Соціалізм і соціал-демократизм

 

Ідеї соціалізму відомі з давніх часів, але повне теоретичне обґрунтування та ідеологічне оформлення вони одержали у XIX ст. Для соціалізму є характерною недооцінка або заперечення індивідуальної економічної свободи, конкуренції та неоднакової винагороди за працю як передумов зростання матеріального добробуту індивіда і суспільства. їх замінює політичне регулювання економічних і соціальних процесів, державне регулювання норм і принципів соціальної рівності і справедливості. В соціалістичній доктрині, на відміну від лібералізму, помінялись місцями індивід і держава, а свідоме регулювання витіснило еволюційні процеси в економіці: політика стала домінувати над економікою.

Перші спроби створити ідеал такого соціального ладу зробили в XVI-XVII ст. Т. Мор і Т. Кампанелла, а наприкінці XVIII - початку XIX ст. — соціалісти-утопісти Сен-Сімон, Фур'є і Оуен. У середині XIX ст. К. Маркс і Ф. Енгельс в особі промислового пролетаріату знайшли соціальну опору для реалізації соціалістичного ідеалу. Марксизм виходив із можливості пізнання соціальних процесів і виведення законів суспільного розвитку, і в цьому він чимось подібний до лібералізму, але в ньому одвічно принижувалась політична роль усіх соціальних класів і верств за винятком пролетаріату. Критерій прогресу пов'язувався з соціальним буттям цього класу. Теорія марксизму ігнорувала природу людини, а сумнівний ідеал «нової людини» орієнтувався головним чином на моральні стимули.

Якість будь-якої ідеології визначається її життєздатністю і соціальною ефективністю. Таку якість виявив соціал-демократизм як політична ідеологія центристських сил. Вона є пластичною і сприйнятливою до найкращих досягнень різнорідної політичної думки. Це ідеологія «середнього класу» - єдиного, який об'єднується солідарними інтересами; її відрізняє повна відсутність будь-якої претензії на теоретичну винятковість.

Соціал-демократизм виник наприкінці XIX століття. Один з лідерів ІІ Інтернаціоналу Е. Бернштейн у праці «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899) піддав ревізії класичні положення марксизму. Безпосереднім приводом для цього колишнього соратника Ф. Енгельса стали якісні зміни капіталізму кінця XIX ст., що, на його погляд, відкрили можливості взаємодії поляризованих соціальних сил. У Західній Європі визначилась явна перевага еволюційних процесів над революційними. Е. Бернштейн дійшов узагальненого висновку про докорінну зміну орієнтирів пролетаріату - з класово-революційних на еволюційно-реформістські. Ключовими в соціал-демократичній термінології стали поняття «реформа» і «демократія», що прийшли на зміну класичним «революція» і «класова боротьба». Держава трактувалась як надкласовий орган, що виражає інтереси всіх членів суспільства.

У 1951 р. концепція «демократичного соціалізму» стала програмою соціал-демократичного руху, проголосивши головними цінностями свободу, справедливість і солідарність. Умовою їх реалізації міг бути лише демократизм, послідовно і суворо проведе­ний в усіх суспільних сферах. Соціалізм у цій концепції виступає не як жорстко детермінована суспільна конструкція, а як процес поступального руху до здійснення цих цінностей.

Наприкінці 80-х років XX ст. пріоритетною цінністю в «де­мократичному соціалізмі» стала солідарність: солідарне, а не просто «демократичне» суспільство здатне забезпечити високу якість життя, сформувати почуття належності кожного до цього суспільства і стати потужним чинником інтеграції.

Соціал-демократичну теоретичну конструкцію увінчує концепція «соціальної держави». В ній держава постає в подвійній якості: вона правовим шляхом захищає інститут приватної власності і здійснює потужну соціальну політику з метою підтримки соціальних аутсайдерів.

Соціал-демократизм - ідеологія, яка ґрунтується на принципах соціального макроконсенсусу, соціального партнерства і компромісу політичних сил. Це і конструктивний тип політичної культури, яка інтегрує здоровий глузд, реалізм, терпимість до інакомислення і орієнтацію на загальнолюдське.