Становлення ранньофеодальних слов’янських держав

Вступ

Вивчення історії держави і права південно та західнослов’янських країн створює передумови для найкращого розуміння теорії держави і права, зокрема історії держави і права України, державне право зарубіжних країн, міжнародне право. Актуальність обраної теми дослідження полягає у досить значній вазі вивчення процесів становлення державності та законодавства зарубіжних країн для процесу державотворення у нашій країні. Вивчення основ політичного та правового устрою дозволяють зрозуміти характер впливів, що здійснювали західнослов’янські країни, зокрема Польща, на Українську державу.

Історія держави і права зарубіжних країн розкриває конкретні процеси розвитку державно-правових інститутів і явищ, що протікають у хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі. А це означає, що при вивченні процесів виникнення державності та законодавства доводиться мати справу з величезним обсягом інформації, яка стосується державно-правового розвитку багатьох зарубіжних країн, охоплює проміжок часу що стосується раннього феодалізму.

Загибель Західної римської імперії, останньої світової рабовласницької держави, знаменувала собою кінець епохи Стародавнього світу і початок нового періоду – Середньовіччя. На зміну рабовласницькій державі і праву приходили новий суспільно-політичний лад, нове феодальне право. Нові форми суспільного життя і організації державної влади визначали відтепер генеральну лінію історії людства. Цей вступ до періоду Середніх віків був пов'язаний з розвитком феодальної земельної власності, яка з цього часу обумовлювала характер суспільства.

Незважаючи на значну різноманітність конкретних форм становлення феодальних відносин і державності в різних країнах, можна, проте, виокремити два основних шляхи переходу до феодалізму, які були відомі історії.

Перший з них притаманний тим народам, у яких виникнення феодального суспільства і феодальної держави відбувалося в процесі безпосереднього розкладу родоплемінного устрою, ї хоча тут з являлося рабство, рабовласницький устрій не набував значного розвитку, поступаючись місцем феодальним відносинам, що актив-йо формувалися в цей час. Саме на такий шлях вступила у своєму розвитку більшість народів Європи, в тому числі північно-германські і слов'янські племена.

Другий шлях був характерний для тих країн, де становлення феодалізму відбувалося в надрах вже існуючого тут рабовласницького суспільства через тривалу еволюцію рабовласницького суспільно-політичного ладу, поступове визрівання феодальної державності та права, посилення політичної влади феодалів. Таким, наприклад, був розвиток багатьох азіатських країн – Китаю, Індії та ін. Подібний шлях був властивий і для Візантії.

Зрозуміло, що різні шляхи переходу до феодалізму обумовили і конкретно-історичні форми соціальної стратифікації і специфіку правового становища окремих груп населення феодального суспільства в тих чи інших країнах. Але у всіх без винятку феодальних державах існували панівні верстви феодалів, які були суб'єктами права приватної або державної власності на землю, і пригноблені феодально-залежні селяни, які вели дрібне господарство і були змушені у зв'язку з системою позаекономічного примусу віддавати значну частину отриманого ними продукту представникам панівної верхівки.

Соціальна і правова структура населення у феодальних державах визначалась особливою складністю. Так, у багатьох країнах поряд з основними станами, а також у їх складі, існували численні групи населення, які відчутно різнилися між собою за своїм правовим статусом.

Мета даного дослідження полягає у намаганні розкрити всі особливості процесів становлення державності та законодавства, що протікали на південно та західнослов’янських землях.

Предметом даного дослідження виступають загальні закономірності та специфічні риси походження держави і права у південно та західнослов’янських народів, сутність та особливі форми держави і права, їх розвиток і функціонування, занепад і загибель одних держав та державно-правових систем і заміна їх іншими.

Об’єкт дослідження – процеси виникнення державності та законодавства у південно та західнослов’янських країнах у їх взаємозалежності, взаємопроникненні та взаємовпливі один від одного.

Хоч як своєрідно складалася історія окремих народів, держав і систем права, в їх розвитку проступає багато спільних рис, загальних закономірностей. І одним із основних завдань історії держави і права зарубіжних країн є розкриття загальних закономірностей державно-правового розвитку. Адже конкретні факти про форми правління і державного устрою або правових інститутів, що діють у тій або іншій країні, важливі і корисні лише тоді, коли в них можна побачити властивості певної історичної системності, коли вони допомагають зрозуміти процеси державно-правового розвитку, що протікають впродовж століть. Отже, головними завданнями даного дослідження виступають:

1. Характеристика процесу становлення в ранньофеодальних слов’янських державах суспільно – економічних відносин, виникнення міст та місцевого самоврядування.

2. Окреслення головних засад політичного устрою перших державних об’єднань та проблем пов’язаних з причинами та наслідками феодальної роздробленості.

3. Визначення особливостей становлення законодавства у ранньофеодальних слов’янських державах та головних його засад.

Враховуючи вище зазначені завдання слід наголосити, що головним завданням є формування діалектичного підходу до права, поваги до загальнолюдських та демократичних цінностей, гуманного ставлення до громадянина і особистості.

Щоб пізнати об'єктивні закономірності, необхідно, використовуючи порівняльно-історичний метод, виявити загальне і особливе в розвитку різних слов’янських держав або систем права. Лише тоді історія держави і права західнослов’янських країн постане перед нами не як безкрайній калейдоскоп дат, подій та інститутів, а як закономірна зміна певних державних форм і систем права, властивих усім народам, які знаходяться на тій чи іншій стадії розвитку. Тільки на такій основі з'явиться можливість для глибокого всебічного вивчення історії держави і права зарубіжних країн.

Використання порівняльного методу дає можливість викласти матеріал не за окремими країнами чи державами, а узагальнено, групуючи його за державно-правовими інститутами, у межах певного періоду або регіону. Такий метод набуває особливої важливості.

Передусім літературний доробок з даної проблематики складають загальні праці. Вказані роботи висвітлюють відповідно історію певної країни – Болгарія, Польща, Чехія, Словаччина, або всіх разом, подаючи інформацію розвитку держав південно та західнослов’янських народів в різні періоди історії.

Здійснення системного аналізу всього існуючого літературного доробку у комплексі з об’єктивною оцінкою подій із зазначеної проблематики, використовуючи порівняльний аналіз дасть можливість досягти мети даного дослідження.

 

 

Висновки

 

Знання фактичного матеріалу при вивченні історії держави і права необхідне й обов'язкове. Без цього не існує і не може бути науки історії. Йдеться не тільки про необхідність мати чітке уявлення про місце розташування держави або час її існування. До фактів історії держави і права зарубіжних країн належать найрізноманітніші явища: правовий статус соціальних груп населення, структура державного апарату, судова система, характер військової організації, джерела права, окремі правові інститути і т.д.

Історія держави і права зарубіжних країн – методологічна наука, яка дає можливість глибоко пізнати єдиний, при всій величезній різноманітності і суперечливості, процес розвитку держави і права. Знання фактичних деталей ще не є достатнім для опанування курсом історії держави і права. Факти треба вміти узагальнити і пояснити, визначити їх місце і роль у державно-правовому розвитку. Тому, вивчаючи історію держави і права зарубіжних країн, дуже важливо бачити в ній не суму різнорідних фактичних даних, які слід запам'ятати, а насамперед найважливіші закономірності розвитку держави і права, ілюстрацією і підтвердженням яких є певні факти. Тільки за такої умови можна збагнути весь процес державно-правової історії, простежити, як на історичних проміжках виникали і удосконалювалися державно-правові інститути, що функціонують досі. Світовий досвід говорить про те, що історія людства не сума випадкових складових частин, а закономірний взаємопов'язаний поступальний процес.

Становлення держави у західних та південних слов'ян проходило в умовах боротьби проти німецьких рицарів-тевтонів. Саме цією обставиною пояснюється відносна затримка економічного і державно-правового розвитку слов'ян та їх пізніший вступ на шлях капіталізму. Характерний для Західної Європи шлях; від родової демократії до ранньофеодальної держави, від феодальної роздробленості до станово-представницької та абсолютної монархій, західні слов'яни так і не змогли пройти в рамках національної державності.

Польський шлях розвитку взагалі суттєво вирізнявся у загальноєвропейському контексті – тут склалася дворянська демократія, відсоток дворян на порядок перевищував середньоєвропейські показники, сам дворянський клас не був чимось закостенілим, а постійно поповнювався за рахунок вихідців з духовенства, заможного селянства і навіть козацтва. Чехія, на відміну від Польщі, так і не зуміла позбавитися протистояння між крупними і дрібними феодалами (панами і владиками). Ослаблення королівської влади у цих країнах призвело до втрати національної незалежності та онімечення частини населення. На правові інститути південно і західнослов’янських держав певний вплив здійснювало римське і німецьке право та авторитет римської церкви і канонічного права.

Як відомо, перша давньоруська кодифікація «Руська правда» Ярослава Мудрого, була укладена ще в XI ст. на власній оригінальній основі. Польська «правда» – Ельблонська книга – датується ХІІІ ст. Статути Конрада Оттона в Чехії – кінцем XII ст. Це не означає, що феодальний суд у чехів і поляків оформився на 100–200 років пізніше, ніж у Київській Русі. Складання держави і її установ проходило у східних слов'ян аж до монгольської навали 1237–1240 рр. загалом у більш сприятливій внутрішньо – та зовнішньополітичній обстановці, чим і пояснюється більш раннє завершення перших кодифікаційних робіт («Руська правда», Правда Ярославичів, «Судебник») на сході слов'янського світу.

Навчити осмисленому розумінню державно-правових явищтаінститутів, умінню бачити їх у взаємодії, суперечливому розвитку можна лише спираючись на науково-обґрунтовану порівняльну характеристику історії держави і права зарубіжних країн, зокрема країн південно та західнослов’янських народів, шляхом поділувсього державно-правового матеріалу на періоди або етапи, в межах яких розкривається єдина, загальна для всіх держав закономірність.

Методологічно вірно побудована характеристика допомагає узагальнити попередній шлях державно-правового розвитку, краще зрозуміти сутність теперішньої його стадії та накреслити перспективи подальшого розвитку держави і права.

 

 

Список використаних джерел

1. Ванечек В. История государства и права Чехословакии. – М.: «Юридическая литература», 1981. – 504 с.

2. Великая Моравия, её историческое и культурное значение. – М.: Знание, 1985. – 149 с.

3. Виноградова А. К вопросу возникновения городов в Чехии // Учёные записки Института Славяноведения АН СССР. – М., 1954. – Т. 10. – С. 389 – 412.

4. Галанза П.Н. Феодальное государство й право Германии. – М.: «Юридическая литература», 1963. – 324 с.

5. Зашкільняк Л. Історія Польщі. – Львів: Знання, 2001. – 789 с.

6. История и культура Болгарии. – М.: Высшая школа, 1986. – 367 с.

7. История Польши. – М.: Высшая школа, 1956. – Т. 2. – 456 с.

8. История Чехии. – М., 1947.

9. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія. – К.: Видавництво «Академія», 2002. – 678 с.

10. Історія західних та південних словян. Курс лекцій / За ред. І. Грінчака. – К.: Знання, 1987. – 425 с.

11. Історія Центрально-Східної Європи. – Львів: Знання, 2001. – 565 с.

12. Колесницкий Н. Феодальное государство (VІ – ХV вв.). – М.: Знание, 1967. -280 с.

13. Корецкий В.М. Лекции по истории государства и права. – М.: «Юридическая литература», 1947. – 467 с.

14. Королюк В. Древнепольское государство. – М.: Высшая школа, 1957. – 456 с.

15. Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. – М.: Знание, 1993. – 560 с.

16. Краткая история Чехословакии. – М.: Знание, 1988. – 479 с.

Вступ

Вивчення історії держави і права південно та західнослов’янських країн створює передумови для найкращого розуміння теорії держави і права, зокрема історії держави і права України, державне право зарубіжних країн, міжнародне право. Актуальність обраної теми дослідження полягає у досить значній вазі вивчення процесів становлення державності та законодавства зарубіжних країн для процесу державотворення у нашій країні. Вивчення основ політичного та правового устрою дозволяють зрозуміти характер впливів, що здійснювали західнослов’янські країни, зокрема Польща, на Українську державу.

Історія держави і права зарубіжних країн розкриває конкретні процеси розвитку державно-правових інститутів і явищ, що протікають у хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі. А це означає, що при вивченні процесів виникнення державності та законодавства доводиться мати справу з величезним обсягом інформації, яка стосується державно-правового розвитку багатьох зарубіжних країн, охоплює проміжок часу що стосується раннього феодалізму.

Загибель Західної римської імперії, останньої світової рабовласницької держави, знаменувала собою кінець епохи Стародавнього світу і початок нового періоду – Середньовіччя. На зміну рабовласницькій державі і праву приходили новий суспільно-політичний лад, нове феодальне право. Нові форми суспільного життя і організації державної влади визначали відтепер генеральну лінію історії людства. Цей вступ до періоду Середніх віків був пов'язаний з розвитком феодальної земельної власності, яка з цього часу обумовлювала характер суспільства.

Незважаючи на значну різноманітність конкретних форм становлення феодальних відносин і державності в різних країнах, можна, проте, виокремити два основних шляхи переходу до феодалізму, які були відомі історії.

Перший з них притаманний тим народам, у яких виникнення феодального суспільства і феодальної держави відбувалося в процесі безпосереднього розкладу родоплемінного устрою, ї хоча тут з являлося рабство, рабовласницький устрій не набував значного розвитку, поступаючись місцем феодальним відносинам, що актив-йо формувалися в цей час. Саме на такий шлях вступила у своєму розвитку більшість народів Європи, в тому числі північно-германські і слов'янські племена.

Другий шлях був характерний для тих країн, де становлення феодалізму відбувалося в надрах вже існуючого тут рабовласницького суспільства через тривалу еволюцію рабовласницького суспільно-політичного ладу, поступове визрівання феодальної державності та права, посилення політичної влади феодалів. Таким, наприклад, був розвиток багатьох азіатських країн – Китаю, Індії та ін. Подібний шлях був властивий і для Візантії.

Зрозуміло, що різні шляхи переходу до феодалізму обумовили і конкретно-історичні форми соціальної стратифікації і специфіку правового становища окремих груп населення феодального суспільства в тих чи інших країнах. Але у всіх без винятку феодальних державах існували панівні верстви феодалів, які були суб'єктами права приватної або державної власності на землю, і пригноблені феодально-залежні селяни, які вели дрібне господарство і були змушені у зв'язку з системою позаекономічного примусу віддавати значну частину отриманого ними продукту представникам панівної верхівки.

Соціальна і правова структура населення у феодальних державах визначалась особливою складністю. Так, у багатьох країнах поряд з основними станами, а також у їх складі, існували численні групи населення, які відчутно різнилися між собою за своїм правовим статусом.

Мета даного дослідження полягає у намаганні розкрити всі особливості процесів становлення державності та законодавства, що протікали на південно та західнослов’янських землях.

Предметом даного дослідження виступають загальні закономірності та специфічні риси походження держави і права у південно та західнослов’янських народів, сутність та особливі форми держави і права, їх розвиток і функціонування, занепад і загибель одних держав та державно-правових систем і заміна їх іншими.

Об’єкт дослідження – процеси виникнення державності та законодавства у південно та західнослов’янських країнах у їх взаємозалежності, взаємопроникненні та взаємовпливі один від одного.

Хоч як своєрідно складалася історія окремих народів, держав і систем права, в їх розвитку проступає багато спільних рис, загальних закономірностей. І одним із основних завдань історії держави і права зарубіжних країн є розкриття загальних закономірностей державно-правового розвитку. Адже конкретні факти про форми правління і державного устрою або правових інститутів, що діють у тій або іншій країні, важливі і корисні лише тоді, коли в них можна побачити властивості певної історичної системності, коли вони допомагають зрозуміти процеси державно-правового розвитку, що протікають впродовж століть. Отже, головними завданнями даного дослідження виступають:

1. Характеристика процесу становлення в ранньофеодальних слов’янських державах суспільно – економічних відносин, виникнення міст та місцевого самоврядування.

2. Окреслення головних засад політичного устрою перших державних об’єднань та проблем пов’язаних з причинами та наслідками феодальної роздробленості.

3. Визначення особливостей становлення законодавства у ранньофеодальних слов’янських державах та головних його засад.

Враховуючи вище зазначені завдання слід наголосити, що головним завданням є формування діалектичного підходу до права, поваги до загальнолюдських та демократичних цінностей, гуманного ставлення до громадянина і особистості.

Щоб пізнати об'єктивні закономірності, необхідно, використовуючи порівняльно-історичний метод, виявити загальне і особливе в розвитку різних слов’янських держав або систем права. Лише тоді історія держави і права західнослов’янських країн постане перед нами не як безкрайній калейдоскоп дат, подій та інститутів, а як закономірна зміна певних державних форм і систем права, властивих усім народам, які знаходяться на тій чи іншій стадії розвитку. Тільки на такій основі з'явиться можливість для глибокого всебічного вивчення історії держави і права зарубіжних країн.

Використання порівняльного методу дає можливість викласти матеріал не за окремими країнами чи державами, а узагальнено, групуючи його за державно-правовими інститутами, у межах певного періоду або регіону. Такий метод набуває особливої важливості.

Передусім літературний доробок з даної проблематики складають загальні праці. Вказані роботи висвітлюють відповідно історію певної країни – Болгарія, Польща, Чехія, Словаччина, або всіх разом, подаючи інформацію розвитку держав південно та західнослов’янських народів в різні періоди історії.

Здійснення системного аналізу всього існуючого літературного доробку у комплексі з об’єктивною оцінкою подій із зазначеної проблематики, використовуючи порівняльний аналіз дасть можливість досягти мети даного дослідження.

 

 

Становлення ранньофеодальних слов’янських держав