Кольори у художній літературі

 

У античні часи особливе місце в літературі належало зображенню лише двох кольорів – білого і червоного, що були ознакою жіночої краси й одночасно зустрічалися у релігійній символіці та побутовому житті [26]. У класичній літературі вживання значної кількості назв кольорів теж не помічалося. Так, у романі „Манон Леско” використано лише 20 назв кольору, у „Кандіді” Вольтера – 22 [3, 194]. Підвищена зацікавленість у назвах кольорів у письменників з’явилася лише у ХІХ столітті і була пов’язана з розвитком нового напрямку в живописі, що приділяв велику увагу зображенню колірних відчуттів – імпресіонізму. „Фортуніо” Т. Готьє налічує 170 „кольорових” слів, „Пані Боварі” та „Саламбо” Флобера - відповідно 509 та 621,, „Жерміналь” і „Людина-звір” Золя – 814 та 685 [27; 140].

Загалом, не тільки збільшується частота вживання „кольорових” слів, але й розширюється їх номенклатура. Якщо класики ХVII – XVIII століть виокремлювали лише основні кольори: bleu, rose, blanc тощо, то в 30 ‑ 50‑их роках ХІХ століття письменники навчаються у художників точності позначення кольорів. Г. Маторе відзначає, що у Готьє присутні не лише rouge, але і cardinalisé, cerise, rougeâtre, vermeil, cramoisi, écarlate, incarnadin, pourpre, vermillion. У одній з книг М. Пруста поряд з rose зустрічаються rose tendre, rose pale, rose Tiepolo, vieux rose, rose metallique, rose géranium. Л. Арагон демонструє більшу стриманість у позначенні кольорів, ніби підкреслюючи цим внутрішній протест проти професійного живопису. Але і у нього, за свідченням Глатіньї, поряд із bleu зустрічаються bleu roi, bleu pâle, bleu barbeau, bleu céleste, bleu profond, bleu délavé [26; 54].

У більш сучасних письменників назви кольорів зустрічаються часто. У „Планеті людей” Сент-Екзюпері 134 „кольорових” слова (0,3% загальної кількості слів у повісті), у „Страсному тижні”, „Багатих кварталах”, „Орельєні” Луї Арагона – по 900-1000 (0,4-0,5% усіх слів), а в одній з повістей Колетт відсоток „кольорових” слів доходить до 1,1%. Зростаюче зацікавлення французьких письменників у вживанні назв кольорів пояснює важливість знання цих назв для людей, що вивчають французьку мову.

Українські письменники також доволі часто приділяють увагу зображенню кольорів і відтінків. Зазвичай, у прозових і віршованих творах переважає вживання назв білого, червоного і чорного кольорів, бо вони є символічними для українського народу, але нерідко можна зустріти і назви інших кольорів, подекуди незафіксовані словниками. Набагато частіше назви кольорів і відтінків використовуються в українській поезії. Наприклад, у віршах Шевченка:

І заплакала Лілея,

А цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

На білеє пониклеє

Личенько Лілеї [9; 314].

У Лесі Українки зустрічаються такі надзвичайно влучні й тонкі вирази, як рудий хамсін, у жовтій та сліпучій млі, біловійний туман, злато-багряна верба.

Творчість більш сучасних письменників відзначається набагато частішим використанням назв кольорів[1; 17]:

Як до Тебе протоптати тропи?

В сивій млі спостерегти мету?

Чи ж пропалить синій жар Європи

Азії проказу золоту?

    (Є.Маланюк „Батьківщині”)

 

...Забіліли сніги мої чорні,

Засміялась душа молода.

    (М.Вінграновський „Остання сповідь Северина Наливайка”)

Потім тьотя Клава зробила рухом парасольки диск, піймала поглядом срібно-синій слід метеора й промовила (М.Хвильовий „Вальдшнепи”)

Отже, можна зробити висновок, що протягом останніх століть частота вживання назв кольорів як у французькій, так і в українській літературі невпинно зростає.

Розділ 2. Способи вираження кольорів і відтінків в українській і

Французькій мовах, особливості їх перекладу

Методи зображення кольорів

 

Частіше за все назви кольорів є вмотивованими. Наприклад, червоний колір отримав свою назву, бо червона фарба виготовлялася із особливого виду хробаків (червів). Назва „ рожевий” – від застарілої назви троянди (рожі), малиновий – від назви ягоди, зелений – від старовинної назви будь-якої трави (зілля), бузковий – від назви рослини [17; 9].

Деякі назви кольорів створені шляхом калькування з іншої мови. Калькування (від фр. с alque „копія”) – копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова [10; 230]. Таким чином, наприклад, було отримано назву помаранчевого кольору в українській мові (у французькій мові couleur orange – дослівно апельсиновий, помаранчевий колір) Часто назви кольорів є запозиченими з іншої мови: французькі bleu, blanc, brun, gris (з германських мов), російські лиловый, фиолетовый, палевый, українські оранжевий, бордовий, бежевий (з французької).

Треба відзначити також способи зображення відтінків, для яких немає спеціального словесного позначення [3; 194]. В першу чергу, це, звісно, використання дослівного перекладу з аналітичним позначенням кольору за допомогою слова кольору (couleur lie de vin – кольору винного осаду). Але основним засобом передачі відтінків є модифікація основного кольору.

Для уточнення кольору використовуються:

· суфікси інтенсивності (синюв атий,жовтув атий, червонув атий, bleu â tre, rouge â tre);

· спеціальні слова, що уточнюють колір (clair, foncé, темно-, блідо-, яскраво- тощо);

· метафоричне вказування на предмет, що має такий самий відтінок (біло сніж ний, bleu- ciel);

· вказування на основні кольори, що входять до складу відтінку (bis коричнево-сірий, mordoré червонувато-коричневий, pers синьо-зелений тощо).

До того ж, відтінок, що має назву в одній мові, може залишитися без неї у іншій. В цьому випадку відтінки не відокремлюються від основного кольору і не відрізняються між собою. Дуже часто одному українському прикметнику відповідає одразу декілька французьких назв, що відрізняються між собою за відтінками чи спеціалізацією (особливі назви кольорів тканин, обличчя і т.д.). Наприклад, червоний -  rouge, garance; бузковий – lilas, mauve; бордо – bordeaux, lie de vin;  коричневий – brun, brou de noix; малиновий – cramoisy, amarante; смаглявий – bronze, bazané, bistré, halé.

Порівнюючи переклади, ми часто знаходимо особливе слово, що позначує відтінок у французькому тексті, і посилання на загальний колір чи його модифікацію – в українському.

Наприклад:

1. Le ciel était du bitume. – Небо було чорним.

 У цій фразі використовується професійне позначення кольору: bitume – чорна смола. Українською мовою дається загальне позначення кольору.

Загалом, зображення відтінків, що не мають спеціального позначення в даній мові, - дуже складна задача. В художній літературі часто взагалі не можна використовувати пояснення, і перекладачі, будучи не в змозі точно перекласти назву відтінку, передають його лише приблизно.