Розвиток інституту прав і свобод людини та громадянина, як складова правової держави

 

Формування правової держави прямо пов’язане із становленням такого конституційно-правового інституту, як інститут прав і свобод людини і громадянина. Від рівня цього правового статусу залежить створення передумов для існування правової держави. Таким чином, можна стверджувати, що конституційне право через власні інститути впливає на процедури розвитку правової держави.

Вважається, що питання правового статусу людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення належного правового статусу людини і громадянина, його практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.[5]

Конституційний статус людини і громадянина – єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру):

- громадянство;

- загальна правоздатність;

- принципи правового статусу;

- конституційні права, свободи і обов’язки громадян;

- гарантії прав і свобод;

- відповідні правові норми.

Зазначені вище елементи об’єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв’язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в юридичному оформлені статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права й обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають “допоміжний” характер, - “працюють” на цю мету.

Права й свободи людини і громадянина, закріплені у чинній Конституції України, не є вичерпними. Це означає, що в майбутньому система прав і свобод може бути розширена та вдосконалена. Конституційні права й свободи гарантуються й не можуть бути скасовані.

Конституційні права й свободи громадян, як особливий інститут, мають властивості і риси, які виділяють їх із загальної системи прав і зумовлюють їх вирішальну роль у визначені соціального та правового становища особи в суспільстві й державі. Вони відрізняються від інших прав як за змістом, так і за формою закріплення. Ці права і свободи стають конституційними лише після закріплення в конституції.

Отже, під конституційно-правовим статусом людинин і громадянина розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:

1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права.

Україна як повноправний член світової співдружності визнає і гарантує права і свободи особи притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів треба додати і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України.

Права та свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах і закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно-правовим захистом.

2. Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження.

Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними, вони володіють правами й свободами від народження.

3.Принцип рівноправності прав і свобод осіб.

Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Він проголошує рівність усіх перед законом і судом.

Права й свободи людини та громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо.

Рівність прав і свобод людини і громадянина проголошується Конституцією України безпосередньо діючою, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність

4.Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина.

Він полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав. Лише в процесі реалізації обов’язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов’язки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Конституції України проголошує, що кожний громадянин має право відповідно до закону користуватися об’єктами права власності народу, а також те, що кожний зобов’язаний не завдавати шкоди природі.

5.Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що, по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов’язків усіма суб’єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.

По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповноваженням громадські організації зобов’язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи і обов’язки громадян. Норми поточного галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов’язки громадян при їх конкретизації і розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією.

По-друге, органи всіх гілок державної влади зобов’язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов’язків.

По-третє, кожний державний орган може і має в межах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити і застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріорітет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов’язків.

Виконання визначених вимог (обов’язків) створює режим конституційної законності, і умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов’язок діє реально і безпосередньо. Тільки в такому режимі може формуватись правова держава.