Використання форвардних угод на українському валютному ринку та валютне регулювання в Україні

Використання форвардних угод у чистому вигляді на українському валютному ринку поки що поширення не набуло, але фахівцями Національного банку України вже напрацьовано пакет нормативних та інструктивних матеріалів для впровадження термінових валютних операцій в практику. Зокрема, постановою Правління Національного банку України № 216 від 07.07.1997 p. затверджено «Правила випуску та обігу валютних деривативів», які регулюють механізм випуску та обігу форвардних валютних контрактів в Україні [18].

Згідно з цими Правилами форвардний валютний контракт визначається як угода між двома банками, яка має на меті запобігання ризикам щодо змін у майбутньому курсів валют і відсоткових ставок за депозитами в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов'язані визначити певну відсоткову ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (щонайменше один місяць од дати укладення угоди).

Метою укладення та здійснення форвардних контрактів є хеджування зміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозиту форвард-форвард) або мінімізація ризиків за змінами курсів валют, визначуваних як різниця або між узгодженою сторонами відсотковою ставкою за форвардним валютним контрактом та ставкою залучення кредитів першокласними лондонськими банками (LIBOR) чи її аналогом на дату розрахунків за цим контрактом, або між курсом валюти за форвардним валютним контрактом та ринковим спот-курсом валюти на дату розрахунків за цим контрактом. Покупцями й продавцями форвардних валютних контрактів можуть бути банки-резиденти та банки-нерезиденти України, що визначаються чинним законодавством України.

Форвардні валютні контракти укладаються на первинному ринку за стандартною формою, що відповідає чинному законодавству України.

Первинним продажем форвардного валютного контракту вважається така угода купівлі-продажу контракту, якій не передує інший форвардний контракт, однією із сторін якого виступав покупець (продавець) цього контракту, і його предмет: сума іноземної валюти, дати поставки та здійснення платежу, що збігаються з цим форвардним контрактом.

Зміни й доповнення до форвардного валютного контракту оформлюються у письмовій формі та від моменту підписання є невід'ємною частиною цього форвардного контракту.

Продаж або передача зобов'язань за форвардним валютним контрактом іншим особам здійснюється продавцем лише за згоди покупця форвардного валютного контракту будь-коли до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту.

Зміни до форвардного валютного контракту вносяться покупцем чи продавцем контракту в разі погодження обох сторін контракту.

Номінальна вартість контракту обліковується за позабалансовими рахунками, а переоцінка форвардного валютного контракту здійснюється на кожну звітну дату з використанням форвардного курсу на період до дати виконання контракту. Результат переоцінки форвардного валютного контракту, придбаного з метою хеджування, визначається симетрично з результатом переоцінки фінансового інструменту, котрий хеджується.

Валютне регулювання в Україні. Відповідно до Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. органами валютного регулювання і контролю визначено:

1. НБУ - головний орган валютного регулювання.

2. Уповноважені банки - контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

3. Державна податкова адміністрація України - контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України.

4. Міністерство зв'язку України - контроль за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України.

5. Державний митний комітет України - контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Об'єкт валютного регулювання, тобто валютні цінності визначені такі: валюта України; платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, іноземній валюті або банківських металах; іноземна валюта; банківські метали (золото, срібло, платина) та метали іридієво-платинової групи.

Суб'єктами валютного регулювання є резиденти і нерезиденти.

До валютних операцій віднесено:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

• операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей чи інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

• операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

На здійснення валютних операцій, які, згідно з вказаним Декретом, підпадають під режим ліцензування, НБУ видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Наповнення валютного ринку переважно складається з продажу валюти експортерами та її надходження внаслідок здійснення різних іноземних інвестицій. Досвід минулих років показав, що вітчизняні підприємства-експортери не дуже поспішають продавати свою валютну виручку. Прикладом може бути ситуація на Українській міжбанківській валютній біржі (місце курсоутворення на той час) в 1-й половині 1998 року. В умовах, коли зовнішніх джерел надходження валюти практично не існувало і не було обов'язкового продажу частини валютних надходжень експортерами, досить часто виникала ситуація відсутності валютної пропозиції в день торгів, через що НБУ для задоволення попиту на валюту змушений був здійснювати валютні інтервенції, скорочуючи свої валютні резерви.

Регулювання валютного ринку здійснюється і шляхом використання різних інструментів грошово-кредитної політики:

- облікової ставки центрального банку,

- обов'язкового резервування пасивів комерційних банків,

- обмежень грошової маси,

- операцій ЦБ на відкритому ринку,

- рефінансування комерційних банків.

Новим інструментом регулювання валютного ринку є депозитні сертифікати НБУ. Вони мають зв'язувати вільні кошти комерційних банків і певним чином заповнити прогалину, що утворилась після ОВДП в Україні.

 

Висновки

 

Створення валютного ринку України харак­теризувалося тим, що з самого початку він був переважно біржовим, але починаючи з кінця 1995 р. активно розвивається міжбанківський ринок, який за обсягами валютних операцій сьогодні є домінуючим сегментом валютного рин­ку.

Попри значне зростання обсягів і частки міжбанківського ринку, біржовий ри­нок залишається і, з огляду на світову практи­ку, залишиться в майбутньому головним струк­турним (структуроутворюючим) елементом валютного ринку.

Вдосконалення валютного ринку, розвиток його міжбанківського сектора, зростання обсягів експортно-імпортних операцій, розширення на ринку діяльності нерезидентів, збільшення обсягів іноземного інвестування досить гостро поставили проблеми підвищен­ня рівня ризику операцій з іноземною валютою.

У світовій практиці з метою запобігання валютним ризикам використовується широ­кий спектр методів і засобів під назвою «хеджування валютних ризиків». Найбільш поши­реними і часто вживаними серед них є валютні ф'ючерси, валютні опціони, «свопи» та фор­вардні угоди. Ці інструменти валютного рин­ку з'явилися в 70—80-х рр. XX ст. і набули широкого практичного використання. Причому, якщо спочатку їх запровадження це були дво-, тристоронні угоди (підприємство, банк, біржа) на поставку реальних валютних активів, то з часом система хеджування охопила весь валютний ринок. І сьогодні у разі застосуван­ня тих чи інших методів хеджування безпосеред­ня купівля (продаж) валюти не є обов'язковим, а само хеджування перетворилося в систему управління валютними ризиками, яка охоплює всі сегменти валютного ринку і є запорукою стабільності як національних, так і міжнарод­них фінансових ринків.

Якщо говорити про український ринок, то в Україні, к і в інших країнах, законодавство по різному передбачає управління валютним ризиком для фінансових і нефінансових установ. Так, нефінансові (не банки, не інвестиційні фонди тощо) інституції не зобов’язані законодавством дотримуватися певних принципів при менеджменті валютного ризику. Проте фінансові установи підпадають під ряд вимог Національного Банку України і мають обов’язково керуватися принципами, окресленими Нацбанком. Основними принципами є уникнення незбалансованої позиції по певних валютах та диверсифікація банківських активів. Нацбанк розробив ряд показників (Н14, Н15 тощо), які мають індикувати про відкриту позицію фінансової установи по кожній іноземній валюті. Щодо диверсифікації активів задля уникнення ризику, то це є стандартною світовою практикою зменшення експозиції. Проте головною проблемою, яка стоїть перед Україною, є те, що національна валюта України знаходиться в експозиції до всіх ключових валют світу. Ця ситуація склалася історично з моменту отримання Україною незалежності, коли гіперінфляція породила потужні інфляційні очікування, які до сих пор шкодять українській валюті. Українська фінансова система є нерозвиненою, весь її об’єм складає менше ніж активи середнього банку в США. Це призводить до того, що ринок є дуже чутливим до руху капіталу і ризик може виникнути миттєво за значного притоку або відтоку капіталу. Внаслідок такої „чуттєвості” та високих відсоткових ставок, багато інструментів хеджування є на Україні недоступними, оскільки при підрахунках майбутніх курсів при нинішніх процентних ставках в 60-120% в національній валюті здійснювати термінові операції за отриманим курсом є просто безглуздям.

Проте вже сьогодні можна стверджувати, що на фінансовому ринку було закладено підвалини діяльності термінового ринку, на які спирається система управління валютними ризиками. Ще багато чого має бути зроблено, проте при сприятливому розвитку реальної економіки фінансова система автоматично вдосконалиться.

 

Список використаних джерел

1. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 2006.

2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента – К.: НИКА-ЦЕНТР, 1999.

3. Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту – К.: Молодь, 1994

4. Валютный портфель и валютное регулирование. Учебное пособие/ Под ред. М. Н. Платоновой. – М.: Издательство БЕК., 1996.– 457 с.

5. Валютный портфель. Отв. ред. Платонова Е. Д. – М.: “СОМИНТЕК”., 1995.– 684 с.

6. Гальчинський А.С., “Теорія грошей”, К., 1998 р.

7. Гальчинський А.С., “Сучасна валютна система”, К., 1998 р.

8. Ломакин В.К., «Мировая экономика», М.. 1998 г.

9. Линдрэт П.Х., “Экономика мирохозяйственных связей”, М.,

1992 г.

10. Международные валютно-финансовые и кредитные отношения// под редакцией Л.Н. Красавиной, Москва, 1994 г.

11. Носкова И.Я. “Международные валютно-кредитные отношения”, М: Банки и биржи, 1995

12. Пебро М., “Международные экономические валютные и финансовые отношения”, М., 1994 г.

13. Рубцов Б. Б. Зарубежные фондовые рынки. — М.: ИНФРА-М, 1996.

14. СамуельсонП., Нордхауз Б.Економіка. —К.: Основи, 1992.

15. Финансы І Под ред. В. М. Родионовой. —М.: Финансы и статистика, 1995.

16. Финансы: Учебник для вузов / Под ред. Л. А. Дробозиной. —М.: Финансы, 1999.

17. Финансы: Учеб. пособие / Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1999.

18. Фінансове право: Підруч. / За ред. Л. К. Воронової. — X.: Консул, 1998.

19. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. /1. А. Чепурнов, Л. Т. Мостенська, М. А. Міненко, Я. П. Квач. —К., 1997.

20. Хохлов Н.В. Управление риском. – М.: Юнити-дана, 2007.- 239 с.