За підручником Фінансове право України. Воронова Л.К.

Бюджетні повноваження України як суверенної держави визначаються насамперед Конституцією України. На основі норм Конституції бюджетні повноваження розподіляються між представницькими й виконавчими органами різних рівнів. Розподіл бюджетних повноважень між Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України, між представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування здійснюється залежно від розподілу компетенції між гілками влади нормами Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

Розмежування бюджетних повноважень по вертикалі між представницькими і виконавчими органами держави та органами місцевого самоврядування ґрунтується на нормах Конституції України, за якими розподіляють повноваження між законодавчими і виконавчими органами державної влади та органами місцевого самоврядування і їх виконавчими органами.

Повноваження України як суверенної держави у сфері бюджету широкі. У Бюджетному кодексі вони конкретизуються через повноваження органів державної влади, що виступають від імені держави. Відповідно до норм статей Конституції України і Бюджетного кодексу до повноважень України у галузі бюджету належать:

- визначення основних напрямів бюджетної політики (ст. 33 Бюджетного кодексу); встановлення загальних принципів організації і функціонування бюджетної системи України (ст. 92 Конституції України і статті 5-7 Бюджетного кодексу); визначення видів видатків, що вносяться до Державного бюджету і місцевих бюджетів. Ст. 95 Конституції України встановлює, шо виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на суспільні потреби, розмір і цільова спрямованість цих витрат, а також критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами (ст. 87 Бюджетного кодексу);

- визначення джерел доходів, за рахунок яких формуються державний і місцеві бюджети, оскільки ст. 92 Конституції України встановлює, що система оподаткування, податки і збори визначаються виключно законами;

- розподіл джерел доходів між Державним і місцевими бюджетами (ст. 29, 64-68 Бюджетного кодексу);

- розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (ст. 88-90 Бюджетного кодексу); визначення дотації на вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів (ст. 99 Бюджетного кодексу) і коштів, що передаються до Державного бюджету з місцевих бюджетів (ст. 100 Бюджетного кодексу); визначення видів субвенцій, що передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102,103,105 Бюджетного кодексу), і порядку надання міжбюджетних трансфертів (ст. 108 Бюджетного кодексу); затвердження єдиної бюджетної класифікації (ст. 8-12 Бюджетного кодексу); встановлення системи заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів на підставі ст. 95 і 142 Конституції України та ст. 64-69,73, 74 Бюджетного кодексу; встановлення основ бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування (ст. 142, 143 Конституції України, статті Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу); встановлення принципів і основ бюджетного процесу для всіх рівнів бюджетів (ст. 19-21, 75-79 Бюджетного кодексу); складання зведеного бюджету і звіту про його виконання (ст. 6 Бюджетного кодексу); здійснення методичного керівництва в бюджетній діяльності і контролю за дотриманням бюджетного законодавства (ст. 109-115 Бюджетного кодексу).

Ці повноваження Україна має як держава, на території якої здійснюється єдина бюджетно-фінансова політика.

Друга група повноважень України пов’язана з тим, що головну роль у її бюджетній системі відіграє Державний бюджет. У сфері свого бюджету держава має такі повноваження: на затвердження Державного бюджету України відповідно до ст. 85 Конституції України і ч. 5 ст. 44 Бюджетного кодексу; на складання Державного бюджету за загальним і спеціальним фондами (ст. 13 Бюджетного кодексу і Закон про Державний бюджет на відповідний бюджетний період); на отримання закріплених за Державним бюджетом доходів відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу; на визначення напрямів використання бюджетних асигнувань (призначень) і їх розмірів за напрямами (ст. 95 Конституції України, ст. 87 Бюджетного кодексу); на створення в Державному бюджеті резервного фонду для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, розміром не більш як один відсоток обсягу витрат загального фонду бюджету (ст. 24 Бюджетного кодексу); на визначення видів видатків, які внесено до Державного бюджету і які забезпечують конституційний лад держави, державну цілісність і суверенітет, незалежне судочинство та інші витрати, що не передаються до місцевих бюджетів; на надання трансфертів з Державного бюджету у вигляді:

1) дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенції на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання державою податкових пільг;

4) субвенції на виконання інвестиційних проектів;

5) інших субвенцій. Розміри цих міжбюджетних трансфертів затверджуються в Державному бюджеті окремо для кожного бюджету.

У межах повноважень, що встановлюються щорічними законами про Державний бюджет, Кабінет Міністрів України в особі міністра фінансів може надавати гарантії щодо виконання боргових зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності на умовах платності, терміновості, майнового забезпечення і зустрічних гарантій, одержаних від інших суб’єктів (ст. 17 Бюджетного кодексу). Законом про Державний бюджет України Верховна Рада України щорічно встановлює граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу, основна сума якого не повинна перевищувати 60% фактичного обсягу валового внутрішнього продукту України (ст. 18 Бюджетного кодексу).

Міністр фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України має право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень в межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України (ст. 15 Бюджетного кодексу України).

Держава в особі Верховної Ради України та органів виконавчої влади наділена повноваженнями і щодо місцевих бюджетів. На підставі статей Конституції України, Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням встановлюються відносини з приводу забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій (ст. 142 Конституції України). Держава зобов’язана:

— надавати фінансову підтримку органам місцевого самоврядування і брати участь у формуванні місцевих бюджетів (ст. 142 Конституції України);

- гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 64 Бюджетного кодексу);

— затверджувати диференційовані і єдині нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів і податків до місцевих бюджетів вищого рівня (ст. 65,66,68 Бюджетного кодексу);

- вилучати у місцевих бюджетів до Державного бюджету частину надлишку у разі перевищення прогнозованих показників доходів місцевих бюджетів розрахункового обсягу витрат відповідного бюджету (ст. 100 Бюджетного кодексу);

- визначати розміри субвенцій і цільові напрями їх використання (ст. 102,105 Бюджетного кодексу);

- здійснювати контроль за законним, доцільним, економним використанням коштів і належним їх обліком.