Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі.

  Культура Київської Русі хронологічно охоплює IX - сер. XIII ст. Її розвиток відбувався у загальному контексті світової культури, але водночас вона сформувала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов'янськими традиціями. Найяскравіше це виявилося у плануванні й забудові міст, композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.

  Вирішальне значення в історичному розвитку Київської Русі відіграла реформа князя Володимира - запровадження християнства.

  Доба Володимира Великого і особливо Ярослава стала визначним етапом розвитку Київської держави. Ніколи більше вона не була такою єдиною і могутньою. Київська Русь мала великий міжнародний авторитет і широкі зовнішні зв'язки, з її можновладцями ріднилися представники королівських династій Європи і навіть могутні візантійські василевси. У час християнізації Русь могла диктувати власні умови Візантії, державі, звідки до Києва прийшло християнство і мистецтво якої було тоді передовим у Європі. Тому й сам процес запровадження християнства, і запозичення тих чи тих елементів культури відбувалися не механічно, вони постійно переосмислювалися в контексті дійсності, творчо перероблялися, набуваючи нового національного забарвлення.

Після запровадження християнства державні та релігійні діячі Київської Русі стали домагатися у Візантії:

- самостійного обирання митрополитів;

-  відзначення своїх національних свят і їх встановлення;

  Ярославу Мудрому вдалося проголосити першими національними святими братів Бориса і Гліба, підступно вбитих своїм молодшим братом. Пам'ять їх щорічно врочисто вшановувалась 24 липня і цей день вважався на Русі великим святом.

Цікава історія свята, встановленого в XI столітті на честь святого Георгія. Відомо, що князь Ярослав при хрещенні дістав ім'я Георгія. Сприймаючи його як покровителя, наказав "по всей Руси творити праздник Св. Георгия месяца листопада 26 день". Такого осіннього свята грецька церква не знала у своєму календарі. На Русі воно здобуло популярність як свято покровителя сільськогосподарських робіт, землеробів та хліборобів. Християнство загалом, зустрівшись з новими історичними умовами, істотно змінилося порівняно з візантійським варіантом.

- в е дення церковн ого богослужіння старослов'янською мовою.

Створена Володимиром Святославовичем величезна держава для підтримання єдності потребувала розвиненої суспільної моралі, (що забезпечувала б формування почуття честі, відданості, самопожертви, високої патріотичної свідомості). Це було можливо лише за умови  належного рівня розвитку словесності (зокрема, жанрів політичної публіцистики, жанрів, які оспівують любов до рідної землі, епічних жанрів).

Всього цього не могла дати перекладна візантійська і болгарська література, тому київським мислителям довелося створювати відповідні літературні форми, спираючись на народну історичну свідомість, на фольклор, який був і залишався переважно язичницьким, з деякими вкрапленнями християнства. Це не могло не відбитися на характерних рисах давньоруської літератури.

Характерні риси давньоруської літератури:

- потяг до філософського осмислення життя, мистецтва, творчої праці;

- відсутність елементів містики.

 Навіть у церковній літературі переважав конкретний інтерес до релігійної філософії, історії, до питань житейської моралі, до апокрифів, які містили багато елементів народної казковості.

- зв'язок з життям, мораллю, релігією.

! Ця ознака стане специфічною рисою філософії українського народу.