Інститут післядипломної освіти

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ

НА ТЕМУ:

КРИЗИ ДОРОСЛОСТІ: ХАРАКТЕРИСТИКА, УМОВИ ЗАПОБІГАННЯ ТА РОЗВ‘ЯЗАННЯ

 

 

Робота студента групи 210/32

Покотило

М. Київ 2011

Зміст

Вступ

Кризи дорослості. Загальні риси вікових змін та перші ознаки кризи

Характеристики криз дорослості

Умови запобігання та шляхи подолання криз. Дисгармонійність розвитку життєвих ролей

Життєва криза як рольовий конфлікт

Шляхи подолання

"Терапія роллю" (психодрама)

"Терапія ролі" (трансакційний аналіз)

Практична частина

Список використаної літератури

 

 

Вступ

 

“Життєва криза[1]” — феномен внутрішнього світу людини, який виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху і є його поворотним пунктом, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався.

Існують різні погляди щодо самої природи виникнення і перебігу життєвої кризи: або вона виникає як емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію перешкод у процесі досягнення життєво важливої мети і ці перешкоди неможливо подолати звичним способом[2]; або криза може виникнути і в умовах, які зовні виглядають ніби цілком мирно. Проте, існують ситуації, які є кризовими для всіх або більшості людей: вступ дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок трудової діяльності, народження дитини в сім’ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя людини, визначаються як кризи розвитку. Саме в такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.

З огляду на думку певних авторитетів психології[3] класифікувати життєві кризи можна об'єднавши їх в одну більш менш повну систему:

вікові (нормативні кризи) — криза одного, трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза “середини” життя тощо;

за критерієм тривалості: мікрокризи — кілька хвилин; короткочасні — близько чотирьох — шести тижнів; довготривалі — до одного року;

за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;

діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”; криза мотиваційно-цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”; криза смислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;

критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;

за критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини.

Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту. Це складний феномен індивідуального життя людини, який має ряд особливостей, бо у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє ситуацію, де панують емоції); влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та інші особливості. Криза є болючим, гострим періодом розвитку людини, хоча може і не бути обов’язковим симптомом переходу від одного стабільного періоду до іншого. Бо неминучими є не кризи, а переломи, якісні зрушення у розвитку[4].

Загалом існують дві принципові позиції у розумінні критичного періоду:

1. визнання критичних періодів необхідним моментом розвитку (позиція Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна). За Л.С. Виготським криза – це природній і закономірний етап розвитку, в ході якого відбувається кардинальна і бурхлива перебудова соціальної ситуації розвитку, що склалася, і формування центрального новоутворення віку (акцент на психологічних механізмах розвитку).

2. Визнання необхідності якісних змін у розвитку, переходу до нової системи взаємин. (акцент на зовнішніх, соціальних умовах, а не психологічних механізмах розвитку (позиція О.М. Леонтьєва, Л.І. Божович та ін.).

Але життєвий шлях людини — це історія формування і розвитку особистості в певному суспільстві, сучасника певної епохи і ровесника певного покоління. Разом з тим, фази життєвого шляху датуються історичними подіями, зміною способів виховання, змінами способу життя і системи відносин, сумою цінностей і життєвою програмою — цілями і смислом життя, якими така особистість володіє... Практично, ступені суспільного виховання, освіти і навчання, що складають сукупність підготовчих фаз життєвого шляху, формування особистості стали визначальними характеристиками періодів росту і дозрівання^[5].