Заняття 2. Розвиток робітничого і соціалістичного руху в останній третині хіх – на початку ХХ ст.

1. Соціалізм і анархізм як ідеологія і практика, його основні засади і відмінності в поглядах суспільні зміни.

2. Головні ідейно-політичні течії в міжнародному робітничому русі та їх еволюція: марксизм, лассальянство, посибілізм, фабіанство; ревізіонізм і реформізм.

3. Утворення професійних і політичних робітничих організацій, особливості їх діяльності, вплив на державну політику.

 

Під час підготовки до даного семінарського заняття слід проаналізувати основні ідейні засади анархізму і соціалізму, основні відмінності між ними; їх вплив на суспільство (соціальні рухи, суспільні процеси, державну політику).

При вивченні другого питання охарактеризуйте провідні течії соціалістиного руху – марксизм, лассальянство, посибілізм, фабіанство; визначте їх вплив на суспільство та державну політику.

Зверніть увагу на те, що провідною соціалістичною течією ост. третині ХІХ – поч. ХХ ст. був марксизм. На рубежі століть в марксизмі розвинувся ревізіоністський рух, обгрунтований німецьким соціал-демократом Е.Бернштейном, що сприяв поступовому переходу європейської соціал-демократії на позиції реформізму (на противагу революційному ортодоксальному марксизму).

Вивчаючи третє питання, з'ясуйте, які професійні й політичні організації робітників існували в провідних державах в 1870-1914 рр.; визначте, які ідейно-політичні течії мали на них найбільший вплив у кожній країні; проаналізуйте особливості їх діяльності, вплив на державну політику.

Слід мати на увазі, що саме в останній третині ХІХ – на поч. ХХ ст. формується європейська соціал-демократія. Першою потужною соціалістичною партією стала Соціалістична робітнича партія Німеччини (з 1890 р. - Соціал-демократична партія Німеччини), що утворилася в 1875 р. на основі об'єднання Загального німецького робітничого союзу (1863, ласальянці) та Соціал-демократичної робітничої партії (1869, ейзенахці). Для Франції характерна роздробленість соціалістичного руху: Робітнича партія, що утворилася в 1880 р., невдовзі розпалася на окремі групи - бланкістів, посибілістів, гедистів, алеманістів. Крім того, частина симпатиків соціалістичних ідей оголосили себе “незалежними соціалістами”. Об'єднана соціалістична партія Франції утворилася лише в 1905 р. (до цього з 1901 рр. існували дві соціалістичні партії – Французька соціалістична партія (реформістська) і Соціалістична партія Франції (революційна). Італійська соціалістична партія, що утворилася в 1892 р. (і стала першою політичною партією в Італії), була досить суперечливим феноменом, в якому поєднувалися демократична і революційна фракції. У Великій Британії робітнича (Лейбористська) партія, що утворилася в 1900 р., не була революційною й перебувала під впливом тред-юніонів і фабіанського руху. Революційні соціалістичні партії Британії (Соціал-демократична федерація, ін) не були впливовими. Соціал-демократична партія Австрії (Цислейтанії) утворилася в 1874 р. Розбіжності між прихильниками лассальянства і марксизма призвели до її розколу, відновлення єдності партії відбулося в кінці 1888 р. В 1890 р. утворилася Соціал-демократична партія Угорщини. В 1897 р. Соціал-демократична партія Цислейтарнії була реформована в союз національних партій. 

При підготовці до семінару слід звернути увагу на збільшення питомої ваги робітничого класу в загальній кількості населення, підвищення реальної заробітної платні, тенденцію до зростання добробуту, освітнього й культурного рівня; зміни в системі виробництва у зв'язку з розвитком акціонерного капіталу. Порівняйте становище пролетаріату в провідних державах, зверніть увагу на його неоднорідність: відмінності різних груп за кваліфікацією, становищем у суспільстві, належністю до тих чи інших (привілейованих) галузей, рівнем добробуту тощо. Проаналізуйте, яким чином демократизація політики, розширення електорату в провідних країнах світу вплинули на становище нищих верств населення.

Зверніть увагу на те, що питома вага промислового пролетаріату в соціальній структурі провідних держав була найбільшою в Німеччині й Британії, що знайшло відображення у формуванні в них потужного профспілкового руху та впливового представництва робітників у парламенті. Іншою була ситуація у Франції й Італії, де переважало сільське населення й дрібні підприємства, а робітничий рух перебував під значним впливом анархізму.

Джерела і література:

Анархисты. Документы и материалы. Т.1. 1883-1916. - М., 1998.

Практикум по новой истории. 1872-1917 (Составитель Н.И.Кочегарова). – М., 1989.

Проблемы общественного прогресса и социалистического идеала в общественной мысли конца ХІХ – ХХ ст. Хрестоматия. Вып.1. – М., 1990.

Сборник документов по истории нового времени. Экономическое развитие и внутренняя политика… 1870-1914 (Сост. П.И.Остриков). – М., 1989.

Сборник документов по истории рабочего и социалистического движения стран Европы и США // Под ред. П.И.Острикова. – М., 1985.

Хрестоматия по новой истории. 1870-1918 // Под ред. А.И.Молока. – Ч.2. – М., 1953.

Хрестоматия по социально-экономической истории Европы в новое и новейшее время // Под ред. В.М.Волгина. – М.-Л., 1929.

***

Бернштейн Э.Воспоминания: Социал-демократические годы учения. В годы моего изгнания. — К.: Основні цінності, 2005.

Каутский К. Пролетариат и общественный строй. – Одесса, 1905.

Кропоткин П.А. Поля, фабрики и мастерские. - М., 1921.

Лассаль Ф.О сущности конституции: Речь, произнесенная в одном Берлинском ферейне: Пер. с нем. / Эд. Бернштейн (предисл.). — О.: Буревестник, 1905.

Лассаль Ф. Сочинения: В 3 т. – М., 1925.

Ленін В.В. Незгоди в європейському робітничому русі. – ПЗП. - Т.20.

Ленін В.І. Крах ІІ Інтернаціоналу. – ПЗТ. – Т.26.

Ленін В.І. Пам'яті Комуни. – ПЗП. - Т.20.

Милль Дж.Ст. О свободе. – СПб., 1906.

Пато Э, Пуже Э. Как мы совершим революцию. – Пб.-М., 1920

Семюэль Г. Либерализм. – М., 1906.

Спенсер Г. Личность и государство. – СПб., 1908.

***

Брайович С.М. Карл Каутский - эволюция его воззрений. – М.: Наука, 1982.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм: рабочее и профсоюзное движение как фактор социально-экономического развития ХІХ-ХХ вв. – М., 1960. – М., 1986.

Вилар К. Социалистическое движение во Франции. 1893-1905 гг. (Гедисты). – М., 1969.

Виноградов В.Н. У истоков лейбористской партии (1899-1900). – М., 1965.

Второй Интернационал: социально-философские причины раскола социалистического движения / Под ред.Б.Н.Бессонова. – М., 1991.

Галеви Э. История Англии в эпоху империализма. – Т.1. – М., 1937.

Галкина Л.А. К критике идеологии фабианства. – М., 1984.

Дамье В.В. Анархо-синдикализм в ХХ веке. - М., 2001 // http://www.kras.fatal.ru/ANARCHOSYNDICALISM.htm#_ednref123

Дейвіс, Норман. Європа. Історія / Пер. з англ. – К., 2000. – С.824-869.

Европейский либерализм в новое время: Теория и практика / Под ред.С.П.Пожарской. – М., 1995.

Ерофеев Н.А. Очерки по новой истории Англии 1815-1917 гг. – М., 1959  // http://www.twirpx.com/file/531733/

История Второго Интернационала. – Т.1-2. – М., 1965-1966.

История Европы. – Т.5. – М., 2000. – С.343-354.

История международного рабочего и национально-освободительного движения. Ч.1. – М., 1962. – С.271-354, 407-494.

История Парижской Коммуны 1871 г. // Под ред. А.З.Манфреда и др. – М., 1971.

История профсоюзного движения за рубежом (с 60-х гг. XVIII в. до 1939 г.). Учеб пособие. – М., 1962.

Кертман Л.Е., Рахшмир П.Ю. Буржуазия Западной Европы и Северной Америки на рубеже ХІХ-ХХ вв. – М., 1984.

Кин Ц.И. Италия на рубеже веков. Из истории общественно-политической мысли. – М., 1980.

Кислова А.А. Социальное христианство в США. Из истории общественной мысли. 90-е годы ХІХ в.-30-е годы ХХ в. – М., 1974.

Колмаков С.А. Идеология и политика Либеральной партии Великобритании в 80-е годы ХІХ в. – М., 1985.

Кретинин С.В. Карл Каутский (1854-1938): опыт переосмысления // Новая и новейшая история. – 1995. - №1,2.

Кривогуз И.М. Второй Интернационал, 1889-1914. – М.. 1964.

Либерализм Запада XVII-XX вв. (авт. коллектив: В.В.Согрин, А.И.Патрушев, Е.С.Токарев, Т.М.Фадеева. – М., 1995.

Либеральная традиция в США и ее творцы. – М., 1997.

Мазиано К.Ф. Итальянское рабочее движение на рубеже ХІХ и ХХ веков. – М., 1976.

Международное рабочее движение. Вопросы истории и теории: В 8 т. Т.2. – М., 1976. – С.45-104, 202-251, 376-428; Т.3. – М., 1978. – С.285-358, 365-372.

Миллер С., Поихофф Х. Краткая история СДПГ. 1848-1990. – К., 2000.

Мортон А.Л., Тейт Дж. История английского движения (1770-1920). – М., 1959.

Наринский М.М. Шарль Моррас и «Аксьйон Франсез» до первой мировой войны // Французский ежегодник. – 1976. – М., 1978.

Оболенская С.В. Политика Бисмарка и борьба партий в Германии в конце 70-х годов ХІХ в. – М., 1992.

Овчаренко Н.Е. Германская социал-демократия на рубеже двух веков (Идейно-политическая эволюция СДПГ в период империализма). – М., 1975.

Овчаренко Н.Е. Две жизни Эдуарда Бернштейна // Новая и новейшая история. – 1994. - №3,4-5.

Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. – М., 1997.

Паррингтон В.Л. Основные течения американской мысли: В 3 т. – Т.3. – М., 1963.

Петренко Е.Л. Карл Каутский: очерк социалистических воззрений. – М., 1991.

Петренко Е.Л. Социалистическая доктрина Эдуарда Бернштейна. – М., 1990.

Рабочее и освободительное движение в странах зарубежной Европы и Америки: хроника важнейших событий нового и новейшего времени (Справ. Пособие). – Минск, 1986.

Рахшмир П.Ю. Эволюция консерватизма в новое и новейшее время // Новая и новейшая история. – 1990. - №1.

Самарская Е.А. Второй Интернационал: революционные надежды и иллюзии // Рабочий класс и современный мир. – 1989. - №4.

Самарская Е.А. Жорж Сорель – вечный еретик // Новая и новейшая история. – 1994. - №2.

Самарская Е.А. Социал-демократия в начале века. – М., 1994.

100-летие ІІ Интернационала и некоторые проблемы современного рабочего движения // Мировая экономика и международные отношения. – 1989. - №11.

Тарле Е.В. Европа в эпоху империализма / Соч.: В 12 т. - Т.5. – М., 1958.

Фостер У. Очерки мирового профсоюзного движения. – М., 1956.

Хайман Х. Стратегия и концепция социализма во ІІ Интернационале // Рабочий класс и современный мир. – 1989. - №6.

Хобсбаум Э. Век империи 1875-1914. – Ростов-на-Дону, 1999.

Хобсбаум Э. Нации и национализм после 1780 г. – С.-Пб., 1998.

Яхимович З.П. Становление концепции прогрессивного либерализма Джованни Джолитти (1882-1900 гг.) // Проблемы итальянской истории. - М., 1993.

Тема 6. Австро-Угорська монархія: національні проблеми в суспільно-політичному житті країни (2 год).

1. Політичний устрій Австро-Угорщини після угоди 1967 р.

2.  Національна політика Габсбургської монархії.

3.  Національні рухи слов'янських народів і політична боротьба в Австро-Угорщині наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст.

4. Шляхи розв'язання національної проблеми в теорії і практиці австрійської соціал-демократії.

Вивчаючи перше питання, насамперед з'ясуйте, що представляла собою система дуалізму, на основі якої було реорганізовано Габзбургську монархію в 1867 р. Майте на увазі, що така система створювала єдину державу під назвою Австро-Угорська монархія лише в сфері зовнішніх відносин і дві окремі держави – Цислейтанію (австрійську частину) і Транслейтанію (угорську частину), самостійні у внутрішніх справах. Визначте політичні принципи, покладені в основу державної влади; органи влади, що існували як на імперському рівні, так і на рівні окремих держав. Зверніть увагу на реформування виборчої системи в Австрії, що завершилося прийняттям в 1907 р. загального виборчого справа. 

Проаналізуйте суть «кризи дуалізму» на рубежі ХІХ-ХХ ст. й проекти реформування Австро-Угорської монархії, які виникли під її впливом.

При вивченні другого питання, майте на увазі, що основною проблемою політичного життя Австро-Угорщини була національна. На території Австрії (Цислейтанії), крім німців, проживали представники 7 основних національностей - чехи, поляки, українці, словенці, хорвати, італійці, румуни; на території Угорщини (Транслейтанії) – крім мадяр, німці, хорвати, серби, словаки, румуни, українці. При цьому пануючі в Австрії та Угорщині нації – німці та мадяри – складали лише відповідно 33% та 51% населення.

У той час, коли Австрія проводила досить ліберальну національну політику, її конституція гарантувала рівність усіх національних мов в усіх сферах життя, а окремі землі мали власні представницькі органи (ландтаги), Угорщина проводила політику мадяризації, перетворення усіх жителів країни на єдину політичну націю без врахування їх національних особливостей. Лише Хорватія мала в складі Угорщини автономію.

При розгляді третього питання візьміть до уваги, що найпотужнішими в Австрії слов'янськими національними рухами були чеський та польський, а в Угорщині – хорватський. Проаналізуйте основні вимоги представників різних національних партій, спроби їх вирішення на державному рівні; з'ясуйте, чому їх так і не вдалося вирішити.

Вивчаючи четверте питання, зверніть увагу на той факт, що 1897 р. Соціал-демократичну партії Цислейтанії було перетворено на союз окремих національних партій. Характерною для австрійських соціал-демократів була особлива увага до шляхів вирішення національного питання (“австромарксизм”). В книзі К. Реннера “Держава і нація. До національного питання в Австрії” (1899) обгрунтовано теорію культурно-національної (екстериторіальної) автономії, що мала забезпечити збереження багатонаціональної держави. Ідеї Реннера знайшли відображення в новій (Брюннській) програмі партії (1899).

Джерела і література:

Бауер, Отто. Національне питання і соціал-демократія. – К.: Основні цінності, 2004.

Бауер, Отто. Австрийская революция 1918 г. – М.-Л., 1925.

Реннер К., Гаммер О. Національна справа, інтернаціоналїзм, імперіалізм і соціалізм: Збірка статей К.Реннера й О.Гаммера: Пер. з нім. — Б. м., 1915. — 105с.   Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА619929

***

Австро-Венгрия и словяно-германские отношения. – М., 1965.

Галкин И.С. Австро-Венгрия и Италия в 1870-1914 гг. – М., 1952.

Исламов Т.М. Политическая борьба в Венгрии в нач. ХХ ст. – М., 1959.

История Европы. – Т.5. – М., 2000.

Лозинский С. Национальный вопрос и политические партии в Австрии. -М., 1907.

Лозинский С. Царствование Франца-Иосифа: политический очерк современной Австрии. – Пг., 1916.

Освободительное движение народов Австрийской империи: период утверждения капитализма. – М., 1982.

Писарев Ю.А. Освободительное движение югославских народов Австро-Венгрии, 1905-1914 гг. – М., 1962.

Пристер Е. Краткая история Австрии. – М., 1952.

Ратнер Н.Д. Очерки по истории пангерманизма в Австрии в конце ХІХ в. – М., 1970.

Тейлор Дж. А. Габсбургська монархія 1809-1918. – Львів, 2002.

Трайген И.П. Национальные противоречия в Австро-Венгрии и ее распад. – М.-Л., 1947.

Травин Д. Новый мир старой империи. Модернизация в Австро-Венгрии // Звезда. – 2002. - №8.– С.163-184. 

Турок В.П. Очерк истории Австрии. – М., 1962.

Уська У. Становлення системи державного управління Австро-Угорщини в 1860-1871 рр. // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Edu/2009_18_19/fail/Uska.pdf

Цьольнер, Еріх. Історія Австрії. – Львів, 2001.

Швейцер В.Я. Социал-демократия Австрии: критика политических концепций и программ. – М., 1987.

Шнеерсон Л.М. На перепутье европейской политики. Австро-русско-германские отношения. – Минск, 1984.

Шпрингер, Рудольф. Национальная проблема: борьба национальностей в Австрии. – СПб., 1909.

Штоурц Г. Проблема вирішення конфліктів в поліетнічних державах: висновки з історичного досвіду Австрії 1848-1918 // Європейська політика: від регіональних конфліктів до першої світової війни. – Чернівці, 1995.