Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття

Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття

Зміст

Вступ

Розділ І. Романтизм як стильовий напрям

1.1. Передумови виникнення та характерні риси романтизму

1.2. Розвиток романтизму на українському ґрунті

Розділ ІІ. Літературні осередки романтизму

2.1. Харківська школа романтиків

2.1.1. Історико-філософські передумови романтичного напрямку Харківської школи

2.1.2. Творчість Л. Боровиковського як початок романтичної традиції в Україні

2.1.3. Романтичні тенденції поезії А. Метлинського

2.1.4. Романтична поезія та драматургія М. Костомарова

2.2. Романтизм в літературі Західної України

2.2.1. Діяльність „Руської трійці”

2.2.2. Творчість М.Шашкевича

2.3. Київський осередок романтиків

Висновки

Література

Вступ

 

Сучасне буття української нації глибоко вкорінене у духовний світ національного минулого, у традиції, історію. Отож у період національного та духовного відродження, ми не можемо і не повинні перервати живу нитку власної історії, яка протягнута із минулого у сьогодення і доносить до нас ті одвічні морально-етичні, філософські, соціальні ідеї та принципи, без яких усякий рух у національне майбутнє є просто неможливим.

У контексті сказаного розгляд ідей українського романтизму є значимим і актуальним якраз у плані відтворення тих суттєвих сторінок нашого минулого, котрі і сьогодні є на часі. Йдеться про те, що саме в рамках українського романтизму вперше визріли і сформувалися ідеї національного державотворення, українська ідея як основоположна засада цього процесу, ідея народності, а також чимало інших важливих світоглядних проблем. Водночас у романтизмі була осмислена і узагальнена ідея українства, що стає виразником національної самосвідомості, ідейним побудником борців за українську незалежність і свободу. Нарешті, саме романтизмові ми завдячуємо становленню української національної літератури та літературної мови. Це й зумовлює актуальність теми нашої роботи: „Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття”.

Предметом нашого дослідження є визначальні риси стильового напряму романтизму на українському ґрунті. Об’єктом дослідження виступає літературна та філософська творчість українських письменників-романтиків першої половини 19 століття.

Головною метою роботи є охарактеризувати романтизм як стильову течію, що існувала в українській літературі протягом першої половини 19 століття. З цього випливають завдання дослідження:

·  визначити характерні особливості романтизму як загальноєвропейського стильового напряму;

· з’ясувати специфіку українського романтизму порівняно з європейськими літературами;

· розглянути діяльність головних осередків романтичного світобачення та літературної думки в Україні у першій половині 19 століття;

· виявити характерні риси романтичної поетики на прикладі творчості окремих митців;

· зробити висновок про значення романтизму для української літератури та розвитку суспільства взагалі.

Для реалізації цілей і завдань дослідження використовувався комплекс методів: критичний аналіз літературних джерел; літературознавчий аналіз художніх текстів.

Виконання завдань даної роботи дозволить визначити характерні особливості романтизму як стильової течії української літератури та визначити його значення в історії української літератури.

Розділ І.Романтизм як стильовий напрям

Розділ ІІ. Літературні осередки романтизму

Харківська школа романтиків

Творчість М. Шашкевича

М. Шашкевич за своє коротке та важке життя не встиг написати багато. Але і те, що ним написане – переважно вірші, показує, що він мав поетичну обдарованість. Вірші його – в основному пісні; їх меланхолійний настрій – щирий. Їх тон м’який та ніжний, навіть занадто м’який для їх іноді досить похмурого змісту. Наслідування пісень і, мабуть, вплив польського віршування приводить Шашкевича до того, що він – не так радикально, як Шевченко, – відмовляється від того регулярного чергування наголосів, що творить суть «тонічного»віршування.

Поезія Шашкевича, до якого дійшли в останні роки його короткого життя і твори Квітки, Метлинського, ба й Шевченка, не могла зробитися популярною на Великій Україні через те, що „галицька поезія спиралася на місцеву мову” [13, 279]. На відміну від харків’ян, письменників з новоколонізованої території з її на великому просторі майже єдиною мовою, галичани користувалися західноукраїнською мовою з її різноманітними діалектами. Лише тепер, з розвитком уживання діалектів у модерній поезії поезія Шашкевича (і інших представників галицької романтики) могла б знайти розуміння на Великій Україні. Свого часу її популярності перешкоджали насамперед діалектні форми. Тематика поезії Шашкевича неширока. Поруч із національними мотивами, чуємо постійно ноти смутку та туги і т. д. Характерно, що поезія Шашкевича значною мірою символічна. Ця символіка не дуже складна та не дуже глибока, але типово романтична. Серед краєвидів Шашкевича зустрічаємо й улюблену в романтиків ніч.

Невелика обсягом, але різноманітна проза Шашкевича. Цікаво, що вона значно ближче підходить до норми літературної мови пізніших часів. Знаходимо в нього і статті; м. ін. надзвичайно цікава «Старовина», романтична пропаганда зацікавлення старовиною, в якій, і Шашкевич бачить «лице столітей» та «дух предків»; пише він переказ казки, і прозаїчні байки (14) і дитячі побожні пісеньки, і матеріали для читання до «Читанки». Шашкевич дав і кілька зразків «високого»прозового стилю – в проповідях, спробах перекладу Євангелії (Іоанна, Матвія), в «Псалмах Русланових».

Почавшись ще перед Київською романтикою, романтична поезія західних земель скоро ввібрала в себе живі води поезії найбільшого поета української романтики – Шевченка. На відмінній долі галицької та підкарпатської романтики можемо бачити, наскільки політичні умови впливали там на розвій літератури. Літературна Галичина через кілька десятиліть стає в рівень з літературою наддніпрянською; Підкарпаття на довгі десятиліття взагалі випадає з історії української літератури.

Висновки

 

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів.

Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов’язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський, М. Костомаров, О. Корсун, М. Петренко і С. Писаревський та ін. Поетичну творчість цього гуртка поетів характеризує ідилічно-песимістичне захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів, слабе й безперспективне у своїх прагненнях слов’янофільство. Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837) з її елегійним захопленням ідеями народности і слов’янського братерства. Послідовниками «Руської трійці» в її романтичних змаганнях за народність української мови й літератури стали згодом М. Устиянович і А. Могильницький у Галичині та О. Духнович на Закарпатті.

Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830–40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, професорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та ідеями слов’янофільства вплинув на постання Кирило-Мефодіївського братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською програмою – «Книгами Битія українського народу» і, з другого боку, дав нову за поетичними засобами і діапазоном політичного мислення поезію Т. Шевченка з його баченням майбутньої України. Так само, як харківський осередок романтиків не був обмежений тільки Харковом, причетними до київського осередку були українські романтики з інших міст України й Росії.

Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861 – 1862) письменників і діячів, між якими були: кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш і Т. Шевченко. До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються: О. Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Я. Щоголев, Ю. Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині XIX століття.

В цілому, у поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії – національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб’єктивно-ліричний у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів. В порівнянні з російським, український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізуванням минулого й національними мотивами, неособистої печалі в ліриці та нахилом до форм пісенної творчості в стилі. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським романтизмом.

Відкриваючи значення й вагу народної поезії і народного мистецтва для розвитку й зростання літератури та історичних пам’яток і досліджень для національного самовизначення, український романтизм спричинився одночасно з цим до вироблення й усамостійнення української літературної мови й до удосконалення поетичних засобів. Проте, обмежуючись здебільш жанрами балади і ліричної поезії, українські романтики не збагатили своїми творами інших жанрів: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша. Історичні драми М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841) залишилися тільки слабими спробами. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських і українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.

Романтизм став важливим етапом розвитку національної самосвідомості, значною мірою сприяв становленню української літературної мова та національної літератури. Він заклав підвалини для розвитку не лише реалістичної, але й модерної літератури наступних десятиліть, зокрема неоромантизму.

Література

1. Берковский Н. Я.Эстетические позиции немецкого романтизма // Литературная теория немецкого романтизма: Документы.– Л.,1934.

2. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму. – Київ,1997.

3. Вальо М., Літературно-критичні ідеї “Русалки Дністрової” і розвиток літературно-наукової думки на західноукраїнських землях у 30-40х рр. 19 століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. – Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

4. Возняк М. Століття “Зорі” Маркіяна Шашкевича//Діло. – 1934. – 5травня.

5. Головацкий Я. Воспоминание о Маркияне Шашкевиче и Иване Вагилевиче // Литературный сборник. – Львов, 1885.- Вып.1/3.

6. Горинь В., Естетичні погляди “Руської Трійці”(До генези українського романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. – Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

7. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Київ-Львів, 1913.

8. Єфремов.С. Історія українського письменства. – К., 1995.

9. Історія філософії України. Хрестоматія. – К.,1993.

10. Кирилюк Є.П. Український романтизм у типологічному зіставленні з літературами західно- і південнослов’янських народів(перша половина 19 століття). Сьомий Міжнародний з’їзд славістів. – К., 1973.

11. Кирчів Р.Ф. Етнографічно-фольклористична діяльність “Руської Трійці” – К.,1990.

12. Комаринець Т.І. Ідейно-естетичні основи українського романтизму. – Львів, 1973.

13. Нахлік Є.К. Нова література в Західній Україні // Історія української літератури 19 століття. Кн.1. – К., 1995.

14. Пириходько П. Шевченко й український романтизм 30 – 50 pp. XIX ст. – К., 1963.

15. Розумний Я. Маркіян Шашкевич – символ національного відродження // Сучасність. – 1992. – №6.

16. Сініцина А. Джерела і особливості українського романтизму // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Івано-Франківськ, 1999. – Вип. 3. – Ч. 1.

17. Українська літературна енциклопедія. – К., 1990.

18. Українські поети-романтики 20-40х рр. 19 століття. – К., 1968.

19. Українські поети-романтики 20-60х рр. 19 століття. – К., 1987.

20. Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. – К.,1980.

21. Чижевський Д. Історія української літератури від початків до доби реалізму. – Нью-Йорк 1956.

22. Шамрай А. Харківські поети 30 – 40 років XIX ст.: харківська школа романтиків. – X., 1930.

Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття

Зміст

Вступ

Розділ І. Романтизм як стильовий напрям

1.1. Передумови виникнення та характерні риси романтизму

1.2. Розвиток романтизму на українському ґрунті

Розділ ІІ. Літературні осередки романтизму

2.1. Харківська школа романтиків

2.1.1. Історико-філософські передумови романтичного напрямку Харківської школи

2.1.2. Творчість Л. Боровиковського як початок романтичної традиції в Україні

2.1.3. Романтичні тенденції поезії А. Метлинського

2.1.4. Романтична поезія та драматургія М. Костомарова

2.2. Романтизм в літературі Західної України

2.2.1. Діяльність „Руської трійці”

2.2.2. Творчість М.Шашкевича

2.3. Київський осередок романтиків

Висновки

Література

Вступ

 

Сучасне буття української нації глибоко вкорінене у духовний світ національного минулого, у традиції, історію. Отож у період національного та духовного відродження, ми не можемо і не повинні перервати живу нитку власної історії, яка протягнута із минулого у сьогодення і доносить до нас ті одвічні морально-етичні, філософські, соціальні ідеї та принципи, без яких усякий рух у національне майбутнє є просто неможливим.

У контексті сказаного розгляд ідей українського романтизму є значимим і актуальним якраз у плані відтворення тих суттєвих сторінок нашого минулого, котрі і сьогодні є на часі. Йдеться про те, що саме в рамках українського романтизму вперше визріли і сформувалися ідеї національного державотворення, українська ідея як основоположна засада цього процесу, ідея народності, а також чимало інших важливих світоглядних проблем. Водночас у романтизмі була осмислена і узагальнена ідея українства, що стає виразником національної самосвідомості, ідейним побудником борців за українську незалежність і свободу. Нарешті, саме романтизмові ми завдячуємо становленню української національної літератури та літературної мови. Це й зумовлює актуальність теми нашої роботи: „Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття”.

Предметом нашого дослідження є визначальні риси стильового напряму романтизму на українському ґрунті. Об’єктом дослідження виступає літературна та філософська творчість українських письменників-романтиків першої половини 19 століття.

Головною метою роботи є охарактеризувати романтизм як стильову течію, що існувала в українській літературі протягом першої половини 19 століття. З цього випливають завдання дослідження:

·  визначити характерні особливості романтизму як загальноєвропейського стильового напряму;

· з’ясувати специфіку українського романтизму порівняно з європейськими літературами;

· розглянути діяльність головних осередків романтичного світобачення та літературної думки в Україні у першій половині 19 століття;

· виявити характерні риси романтичної поетики на прикладі творчості окремих митців;

· зробити висновок про значення романтизму для української літератури та розвитку суспільства взагалі.

Для реалізації цілей і завдань дослідження використовувався комплекс методів: критичний аналіз літературних джерел; літературознавчий аналіз художніх текстів.

Виконання завдань даної роботи дозволить визначити характерні особливості романтизму як стильової течії української літератури та визначити його значення в історії української літератури.