І. Місце оцінки земель у складі земельного кадастру

Вступ

Земля будучи планетою (фізико-географічний аспект) є:

– по-перше, простір, як необхідна умова існування суспільства, життєвий базис колективу (соціальний аспект);

– по-друге, незамінним засобом виробництва (економічний аспект);

– по-третє, обов’язковим компонентом біосфери (екологічний аспект);

– по-четверте, безцінним інтегральним ресурсом (господарський аспект); або кладовою незчисленних ресурсів (сільськогосподарських угідь, вод, надр, рослин та ін);

– по-п’яте, цілісною територією, яка складає єдиний земельний фонд держави (правовий аспект);

по-шосте, специфічним об’єктом прикладення праці (ґрунтовий аспект);

по-сьоме, організованої системи землекористування (організаційний аспект) та інші.

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ

ГЛАВА І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ЗАВДАННЯ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ

ГЛАВА II. РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ПРИ ЗЕМЕЛЬНООЦІНОЧНИХ РОБОТАХ.

 

Бібліографічний список

1. Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні документи. – Київ: Урожай, 1998. 816с.

2. Земельний кодекс України. – Київ. Укрндіземпроект. Ротапринт. 1992.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993р. №15 (зі змінами, внесеними Постановою КМ №99 від 30.01.1997р.) “Про порядок ведення державного земельного кадастру.”

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997р. №1355 “Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.”

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995р. №213 (зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМ №864 від 31.10.1995р., №525 від 30.05.97р.) “Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (тимчасова),” “Про методику грошової оцінки земель не сільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)”.

6. Гнаткович Д.І. Земельна реформа в Україні. – Львів, 1993. 36с.

7. Гнаткович Д.И. Земельный кадастр: экономика землепользования. – Львов: Вища школа, 1986. 136с.

8. Гнаткович Д.І. Реєстрація землеволодінь, землекористувань і об’єктів нерухомості. – Львів, 1998. 40с.

9. Гнаткович Д.І., Возняк Р.П., Гулько Р.Й., Ступень М.Г. Науково-методичні положення оцінки земель України у світових цінах. – Львів, 1995. 68с.

10. Магазинщиков Т.П. Земельний кадастр. – Львів. Світ, 1991. 452с.

11. Проблеми земельного кадастру та застосування його даних в умовах ринкової економіки. За ред. Д.І.Гнатковича. – Львів, 1996. 108с.

12. Дегтярев И.В. Земельный кадастр. – М.: Колос, 1979.

13. Методика разработки земельного кадастра в Украинской ССР. – Киев: Урожай, 1974.

14. Общесоюзная методика оценки земель (временная). – М., 1976.

15. Методика проведення внутрігосподарської оцінки земель. – Київ, 1989.

16. Маракулін П.П., Дмитерко В.Л., Розумний І.А. Земельний кадастр. – Київ: Урожай, 1970.

17. Михасюк І.Р., Маланчук М.М. Земельний кадастр і диференціальна рента. – Львів, Вид-во Львів. держ. ун-ту. 1971.

18. Михасюк И.Р. Экономическая оценка земель и регулирование рентных доходов колхозов. – М.: Экономика, 1970.

19. Справочник по землеустройству. Под ред. Л.Я.Новаковского. – Киев: Урожай, 1983.

20. Черемушкин С.Д. Теория и практика экономической оценки земли. – М.: Экономика, 1963.

 

 

Вступ

Земля будучи планетою (фізико-географічний аспект) є:

– по-перше, простір, як необхідна умова існування суспільства, життєвий базис колективу (соціальний аспект);

– по-друге, незамінним засобом виробництва (економічний аспект);

– по-третє, обов’язковим компонентом біосфери (екологічний аспект);

– по-четверте, безцінним інтегральним ресурсом (господарський аспект); або кладовою незчисленних ресурсів (сільськогосподарських угідь, вод, надр, рослин та ін);

– по-п’яте, цілісною територією, яка складає єдиний земельний фонд держави (правовий аспект);

по-шосте, специфічним об’єктом прикладення праці (ґрунтовий аспект);

по-сьоме, організованої системи землекористування (організаційний аспект) та інші.

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ

ГЛАВА І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ЗАВДАННЯ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ

І. Місце оцінки земель у складі земельного кадастру

В системі управління земельними ресурсами головне місце належить організації раціонального і ефективного їх використання і охорони на основі кількісної та якісної характеристики земель, що забезпечується шляхом проведення зйомочних і обслідувальних робіт, природно-сільськогосподарського районування території, класифікації ґрунтів і порівняльної оцінки земель. Ці функції виконує державний земельний кадастр, який проводиться на всіх адміністративно-територіальних і господарських рівнях. Він включає дані реєстрації землеволодінь, землекористувань, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів і економічної оцінки земель.

У діючій системі земельного кадастру найчіткіше здійснюється ведення реєстрації землеволодінь, землекористувань та обліку кількості земель, що відображають щорічний правовий і господарський стан використання земельних угідь, наданих у колективну і приватну власність у постійне користування. Кількісний облік земель ведеться окремо на всі землі, зрошені, осушені і дає відомості про зрошені землі на осушених площах. Господарську цінність становлять також дані обліку якості земель у населених пунктах і охоронних зонах.

Розвиток сучасних форм організації виробництва у сільськогосподарських підприємствах супроводжується необхідністю вдосконалення зміcту і порядку проведення реєстрації, обліку і оцінки земель у розрізі землекористувачів, які використовують землю на орендних засадах.

Порівняно з попереднім періодом обліку якості земель, діюча його система досконаліша, оскільки вона базується на виробничо-генетичній класифікації земельного фонду країни. Виходячи із природно-сільськогосподарського районування земельного фонду, на макрорівні дається його характеристика за зонами, гірськими областями, провінціями та округами. На його основі розробляються різні види галузевих і спеціалізованих районувань, що розвивають і деталізують комплексне районування.

Введення у країні земельного кадастру як загальної системи необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель стало початком проведення робіт з бонітування ґрунтів і економічної оцінки земель. Ці складові частини земельного кадастру пройшли тривалий процес розвитку й вдосконалення, внаслідок чого бонітування ґрунтів розглядається як порівняльна оцінка ґрунтової родючості, виражена показниками придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур, а економічна оцінка земель – як оцінка природного ресурсу і головного засобу виробництва у сільському господарстві.

В процесі наукових і експериментальних досліджень з бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель уточнювалися завдання і зміст цих складових частин земельного кадастру. Роздільне, відокремлене проведення бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель різними організаціями й авторами за різними методиками показало, що мета і завдання практичного застосування їх даних збігаються (аналіз, планування, розміщення, спеціалізація тощо). Тому бонітування ґрунтів і економічну оцінку земель у складі земельного кадастру необхідно розглядати як єдиний процес – оцінка земель.

На підставі даних оцінки земель, що характеризують їх продуктивність, ефективність використання і дохідність, з народногосподарського погляду повинні науково обґрунтовано розв’язувати такі завдання:

– виявлення і широке використання всіх резервів і можливостей земельних ресурсів з метою підвищення рівня суспільного виробництва;

 – розподіл земельних ресурсів у міжгалузевому аспекті, беручи до уваги пріоритет використання цінних земель у сільському господарстві;

 – визначення втрат сільського господарства при вилученні продуктивних земель для несільськогосподарських потреб;

 – визначення цінності земель у складі природних ресурсів і ресурсного потенціалу агропромислового комплексу;

– визначення розмірів стягнень за порушення земельного законодавства за результатами державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу;

 – розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва у різних природно-економічних зонах і районах з метою створення найкращих умов для вирощування сільськогосподарських культур і забезпечення економії суспільно необхідних затрат;

 – надання земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств, виходячи із середньої оцінки земель по господарству;

 – об’єктивний аналіз рівня використання земель і господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, госпрозрахункових виробничих підрозділів;

 – планування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції на основі нормативів, беручи до уваги оцінку земель та інших ресурсів, з метою вирівнювання економічних можливостей господарств, що знаходяться у неоднакових природно-економічних умовах господарювання;

 – економічне обґрунтування проектів внутрігосподарського землеустрою, зокрема організації угідь та організації системи сівозмін з метою концентрації посівів сільськогосподарських культур на землях, екологічно придатних для їх вирощування;

 – економічне регулювання земельних відносин при передачі земель у власність, спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельних ділянок та права оренди, визначенні ставок плати за землю, при ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розмірі внеску до статутних фондів колективних сільськогосподарських підприємств, спільних підприємств, акціонерних товариств, об’єднань, кооперативів, при визначенні вартості землі при паюванні, оцінці земельних часток (паїв) і здійсненні операцій з ними, включаючи їх заставу;

– економічне обґрунтування організації території селянських (фермерських) господарств;

– визначення розмірів плати за землю, передану у власність і надану у користування, залежно від якості та місцеположення земельної ділянки;

– економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Науково обґрунтоване розв’язання названих завдань потребує всебічного вивчення земельних ресурсів, їх оцінки шляхом проведення бонітування ґрунтів і економічної оцінки земель.