Про неможливість позбутись гріховності

 

Прощення гріхів, стверджується далі, саме по собі нездатне змінити гріховну природу людини. Зміна юридичного статусу автоматично не звільняє людину від стану гріховності і смерті. Тобто, людина якій зараховано праведність Христа не позбавляється своєї зіпсованої гріхом природи і не перестає коїти гріховні вчинки.

Ніхто, власне, не стане сперечатись з цією тезою. Ми визнаємо, що змінився в першу чергу наш статус: зі стану ворогів Божих ми перейшли в стан його дітей: "І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою" (Кол.1:21,22). І ми все ще очікуємо остаточного звільнення від гріховної природи: "…ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла"(Рим.8:23). Це остаточне звільнення відбудеться після тілесного воскресіння.

Все це зрозуміло, але якщо наші опоненти протиставляють органічний підхід юридичному в цьому аспекті, то вони, очевидно, впевнені, що органічний підхід вирішує цю проблему краще, і вже в земному житті. Отже, чи є ці люди вже вільними від гріховної природи вже тепер? Жоден з них цього не стверджує. Процес зміни людської природи, згідно православного вчення, триває все життя і завершується в вічності. Але і прихильники юридичного підходу, зокрема, протестанти, не відкидають наявності цього процесу. Тільки на мові протестантів він називається освяченням, і також триває все життя, завершуючись у вічності. Різниця полягає в тому, що у протестантів процес освячення відокремлений від спасіння, що не робить його менш дієвим в практичному вимірі, але підкреслює відсутність заслуг людини в справі спасіння.

Про стимулювання духовних лінощів

 

Крім того, суттєвою проблемою, на думку противників юридичної теорії є те, що юридичне мислення не сприяє духовній активності людини. Усвідомлюючи, що вона нічого не здатна зробити для власного спасіння, людина впадає в повний квієтизм, вона не прагне працювати над собою, духовно вдосконалюватись. Навіть матеріальне процвітання в протестантських країнах пояснюється тим, що ту духовну енергію, котра повинна йти в релігійну сферу, протестанти спрямовують в бізнес.

Але що в такому випадку є стимулом духовного вдосконалення для противника юридичної теорії? Невпевненість в спасінні, страх бути відкинутим Господом, якщо духовні зусилля будуть недостатніми? А як це поєднується з вченням про Бога любові?

Звісно, в середовищі протестантизму приділяється набагато менше уваги глибокій духовній практиці, аскетизму тощо. Але це ще не доводить, що в протестантизмі відсутнє релігійне життя. Просто воно виражається в інших формах. Зокрема саме в протестантських церквах приділяється найбільша увага вивченню Біблії, соціальному служінню, місіонерській діяльності.

Про заохочення беззаконня

 

Останній пункт звинувачень противників юридизму, на якому ми зупинимось – твердження про те, що виправдання по благодаті (з запереченням співпраці людини з Богом в своєму спасінні) веде до самозаспокоєння і беззаконня. Добрі діла втрачають всякий зміст, вимога їх робити є богословськи необґрунтованою.

Знову таки, протестанти ніколи не стверджували, що добрі діла не мають ніякого значення. Дійсно, жодні людські діла не мають ніякого відношення до спасіння. Спасіння – не продукт людської діяльності чи людської співпраці з Богом, але виключно дія Божої благодаті: "Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився "(Еф.2:8,9). Але це не означає, що немає богословської підстави творити добрі діла. Далі апостол рече: "Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували" (Еф.2:10). Тобто, богословська підстава більш як вагома: Бог створив нас на добрі діла. Якщо людина має віру, вона старатиметься робити те, заради чого Бог дав їй життя. Якщо ж діл немає, то виникає питання про те, чи є дійсно людина віруючою. Якщо людина не є віруючою, то вона не є спасенною. Таким чином, зв’язок між вірою і ділами існує. Але це зворотній зв’язок.

Висновки

 

Отже, дослідивши природу розбіжностей між юридичною і онтологічною теоріями спасіння, та розглянувши доводи наших противників, ми дійшли наступних висновків:

1. Теза про несумісність юридичної і онтологічної теорії надумана, непримиримість наших опонентів викликана культурно-історичними та конфесійно-апологетичними, а не богословськими чинниками.

2. Перетлумачення біблійної термінології в органічному розумінні безпідставне, бо суперечить біблійному контексту, логіці і здоровому глузду.

3. Заперечення етичного характеру є надуманими, вони ґрунтуються на софістиці та маніпуляції термінами.

4. Твердження про абсурдність правового характеру відносин між Богом і людиною містять логічні суперечності та базуються на нерозумінні природи правових відносин.

5. Звинувачення прихильників юридичного підходу в заохоченні моральної деградації християн є хибними, бо вони мають в основі спотворенні уявлення про догматику та практику релігійного життя протестантів.

Таким чином, критику юридичного розуміння спасіння нашими опонентами можна вважати безпідставною.

Список використаних джерел

 

1. Афанасий Великий. Слово о воплощении Бога — Слова, и о пришествии Его к нам во плоти

2. В.Несмелов. Наука о человеке. Т.2. Казань. 1906

3. Воронов Л.А. Догматическое богословие

4. Ириней Лионский. Пять книг против єресей

5. Кураев А. Протестантам о православии

6. Митрополит Сергий (Старгородский). Православное учение о спасении

7. Осипов А.И. Православное учение о Боге – Любви. – Основное богословие, лекции – 4 курс семинарии

8. Осипов А.И. Путь разума в поисках истины

9. Сергей Худиев. Евангелие: необходимое предисловие

10. Ферберн Д. М. Иными глазами

11. Эриксон Миллард, Христианское богословие

Додаток