Умови виникнення страху, його механізми і форми

Вступ

 

У другій половині минулого століття мова як активний посередник між світом дійсності і людською свідомістю потрапляє у поле зору багатьох фахівців суміжних з лінгвістикою наукових дисциплін: логіків, етнологів, психологів, культурологів і так далі Це підтверджує те, що вирішення багаточисельних фундаментальних питань (наприклад, питання категоризації світу, співвідношення мови і мислення) не може бути знайдене в рамках якої-небудь приватної науки. У зв'язку з цим в рамках антропоцентричної парадигми сучасної лінгвістики виділяється цілий ряд перспективних напрямів: когнітивна лінгвістика (Г.І. Берестієв, Н.Н. Болдирєв, В.З. Дем’янків, Е.С. Кубрякова, Дж. Лакофф, З.Д. Попова, Е.В. Рахиліна, І.А. Стерш), психолінгвістика (В.В. Червоних, А.А. Лєонтьєв), лінгвокультурологія (Е.Н. Верещагін, В.Г. Костомаров, В.А. Маслова, Ю.С. Степанов, Н.В. Уфімцева, А.Т. Хроленко), етнолінгвістика (А.С. Герд, Н.І. Толстой), етногерменевтика (Е.А. Піменов, М.В. Піменова). За словами А.А. Красавського, «таку інтеграцію наук правомірно визначити як закономірний і необхідний процес еволюції людської цивілізації, що задає вектори подальшого успішного розвитку наукового знання взагалі і гуманітарного зокрема» [19:9].

Не дивлячись на різноманіття дисциплін, всі вони є розвитком, акумуляцією раніше висловлених ідей таких видатних філософів мови, як В. фон Гумбольдт, Л. Вайсгербер, Л. Вітгенштейн, А.А. Потебня, Е. Сепір, Б. Уорф і акцентують увагу на вивченні позамовних реалій, буття, світу через слово. Однією з головних цілей опису мови стає дослідження мовної картини світу. Мова при цьому розглядається як засіб оформлення і втілення знань про світ, як зовнішній, так і внутрішній. Саме мова, за словами В. фон Гумбольдта, «є органом, що створює думку, отже, в становленні людської особи, у формуванні в неї системи понять, у привласненні накопиченого поколіннями досвіду мові належить провідна роль» [13:78].

Центральним терміном у вивченні мовної картини світу є концепт, що привертає увагу багатьох дослідників: лінгвістів, культурологів, філософів. Проте термін концепт в сучасній науці про мову не має однозначного тлумачення: вирішуються питання класифікації концептів, методів їх вивчення, структури концепту і його місця у ряді лінгвістичної термінології. Спірність питання про статус концепту свідчить, перш за все, про труднощі формування нової наукової парадигми.

Разом з широким колом теоретичних розробок, з'явилася велика кількість робіт, в яких представлені конкретні описи тих чи інших концептів. Незважаючи на це, своєчасним і важливим є звернення до вивчення концептуалізації та вербалізації саме страху як з огляду на його приналежність до базових емоцій, так і на те, що ця негативна емоція майже не розглядалась у інтонаційному плані. Окрім цього, а ктуальність дослідження обумовлена пильною увагою сучасної лінгвістики до проблеми концептуалізації світу (зовнішнього та внутрішнього), а також особливим інтересом до проблеми відображення в мові концептів внутрішнього світу людини.

Об’єктом дослідження виступають засоби реалізації – як вербальні, так і невербальні – емоційного концепту страх у сучасній англійські мові на основі відеофільмів.

Предметом дослідження є інтонаційні, лінгвокогнітивні та семантичні аспекти засобів вираження концепту страх у англомовних фільмах.

Матеріалом для дослідження слугували англомовні фільми «Phone Booth» і «Cellular», а також їх сценарії.

Мета дослідження – опис концепту страх в його мовному та мовленнєвому, а саме інтонаційному та семантичному вираженні.

Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:

1. розкрити психологічні особливості емоції страху;

2. виявити та описати понятійні ознаки концепту страх;

3. проаналізувати інтонаційні особливості вираження емоційного концепту страх у мовленні на матеріалах відеофільмів;

4. з’ясувати семантичну структуру концепту страх в англомовній картині світу;

5. встановити головну лексему позначення страху та синонімічний ряд стилістично нейтральних одиниць на позначення емоційного концепту страх.

Мета та завдання дослідження відіграли важливу роль у виборі основних методів дослідження, серед яких було застосовано: аудитивний та інтонографічний аналізи, концептуальний аналіз (зокрема, фреймове моделювання), якісний аналіз, дедуктивний метод.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше розглядається не лише когнітивний, семантичний, але й інтонографічний підхід до вивчення емоційного концепту страх.

Апробація роботи здійснювалась на наукових конференціях: на міжнародній студентській науково-практичній конференції «Германські мови: основні напрямки дослідження мови і культури» (Житомир, 2009), а також на щорічній науково-звітній конференції студентів університету (Житомир, 2009).

Теоретична значущість полягає у подальшій розробці як семантичного, так і інтонаційного аспектів вираження емоційного концепту страх у емфатичному мовленні, а також у поглибленій розробці самого концепту, з переходом його у такі споріднені концепти як гнів, біль тощо. Окрім цього можливим є порівняння як власне обох концептів, так і особливостей їх вираження в англійській та українській, або ж в англійській та польській мовах.

Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали та результати можуть бути використані в курсах теоретичної фонетики, лексикології, у спецкурсах з когнітивної семантики (пункти 2.4.1., 3.2 плану).

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, ставиться мета та основні завдання роботи, її теоретичне та практичне значення, вказуються методи дослідження.

У першому розділі висвітлено різні підходи до класифікації видів та форм страху як емоції, вказується на його невербальні (фізіологічні) прояви у різних ситуаціях.

У другому розділі аналізується концептуальна сторона страху, уточнюється поняття концепт, а також протиставляється власне поняттю, а також розглядається його семантична структура в англомовній картині світу.

У третьому розділі проведено інтонографічний та аудитивний аналізи мовлення людей, котрі знаходяться у загрозливій для їхнього життя ситуації і проявляють страх. Окрім цього, частково вказано на гендерні відмінності, які знаходять місце як у невербальних, так і у вербальних засобах вираження емоцій. Також розкрито поняття фрейму і застосовано метод фреймової семантики для аналізу концепту страх. Стисло викладено компоненти емоційного концепту страх у сучасній англійській мові.

У загальних висновках подано основні теоретичні та практичні результати дипломної роботи; окреслено можливі перспективи подальших досліджень з використання матеріалу обраної тематики.

Фізіологічні основи страху

 

Страх не потребує представлення; кожен з нас на власному досвіді знає це переживання. Поза сумнівом, що проблема страху – центральний пункт, в якому сходяться найважливіші питання психічного життя, як в нормі, так і в патології [35].

У розумінні феномену страху ми зустрічаємося з багатоваріантним визначенням його як складного емоційно-психічного стану. За кожним визначенням стоїть солідна експериментальна база, яка послужила підставою того, що в сучасній психологічній науці склалася певна система вивчення страху, котра включає наукові напрями, підходи, теорії, що визначають особливості виникнення і протікання страху. Серед напрямів виділяються: психофізіологічний, представниками якого є П.К. Анохін, І.П. Павлов, М.Н. Русалова, В.В. Суворова, А. Бандура, Е. Гельгорн, К.І. Ізард, В. Кеннон, Л.А. Орбелі, Я. Рейковський та ін. і психологічний – представники В.К. Вілюнас, П.В. Симонов, В. Вундт, А.Р. Лурія, З. Фрейд та ін. [31:4].

Такі емоції, як страх, гнів і лють, підвищують інтенсивність змінних процесів, призводять до кращого живлення мозку. Вони підсилюють опірність організму перевантаженням, інфекціям.

Представниками психофізіологічного напряму страх розглядається як емоція, що викликається швидким підвищенням нейронної активності. Згідно розробленої К.І. Ізардом теорії «диференціальних емоцій», існує три емоції, пов'язані із зростанням інтенсивності:

· здивування-переляк;

· страх-жах;

· інтерес-збудження [17].

Природжена і набута диференціація цих трьох емоцій готує людину до будь-якого значного, несподіваного зростання стимуляції. Найбільш несподівані і різкі зростання в інтенсивності нейронної стимуляції активують здивування-переляк. Дещо менше зростання призводить до страху або навіть жаху, залежно від тривалості або незвичності стимуляції і від індивідуальних особливостей сприйняття та мислення особи. Найменш різке і несподіване збільшення стимуляції веде до інтересу або ж просто до збудження, коли стимули не сприймаються як невідомі.

Результати досліджень, проведених К.Е. Ізардом, показали, що інтенсивний страх по силі протікання не може порівнятися з жодною з десяти фундаментальних емоцій. Переживання цієї емоції винятково шкідливе для людини, оскільки при великій інтенсивності страху виникає загроза життю. За винятком окремих випадків, коли страх паралізує, зазвичай ця емоція мобілізує енергію на подолання небезпеки.

Боулбі і Грей вважають, що в активації страху певну роль відіграє не лише рівень стимуляції, але і селективна активність рецепторних органів. Вони встановили, що в емоціях переляку, страху та інтересу-збудження існують компоненти, що частково перекриваються. На підставі всього цього Д.І. Ізард робить висновок, що схожість нейрофізіологічних механізмів дозволяє будь-якій емоції бути активатором страху [38].

У роботі Я. Рейковського «Експериментальна психологія емоцій» описані зміни, які відбуваються в організмі на фізіологічному рівні під впливом страху. Ним встановлені наступні особливості змін:

· збільшення частоти серцебиття, сили серцевих скорочень, звуження кровоносних судин в органах черевної порожнини, розширення периферичних судин (судин кінцівок), розширення коронарних судин, підвищення кров'яного тиску;

· зниження тонусу м'язів шлунково-кишкового тракту, припинення діяльності травних залоз, гальмування процесів травлення і виділення;

· розширення зіниць очей, напруга м'язів, що забезпечують пиломоторну реакцію;

· посилення потовиділення;

· посилення секреторної функції мозкової речовини надниркових залоз, внаслідок чого збільшується кількість адреналіну в крові, що викликає посилення серцевої діяльності, гальмування перистальтики, збільшення вмісту цукру в крові, прискорення здатності крові до згортання [23:55].

Геллхорн у своїх дослідженнях встановив, що при збудливій формі страху (синдром страху-гніву по Ізарду) спостерігається занепокоєння, гіперактивність, симпатичні реакції; при гальмівній формі (синдром страху-страждання) – гіпоактивність, безсилля, парасимпатичні реакції [17].

В результаті дослідження процесу впливу страху на вегетативну систему Е. Геллхорн прийшов до висновку про те, що при дії на людину подразників, які викликають страх, (незалежно від усвідомленості їх), симпатична нервова система організму мобілізує ділянки, за які вона відповідальна, на подолання імовірно загрозливих чинників.

Як видно, для представників психофізіологічного напряму властиво інтерпретувати механізм страху з позицій відомих фізіологічних процесів. При такому підході специфічні особливості диференційованих емоційних переживань відступають на другий план. На перший план висувається загальнобіологічна роль страху.

У представників психологічного напряму у вивченні феномену страху відсутнє єдине розуміння причин і механізму страху. Так, В.К. Вілюнас відзначає, що узагальнюючої теорії страху поки що ще не створено; про те, що немає єдиного розуміння, свідчать, зокрема, ті визначення страху, які ми знаходимо у вітчизняних і зарубіжних роботах останнім часом. Так, у словнику «Психологія» стверджується, що «страх – емоція, котра виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і направлена на джерело дійсної або уявної небезпеки». Автор книги «Психологія особистості» Н.І. Рейнвальд вважає, що «потреба в самозбереженні може залежно від обставин виразитися в пасивно-оборонній емоції – страху». Р.М. Грановська в роботі «Елементи практичної психології» погоджується з тим, що «найсильнішою негативною емоцією є страх, який визначається як чекання і передбачення невдачі при здійсненні дії, котра має бути виконана в даних умовах». У роботі «Неврози у дітей і підлітків» А.І. Захаров пропонує розуміти страх як «афектне загострене сприйняття загрози для життя, самопочуття і благополуччя людини» [31:13].

 

Біологічний страх

Він викликається якоюсь певною ситуацією і загрожує одному з двох біологічних законів: збереженню власного життя і збереженню життя виду. При загрозі ззовні для першого випадку типовою реакцією є бажання втечі або боротьби, для другого випадку характерна альтруїстична або сексуальна поведінка (навіть якщо вона здається недоречною в даній травмуючій ситуації).

Загроза зсередини організму викликає стан страху без усвідомлення єства небезпеки. Інколи почуття страху супроводжується больовим відчуттям, тоді можливо розпізнати, з якого боку загроза. Причини внутрішньої загрози можуть бути різними. Вони пов'язані з порушенням енергетичного метаболізму. При наростанні загрози наростає страх.

 

Соціальний страх

Енергетичний та інформаційний метаболізми у людини протікають завдяки її зв'язкам з власним середовищем, а переривання цього зв'язку загрожує перериванню метаболічних процесів, що приводить до загрозливого стану. У цьому сенсі соціальний страх рівнозначний біологічному страху.

Розрив зв'язків людини із суспільним середовищем небезпечний і призводить до смерті (якщо не прямо, то опосередковано). Ізоляція від природного середовища забезпечує не лише безпечний розвиток молодого організму, але і обумовлює розвиток інформаційного метаболізму. Обмін інформації з оточенням може розвиватися лише на базі безпеки, яку якраз і зберігає материнське середовище [18:143].

 

Моральний страх

Суспільне середовище виконує роль рефлектора, який реєструє нашу поведінку і завдяки цьому дозволяє вносити корективи. Сигнали, що надходять із соціального середовища, виконують роль зворотного зв'язку, який ослаблює, підкріплює або перетворює актуальну функціональну структуру.

Моральний страх можна розглядати як подальший розвиток суспільного страху. Суспільне віддзеркалення в цьому випадку піддається інтернаціоналізації (прийняття як власних деяких певних форм поведінки і норм, пропонованих оточуючими, при цьому початково – з повагою, але все-таки як чужі реакції).

Інтернаціоналізація суспільного віддзеркалення полягає в заміщенні зворотних сигналів, що виходять із суспільного середовища, сигналами, що виходять з особистих записів пам'яті. Пам'ять діє стабілізуючим чином: раніше зовнішнє, стає пізніше інтегральною складовою особи. Але перехід зовні всередину пов'язаний з деякою деформацією віддзеркалення, ось чому суперего нерідко досягає жахливих розмірів.

 

Дезінтеграційний страх

Він з'являється при кожній зміні структури інформаційного метаболізму. Рисою обміну сигналів із зовнішнім середовищем є постійна мінливість. У цій мінливості виявляється певна структура інформаційного метаболізму, до деякої міри аналогічна структурі енергетичного метаболізму.

Структура носить динамічний характер: її потрібно постійно винищувати і знову створювати. При дезінтеграції цієї відносно стабільної запрограмованої структури в організм починають проникати чужі сигнали, що не приймалися раніше, і це спричиняє виникнення страху.

А. Кемпінськи в своїй концепції відносить страх до осьових симптомів неврозу – разом з вегетативними порушеннями, егоцентризмом і невротичним зачарованим кругом. Автор відзначає, що страх в переживаннях людини займає досить велике місце, «тому немає нічого дивного, коли переживання виходять за межі так званої норми, а страх виявляється частіше з перебільшеною силою» [18:119].

При різних хворобливих симптомах страх висувається на перший план. При кожному неврозі страх з'являється, утворюючи кристалічний пункт для інших симптомів.

З метою поглибленого дослідження поняття «страху», необхідно розглянути взаємозв'язки цієї емоції з деякими іншими, а також її цілісне місце в системі душевних станів людини.

 

Емоції

 

Емоціями (афектами, душевними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, тугу, радість, кохання, надію, смуток, відразу, гордість і т. п. Емоції виявляються в певних психічних переживаннях, кожному відомих по своєму досвіду, і в тілесних явищах. Як і відчуття, емоції мають позитивний і негативний чуттєвий тон, пов'язані з відчуттям задоволення або незадоволення. Задоволення і незадоволення виявляються в певній міміці обличчя і змінах пульсу. При емоціях тілесні явища виражені набагато рідше. Так, радість і веселість виявляються в руховому збудженні: сміх, гучна мова, жвава жестикуляція (діти стрибають від радості), спів, блиск очей, рум'янець на обличчі (розширення дрібних судин), прискорення розумових процесів, наплив думок, відчуття бадьорості. При печалі, тузі, навпаки, є психомоторна затримка. Рухи сповільнені, людина «пригнічена». Постава виражає слабкість м’язів. Блідість шкіри, змарнілі риси обличчя, зменшення виділення секрету залоз, гіркий смак в роті.

На підставі тілесних переживань Кант ділив емоції на:

· Стенічні (радість, натхнення, гнів) – збуджуючі, такі, що підвищують м'язовий тонус, силу;

· Астенічні (страх, туга, печаль) – ті, що ослабляють.

Поділ емоцій на стенічні та астенічні має схематичний характер. Деякі афекти важко віднести в одну або іншу рубрику, і навіть один і той же афект при різній інтенсивності може виявляти то стенічні, то астенічні риси.

Психічна сторона емоцій виявляється не лише в переживанні самої емоції. Гнів, кохання і т.д. впливають на інтелектуальні процеси: уявлення, думки, напрям уваги, а також на волю, дії і вчинки, на всю поведінку. Вплив емоцій на інтелект і волю коливається в дуже широких межах залежно від сили душевного хвилювання.

При сильних афектах (переляк, велика радість, гнів, страх) звичайний хід асоціацій порушується, свідомість буває охоплена одним уявленням, з яким пов'язана емоція, всі інші зникають, виникнення нових уявлень, не пов'язаних з емоцією, гальмується. Подальший перебіг процесів неоднаковий. При радості після первинного «завмирання» настає наплив безлічі уявлень, що знаходяться у зв'язку з обставиною, яка викликала афект. При страху, горі, гніві, виниклі спочатку уявлення залишаються в свідомості на довгий термін. Афект може проявлятися в бурхливих діях і в настільки сильних змінах кровообігу і дихання, що це інколи приводило до непритомності; спостерігалися навіть випадки миттєвої смерті. Людина з досить розвиненими процесами гальмування, не дивлячись на порушення перебігу уявлень при емоціях, здатна правильно оцінити навколишнє оточення, і керувати своїми діями. Такі афектні реакції, властиві здоровій людині, носять назву фізіологічних афектів. Вибухові ж афектні реакції, пов'язані з втратою самовладання, називають примітивними реакціями.

 

Теорія Джемса – Ланге

Фізичні зміни при емоціях так різко кидаються в око, що на роль їх в емоціях вже давно звернули увагу. Яке ж значення вони мають? Зазвичай представляється такий порядок: зовнішнє роздратування викликає психічну реакцію, наприклад переляк, внаслідок цього з'являється здригання «від переляку», серцебиття.

Ланге і Джемс висунули теорію, що емоції є сприйняттям відчуттів, викликаних змінами в тілі внаслідок зовнішнього роздратування. Зовнішнє роздратування, що служить причиною виникнення афекту, викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, дихання, в кровообігу, в тонусі м'язів. Внаслідок цього у всьому тілі при емоції переживаються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій.

Звичайно говорять: ми втратили близьку людину, жалюгідні, плачемо; ми зустріли ведмедя, злякалися, тремтимо; ми ображені, приведені в лють, завдаємо ударів. А згідно теорії Джемса-Ланге, порядок подій формулюється так: ми засмучені, тому що плачемо; боїмося, тому що тремтимо; приведені в лють, тому що б'ємо. Якби тілесні прояви не слідували негайно за сприйняттям, то, на їх думку, не було б і емоції. Якщо ми уявимо собі яку-небудь емоцію і в думках віднімемо з неї одне за іншим всі тілесні відчуття, з нею пов'язані, то від неї у результаті нічого не залишиться. Так, якщо з емоції страх усунути серцебиття, утруднене дихання, тремтіння в руках і ногах, слабкість в тілі і т.д., то не буде і страху. Іншими словами, людська емоція, позбавлена всякої тілесної підкладки, є не що інше, як порожній звук.

Емоції виникають також під впливом внутрішніх причин в патологічних випадках. При багатьох захворюваннях з'являються страх або радість без прямих об'єктів цих емоцій: хворий боїться, сам не знаючи чого, або щасливий без причини. Емоції виражаються мімікою лицьових м'язів, рухами мови, вигуками і звуками.

Одним з найбільш характерних симптомів страху є тремтіння всіх м'язів тіла, нерідко воно, перш за все, виявляється на губах. Коли страх зростає до агонії жаху, ми отримуємо нову картину емоційних реакцій. Серце б'ється абсолютно безладно, зупиняється, і настає непритомність; обличчя покривається мертвотною блідістю; дихання стає важким; погляд спрямовується на об'єкт страху і т.д. Зіниці при цьому бувають непомірно розширені. Всі м'язи заклякають і починають конвульсивно рухатися.

В більшості випадків страх виникає на підставі життєвого досвіду. Мале дитя не боїться висоти і, сміливо перехилившись вниз, випадає з вікна, якщо воно не випробовувало падіння і т. п. до цього. Лише випробувавши біль за різних умов, воно починає боятися того, що може заподіяти біль.

Те, що називають «відчуттям самозбереження» лише частково є природженим, головним же чином воно розвивається протягом життя на підставі пережитого болю.

У реакціях страху очевидна участь адреналіну. Він додає силу моторним реакціям, він же бере участь у рефлексі іммобілізації («рефлекс уявної смерті»). Можливо, що в одній кількості адреналін є джерелом сили, в іншій сприяє тому, що м'язи заклякають.

Різні градації страху у людини виражаються по-різному: жахом, панікою, боязню, тривожністю, боязливим чеканням, пов'язаними із страхом відчуттями покірливості і відданості. У людини при сильному переляку або жаху спостерігаються: заціпеніння, панічне бажання втекти, безладне дифузне м'язове збудження. Заціпеніння, що настає при переляку, як правило, швидко проходить і може змінитися руховим збудженням. Наприклад, гнана страхом людина може зробити такий стрибок через перешкоду, підняти такий тягар, стати раптом здатною на таку напругу, яка в звичайному стані немислима.

Страх, якщо він не досягає сили, що гальмує психіку, може повністю поставити мислення собі на службу. Думка прикована до однієї мети: знайти вихід із загрозливого стану. І страх можна переживати в настільки слабкій мірі, що людина виконує свою звичайну роботу, здійснюється звичайний хід асоціацій, а страх криється десь на задньому плані, на задвірках свідомості.

Страх – пасивнооборонна реакція. Він вказує на небезпеку чогось від когось сильнішого, на небезпеку, якої потрібно уникнути. Якщо загроза виходить від слабкішого, то це викличе активнооборонну реакцію – гнів. Все залежить від співвідношення сил. Зрозуміло, що у людей слабких, яким важче долати життєві труднощі, більше приводів для реакції страху.

І у дитини, і у дорослого є страх перед невідомим, перед новим. Цей страх робить нас обережними і має захисне значення. Коли знання світу було нікчемне, а область невідомого величезна, страх тримав людину в своїй владі і змушував її населяти світ страшними чудовиськами і богами [39:19–21]

 

Адекватність страху

Ряд зазвичай вживаних стимул-реакцій страху насправді викликає сміх, інтерес і дослідницьку поведінка. Один із способів досягнення комічного ефекту – уявлення неймовірної структури, яка виявляється безпечною і не порушує встановленого способу сприйняття світу. Інтерес викликає все незвичне; все незнайоме провокує дослідницьку поведінку. Якщо при цьому стимул-реакції говорять про небезпеку або особа сприймає ситуацію як загрозливу, виникає страх.

Почуття страху є суб'єктивним сигналом загрози. Реакція страху тим сильніша, чим менше уміщається сигнал, що приходить, в існуючій структурі взаємодії з довкіллям.

Деякі психіатри говорять про готовність до страху, яка в різній мірі виявляється у кожної людини.

Ситуація страху, як пов'язана з сильною емоційною напругою (позитивного або негативного характеру), включає три елементи: очікування, розрядка, спокій.

Напруга страху зростає, коли немає можливості його розрядки у дії. Уві сні сильніше переживається якась ситуація, ніж наяву, оскільки наяву людина може діяти, а уві сні він безсилий. Людина, зв'язана по руках і ногах, сильніше переживає загрозу, ніж та, що вільно діє. У випадках повного безсилля по відношенню до агресора усвідомлення можливості вчинити самогубство додає відвагу. Якщо загрозлива ситуація розвивається так швидко, що оборона відбувається майже автоматично і не залишається часу на переживання страху, тоді це відчуття з'являється в третій фазі, коли вже пройде небезпека [39:21–34].

В результаті узагальнення досліджень К.Е. Ізарда і А. Кемпінськи було визначено цілий ряд ситуацій, які викликають у багатьох людей страх. Слід при цьому відзначити, що страх цей буває різного роду, а також різної емоційної насиченості і забарвленості.

Фізіологічний страх – це несвідомий внутрішній страх, що не має, здавалося б, зв'язку з внутрішніми причинами. Він може бути викликаний фізичними діями, внутрішніми нездужаннями, рухом, соматичними захворюваннями. Ось ситуації, в яких він охоплює людину:

· прогулянка у відокремленому місці – там, де все не є знайомим, темно або, як відомо оточуючим, небезпечно;

· швидка їзда на коні або на мотоциклі, автомобілі, що викликає відчуття ризику і стрімкого руху;

· фізичний біль в ситуації бійки, биття, насильства;

· фізичний біль в ситуації самоушкодження, або взагалі від відчуття раптового внутрішнього чи випадкового зовнішнього болю;

· сердечні болі і спазми;

· хвороба або можливість хвороби, а також вірогідність її загострення.

Для цього страху характерне те, що той, хто відчуває його, не може його ні пояснити, ні описати. Відчуття внутрішні, розмиті, а тому страх важко здолати.

Соціальний страх пов'язаний із моральними установками людини, з характером взаємин у соціумі, з соціальним статусом і відчуттям відповідальності. Це страх усвідомлений, його можна проаналізувати і передати словесно. Для його подолання треба розширити конфліктну ситуацію, з якою він пов'язаний. Такий страх виявляється у наступних ситуаціях:

· зустріч на вулиці з незнайомою людиною або з групою чужих, сторонніх людей;

· конфлікт на службі з начальником, підлеглим, членами колективу (будь-якого соціального об'єднання – на роботі, навчанні або за місцем проживання і т. п.;

· домашній конфлікт, в сім'ї або ж з іншими родичами;

· невідповідність сподіванням або довірі друга;

· невідповідність очікуванням і надіям, що покладаються на суб'єкта батьками, братом або сестрою (старшими або молодшими), власною іншими родичами, – невиправдана довіра і відчуття провини перед ними;

· необхідність прийняти рішення і вірогідність при цьому зробити невірний крок або вибір;

· необхідність узяти на себе відповідальність за іншого або взагалі за всіх – наприклад, за виконання роботи, за результати зробленого;

· нерозуміння намірів і прагнень суб'єкта з боку друзів, чоловіка (подружжя), батьків, членів колективу, а також з боку старших по рангу або за віком;

· тиск на особу суб'єкта з боку когось сильнішого, але менш розумнішого (кому не хочеться і навіть не слід підкорятися);

· небажана зустріч з відомою людиною з відомої причини (і, можливо, за певних обставин);

· невідповідність суб'єкта його соціальному статусу і місцю (бажаному або ж передбачуваному).

Ці ситуації можуть бути як реальними, так і уявними. Значущість їх може бути навіть перебільшена суб'єктом, а переживання страху – як несвідомим, так і відомим самому суб'єктові – що передається багатьма словами, психологічними проблемами і міжособовими стосунками. Цей страх зазвичай маскується і ховається за різного роду психологічними захистами.

Містичний страх – це страх забобонний, він викликаний невпевненістю, прагненням зазирнути в своє майбутнє і неможливістю, як здається, це зробити. Цей страх буває пов'язаний з відчуттям благоговіння або з якоюсь внутрішньою, нез'ясовною забороною і невідомим відчуттям незрозумілої небезпеки. Подібний страх з'являється в наступних ситуаціях:

· при знаходженні в темній кімнаті, особливо якщо невідомо, що це за кімната, чи присутній в ній ще хтось, або ж відомо, що це місце має погану славу, а також в тому випадку, якщо суб'єкт відчуває, що його є за що покарати (залишивши в темряві і на самоті);

· при самотній прогулянці в лісі, таємничому і тихому, де мимоволі здригаєшся від будь-якого шереху;

· при несподіваній зустрічі з кимось знайомим, яка раптом чомусь лякає і тлумачиться суб'єктом або оточуючими як несприятливий знак;

· при несподіваній зустрічі (наприклад, з незнайомим обличчям) у сутінках, в безлюдному або таємничому місці, а також у несподіваному місці чи в несподіваний час;

· при несподіваному вгадуванні думок або відчуття суб'єкта – його знайомим чи взагалі малознайомим (що особливо неприємно і лякає);

· при передчутті (мотивованому або навіть ніяк не мотивованому), що щось важливе в житті суб'єкта може не статися;

· при фіксації суб'єкта на власних відчуттях, коли він знаходиться на кладовищі – вночі або вдень;

· при пробудженні від кошмарного сновидіння, яке, можливо, тлумачиться суб'єктом, як пророче.

Це той страх, який у будь-який момент може перетворитися і оформитися в жах невідомої сили і який виникає з неймовірної причини. Він буває ще сильнішим через те, що людина відчуває своє безсилля перед ним, не розуміє його причин і, як правило, не відає способів, як з ним боротися.

 

 

Концепт і поняття

 

Питання про співвідношення термінів «концепт» і «поняття» залишається як і раніше багато в чому дискусійним в сучасній теорії мови.

Про багатоплановість поняття концепт свідчить дефініція в Логічному словнику: «Концепт (від лат. conceptus – поняття) – цілісна сукупність властивостей об'єкту. Відповідно до традиції, що склалася, в природній мові під концептом розуміється той абстрактний вміст, розуміння якого є необхідною умовою адекватного вживання даного імені. Різні імена можуть позначати один і той же об'єкт і при цьому виражати різний абстрактний вміст, але не навпаки» [34].

Тут концепт представлений як культурно-інформаційна одиниця, створена в процесі зведення результатів дослідного пізнання дійсності до об'ємів, які здатна утримати людська пам'ять, і співвіднесена з культурно-ціннісними домінантами, вираженими в релігії, ідеології, мистецтві, науці.

Концепти вступають у системні відносини схожості, відмінності та ієрархії з іншими концептами, утворюючи концептосферу.

Концепти утворюють «свого роду культурний шар, що є посередником між людиною і світом» [3:3]. Цей підхід перекликається з етнографічним визначенням феномену культури, сформульованим Е.Б. Тайлором: «культура… складається в цілому із знання, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства» [34]. В рамках такого підходу акцент робиться на контекстуальному зв'язку індивіда, що формується в свідомості, або колективу концепту з уже засвоєними всеосяжними суспільними цінностями даного соціуму. Такі абстрактні поняття, як істина, доля, совість, свобода, гріх, праця, час, простір, душа, дружба, нудьга є ключовими концептами культури, обумовленими нею базовими одиницями картини світу [11; 20; 34]

Для того, щоб зрозуміти концепт, не обов'язково знати значення слова, що зареєстроване в словниках і служить позначенням концепту, досить уміти поводитися з вмістом складових значення [4; 16].

Широкого значення концепт набув у працях О. Селіванової, яка прирівнює його до логічного судження, представленого в мовній формі. Вчена зазначає, що «концепт відображає предмет реального чи ідеального світу і зберігається в пам’яті носіїв мови як вербальний субстрат; у ракурсі узагальнено-відображальної функції свідомості концепт є чуттєво-пізнавальною абстракцією предметів та явищ; у психологічному аспекті концепт виступає як розумовий і психологічний образ об’єкта; на основі інтегративного принципу концепт – це різносубстантна одиниця свідомості, що містить уявлення, образи, гештальти, поняття» [25:111].

Використання того факту, що знакова одиниця, узята поза контекстом, може бути асоціативно зв'язана з безліччю різних концептів, є важливим елементом комунікативної компетенції, що дозволяє створювати «витончені мовні фігури», засновані на двозначності: загадки, евфемізми, іносказання, підтексти, натяки і тому подібне (ці явища приблизно відповідають тому, що В.В. Дементьєв позначає терміном «непряма комунікація»).

З точки зору когнітивної лінгвістики, концепт репрезентується в мові готовими лексемами, поєднаннями фразеологізмів, вільними сполученнями слів, структурними і позиційними схемами пропозицій, що несуть типові пропозиції (синтаксичні концепти), текстами і сукупностями текстів (при необхідності наукового пояснення або обговорення складних, абстрактних чи індивідуально-авторських концептів) [16].

Згідно електронного словника ABBYY ® Lingvo ® 12 ©, «поняття – це одна з форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об'єкта дійсності; розуміння кимсь чого-небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду; думка про що-небудь, погляд на щось; сукупність поглядів на що-небудь, рівень розуміння чогось» [40]. Тут варто зазначити, що термін «концепт» не рівнозначний терміну «поняття». Як зазначає Ю.С. Степанов, концепт існує в ментальному світі людини не у вигляді чітких понять, а як «пучок» уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує слово: «концепти не лише не осмислюються, вони переживаються. Вони – предмет емоцій, симпатій, антипатій, а інколи і зіткнень» [28]. В цьому випадку сприйняття та осмислення об’єкту здійснюється через призму власного досвіду та індивідуального ставлення до нього.

Висновки

 

Слід відмітити, що останнім часом зростає загальний інтерес дослідників до вивчення тих номінативних ділянок сучасної англійської мови, що зберігають знання про негативні емоції людини та способів їх передачі. Емоції – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Вони сигналізують індивіду про стан його потреб і в цьому плані є «суб’єктивною формою існування потреби». Емоції – це реакція на певні стимули зовнішнього та внутрішнього середовищ людини. Провідною властивістю емоцій є ситуативність – це вираження значущого смислу для людини тут і тепер. Суттєвою ознакою емоцій також є конкретна предметність, яка пов’язана з