Кримінально-процесуальні функції: загальна характеристика.

- розуміння кримінально-процесуальної функції

- види кримінально-процесуальної функції

- коротка характеристика функції правосуддя, обвинувачення, захисту (момент виникнення, коло суб’єктів здійснення, завдання напряму)

У теорії відсутня єдина думка про поняття кримінально-про­цесуальної функції. Для характеристики процесуальних функцій іс­тотно важливим є те, що вони закріплені у законі як певні види, на­прями процесуальної діяльності; виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалізацією завдань кримінального судочинства; здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.

Отже, кримінально-процесуальні функції — це виражені у законі основні напрямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповнова­женими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі для захисту своїх прав та законних інтересів.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функ­ції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Основними їх справедливо називають, тому що вони завжди, обов'язково виявляють­ся в центральній стадії процесу, і розрізнення цих функцій визначає зма­гальну побудову судового розгляду. Природно, що це ставить їх на осо­бливе місце у загальній системі кримінально-процесуальних функцій.

Коли мова йде про функції обвинувачення, захисту і правосуддя, то вони суворо розрізняються, і тому суб'єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею. Інша особливість цієї системи полягає в тому, що в ній є функ­ції, які можна назвати «парними», оскільки вони необхідно передбачають одна одну й у реальній дійсності одна без другої не існують. До таких функцій належать: обвинувачення — захист, а також підтримання цивільного позову — заперечення проти цивільного позову.

Нарешті, ще одна особливість системи процесуальних функцій: обвинувачення, за загальним правилом, передує появі функцій захисту та правосуддя й обумовлює їх виникнення. Сформульоване і пред'явлене обвинувачення викликає до життя функцію захисту, спрямовану на його спростування, доказування невинуватості або меншої винуватості обвинуваченого. Твердження про винність особи, яке міститься у постанові про притягнення як обвинуваченого, є правовою підставою для здійснення інших функцій — підтримання цивільного позову та заперечення проти позову.

Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого і вже пред'явленого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами справи, вирішення основного питання — про винність чи невинуватість підсудного і про застосування до винного справедливого покарання. Однак висновок про винність підсудного у вчиненні злочину не означає, що суд є суб'єктом обвинувачення. Суд — орган судової влади, який здійснює правосуддя.

Наявність процесуальних функцій у кримінальному процесі, здій­снення їх різними органами й особами на справді демократичних засадах забезпечує виконання завдань кримінального судочинства у кожній кримінальній справі, дійсний захист прав і законних інтересів громадян.

До сторони обвинувачення відноситься прокурор, слідчий та керівник слідчого підрозділу, які уповноважені складати і затверджувати відповідні обвинувальні документи, а також потерпілий і його представники (у справах приватного обвинувачення та у разі відмови прокурора у підтриманні державного обвинувачення в суді). Вказану функцію слідчий та керівник слідчого підрозділу реалізують на досудовому провадженні, прокурор реалізує її в стадії досудового розслідування та в суді, а потерпілий у справах приватного обвинувачення та у разі відмови прокурора від обвинувачення лише в суді, про що доцільно вказати у майбутньому КПК.

Державне обвинувачення - термін, яким позначається процесуальна ді­яльність прокурора (державного обвинувача), спрямована на доведення перед судом вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Під­тримання державного обвинувачення прокурором та забезпечення ним дове­дення вини обвинуваченого у всіх справах публічного обвинувачення є консти­туційними засадами судочинства (п.п. З і 5 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Ніде не знайшла, але мені здається, що момент виникнення функції обвинувачення – вручення повідомлення про підозру.

Суб’єктами здійснення кримінально-процесуальної функції захисту виступають підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їхні законні представники, захисник, цивільний відповідач і його представник.

Функція захисту може бути визначена як самостійна кримінально-процесуальна функція, сутність якої складає визначений процесуальною формою напрямок діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їхнього законного представника, захисника, цивільного відповідача та його представника щодо захисту прав і законних інтересів особи, стосовно якої ставиться питання про притягнення до кримінальної відповідальності, спростування підозри й обвинувачення, встановлення невинуватості особи або пом’якшення її відповідальності.

Функція захисту має, по-перше, соціальне значення, оскільки є формою забезпечення прав і свобод особи у кримінальному судочинстві, що характеризує рівень правової держави, демократії і культури суспільства; по-друге, значення для особи, оскільки право на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, гарантом прав особи; по-третє, значення для правосуддя, оскільки завданням кримінального судочинства є швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто скоїв злочин, був справедливо покараний і жоден невинуватий не був притягнений до кримінальної відповідальності і засуджений, що неможливо без існування функції захисту, яка необхідна для створення противаги обвинуваченню; по-четверте – значення для права взагалі, оскільки право є системою загальнообов’язкових норм, які охороняються державою. Виступаючи як необхідний засіб державного управління, форма реалізації державної політики, право є важливим показником становища особи в суспільстві та державі, засобом охорони її інтересів. Реалізація функції захисту в кримінальному процесі – один із показників забезпечення прав і свобод особи, що є невід’ємним елементом правової держави.

Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами провадження, вирішення основного питання - про винність чи невинуватість підсудного і про застосування до винного справедливого покарання. Твердження про винність підсудного є підсумком діяльності суду. Воно одержує свій вираз у вироку - найважливішому акті правосуддя.