побічними фактами. Останні виникають в момент вчинення злочину, до і після нього.

Стаття 84 КПК проводить розмежування між фактами та обставинами. Факти – це подія, явище, що відбулося в дійсності. Обставини – це явище супутнє чому-небудь, яке супроводжує що-небудь, ту чи іншу сторону справи.

- Форма і зміст як складові частини доказу

Зміст: Фактичні дані – це не факти об’єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. «Фактичний» означає стан чого-небудь відповідним фактам, що відображають дійсність. Дані – це інформація, яка необхідна для висновку чи прийняття рішення. Відтак, фактичні дані – це дані, для якого-небудь рішення, висновку, що відображають дійсність. Відповідно до змісту коментованої норми, фактичні дані – це відомості, отримані у порядку, встановленому цим Кодексом про наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Форма: Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

- Джерела доказів, що ними охоплюється

В процесуальній літературі поняттям «джерела доказів», «процесуальні джерела доказів» надається різне значення: як форма, вид доказів, засоби доказування, носії інформації. В ч. 1 ст. 84 КПК йдеться про фактичні дані, наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Вони відображають зміст та об’єктивну основу доказів. Під показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів слід розуміти процесуальні джерела, тобто матеріальну форму, в якій містяться і за допомогою якої передаються фактичні дані. Такі джерела гарантують отримання найбільш повних і достовірних фактичних даних, що є важливою умовою допустимості доказів. З урахуванням цього, під доказами в кримінальному процесі слід розуміти єдність фактичних даних і їх процесуальних джерел. Залежно від способу і процесуального режиму отримання і їх характеру законодавець сформулював конкретну вимогу про те, що доказами можуть бути тільки показання, речові докази, документи, висновки експертів, незалежно від того, чи вони отримані в результаті гласних чи негласних слідчих (розшукових) дій.

 

Властивості доказів.

- Яким властивостям повинна відповідати інформація, щоб визнаватись доказом у провадженні

Належність

Допустимість

Достовірність

Достатність

- Поняття «допустимості доказу», її критерії

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Традиційно в науковій та навчальній літературі вимоги допустимості визначаються у такий спосіб:

· Законність джерела. Перелік процесуальних джерел доказів вказаний в ч. 2 ст. 84 КПК (показання, речові докази, документи, висновки експертів). Із цього випливає, що законодавець визнає джерелами доказів: свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта, службових осіб – авторів документів, які наділені відповідним процесуальним статусом у кримінальному процесі і від яких виходять докази. Не можуть бути доказами фактичні дані, отримані із анонімних джерел, чутки і т. ін. Джерело доказів існує в дійсності. Без людини належна інформація не може бути сприйнята, збережена і доведена до органів розслідування та суду. Особливості джерела доказів впливають на його зміст і форму.

· Законним повинен бути спосіб отримання доказів. КПК унормовує способи отримання доказів. Так, у ст. 223 КПК сформульовані загальні вимоги щодо проведення слідчих (розшукових) дій. Статті 224–245 КПК містять норми щодо умов і процесуального порядку проведення таких слідчих (розшукових) дій як допит, пред’явлення особи для визнання, пред’явлення речей, трупа для визнання, проведення допиту, впізнання в режимі конференції під час досудового розслідування обшуку, огляду, експертизи. У гл. 21 КПК викладено вимоги, що пред’являються до законного проведення негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо-, відеоконтроль особи, накладення арешту на кореспонденцію, огляд і виїмка кореспонденції тощо). На відміну від гласних слідчих (розшукових) дій порядок (процедура) їх провадження в законі не визначена. Це пояснюється тим, що вони мають розшуковий, таємний характер і порядок їх проведення у зв’язку з цим обумовлений конкретною ситуацією.

· Процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих (розшукових) дій і негласних (розшукових) дій.Стаття 103 КПК передбачає такі форми фіксації процесуальних дій: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, і журнал судового засідання. У ст.ст. 104–108 КПК сформульовано вимоги до протоколу процесуальної дії та журналу судового засідання. Правила фіксації кримінального провадження стосуються проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій. Особливості фіксації проведення останніх викладені в ст.ст. 252 і 265 КПК. Закон вимагає у протоколі вказувати всіх осіб, що брали участь у процесуальній дії, а також посвідчення правильності змісту протоколу виконаним діям підписами цих осіб. Протокол матиме доказове значення, якщо в ньому будуть засвідчені відповідними особами факти і обставини, що підлягають доказуванню. Це дає можливість органам розслідування та суду перевіряти і відслідковувати етапи формування фактичної основи доказів і бути переконаними у їх дійсності.

· Незалежний суб’єкт, що має право проводити процесуальні дії по отриманню доказів. Перелік незалежних суб’єктів, що мають право на отримання доказів, викладається у ч. 1 ст. 84 КПК. Це – слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд, що здійснюють конкретне кримінальне провадження. Відповідно до ст. 39 КПК право на здійснення досудового розслідування також має керівник органу досудового розслідування. За письмовим дорученням слідчого, прокурора здійснювати слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії можуть також оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України.

- Визнання доказу недопустимим

Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини

1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

2. Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит;

6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

3. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

- Поняття «належності доказу» та її характеристика

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

* * *

Властивість доказів слугувати засобами пізнання вчиненого у минулому злочину пояснюється тими об’єктивними зв’язками, які існують між ними і обставинами минулої події з одного боку і проміжними та побічними фактами – з іншого. Відсутність такої взаємозалежності свідчить про відсутність доказів. Зв’язок фактичних даних з відбиваючими обставинами вчинення злочину дозволяє виділити і закріпити в законі обов’язкову ознаку доказів – їх належність. Доказ не буде належним, якщо він не здатний встановлювати факт, що має значення для кримінального провадження. Зміст фактичних даних визначається індивідуальними ознаками злочину. Тому дати хоча би приблизний порядок всіх даних про факти, що можуть обумовлювати докази, практично неможливо. Тим не менше, в кримінальному-процесуальному і кримінальному законодавстві існує низка приписів, керуючись якими органи розслідування і суд з урахуванням обставин вчинення конкретного злочину можуть вирішувати питання про належність доказів. Так, у ст. 91 КПК сформульовані обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Це критерії, які вказують на істотні обставини, знання яких дозволяє правильно досягти мети кримінального судочинства.

Не можна судити про належність доказів, якщо не відомі обставини, що підлягають доказуванню. Вони (а також проміжні та побіжні факти) первинні відносно доказів. Останні вторинні і похідні від фактів об’єктивної діяльності.

Не менш важливим для визначення неналежності доказів є сформульовані у кримінальному законодавстві склади злочинів, що є конкретизацією окремих обставин, які підлягають доказуванню.

Докази будуть відповідати вимогам належності, якщо їх зміст буде вказувати: 1) на обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК); 2) на інші факти і обставини, що мають значення проміжних та побічних фактів, що використовуються як аргументи, логічні посилання для обґрунтування фактів та обставин, що підлягають доказуванню.

- Характеристика і значення інших властивостей доказів

ДОСТОВІРНІСТЬ ДОКАЗІВ

відповідність дійсності фактичних даних, які отримані з законних джерел, в результаті ретельної перевірки доказів та їх джерел під час досудового слідства та в суді.

ДОСТАТНІСТЬ ДОКАЗІВ

сукупність належних, допустимих та достовірних доказів, які необхідні для встановлення обставин злочину у відповідності з дійсністю і для винесення обґрунтованого рішення в процесі слідства та розгляду кримінальних справ. Достатність доказів визначається за внутрішнім переконанням осіб, що проводять дізнання, слідство, суддів та суду.