Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності

 

Організаційно-економічний механізм міжнародних економічних відносин, адаптований до реалій сучасного світового ринку (і одночасно прагматичний), має забезпечити оптимізацію зовнішньоекономічних зв’язків відповідно до національних інтересів і цілей. Його основу мають складати регулююча і координуюча функції держави. У цьому контексті зростають роль і значення управлінських підойм зовнішньоекономічних зв’язків – державної інвестиційної, валютної, митної політики та ін.

Регулювання інвестування здійснюється державою, тоді як сам процес має мікроекономічну прив’язку, тобто реалізується на рівні конкретних суб’єктів господарювання (підприємств). При цьому для іноземних інвестицій імовірними є як потенціальні комерційні ризики (на мікрорівні), так і некомерційні (на макрорівні), наприклад, державні обмеження репатріації прибутку, роялті тощо. Таким чином, інвестиційна політика має бути чітко структурованою: функції держави полягають у формуванні привабливого інвестиційного клімату, забезпеченні балансу інтересів держави та підприємств щодо результативності іноземного інвестування, а також дотриманні вимог національної безпеки; функції суб’єктів господарювання слід зосереджувати на зменшенні ризиків.

Вагомим здобутком національної системи валютного регулювання, який стимулює зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів господарювання, стало визначення недоцільності обов’язкового викупу до офіційного валютного резерву НБУ 10% валютних надходжень від суб’єктів господарювання. Це позитивно вплинуло на зміцнення фінансів підприємств, оновлення основних фондів і технологій, розв’язання соціальних проблем тощо. Формування Міжбанківського валютного ринку України та Української валютної біржі сприяло запровадженню нового порядку визначення курсу національної валюти. Разом з тим прагнення стабілізувати курс гривні щодо іноземних валют, зокрема американського долара, шляхом жорсткої фіксації дуже «болюче» позначилося на вітчизняних підприємцях, які зазнали значних фінансових втрат. Запровадження фіксованого курсу гривні з метою запобігання інфляції та підвищення частки інвестицій у ВВП виправдовує себе, як показує світова практика, у країнах з високими середньодушовими доходами. Для країн же з перехідною економікою з низькими доходами фіксований обмінний курс, зумовлюючи вищу питому вагу інвестицій, знижує темпи зростання економічної ефективності. Таким чином, запровадження в Україні «правління валютою» (currency board) не забезпечене ані значним припливом капіталу, ані відповідними структурними перетвореннями.

Митне регулювання – це регулювання питань, пов’язаних з управлінням мита і митних зборів, процедурами митного контролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами [20].

Мито – це вид непрямого податку на товари і послуги, які переміщуються через митний кордон України. Це важливий елемент системи митного регулювання і здійснення митної політики в державі.

У перші роки незалежності митна політика України була ліберальною. Ставки не перевищували 10%, і лише незначна кількість товарів обкладалась митом на рівні 30%. За даними експертів Міжнародного Валютного фонду, середня ставка мита в Україні на прикінці ХХ століття становила 12%.

Слід зазначити, що останніми роками проводиться політика підвищення митних тарифів на товари, які в достатній кількості виробляються чи можуть вироблятися в Україні, і зниження митних тарифів на товари, які в Україні не виробляються [9].

Митна політика слугує забезпеченню та реалізації зовнішньоекономічних завдань і інтересів держави. Поміркована та урівноважена, а головне, стабільна митна політика створює умови для функціонування у стабільному стані національної економіки, її зміцнення, сприяння розвитку експортного потенціалу вітчизняної продукції, пришвидшення й поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізації участі у міжнародних економічних і фінансових організаціях, протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам, якщо вони виникають [17].

У сукупності наявних проблем зовнішньоекономічної діяльності кожна з охарактеризованих підойм здатна відіграти визначальну роль у подоланні певного типу проблем. Наприклад, стимулювати експортну діяльність суб’єктів господарювання та вдосконалити товарну структуру експорту можна засобами бюджетної, податкової та митної політики. Валютна та інвестиційна політика прямо впливають на зміну співвідношення товарів і послуг в експорту, на розвиток спільного підприємництва та виробничого кооперування. Ефективне митне регулювання здатне забезпечити підтримку вітчизняного виробника, зважену імпортну політику, попередити «вимивання» з країни тіньового капіталу та стратегічної сировини.

Таким чином, адаптований до умов перехідного періоду менеджмент зовнішньоекономічної діяльності сприятиме комплексному розв’язанню наявних проблем у даній сфері [14].