Правовий статус учасників провадження в справах про порушення митних правил

Особи, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил

Фізичні особи

Згідно ст. 320 Митного кодексу суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств.

Під поняттям «громадяни», згідно п. 4. ст. 1 Митного Кодексу розуміються фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Громадянин – загальний суб'єкт адміністративної відповідальності, найпоширеніший порушником-учасником провадження. Маємо на увазі не громадянина взагалі, а громадянина як особу, яку звинувачують у порушенні митних правил і яка в зв'язку з цим бере участь у провадженні у справі про порушення митних правил. Він під час адміністративно-процесуальної діяльності реалізує елементи свого процесуального статусу з метою досягнути конкретного результату, який здебільшого ототожнюється з вирішенням справи на його користь.

Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають притягненню до відповідальності за порушення митних правил на тих же підставах, що й громадяни України.

Питання про відповідальність за порушення митних правил, учинені на території України іноземцями, які згідно із чинними законами й міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Згідно з матеріальними нормами МК відповідальність за порушення митних правил настає від 16 років. Попри це, норми КУпАП встановлюють деякі відмінності щодо притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх — осіб віком від 16 до 18 років; зазначають, що повна процесуальна дієздатність настає після того, як особі виповнилося 18 років. Процесуальний статус неповнолітніх має такі характерні ознаки:

1)справи про порушення митних правил із боку неповнолітніх розглядають виключно суди незалежно від того, яке правопорушення було скоєно;

2)у таких справах може бути застосований специфічний вид постанов — про застосування заходів впливу, які за своєю природою не є адміністративними стягненнями і мають здебільшого виховний характер;

3)інтереси неповнолітніх на всіх стадіях справи можуть захищати їхні законні представники — батьки або піклувальники. Цих осіб допускають до участі у справі на підставі документів, що засвідчують їхнє батьківство або факт встановлення піклування.

Адміністративно-процесуальні права складають значну частину статусу громадянина як учасника провадження про порушення митних правил. Це нормативно закріплений вид та міра можливої поведінки в процесі. Це, зокрема:

- право давати пояснення та висловлювати зауваження щодо змісту протоколу про правопорушення;

- право ознайомитися з протоколом, яке є гарантом ознайомлення громадянина зі звинуваченням, яке йому пред'являють, а також право доповнити протокол інформацією, яка відсутня (із різних причин);

- право відмовитися підписувати протокол;

- право письмово викласти мотиви своєї відмови від підписання протоколу;

- право на представника чи адвоката;

- право давати пояснення, заяви та клопотання рідною мовою, а також право на послуги перекладача;

- право отримати примірник адміністративного протоколу. Протокол можна вручити особисто (під розписку) або надіслати поштою;

- право вимагати дозволу на особистий огляд та дотримання всіх вимог щодо процедури такого огляду;

- право на сповіщення про час та місце розгляду справи;

- право на участь у розгляді справи;

- право на оскарження постанови у справі;

- ціла низка прав, пов'язаних із розглядом справи, які згруповані у ст.366 МК «Права осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил», однак із тексту цієї статті випливає, що йдеться суто про права, які реалізуються на другій стадії провадження і які пов'язані з розглядом справи компетентним митним органом або судом. Зокрема в цій статті зазначено, що громадянин має право ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутнім під час розгляду справи у митному органі та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови митного органу, суду (судді), а також користуватись іншими правами, наданими йому законом. [7; c.38]

Згідно зі своєю назвою ст. 366 МК України, вона повинна визначати процесуальні права особи, яка притягається до відповідальності й гарантії забезпечення її прав та законних інтересів. Проте зміст статті свідчить, що в ній йдеться виключно про права, які можуть бути реалізовані лише на одній стадії провадження в справах про порушення митних правил - стадії розгляду справи. Крім того викликає подив відсутність серед прав даного учасника провадження можливості при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, або права виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, якщо він не володіє мовою, якою здійснюється провадження. Безумовно відсутність цих гарантованих Конституцією України прав у статті можна пояснити наявністю наступного формулювання: «особи, які притягаються до відповідальності за порушення митних правил, під час розгляду справи у митному органі або суді мають право... також користуватись іншими правами, наданими їм законом». Проте відсутність прямої вказівки на наявність прав, які мають суттєве значення для захисту законних інтересів даної особи, є незрозумілою.

Правові можливості, якими наділені особи, які притягаються до відповідальності, крім згадуваної статті передбачені й іншими статтями кодексу. З метою більш чіткого та повного встановлення правового статусу цього учасника провадження в ст. 366 МК України було б доцільно сформулювати принаймні основні процесуальні права, якими особа змогла б користуватись на усіх стадіях провадження в справах про порушення митних правил.

Адміністративно-процесуальні обов'язки й адміністративно-процесуальні права є основою процесуального статусу громадянина. Ці обов'язки — нормативно закріплені види необхідної поведінки, яку держава має право вимагати від громадянина для законного й об'єктивного здійснення провадження. Правові норми, що встановлюють обов'язки громадянина у провадженні у справах про порушення митних правил, у МК розсіяні по різних статтях і главах. Серед основних обов'язків слід назвати:

-обов'язок добросовісно користуватися процесуальними правами. Щоправда, цей обов'язок встановлює стаття, де йдеться переважно про права, пов'язані з розглядом і вирішенням справи, але, на мій погляд, доцільно встановити, що цей обов'язок має стосуватися всіх адміністративно-процесуальних прав, які виникають на будь-якій стадії провадження;

-обов'язок не пізніше як через 5 днів подати документи, які потребує митний орган, і які необхідні для розгляду справи;

-обов'язок подати зразки підпису, листи, а також проби та зразки товарів, необхідних для проведення експертизи;

- обов'язок виконати постанову у справі;

- обов'язок відшкодувати витрати у справі, якщо громадянина визнали винним. [7; c.39]

Посадові особи підприємств

Відповідно до ч. 2 ст. 320 Митного кодексу України, суб'єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств. Згідно п. 29 ст.1 Митного кодексу України підприємство - будь-яка юридична особа, а також громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. У такій трактовці ми можемо припускати, що під підприємствами законодавець розуміє підприємства, установи та організації

Необхідно відмітити, що суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» поряд з іншими суб'єктами визначає юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, які мають постійне місце знаходження на території України (підприємства, організації, об'єднання всіх видів та ін.). Згідно ст. 80 Цивільного кодексу України юридична особа – це організація, яка створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Крім цього, ст. 83 визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ, та інших формах, встановлених законом. [25] Таким чином, можна констатувати, що у багатьох законодавчих актах під юридичною особою зустрічаються такі терміни як підприємство, установа, організація. Наприклад у Кодексі законів про працю України у ряді норм ми зустрічаємо «тріаду» цих термінів, а саме підприємства, установи, організації.[8]

Господарський кодекс України в ст.62 дає визначення підприємству, як самостійному суб'єкту господарювання, що створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої. господарської діяльності в порядку передбаченому цим Кодексом. [3]

Установа - організація, яка створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Згідно з п. 30 ст. 1 Митного кодексу України посадові особи підприємств - це керівники та інші працівники підприємств (резиденти та нерезиденти), які з огляду на постійно або тимчасово виконувані ними трудові (службові) обов'язки відповідають за виконання вимог, встановлених Митним кодексом України, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними в установленому законом порядку.

Аналіз законодавства, що встановлює правовий статус посадових осіб, свідчить про те, що термін «посадова особа» застосовується до всіх працівників, які наділені хоча б деякими управлінськими і розпорядчими повноваженнями щодо організації роботи інших осіб. Це можуть бути функції з керівництва трудовим колективом у повному обсязі; з організації праці й виробництва в конкретному підрозділі підприємства або фірми; з контролю й перевірки виконання будь-яких рішень або актів; з прийому, звільнення і переведення на іншу роботу співробітників відповідної організації; застосування заходів заохочення або стягнення тощо. Посадові особи підприємств зосереджують у своїх руках розпорядження значними матеріальними, фінансовими та трудовими ресурсами, здійснюють важливі організаційно-управлінські функції, а саме, внаслідок цього, наділяються владними повноваженнями й несуть підвищену відповідальність за результати своєї службової діяльності. [17; c.195] Потрібно зауважити, що протиправна поведінка посадової особи підприємства може заподіяти значно більшу шкоду, ніж адміністративна провина звичайного громадянина. Саме тому, санкції окремих статей Митного кодексу України, що передбачають відповідальність за порушення митних правил, значно суворіші, стосовно посадових осіб підприємств, ніж до громадян. [2, c. 46]

Посадові особи притягуються до адміністративної відповідальності тільки за наявності їх вини у здійсненні правопорушення. Однак, в окремих випадках можливе й умисне скоєння посадовою особою адміністративного правопорушення, коли вона свідомо допускає настання певних шкідливих наслідків, хоч і не бажає (непрямий умисел). При цьому, Митним кодексом України встановлено ряд санкцій для посадових осіб підприємств за певні види порушень митних правил. Отже, посадові особи підприємств є суб'єктами митного права і мають при цьому права та обов'язки.

Тобто, в митному законодавстві простежується тенденція, що лише посадові особи підприємств є суб'єктами порушень митних правил і несуть при цьому відповідальність. Але експортно-імпортними операціями можуть займатися установи та організації, і можливий варіант недодержання ними норм Митного кодексу, що призведе до вчинення порушення митних правил. На жаль, як вже було зазначено вище, суб'єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути лише посадови особи підприємств.[4; c. 114]

На мою думку, для однозначного та більш ефективного застосування законодавства, що регламентує відповідальність суб'єктів за порушення митних правил, необхідно внести зміни у п. 29 ст. 1 Митного кодексу України, в якому деталізувати, що це за юридичні особи, а саме: підприємства, установи, організації. Звідси, на рівні Митного кодексу України слід закріпити відповідальність не тільки посадових осіб підприємств, а й посадових осіб інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, на яких покладено обов'язок дотримання митного законодавства при переміщенні цими суб'єктами товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Зокрема, необхідно внести зміни в п. 2 ст. 320 Митного кодексу України, де передбачити відповідальність за порушення митних правил не тільки посадових осіб підприємств, а також і установ та організацій.