Характеристика лексичних навичок

 

Основною практичною метою навчання лексичному матеріалу іноземної мови в середній школі є формування в учнів лексичних навичок як найважливішого компонента експресивних і рецептивних видів мовленнєвої діяльності.

Під мовленнєвими експресивними навичками розуміються навички інтуїтивно правильного слововживання й словотворення в усному мовленні відповідно до ситуацій спілкування й цілей комунікації.

Лексична мовленнєва навичка містить у собі два основних компоненти: слововживання й словотвір. Психофізіологічною основою лексичних мовних експресивних навичок є лексичні автоматизовані динамічні зв'язки як єдність семантичних і слухомоторних образів слів і словосполучень.

Дані психології мовлення показують, що мовленнєві лексичні навички істотно відрізняються від граматичних. Лексичні навички характеризуються більшою усвідомленістю. У мовленні ми найбільше усвідомлюємо його зміст, що проявляється у виборі слів, їх правильному сполученні з іншими словами залежно від цілей комунікації.

Крім лексичних мовних навичок можна виділити мовленнєві лексичні навички оперування лексичним матеріалом поза мовною комунікацією: навичкові операції по аналізу слова, операції по словотвору, конструюванню словосполучень. Досконале володіння лексичною стороною мовлення припускає наявність у мовця мовних й мовленнєвих лексичних навичок.

Лексичні мовні навички, що формуються в учнів у процесі оволодіння іноземною мовою, відчувають вплив з боку лексичних навичок рідної мови. Щоб правильно зрозуміти характер цього впливу, необхідно зупинитися на особливостях словотвору й слововживання в англійській мові на відміну від російської.

Спочатку потрібно сказати кілька слів про слововживання. Головне завдання навчання лексичній стороні мови - це оволодіти слововживанням [7, с.120].

Слововживання вимагає не тільки знання слів, але й уміння маніпулювати ними в ході висловлення. Це важке завдання вирішується у двох аспектах: необхідно не тільки навчитися вживати лексику у власному мовленні, але й розуміти її в мовленні інших. Лексична правильність іншомовного мовлення виражається, насамперед, у правильному слововживанні, тобто в сполученні слів досліджуваної іноземної мови по його нормах, часто відрізняється від правил сполучення їхніх еквівалентів у рідній мові. Ця розбіжність обумовлена розбіжністю в лексичних системах двох мов як прояв розбіжності між поняттям і значенням слів. Майже будь-яка пара слів із двомовного німецько-російського й російсько-німецького словника може підтвердити це положення. Так, слово table позначає:

1) стіл;

2) їжа, харчування, обід.

У лінгвістичній і методичній літературі розрізняють по ступені збігу (або розбіжності) семантичної структури еквівалентів рідної й іноземної мов наступні групи лексики:

1) лексичні збіги, значення яких повністю збігаються; їхня кількість досить незначна у двох мовах.

2) лексичні пари, у яких збігаються основні значення й частина додаткових.

3) Слова, у яких збігаються основні значення.

4) Слова, у яких не збігаються основні значення, а збігаються лише додаткові.

Не слід зменшувати значення словотвору. Словотвір є одним з важливих компонентів лексичних навичок, що також може піддаватися інтерференції з боку рідної мови і яке необхідно враховувати.

Необхідно підкреслити, що для успішного формування й розширення словникового запасу необхідно дотримувати принципів навчання іншомовній лексиці, які узагальнюють і формулюють основні закономірності процесу навчання цьому аспекту мови:

1) принцип раціонального обмеження словникового мінімуму учнів середньої школи, що включає найбільш уживані слова, сталі словосполучення й мовні кліше;

2) принцип спрямованого пред'явлення лексичних одиниць у навчальному процесі: всі досліджувані лексичні одиниці повинні здобувати при введенні й поясненні, тренуванні й практиці учбово-оперативний характер, тобто учні повинні робити з ними дії, що щонайкраще закріплюють лексичні одиниці. Це досягається правильним показом лексичної одиниці, демонстрацією її взаємодії з іншими лексичними одиницями в складі речення на основі замін, підстановок, сполучень;

3) принцип обліку мовних властивостей лексичних одиниць: графіко-акустичне оформлення кожної групи одиниць, їхня семантика, структура й сполучуваність;

4) принцип обліку дидактико-психологічних особливостей навчання: кожна лексична одиниця на всіх щаблях навчання одержує поступове, послідовне й розкриття, що розширюється, своїх особливостей в умовах системного й інтенсивного тренування й мовної практики;

5) принцип комплексного рішення основних дидактико-методичних завдань: вирішуються завдання формування реального словника, розширення потенційного словника й розвитку лексичного здогаду;

6) принцип опори на лексичні правила: використовуються лексичні правила семантики, сполучуваності й стилістичної диференційованості досліджуваних лексичних одиниць;

7) принцип єдності навчання лексиці й мовної діяльності: остаточна мета словникової роботи досягається при завершенні формування лексичного механізму, що входить в основні види мовної діяльності.

Лексичний мінімум для середньої школи

У зміст навчання лексичній стороні іноземної мови входять три компоненти: лінгвістичний, психологічний і методологічний.

Лінгвістичний компонент представлений науково відібраним й організованим словником. Природно, що неможливо вивчити весь словниковий запас мови; і тому що в практиці спілкування люди обходяться обмеженим словником, уживаним у тих або інших сферах, немає необхідності вчити його весь. В умовах школи мова йде про необхідний, достатній й посильний для засвоєння за короткий строк лексичний мінімум.

Лексичний мінімум - обсяг мовних засобів, що є максимальним з погляду можливостей що вчиться і часу, що відводиться, й максимальним з погляду всієї системи мови, тобто ще не руйнуючим її і що дозволяє використати мову як засіб спілкування.

Об'єктивні можливості міцного оволодіння лексики до ступеня розвинених мовних лексичних навичок в умовах школи накладають строгі обмеження на обсяг лексичного матеріалу. Завищення лексичного мінімуму, як показує практика роботи з нових підручників англійської мови, негативно позначається на якості володіння лексикою.

Вся лексика мінімуму повинна бути практично засвоєна учнями в плині курсу навчання. Це реальний словниковий запас. Разом з тим необхідно проводити роботу із прищеплювання їм умінь дізнаватися й розуміти словникові одиниці, що зустрічаються вперше, але утримуючі знайомі елементи. Подібні слова ставляться до потенційного словникового запасу.

Вся лексика, включена в шкільний словник-мінімум, відбирається відповідно до певних принципів. По характері ознак і показників всі принципи можна розділити на три групи:

Статистичні

Методичні

Лінгвістичні

Уживаність (частотність, поширеність)

Відповідність певній тематиці; опис понять; семантичний принцип

Сполучуваність; словотворча цінність; багатозначність; стилістична необмеженість; стройова здатність. [6, с.47]

На основі наведених принципів виділяються активний, пасивний і потенційний словники-мінімуми. Активний лексичний мінімум - лексичні одиниці, що обслуговують діалогічне й монологічне мовлення учнів, тобто репродуктивне (продуктивне) говоріння. Активний лексичний мінімум регламентований програмою й конкретизований тематично й кількісно по класах.

Активний лексичний мінімум, відповідно до програми середньої школи, такий:

5 клас - 250 слів; 6 клас - 200 слів; 7 клас - 175 слів; 8 клас - 175 слів; разом за восьмирічну школу 800 лексичних одиниць. У старших класах до цього мінімуму додається по 200 лексичних одиниць (в 9 й 10 класах), засвоюваних активно.

Таким чином, обсяг активного лексичного мінімуму для середньої школи дорівнює 1200 словам. Активний лексичний мінімум являє собою основний запас лексики, що повинен забезпечити учням середньої школи здатність виражати свої думки й розуміти думки інших людей в усному й письмовому мовленні без перекладу.

Основні критерії при відборі активної лексики в словник-мінімум є:

1) семантичний принцип, що полягає в тім, що відбирають слова, що повинні виражати найбільш важливі поняття по тій тематиці, з якої зустрічається учень, вивчаючи іноземну мову;

2) принцип сполучуваності, відповідно до якого словам з більшою сполучуваністю віддають перевагу над словами з рідкою сполучуваністю, тому що при обмеженому обсязі обов'язкової лексики вони дозволяють виражати й розуміти більше різноманітний зміст;

3) принцип стилістичної необмеженості, тобто віднесеності слова до нейтрального, літературного, розмовного й книжково-писемного стилів мови;

4) принцип частотності, відповідно до якого в словник-мінімум включаються найбільш уживані в літературно-розмовній мові слова й звороти мовлення;

5) принцип виключення синонімів означає, що в словник-мінімум із синонімічного ряду включається тільки одне, саме вживане й нейтральне слово;

6) принцип словотворчої цінності, що полягає в тому, що в словник-мінімум включаються лише найбільш продуктивні в словотворчому відношенні слова, від яких за допомогою афіксів можна утворити найбільшу кількість інших слів;

7) принцип виключення інтернаціональних слів, які повністю збігаються в рідній й іноземній мові. Наприклад: million. [8, с.3]

Пасивний лексичний мінімум становлять лексичні одиниці, які учні розуміють при аудіюванні й читанні, він обслуговує рецептивну діяльність. Пасивний лексичний мінімум не регламентований програмою, він індивідуальний у кожного учня.

Потенційний словниковий запас - це синтетичні одиниці, які учні повинні розуміти на основі базового слова, певних законів мовлення, а також на основі контексту. Зміст потенційного словника становлять:

а) похідні слова, значення яких учні можуть зрозуміти на основі знання складових їхніх частин;

б) інтернаціональні слова, що мають подібний графічний і звуковий вигляд у рідній й іноземній мовах, а також загальну семантику;

в) окремі значення багатозначних слів.