Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького середини ХVІІ століття.

Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького середини ХVІІ століття.

Навесні 1648 року в Україні спалахнула національно-визвольна боротьба українського народу під керівництвом Б. Хмельницького, яка стала переломним етапом в історії України. Національно-визвольна війна українського народу проти польської шляхти була спричинена насамперед безправним соціально-економічним, політичним, релігійним становищем українського суспільства. Це викликало велике обурення всіх верств населення, що вилилось в ряд селянсько-козацьких повстань. Причини: -посилення економічного визиску; -зародження мануфактурного виробництва -подальше закріпачення селян; -політика польського уряду з ліквідації козацтва як соціальної верстви. позбавлення українського народу національної ідеї шляхом проголошення приєднаних до Польщі земель своєю споконвічною територією; -всупереч політики польського уряду козацтво стає захисником і носієм української національної ідеї. Значне зростання національного, релігійного гніту; -політика ліквідації православної віри і насадження католицизму.

Найпоширенішим варіантом є виокремлення трьох етапів у розвитку Української національної революції: І етап – лютий 1648 – серпень 1657 рр. - відбувається найбільше піднесення національно-визвольної і соціальної боротьби. Відроджується Українська держава. Намагання української еліти за допомогою союзників об’єднати усі етнічні українські землі. ІІ етап – вересень 1657 – червень 1663 рр. – загострення соціально-політичної боротьби в українському суспільстві. Початок громадянської війни (“Руїна”). Поділ на Лівобережну і Правобережну Україну. ІІІ етап – червень 1667 – вересень 1676 рр. - намагання національно-патріотичних сил на чолі з гетьманом П. Дорошенко об’єднати Україну в єдину державу. Втручання іноземних держав. Поразка революції. Характер революції – національно-визвольний, соціальний, релігійний.

 Козацтво виконувало роль керівної і провідної сили визвольної війни і було ядром українського війська. Селянство приймало досить активну участь у боротьбі проти релігійного, національного та соціального гніту. Виступало проти політики польських і українських феодалів покріпачення, ставило вимоги щодо отримання особистої свободи і права на володіння землею. Міщанство вимагало послаблення податкового тиску і відіграло важливу роль у ході революції. Частина української дрібної та середньої шляхти взяла участь у визвольній боротьбі, у формуванні української еліти. Представники православного духовенства (нижчого) теж стали учасниками подій у процесах українського державотворення. Козацька старшина стала керівною силою в ході визвольної боротьби. Але серед повстанців було багато представників інших національностей, які проживали на українських землях. Відносно хронологічних рамок періодизації Української національної революції в історичній науці існують різні варіанти. Одні історики, враховуючи події, що відбувались у ході визвольної боротьби, об’єднують їх у більш загальні періоди, інші – виокремлюють їх детальніше.

Вриант 2.

1 Східні слов’яни у давнину. Племінні союзи, перші державні об’єднання (VI -IX ст.). Особливості розвитку господарства

Політична сфера. Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'ян­ських племен — дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII— IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають дер­жавні утворення — племінні князівства та їхні федера­ції.

У V—VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на ета­пи становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демо­кратії, суть якої полягала в тому, що реальна влада  належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни и суспільному житті, що відбулися в VII—IX ст., під­штовхнули процес державотворення. Становлення державності східних слов'ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку:

еволюція родоплемінної організації, збільшення об’єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. На передній план у політичному житті дедалі впевненіше им ходить князівська влада;

зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружи­ни на чолі з князем у відособлену привілейовану кор­порацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади;

прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.

Сфера культури та побуту. слов'янські поселення мали площу 1 — 2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одно­го. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. — пічкою-кам'янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Тенденції до фор­мування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий Грунт для консолідації слов'ян.

2 Охарактеризуйте внутрішню й зовнішню політику уряду Української Держави на чолі з П.Скоропадським.

Внутрішня політика П. Скоропадського. Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ - Д.Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст в уряді); міністром освіти - відомий український політик М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному-партії кадетів.

Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.

У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.

- Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.

Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.

В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.

При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій,:і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів,маніфестацій.

Зовнішня політика П. Скоропадського. Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;

- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.

Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську державу.

Вриант 3.

1 Проаналізуйте політичний розвиток Київської Русі (ІХ – ХІІ ст.).

Як переконливо свідчать праці вітчизняних істориків, процеси виникнення, формування і розвитку української державності – явище надзвичайно складне й суперечливе. Вони були закономірним наслідком тривалих пошуків, наполегливих змагань і боротьби українського народу за свою свободу і незалежність.

Утворення Київської Русі стало значною віхою у світовій історії. Саме з Київській Русі беруть свій початок українська державність, українська культура, українська мова. І всі наступні формації українського суспільства органічно споріднені з нею. Почуття єдності українського народу, історична пам’ять про славне минуле Київської Русі зберегло Україну не лише в структурі Великого князівства Литовського, але й в умовах нищівної антиукраїнської політики Речі Посполитої.

Київська Русь започаткувала державотворчу традицію українського народу. Вона ще не була державою в сучасному розумінні, адже більшість засад державності – централізоване управління, політичні інститути, державницька ідея тільки зароджувалися. Але в період Київської Русі розпочався шлях українського народу до створення незалежної, суверенної української держави.

Розвиток політичної системи Київської Русі (здійснення законодавчої, виконавчої та судової влади; функціонування ради бояр (думи); проведення зборів громадян (віче), показав, що у політичну традицію вживалося звертання князя за підтримкою до боярської думи з важливих проблем суспільного життя, що було не обов’язковим, але його ігнорування могло значно ослабити владу князя. Наявність традиції політичного самоуправління – одна з характерних особливостей політичної культури українського народу. Поступово у свідомості народу утверджуються взаємна довіра між владою і громадою.

Стало традицією князів Київської Русі прислухатися до порад, настанов церкви, визнавати за нею авторитет. Прийняття християнства у 988 р. суттєво вплинуло на розвиток державності.

Церква, організаційні структури й служителі якої були запозичені з Константинополя, дістала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила, крім того, десята частина державних доходів. Прийняття християнства значно зміцнило престиж княжої династії. Вона тепер значно тісніше була пов'язана з Візантією. Широкими стали стосунки князів, які тепер належали до християнської сім’ї правителів, з іншими монархами.

Після проголошення незалежності в Україні відбувається своєрідне відродження релігійного життя, політичне зростання релігійного фактора у суспільних процесах, що позитивно впливає на розвиток держави.

Запровадження правових норм у врегулюванні внутрішнього життя також було започатковано в Київській Русі. Так, князювання Ярослава Мудрого вважається апогеєм могутності Київської Русі. Досягненням, з яким найбільше пов’язують зміцнення політичного становища держави, було зведення загальноприйнятих у ті часи законів у “Руську правду” – правовий кодекс країни. В ній існуючі закони не лише систематизувалися, а й змінювалися згідно з вимогами часу. Ще за Олегових часів русичі мали власні закони, але письмово законодавство вперше було зафіксовано при Ярославі Мудрому.

“Руська правда” ґрунтувалася на старих звичаях слов’ян. Сини Ярослава Мудрого доповнили її новими законодавчими актами. Один із них мав особливе значення, оскільки забороняв кровну помсту. Базуючись на звичаєвому праві, вона відчутно вплинула на політичне зміцнення держави, запровадження нових цивілізованих для тих часів політичних традицій, на формування правової культури. “Руська правда” передбачала не тільки відповідальність, але й права громадян, регулювала систему правосуддя. Вона постійно удосконалювалася, вбираючи в себе нові правові норми.

2. Формування Української козацької держави в ході національно-визвольної війни середини ХVІІ ст. Роль Б.Хмельницького у державному будівництві.

Навесні 1648 р.в Україні почалося козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького,що переросло у національно-визвольну війну.

Метою війни було звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої,сформувати власну українську державу.

Причини війни склалися у 30-40 роки XVII ст.

Соціально-економічні причини:

1)посилення кріпосного гніту:5-6 днів панщини на тиждень,зростання податків через товарне виробництво хліба у Польщі;

2)погіршення становища міщан через свавілля польської адміністрації;самі поляки визнавали,що в Україні править беззаконня.

3)скорочення реєстрового козацтва до 6 тис.чол.відповідно до «Ординації війська Запорозького»(1638);нереєстрові козаки перетворювалися на кріпаків,скасовано козацький суд,козакам заборонено обирати гетьмана,а територія їхнього проживання обмежена.

Політичні причини:

1)відсутність власної державності

2)нерівність у правовому й політичному становищі української православної шляхти

3)прагнення козацької верхівки здобути владу

Національно-релігійні причини:

1)утиски православ’я,братств та братських шкіл,заборона православним обіймати адміністративні посади навіть у місцевих владних органах

2)поширення унії

3)політика спольщення населення

Зовнішньополітичні причини:

1)сусіди Польщі-Московська держава,Швеція та Туреччина-були зацікавлені в Послабленні Речі Посполитої.Так,Москва підтримувала всі антипольські козацькі повстання кінця XVI-початку XVII ст.

2)сваволя шляхти підривала міцність держави,влада короля була ослаблена

3)європейські країни,послаблені Тридцятирічною війною(1618-1648рр.)були зайняті своїми проблемами і не втручалися в східноєвропейські процеси.

Війна мала антифеодальний національно-визвольний характер і проводилась під релігійними лозунгами.

Рушійними силами виступали козацтво,селянство,міщани,дрібна шляхта та православне духовенство.Керівна роль належала українській козацькій старшині.

Варіант 4

1 Розкрийте роль київських князів у державотворчих процесах.

В IX — XII ст. економіку Давньоруської держави можна охарактеризувати як період раннього феодалізму. Виникнення і розвиток феодалізму виявляється перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку IX ст. і археологічні пам'ятки.

Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників.

Головною особливістю раннього етапу східноєвропейського феодалізму було панування данинної форми експлуатації, так званого "полюддя". Крім полюддя, іще існував "повоз": населення тих земель, куди князь і намісники їхати не могли або не хотіли, повинно було саме везти данину до Києва. Під час полюддя князь або посадники чинили суд і здійснювали покарання за тими скаргами, з якими населення зверталось до князя.

В міру захоплення князями і знаттю общинних земель формувався феодальний маєток, який викликав до життя таку форму експлуатації, як відробітки.

Поступовий наступ на общину, закабалення смердів, захоплення общинних земель — все це приводило до зростання опору землевласникам. Смерди тікали від феодалів на "пустоші", тобто на вільні землі, піднімали стихійні бунти, вбивали представників вотчинної адміністрації, влаштовували масові крадіжки майна феодалів. Це змусило київських князів приділяти увагу розробці правових норм внутрішнього державного життя. Так, в 1016 році при Ярославі Мудрому з'явилась "Руська Правда", яка стала важливим збірником норм давньоруського законодавства.

Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку ґрунту і вирощування врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці: плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса. Культивувалися жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, горох. У лісостеповій зоні вживалася парова система землеробства з =

З IX ст. до середини XII ст. Київська Русь пройшла складний шлях, багатий різноманітними подіями і процесами. В ході формування державності східнослов'янські племена склалися в єдину давньоруську народність. Русь відкрила новий феодальний період в історії народів Східної Європи. Проте невпинний поступ Русі по шляху суспільного прогресу в середині XIII ст. перервала монголо-татарська навала.

2 Проаналізуйте Переяславсько-Московський договір, «Березневі статті Б.Хмельницького» 1654 р. та їх наслідки.

Переяславська рада. Пізніше, 9 жовтня 1653 року, в Україну було направлено надзвичайну дипломатичну місію на чолі з В. Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непорозуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав у Переяславі загальновійськову Генеральну раду і виголосив промову, в якій охарактеризував вкрай складні умови, які склались в українському суспільстві за шість років війни і вказав на єдиний вихід – це піддатися під захист сильної держави і отримати від неї військову допомогу. Але не всі прийняли рішення Переяславської ради. Так, присягу цареві відмовився дати Іван Богун, який після Б. Хмельницького вважався стратегом “номер один”, не було також уповноважених від Запорозької Січі.

На жаль, у Переяславі українська сторона не отримала ні одного офіційного документа, в якому б чітко визначались умови “об’єднання двох держав”. Остаточний договір було вкладено в Москві, в березні 1654 року – так звані Березневі статті.

Березневі статті. Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні та передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін означало б самостійність України і гарантувало зобов’язання зі сторони Росії забезпечити українському народу незалежність. Після обговорення 21 березня проекту договору було сформовано лише одинадцять статей. 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою, визначав права, вольності Війська Запорозького та української шляхти, обрання гетьмана, визначав кількісний склад збройних сил України. Цар видав жалувану грамоту православному духовенству. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але, на жаль, як пише О. Апанович “…історія українсько-російських взаємин не пішла шляхом Переяславської угоди. Надто різні були національно-державні інтереси, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною”.

Варіант 5

1 Соціально-економічний розвиток Київської Русі. Формування аграрного суспільства: еволюція господарства та відносин власності.

Соціальна структура Київської Русі. Розвиток державності в Київській Русі тісно пов’язаний з динамікою державного управління та соціальною структурою Русі. В процесі формування феодальних відносин, внаслідок подальшого поділу праці виділилися окремі суспільні верстви та соціальні групи, які суттєво впливали на становлення та розвиток державності. З населенням від 3 до 10 млн., на території майже 800 тис. кв. км. Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи, яка швидко розвивалася в соціальному відношенні.

Основні групи населення Київської Русі:

- Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

- Основна група – селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічну залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи.

- “Холопи” – раби – використовувалися в домашньому господарстві.

-Міщанство – складало багаточисельну верству. За приблизними розрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. чоловік) і Новгород (до 30 тис. чоловік).

- Духовенство – формується з прийняттям християнства. У 988 р. Володимир оголосив на всіх теренах Київської Русі християнство державною релігією. Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників. Запровадження християнства мало велике значення для зміцнення Київської Русі:

З появою християнства розпочинається новий етап розвитку Київської Русі, який сприяв швидкому її зростанню;

Православна християнська церква освячувала князівську владу, зміцнювала її авторитет, сприяла розбудові державних інститутів. Вона посилила владу феодалів, прискорила розвиток феодальних відносин, оскільки монастирі поступово перетворювалися у великих феодальних власників;

Введення християнства сприяло розвиткові освіти, мови, літописання, мистецтва, утвердженню нових звичаїв, збагаченню давньоруської культури кращими надбаннями всього християнського світу;

Запровадження християнства дало можливість Київській Русі прилучитися до європейської цивілізації, античної спадщини, а також створювати рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією, Польщею та іншими державами;

Християнство створило єдину державну ідеологію, що об’єднала слов’янські та неслов’янські племена, кожне з яких мало до християнізації своїх богів, свої традиції. Немаловажним виявилася і наявність єдиної мови богослужіння.  

2 Україна в другій половині ХVІІ ст. Руїна: її соціально-політична сутність та наслідки.

Період у житті українського народу після смерті творця Української держави – гетьмана Б. Хмельницького (27 липня 1657 р.), характеризувався складною соціально-політичною ситуацією. З часом козацька старшина посилила наступ на права рядового козацтва, зростала залежність українських селян від землевласників. Окрім того, повернення до феодальних порядків загострило протиріччя між селянами, козацькими низами та українською шляхтою і козацькою старшиною, що привело до збройних виступів пригнічених.Боротьба за гетьманську булаву після смерті Б. Хмельницького відкинула принцип спадковості гетьманської влади, що привело до перемоги І. Виговського. Не дивлячись на досвідченість, він припустив ряд вагомих політичних прорахунків, які спричинили початок громадянської війни.

      Причини                                                      

- відмова політичної еліти реалізувати        

національну державну ідею; 

- вихід на перший план регіональних          

політичних інтересів

- орієнтація різних угрупувань України      

на іноземні держави у вирішенні                   

внутрішніх проблем, а звідси                         

їх втручання.

                    Наслідки

- знівелювання влади гетьмана на українських землях;

- розчленування України на

Лівобережжя та равобережжя;

- призупинено намагання 

прогресивних сил об’єднати

українські землі в одну ержаву.

Варіант 6

1. Ґенеза українського козацтва та його історична роль: передумови виникнення, джерела формування, основні функції українського козацтва.

Перші згадки про українських козаків відносяться до кінця ХV століття, хоча саме їхнє виникнення відбулося в більш ранній період. Ще за часів Київської Русі літописи згадують про існування на кордоні руських земель і кочового Степу бродників і берладників — вільних людей, котрі не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння.

Наприкінці ХV — у першій половині ХVІ століття на українсько-татарському прикордонні знаходилися й українські бояри-лицарі, які очолювали загони, що боролися з татарськими наїздами. До другої половини ХVІ століття існувала також аморфна прикордонна військово-промислова спільнота бояр-козаків і бояр-шляхтичів. До початку ХVІІ століття усі ті спільноти ввійшли до козацького стану.

Старости прикордонних земель використовували фортеці для захисту кордонів, формуючи з козаків бойові загони.

Козацтво, яке швидко перетворилося на значну військову силу, уже до початку ХVІІ століття стало найважливішим чинником захистуУкраїни від татаро-турецької і польсько-католицької загрози.

2. Соціально-економічний розвиток України у ХVІІІ ст. Зміни в промисловому та сільськогосподарському виробництві. Юридичне запровадження кріпосного права (1783 р.).

У Росії на початку ХVІІІ століття Петро І запроваджував модернізаційні реформи в державному управлінні, фінансовій сфері, економіці, армії. Їх успішна реалізація сприяла формуванню сильної централізованої монархічної держави і автономних прав Гетьманщини. Гетьман же Іван Мазепа своїм ідеалом вбачав станову державу західноєвропейського типу при збереженні та функціонуванні традиційного козацького устрою. Головною умовою внутрішнього забезпечення своїх особистих планів він вважав формування української аристократичної верхівки. Щоб цього досягти, він надавав козацькій старшині значні земельні володіння, права і привілеї. Це в свою чергу викликало протест зі сторони простого люду. Тому у вирішальний момент селяни і широкі маси козацтва не підтримали план І. Мазепи. Наступні десятиліття характеризувались наступом російського царизму, результатом чого стало обмеження і знищення гетьманства та автономії українського народу.

Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо).

Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Київської Русі. У період польсько-литовської держави (XVI ст.) закріпаченими стали 20 % селян. На Закарпатті утверджується на початку ХVІ ст. Визвольна війна середини ХVІІ ст. спричинила фактичне зникнення кріпацтва на більшості території України. На Лівобережжі й Слобожанщині відновлюється за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. Скасоване в Галичині та Буковині в 1848 р., а в Росії та Україні — у 1861 р. Фактично існувало за часів сталінської диктатури в СРСР, коли позбавленим паспортів колгоспникам було заборонено залишати земельні ділянки без дозволу влади.

 

Варіант 7

1. Запровадження християнства та його історичне значення.

Християнство було запроваджено на зміну язичництву, тому що було зрозумілим те, що в централізованій державі в релігійній сфері має панувати монотеїзм, ще за часів правління Володимира Великого.

Значення прийняття християнства:

- дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі;

- сприяло розвиткові кам’яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески, Русь ознайомилася з античними традиціями;

- запроваджено слов’янську писемність (кирилицю);

- почалося літописання, поширилися книги;

- сприяло розвитку городництва;

- пом’якшилися звичаї;  

- зміцнилося міжнародне становище Київської Русі;

- укріпилася князівська влада;

- сприяло створенню єдиного народа.

2. Охарактеризуйте політику царського уряду по обмеженню прав автономії України. Остаточна ліквідація української державності (кінець ХVІІ - ХVІІІ ст.)

- нерівномірний розвиток у різних регіонах України сільського господарства (Лівобережна, Слобідська, Південна, Правобережна Україна, західноукраїнські землі);

- пануючий зерновий характер землеробства витісняється поглибленням спеціалізації окремих сільськогосподарських регіонів;

- вирощування і поширення нових культур (картоплі, кукурудзи,

технічних культур, цукрового буряку), розширення садівництва, виноградарства;

- нововведення раціонального характеру ведення і обробітку грунту;

- зростання тваринництва, виникнення кінних і овечих заводів;

- зміни в феодальній земельній власності та землеволодінні (посилення політики контролю за розподілом земель з боку царського уряду);

- структурні зміни феодальної ренти (поряд з подальшим посиленням відробіткової ренти поширювалась заміна натуральних оброків грошовими);

- зростання державних податків (натуральні, грошові збори до державної скарбниці з перевагою останніх);

- подальше закріпачення селянсько-козацьких верств України (у 1783 р. Катериною II остаточно заборонено перехід селян, запроваджувалось кріпосне право);

- українська старшина отримала, права російського дворянства (1785 р.), більше привілеїв на відміну від сільського населення отримувало міське. За міськими жителями, які мали рухоме і нерухоме майно, закріплювалось право на це майно і воно охоронялось.

У другій половині ХУІІІ ст. політика царського уряду була спрямована на підпорядкування духовної влади світській - монастирські маєтки підлягали секуляризації. В державну власність перейшла більша частина церковних угідь. Вищеназвані чинники здійснювали зміни суспільного характеру:

- єдина соціальна еліта зазнала розшарування;      

- новоутворені панівні верстви населення дбали лише про свої власні інтереси;

- національні інтереси витиснуті на другорядний план;

- українські братства переорієнтовувались у своїй діяльності (від культурницької переходили до торгівлі чи промисловості).

Варіант 8

1. Проаналізуйте внутрішню і зовнішню політику гетьманів Правобережної та Лівобережної України у другій половині XVII - XVII І ст. (Два-три гетьмана на вибір).

Основні положення “Конституції” Пилипа Орлика

- проголошувалась незалежність України (її відокремлення від Росії);

- ідея соборності українських земель;

- встановлювався козацький (демократичний) лад суспільства;

- вища законодавча влада повинна належати козацькій раді, яка мала скликатись тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову;

- запроваджувалася виборність полковників і сотників, яких затверджував гетьманів;

- створювалась спеціальна комісія для здійснення ревізії державних земель, що перебували у користуванні старшини та повинностей населення;

- прихильно мала проводитись політика щодо вдов козаків, дітей-сиріт, дружин, чоловіки яких перебувають на війні чи інших військових службах у галузі сплати загальних повинностей чи податків (вони від них звільнялись).

- у вирішенні покарань правопорушників головна роль відводилася Генеральному суду та ін.

Конституція П. Орлика увійшла в історію як перша в Європі конституція демократичного суспільства, і багато в чому випередила основні положення американської, яка була прийнята значно пізніше, в 1787 році. Діяльність гетьмана П. Орлика в еміграції була спрямована на створення коаліції з європейських держав, при допомозі якої він хотів здобути незалежність України. Це був палкий український патріот, який своїми активними дипломатичними діями посприяв проведенню після смерті Петра І менш жорстокої політики з боку царського уряду.

Мазепа

Економічна

- посилення усіх форм феодальної експлуатації селян і козаків;

- узаконення дводенної панщини для селян (Універсал 1701 р.)

- удосконалення орендної системи.

Соціальна

- обмеження переходу козаків у селянський стан;

- встановлення регламентованого розподілу рангових маєтностей;

- сприяння будівництву шкіл, бурс, друкарень;

- при його участі Києво-Могилянська колегія отримала академічний статус і стала першим вищим навчальним закладом у Східній Європі.

Боротьбу гетьмана І. Мазепи з відродження Української держави продовжив його соратник Пилип Орлик, який створив у квітні 1710 року відомий документ міжнародного значення “Пакти й Конституція прав та вольностей Війська Запорозького” (“Бендерська Конституція”, “Конституція”). Конституція

П. Орлика має демократичний характер. Проаналізувавши статті Конституції, можна пересвідчитись в тому, що засади парламентаризму були започатковані серед українських політичних діячів уже з початком XVIII ст.

2. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях в роки Революції. Акт Злуки УНР та ЗУНР.

 3 грудня 1917 р. до Центральної Ради надійшов маніфест Раднаркому Радянської Росії, за яким з одного боку визнавалася УНР, а з іншого – робилися грубі втручання у її внутрішні справи. Невиконання протягом 48 годин ультиматуму оголошувало Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”. Після відхилення ультиматуму з 5 грудня 1917 р. Україна перебувала в стані війни з Раднаркомом Росії. У Києві 15 грудня було утворено комітет з оборони України. Для Центральної Ради головними стали 3 завдання: мобілізувати та організувати український народ для відсічі агресору; формально відмежуватися від більшовицького режиму; створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками. Спробою реалізувати ці завдання став IV Універсал, ухвалений

Під час переговорів на мирній конференції у Брест-Литовську, представники Центральної Ради звернулися до німецької сторони з проханням “надати допомогу українському народові” у боротьбі з більшовиками. До травня 1918 р. німецько-австрійські війська зайняли майже всю Україну; було встановлено окупаційний режим. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з’їзд проголосив почесного отамана Вільного козацтва генерала П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок майже безкровного державного перевороту Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло нове державне утворення – гетьманат “Українська держава”.

   За доби гетьманату створено понад 150 українських гімназій, відкрито 2 державних університети, засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ. У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В.В.Вернадський. Влітку 1918 р. було утворено українську автокефальну православну церкву на чолі з митрополитом

В. Липківським.

У липні-серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху, активізується селянська боротьба проти окупантів і гетьманщини. Поразка Німеччини у війні позбавила українську державу опори та гаранта стабільності. Спроби гетьмана змінити орієнтири (офіційне скасування державної самостійності України, проголошення федеративного союзу з небільшовицькою Росією) вже не могли врятувати ситуацію. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон, у Києві до влади повернулися діячі Центральної Ради, які створили Директорію УНР.