Механізм державного впливуна регулювання економіки України в перехідний період до ринку.

    Державні механізми управління і регулювання економіки під час кардинальних ринкових перетворень у тих чи інших країнах діють по-різному. Досвід країн – світових лідерів сучасного прогресу переконує, що їхня економічна могутність формувалася і формується під впливом послідовних структурних і якісних перетворень, з одночасним посиленням регулюючої ролі держави, включаючи внутрішні і зовнішні ринки, що підпадають під її безпосередній вплив.

    В останні десятиріччя в розвинутих країнах Заходу і Сходу склався двофакторний механізм регулювання еконміки, що включає механізм ринкової конкуренції та механізм прямого державного регулювання. Останнє доповнює механізм ринку, а держава бере на себе ті функції, що не відповідають природі (виходять за рамки) механізму ринкової конкуренції або реалізуються ним неповно або надто повільно. Разом з тим держава забезпечує умови для оптимального функціонування цього механізму. У Звіті Світового банку про світовий розвиток підкреслюється, що розвиток потребує ефективної держави, яка б відігравала роль каталізатора і помічника, який би стимулював і доповнював би діяльність приватного бізнесу і окремих осіб. Таким чином, роль держави в розвинутій ринковій економіці дуже значна, хоча в різних країнах різні методи державного втручання в господарське життя істотно варіюють.

    Яка ж роль держави в країнах з перехідною економікою, де ринкове господарство тільки формується? Дане питання є предметом гострих наукових і політичних суперечок. Справа в тому, що ринкова реформа за моделлю “шокової терапії” розпочинається з так званої “лібералізації”, тобто різкого обмеження економічної ролі держави та її відходу з сфери економіки. Лібералізація виразилася в тому, що держава відмовилася від директивного планування, від фондованого розподілу матеріальних ресурсів, від адміністративного регулювання цін і зарплати, від монополії зовнішньої торгівлі. На першому етапі ринкових реформполітика лібералізації була необхідною і виправданою, оскільки привела до демонтажу командної, плановорозподільної сиситеми і відкрила шляхрозвиткові ринкових відносин. До цього слід додати, що ішлося про обмеження економічної ролі старої, тобто тоталітарної, держави. Проте етап “лібералізації” (тобто скорочення економічних функцій держави) в Україні надмірно затягнувся, а тому призвів до ряду негативних наслідків, посиливши стихійний характер багатьох перехідних процесів. Цілком очевидно, що на сучасному етапі ринкових реформ економічна роль держави має істотно зрости.

     Вихід з кризи, що склалася, можливий тільки в результаті переходу до мобілізаційної моделі економіки. Постає питання: наскільки ймовірним є перехід до “мобілізаційної моделі” в Україні? У цьому зв’язку необхідно зробити ряд зауважень.

    Перше. Світовий досвід показує, що пряме втручання держави в економіку з метою подолання глибокої кризи мало місце в багатьох країнах: досить послатися на політику уряду Ф. Д. Рузвельта в 1933 - 1934 рр. Проте мета такого втручання (за винятком державного регулювання воєнної економіки) полягала в тому, щоб відновити умови для нормального функціонування ринкової економіки.

 

    Друге. Очевидно, що в умовах перехідної економіки посилення державного втручання в економічні процеси є допустимим у певних межах: якщо воно вийде за них. То відбудеться зміна економічної моделі.

    Третє. Ми виходимо з того, що в довгостроковій перспективі ринковій економіці альтернативи немає – вона переконливо довела свої переваги порівняно з планово-розподільною в період так званого “мирного змагання систем”. Проте сказане не означає, що ринкові реформи приречені на успіх: цілком можлива і невдача. Разом з тим їх провал у тій чи іншій країні напевно викличе необхідністьїх повторної спроби, але, як правило, в гірших стартових умовах.

Проте державні підприємства, прагнучи покрити високі виробничі витрати, зумовлені технологічною відсталістю української економіки і затратним характером виробництва, та одержати максимальний госпрозрахунковий доход (прибуток плюс зарплату), стали підвищувати ціни на свою продукцію і тим самим продукувати інфляцію витрат.

 Інфляція (і тим більше - гіперінфляція) не тільки веде до падіння реальних доходів більшості населення, що одержує фіксовані доходи, але й робить безглуздими інвестиції, “з’їдаючи” їх у лічені місяці.

Висновки.